Головна Головна -> Підручники -> Підручник Господарське право України (Саніахметова) скачати онлайн-> 18. Правове регулювання інноваційної діяльності

18. Правове регулювання інноваційної діяльності



Однією з форм інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність, здійснювана з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає: випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології; реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень; розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології (ст.З Закону від 18.09.1991 р.).
Відносини, що виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюються Цивільним кодексом, Господарським кодексом та іншими законодавчими актами. Оскільки інноваційна діяльність є різновидом інвестиційної діяльності, необхідно відзначити як джерело, насамперед, законодавство про інвестиційну діяльність. Серед спеціальних законодавчих актів, що регулюють інноваційну діяльність, необхідно відзначити Закони України від 13.12.1991 р. “Про наукову і науково-технічну діяльність”, від 16.07.1999 р. “Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків”, від 23.03.2000р. “Продержавне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України”, від 11.07.2001 р. “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”, від 04.07.2002 р. “Про інноваційну діяльність”, від 16.01.2003 р. “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, Постанови Кабінету Міністрів України від 05.09.2002 р. № 1106 “Про заходи для підтримки інноваційно-інвестиційних проектів”, від 17.09.2003р. № 1474 “Прозатвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів”, нормативні акти відомчого рівня, насамперед, акти Міністерства освіти і науки України (наприклад, наказ Міністерства від 20.12.2002 р. “Про визначення Департаменту інноваційного розвитку підрозділом по кваліфікації інноваційних проектів”).
У частині 2 ст. 9 Цивільного кодексу України закріплено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, а в частині 2 ст. 4 Господарського кодексу зазначено: “Особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються цим Кодексом”. Таким чином, співвідношення правил Цивільного і Господарського кодексів є співвідношенням загального й особливого. Отже, застосування норм Цивільного кодексу до майнових відносин суб’єктів господарювання, що виникають у процесі інноваційної діяльності, є за своєю природою паралельним, а не субсидіарним (додатковим). Тому застереження в ст. 332 ГК про те, що відносини, які виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюються Цивільним кодексом у частині, не врегульованій Господарським кодексом, не слід розуміти як застереження про субсидіарне (додаткове) застосування Цивільного кодексу.
Ст.325 ГК визначає інноваційну діяльність у сфері господарювання як діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя. Законом від 04.07.2002 р. “Про інноваційну діяльність”, вона визначається як діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг (ст.1). У порівнянні з формулюванням ст.325 ГК, це визначення, разом з визначеннями інновацій, інноваційного продукту, інноваційної продукції, інноваційного проекту та ін. (ст.1 Закону від 04.07.2002 р.), докладно характеризує цей вид діяльності з погляду принципово іншої позиції — комерціалізації і ринку.
На відміну від ГК, у Законі від 18.09.1991 р. “Про інвестиційну діяльність” інноваційна діяльність визначається в іншому формулюванні — як одна з форм інвестиційної діяльності, здійснювана з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає: випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень; розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології (ст.З). Стимулом інноваційної діяльності є: фінансова підтримка, у т.ч. державна, пільги по податку на прибуток і податку на додану вартість, по миту (ст.ст.21,22). Інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробку і впровадження нових видів продукції і технологій, причому, інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюються як капітальні вкладення (ст.327 ГК).
Інноваційна діяльність здійснюється по наступних напрямках:
– проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;
– розробка, освоєння, випуск і поширення нових видів техніки і технології;
– розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного стану;
– технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.
Згідно зі ст. 328 ГК, держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, її відповідністю вимогам законодавства і державних інноваційних програм. Законом можуть бути передбачені галузі або об’єкти інноваційної діяльності, у яких обмежується або забороняється використання іноземних інвестицій. Закон від 04.07.2002 р. “Про інноваційну діяльність” визначає більш вузькі цілі контролю в сфері інноваційної діяльності — забезпечення дотримання всіма її суб’єктами вимог законодавства про інноваційну діяльність.
Державний контроль у сфері інноваційної діяльності, здійснюється: а) спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері інноваційної діяльності; б) Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень; в) Державною податковою адміністрацією України з питань особливостей оподатковування.
Держава гарантує суб’єктам інноваційної діяльності:
– підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної і соціальної політики держави;
– підтримку створення і розвитку суб’єктів інфраструктури інноваційної діяльності;
– охорону і захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції в сфері інноваційної діяльності;
– вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної і соціальної політики, про інноваційні потреби і результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;
– підтримку з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.
