Головна Головна -> Підручники -> Підручник Господарське право України (Саніахметова) скачати онлайн-> 133. Монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання

133. Монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання



Відповідно до чч. 1-3 ст. 27 ГК України монопольним визнається домінуюче становище суб’єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб’єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Монопольним є становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом. Монопольним може бути визнане також становище суб’єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.
Більш детально дефініція “монопольне (домінуюче) становище” визначена в спеціальному законодавстві: Законі України “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 р. і Методиці визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р (далі — Методика).
Переважне становище монополіста на ринку встановлюється або підтримується, у першу чергу, завдяки тому, що на цьому ринку у нього немає жодного конкурента, або він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольне становище встановлюється щодо суб’єкта господарювання. Суб’єктами господарювання для цілей антимонопольно-конкурентного законодавства можуть бути визнані крім фізичних та юридичних осіб, що здійснюють господарську діяльність, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх участі в господарській діяльності.
Монопольне становище може встановлюватися й стосовно декількох суб’єктів господарювання, що діють на ринку в певних товарних і територіальних (географічних) межах, тобто монополістом може бути визнаний, наприклад, не “один продавець”, а в цілому група. Визначальними факторами в останньому випадку відповідно до Закону “Про конкуренцію” зізнаються: між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція, і при цьому вони (разом узяти) не мають на ринку товару жодного конкурента або не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг або інших обставин. Монопольне становище, яке було встановлено відносно групи, буде автоматично поширюватися на кожного з учасників даної групи суб’єктів господарювання.
Монопольне становище суб’єкта господарювання (групи суб’єктів господарювання) визначається на товарному ринку (ринку товару), який визначається як сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція. Таким чином, скільки існує товарів (з урахуванням їх замінників), тобто будь-яких предметів господарського обороту, в тому числі продукції, робіт, послуг, документів, що підтверджують зобов’язання та права, стільки існує й ринків товару. Товарний ринок може бути як регіональним, так і загальнодержавним, отже, монопольне становище суб’єкта господарювання може мати місце як на регіональному товарному ринку, так і на загальнодержавному.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993 р. проведення дослідження ринку, визначення меж товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання на цьому ринку та прийняття відповідних рішень (розпоряджень) відноситься до повноважень Антимонопольного комітету України.
Розмір ринкової частки, як формальний (додатковий кількісний) критерій визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єкта (групи суб’єктів) господарювання на ринку, визначений у ст. 12 Закону “Про захист економічної конкуренції”. Так, монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема, внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Щодо групи суб’єктів господарювання встановлені диференційовані розміри часток ринку, які дозволяють судити про монопольне становище з урахуванням вимог ч. 1 ст. 27 ГК України та ч. 5 ст. 12 Закону “Про захист економічної конкуренції”: для двох і трьох суб’єктів господарювання — більше 50 відсотків; для чотирьох і п’яти суб’єктів господарювання — більше 70 відсотків.
Метою визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку є отримання необхідної інформації для прийняття рішень з питань розвитку і захисту економічної конкуренції, зокрема, демонополізації економіки, антимонопольного регулювання, контроль за узгодженими діями, концентрацією; контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; захисту інтересів суб’єктів господарювання, груп суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень.
Вся процедура визначення монопольного (домінуючого) становища відповідно до Методики розбита на ряд стадій, які дозволяють об’єктивно, з обліком кількісних і якісних показників, визначити наявність або відсутність домінування на ринку:
– встановлення об’єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб’єкта господарювання (групи суб’єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, поставляється, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб’єктом (суб’єктами) господарювання;
– складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;
– складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);
– визначення товарних меж ринку;
– визначення територіальних (географічних) меж ринку;
– встановлення проміжку часу, стосовно якого повинно визначатися становище суб’єктів господарювання на ринку — визначення часових меж ринку;
– визначення обсягів товару, який обертається на ринку;
– розрахунок часток суб’єктів господарювання на ринку;
– складання переліку продавців (постачальників, виробників) покупців (споживачів) товару (товарної групи) — потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;
– визначення бар’єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб’єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;
– встановлення монопольного (домінуючого) становища суб’єкта (суб’єктів) господарювання на ринку.
Методика встановлює, що етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Господарське право України (Саніахметова)