Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (Полонська Н., Василенко) скачати онлайн-> НАЗВА «РУСЬ»

НАЗВА «РУСЬ»



У VIII ст. чужоземні джерела починають вживати для позначення населення
південних українців, переважно племен полян та сіверян, назву «Русь». З бігом часу вона
дедалі більше поширюється і серед візантійських, і серед арабських письменників.
Походження цієї назви являє найбільшу загадку історії України, яка до цього часу
не може вважатися цілком вирішеною. У цьому питанні існує багато різних гіпотез.
Головні з них такі: слово «Русь» —фінського походження (В. Татіщев, 1739 р.),
хозарського — (Еверс, 1814), угорського (Юргевич, 1867), литовського (Костомаров,
1860), єврейського (Варац, 1810), кельтського (Шелухин, 1929). Але головні теорії дві:
варязька та українська.
Варязька теорія базується на припущенні, що «руссю» фіни називали одае з
племен норманів-шведів. Нормани у УПІ-ІХ ст. ст. почали походи ва узбережжя Західньої
Европи. Вони жорстоко руйнували оковщі, але іноді осідали й засновували держави. Так
було у Франції (Нормандії), на о. Сицилії, згодом — в Англії. У той же чїю орийшли вони
до східньої Европи, заволоділи Новгородом, а також пройшли різними шляхами в Україну
й там заснували державу.
Одним із доказів цієї теорії вважають те, що Константин Порфірородний у 949 р.
подав назви Дніпрових порогів — «руські» і «слов’янські». Перші близькі до
північногерманських мов. У своїх творах він взагалі відрізняє «русів» і слов’ян.
Другий аргумент той, що фіни називали шведів «Кооіві» — непереконливий, бо
тяжко припустити, щоб для назви скандинавів^ варягів користалися б терміном з фінської
мови, М. Грушевський розглядає ставлення справи у скандинавських сагах, які багато
знають про Київ. У них ніколи не ототожнюють варягів з Руссю. Русь для них чужа земля.
Навпаки, існує багато підстав для того, щоб вважати назву «Русь» місцевого
походження. Арабські письменники знали «Русь». Ібн-Даста, географ і подорожник Х ст.,
цитував старшого від себе письменника Джайхані, який оповідав про «Русію». У
«Словнику тюркських мов» Махмуда аль-Кашгарі, складеному в 70-х роках XI ст., подано
мапу, на якій руси показані на північ від печенігів, а ще далі, на північ від них — слов’яни.
У цьому розміщенні важливе відокремлення слов’ян новгородських від русів-українців.
Дуже цікаві відомості сповіщає «псевдо-Захарій», сирійський письменник. У
нього е виписка з сирійського документу 555 року про «Русь»: це, мовляв, «рослий,
могутній нарід», який мешкав по Дінцю, на північний захід від Озівського моря, себто
приблизно у Придніпров’ї.
Ібн Хордадбех, начальник пошт Арабського халіфату, писав у 860 р. в «Книзі
шляхів та держав», якою користалися протягом 200 років, що «руси — плем’я з слов’ян».
Автор книги 983 р. «Країни світу», в якій він використовував джерела ЇХ ст.,
неперевершений щодо точности, описував країну Русь так: «Від неї на схід — печеніги, на
південь — Дунай, на захід — слов’яни, на північ — пустеля. Південна й південносхідня
межа її лежить від Дніпрової луки до гір Дінця та Дону.»
Таким чином, східні джерела не ототожнювали Русь із скандинавами. Не
ототожнювали й візантійські. Патріярх.Фотій, з приводу нападу Руси на Царгород у 860
році, називав їх росами або скитами, а не варягами, яких греки знали добре.
Ці уявлення сучасників, що мали відомості про Русь, знаходять . підтвердження в
топоніміці України. Назви притоки Дніпра — Рось, притоки Роси — Росава, Осколу —
Рось, на Волині річка Роска, у гирлі Дону місто Росія. Тож назви «Русь», «Рос» вживали
виключно для позначення України.
За пізніших часів термін «Русь» стосували переважно до Київського князівства, і
він деякою мірою був синонімом Київщини. У ХІ-ХІП ст. літописи строго
відокремлювали Русь — Київське князівство — від інших князівств. «Поїхати на Русь»
означало по-їхати на Київщину. Під 1149 роком Новгородський літопис записав: «йде
архиепископ Новгородский Нифонт в Русь», себто в Київ. Року 1165 Новгородський
літопис (третій), зазначає ще точніше: «ходи игумен Юрьевский (новгородського
манастиря) . . . в Русь, в Киев град».
Таке було розуміння слова Русь і в Суздальщині. Року 1180 Суздальський літопис
нотував: «йде князь Святослав .. . с половцьі поганими, с черниговцьі из Руси на Суздаль
ратью». Року 1155 пише Іпатіївський літопис: «Юрий Володимирович… йде из Суздаля в
Русь й приде Києву». Ще характеристичніший вираз того ж літопису стосовно столиці
Суздальської землі — Володимира: до Володимира приходили купці «из Царгорода, й от
иниХ стран, из Русской земли й аче Латинии». Руська земля поставлена між Царгородом і
латинським заходом.
Термін «Русь» непоширився на північні землі навіть тоді, коли Київська держава
охопила їх. Навпаки, цей термін дуже довгий час вживався на Західній Україні у
топоніміці Прикарпаття та Закарпаття.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (Полонська Н., Василенко)