Державні гарантії інноваційної діяльності забезпечуються заходами державного регулювання інноваційної діяльності шляхом:
– визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної і структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм і цільових проектів;
– створення економічних, правових і організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;
– створення і сприяння розвитку інфраструктури інноваційної діяльності.
Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади або органи місцевого самоврядування, підлягають обов’язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов’язковій державній експертизі з питань дотримання екологічних, містобудівних і санітарно-гігієнічних вимог.
Закон України від 04.07.2002 р. “Про інноваційну діяльність” (частина 5 ст. 13) пов’язує експертизу проектів з їх державною реєстрацією. Державна реєстрація інноваційного проекту здійснюється з ініціативи суб’єкта інноваційної діяльності, але при цьому державна реєстрація, а отже — і експертиза проекту, є умовою для державної підтримки реалізації проекту (частини 2 і 3 ст. 12 Закону). Види державної фінансової підтримки для виконання інноваційних проектів визначені в ст. 17 Закону, причому ними охоплюються заходи, що прямо не відносяться до заходів для бюджетного інвестування, наприклад, надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів. В останньому випадку проведення експертизи також необхідне. До заходів державної підтримки реалізації інноваційних проектів відноситься також підтримка Національним банком України ліквідності банків, що здійснюють кредитування інноваційно-інвестиційних проектів (п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2002 р. № 1106 “Про заходи для підтримки інноваційно-інвестиційних проектів”).
Проведення експертизи інноваційних проектів регулюється Законом України від 10.02.1995 р. “Про наукову і науково-технічну експертизу”. Наукова і науково-технічна експертиза проводиться у формі державної, громадської та іншої експертизи. Державну експертизу проводять органи виконавчої влади в сфері наукової і науково-технічної діяльності, а також підприємства, установи і організації, тимчасові експертні колективи, компетентні у відповідній галузі наукової і науково-технічної діяльності, за дорученням державних органів. Проведення державної експертизи є обов’язковим для національних, державних і міждержавних науково-технічних програм (ст.ст. 9,10 Закону). Органом державної експертизи інноваційних проектів є Український державний центр науково-технічної та інноваційної експертизи (наказ Міністерства освіти і науки України від 20.12.2002 р. № 733). У сферу обов’язкової державної наукової і науково-технічної експертизи включаються також інноваційні проекти за замовленнями органів державної влади і органів місцевого самоврядування.
При необхідності експертиза окремих інноваційних проектів, що мають важливе народногосподарське значення, може здійснюватися за рішенням Кабінету Міністрів України. Відповідно до Закону України від 10.02.1995 р. “Про наукову і науково-технічну експертизу” у компетенції Кабінету Міністрів України знаходиться ініціювання проведення наукової і науково-технічної експертизи (ст.29). Відносно інноваційних проектів ст.330 ГК обмежує цю компетенцію проектами, що мають важливе народногосподарське значення.
Загальні правила укладення і виконання договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт встановлені главою 62 Цивільного кодексу України, зокрема, визначення договору викладене в ст.892 ЦК: за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов’язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов’язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Згідно зі ст.331 ГК за договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов’язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), а замовник зобов’язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.
Незважаючи на термінологічні відмінності в найменуванні договору, його змістом, так чи інакше, є виконання робіт (або створення продукції), їх передача та оплата. Договір, що характеризується, варто вважати формою реалізації інноваційної діяльності, а його предметом — інноваційний продукт. Відповідно до Закону України від 04.07.2002 р. “Про інноваційну діяльність” під інноваційним продуктом розуміється результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки (ст.1), результат виконання інноваційного проекту і науково-дослідна і (або) дослідно-конструкторська розробка нової технології (в тому числі інформаційної) або продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії (ст. 14).
Предметом договору на передачу науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продукція. Згідно зі ст. 1 Закону України від 04.07.2002 р. “Про інноваційну діяльність”, загальне поняття “інновація” охоплює, зокрема, продукцію не тільки нову, але й удосконалену, а у відповідності зі ст. 14 Закону інноваційний продукт — це не тільки продукт, вироблений уперше, але і продукт, вироблений якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, є конкурентно-здатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.
Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи і послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР відповідно до вимог, погоджених із замовниками, що виконуються або надаються суб’єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ, організацій і т.п.).
