Головна Головна -> Підручники -> Підручник Господарське право України (Саніахметова) скачати онлайн-> 156. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання та її межі

156. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання та її межі



Розділ V Господарського кодексу України встановлює загальні правила про відповідальність за правопорушення в сфері господарювання.
Згідно зі ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій і держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
У ч.З ст.216 ГК сформульовано три принципи господарсько-правової відповідальності:
– потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
– сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань у натурі;
– у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
Господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення в сфері господарювання полягає в реалізації щодо них господарських санкцій. Підстави і порядок їх застосування передбачені Господарським кодексом, іншими законами та договором.
Реалізація господарських санкцій до правопорушників переслідує як загальну мету забезпечення правопорядку в сфері господарювання, так і спеціальну мету — захист прав і законних інтересів учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.І ст.218 ГК).
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно зі ст.219 ГК за невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання або оперативного управління майном, якщо інше не передбачено Господарським кодексом та іншими законами.
Засновники суб’єкта господарювання не відповідають за зобов’язаннями цього суб’єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб’єкта.
Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов’язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.
Сторони зобов’язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов’язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Отже, закон установлює право сторін передбачити обставини, що можуть бути підставою для звільнення їх від відповідальності за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. Такі обставини називаються форс-мажорними обставинами.
Спільною постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.06.1995 р. № 444 затверджені Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки в іноземній валюті, у тому числі “форс-мажорні застереження” у такій редакції: “Сторони погодилися, що у разі виникнення форс-мажорних обставин (дії непереборної сили, що не залежать від волі Сторін), як-то: війни, військових дій, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, інших дій держав, що спричиняють неможливість виконання Сторонами своїх зобов’язань, пожеж, повеней, іншого стихійного лиха або сезонних природних явищ, зокрема, таких, як замерзання моря, проток, портів тощо, закриття шляхів, проток, каналів, перевалів, Сторони звільняються від виконання своїх зобов’язань на час дії зазначених обставин. Якщо дія зазначених обставин триває більш як днів, кожна зі Сторін має право на розірвання договору (контракту) і не відповідає за таке розірвання за умови, що вона повідомляє про це іншу Сторону не пізніше ніж за днів до розірвання. Достатнім доказом дії форс-
мажорних обставин є документ, виданий (назва організації).
Виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови Покупця від оплати за товари (роботи, послуги), поставлені до їх виникнення”.
Відповідно до Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” від 02.12.1997 р. до виключної компетенції торгово-промислової палати України належить посвідчення обставин форсу-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних операцій і міжнародних договорів України.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Господарське право України (Саніахметова)