На відміну від поняття науково-технічної продукції в цілому, інноваційний продукт повинен відповідати наступним вимогам (ст. 14 Закону України від 04.07.2002 р. “Про інноваційну діяльність”):
а) він повинен бути реалізацією (впровадженням) об’єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об’єктів інтелектуальної власності ліцензії, або бути реалізацією (впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об’єкт інтелектуальної власності повинен бути визначальним для даного продукту;
б) розробка інноваційного продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень;
в) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентноздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.
Таким чином, укладаючи договір про створення і передачу науково-технічної продукції, слід обумовлювати, чи повинна продукція мати інноваційний характер.
Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розробку і виготовлення зразків, тобто, може укладатися на виконання всього комплексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальший технічний супровід (обслуговування).
Науково-технічна продукція може бути результатом так званих “ініціативних робіт”, під якими слід розуміти роботи, виконані без укладання договору про створення продукції. У цьому випадку договір укладається на передачу продукції (тобто без елемента “створення продукції”).
Слід зазначити, що згідно зі ст. 331 ГК, договори на створення і передачу науково-технічної продукції для державних потреб і при участі іноземних суб’єктів господарювання укладаються і виконуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до закону. Це варто розуміти як норму, що допускає можливість введення Кабінетом Міністрів України особливих умов для укладення і виконання договорів про створення і передачу науково-технічної продукції для державних потреб, якщо в цих договорах беруть участь іноземні суб’єкти господарювання. Ця норма допускає, таким чином, хоча і побічно, можливість винятку з загального правила про те, що виконавцем замовлень держави на поставку (закупівлю) товарів, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб, може бути тільки суб’єкт господарської діяльності України (Закон України від 22.12.1995 р. “Про поставки продукції для державних потреб”). Діючий Порядок формування і розміщення державних замовлень на поставки продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 р. № 266 (у редакції постанови від 13.12.2001 р. № 1650), такого винятку не передбачає.
Виконавець за договором зобов’язаний провести наукові дослідження особисто, якщо інше не встановлено договором. Виконавець має право залучати до виконання науково-дослідних робіт інших осіб тільки за згодою замовника. Що стосується дослідно-конструкторських і технологічних робіт, то виконавець вправі залучати інших осіб (субвиконавців), якщо інше не встановлено договором. Договором можуть передбачатися приймання та оплата робіт окремими етапами або іншим способом. Договором може передбачатися зменшення обумовленої плати за виконання робіт у залежності від отриманих результатів. Сторони визначають у договорі обсяг відомостей, що відносяться до конфіденційних. Якщо інше не встановлено договором, виконавець може використовувати отриманий ним результат робіт також для себе.
Виконавець за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт зобов’язаний: виконати роботи відповідно з погодженою з замовником програмою або тематикою і передати замовникові результат у встановлений договором термін; дотримувати вимоги, пов’язані з охороною прав інтелектуальної власності; утримуватися від публікацій без згоди замовника науково-технічних результатів, отриманих при виконанні робіт; уживати заходів для захисту отриманих при виконанні робіт результатів, що підлягають правовій охороні, і інформувати про це замовника; самостійно і за свій рахунок усувати допущені з його вини недоліки в технічній документації, що можуть викликати відступ від техніко-економічних показників, передбачених у технічному завданні замовника або в договорі; негайно інформувати замовника про виявлену неможливість одержати очікувані результати або про недоцільність продовжувати роботу.
Замовник зобов’язаний: видати виконавцю технічне завдання і погодити з ним програму (техніко-економічні показники) або тематику робіт; передати виконавцю необхідну для виконання робіт інформацію; прийняти та оплатити виконані роботи.
Якщо в ході науково-дослідних робіт виявляється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що не залежать від виконавця, замовник зобов’язаний оплатити роботи, проведені до виявлення неможливості одержати передбачені договором результати, але не вище відповідної частини ціни робіт, визначеної договором. Якщо неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що виникли не з вини виконавця, виявляється при виконанні дослідно-конструкторських і технологічних робіт, замовник зобов’язаний відшкодувати витрати виконавця.
Виконавець несе відповідальність перед замовником за порушення договору, якщо не доведе, що порушення відбулося не з його вини. Виконавець зобов’язаний відшкодувати замовнику реальні збитки в межах ціни робіт, у яких виявлені недоліки, якщо договором установлено, що вони підлягають відшкодуванню в межах загальної ціни робіт за договором. При цьому, упущена вигода підлягає відшкодуванню тільки у випадках, встановлених законом.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Господарське право України (Саніахметова)