Головна Головна -> Підручники -> Підручник Аудит суб'єктів господарювання (Конспект лекцій) скачати онлайн-> Перевірка розрахунків з бюджетом та державними цільовими фондами

Перевірка розрахунків з бюджетом та державними цільовими фондами



Основним джерелом доходів бюджетів усіх рівнів є подат­кові надходження. Причому, обов’язок сплати податків і зборів у порядку і розмірах, встановлених законом, закріплений у статті 67 Конституції України. Законом України “Про систему оподатку­вання” встановлено, що в нашій державі існують два види податків і зборів (обов’язкових платежів): загальнодержавні та місцеві.
До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):
податок на додану вартість;
акцизний збір;
податок на прибуток підприємств;
податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок з громадян);
мито;
державне мито;
податок на нерухоме майно (нерухомість);
плата (податок) за землю;
рентні платежі;
податок з власників транспортних засобів та інших са­мохідних машин і механізмів;
податок на промисел;
збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
збір за спеціальне використання природних ресурсів;
збір за забруднення навколишнього природного середо­вища;
збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального за­хисту населення (скасований Указом Президента Ук­раїни № 857 від 07.08.98 р. з 1 січня 1999 р);
збір на обов’язкове соціальне страхування;
збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;
збір до Державного інноваційного фонду;
плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування (встанов­люється окремими законодавчими актами України);
збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярст­ва (встановлений Законом України з 1 липня 1999 р).
До місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів) на­лежать:
o податок з реклами;
o комунальний податок;
o готельний збір;
o збір за припаркування автотранспорту;
o ринковий збір;
o збір за видачу ордера на квартиру;
o курортний збір;
o збір за участь у бігах на іподромі;
o збір за виграш на бігах на іподромі;
o збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іпо­дромі;
o збір за право використання місцевої символіки;
o збір за право проведення кіно- і телезйомок;
o збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного роз­продажу і лотерей;
o збір за проїзд по території прикордонних областей авто­транспорту, що прямує за кордон;
o збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;
o збір із власників собак.

На першому етапі аудиту розрахунків з бюджетом слід вста­новити, платником яких податків і зборів є підприємство, яке пе­ревіряється. Якщо підприємство не сплачує будь-яких податків та зборів, аудитор має переконатися, що такі дії точно узгоджуються з чинним законодавством України.
Згідно з законом України “Про систему оподаткування” став­ки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами Ук­раїни, крім законів про оподаткування. Місцеві податки і збори, ме­ханізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськи­ми, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспор­ту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. Детально розкрити методику перевірки всіх нюансів розрахунків підприємства з бюджетом щодо встановлених обов’язкових по­датків і зборів в рамках даного посібника не є можливим. Деякі пи­тання справляння податків і зборів та методики перевірки об’єктів оподаткування наведені в інших розділах посібника.
Але під час перевірки розрахунків з бюджетом контролеру слід пам’ятати, що джерела сплати податків і зборів встановлю­ються виключно відповідними законами про податки.
Державні та інші цільові фонди, які не передбачені чинним законодавством, мають своїм джерелом виключно прибуток підприємств, який залишається після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів). Податки і збори, які відповідно до за­конів включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносять­ся на їх собівартість, сплачуються незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності підприємства.
Зміни і доповнення до законів України про оподаткування стосовно пільг, ставок податків і зборів (обов’язкових платежів), механізму їх сплати мають вноситися не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чин­ності з початку нового бюджетного року. Оскільки це положен­ня в Україні постійно порушується, аудитор повинен ретельно слідкувати за змінами чинного податкового законодавства та враховувати їх під час проведення перевірок розрахунків підп­риємства з бюджетом.
З метою оприлюднення офіційного розуміння окремих по­ложень податкового законодавства центральним податковим ор­ганом України можуть надаватися податкові роз’яснення. Усі податкові роз’яснення, що мають загальний характер або стосу­ються значного числа платників податків, підлягають оприлюд­ненню із дотриманням правил комерційної або банківської таємниці. Але податкове роз’яснення не має сили нормативно-правового акту.
Центральний податковий орган зобов’язаний видавати та оприлюднювати письмові роз’яснення норм законодавства, які стосуються усіх аспектів оподаткування окремим податком, збором (обов’язковим платежем) у спосіб, доступний для оз­найомлення з ними більшості їх платників. Під час введення нового податку, збору (обов’язкового платежу) або прийнятті змін до порядку справляння існуючих центральний податковий орган зобов’язаний роз’яснити їх платникам, використовуючи засоби масової інформації або інші доступні для таких плат­ників способи доступу до зазначеної інформації, включаючи візити працівників контролюючих органів (не пов’язані із здійсненням податкових перевірок) до платників податків і зборів (обов’язкових платежів) з метою роз’яснення положень нового порядку.
Будь-які відповіді на запити платника податків, які нада­ються іншими податковими органами або контролюючими орга­нами, а не центральним податковим органом, мають виходити із змісту роз’яснень, наданих центральним податковим органом, а за відсутності останніх – мають сприйматися платниками податків як рекомендації.
Платник податків може оскаржити в суді (господарському суді) рішення контролюючого органу або органу стягнення щодо видання інструкцій чи податкових роз’яснень (у 7. ч. форм обов’язкової податкової звітності, далі – податкових роз’яснень), які, за висновком такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку, збору (обов’язкового платежу). Визнання судом (господарським судом) інструкції або податково­го роз’яснення податкового органу (незалежно від їх реєстрації у Міністерстві юстиції України) недійсним є підставою для вико­ристання зазначеного рішення всіма платниками податків з мо­менту прийняття такого судового рішення, а також для відповідної зміни положень інструкцій чи роз’яснень контролюю­чих органів з цього питання. Зазначене рішення суду (господарсь­кого суду) набирає чинності з моменту його прийняття та повин­но бути оприлюднене за рахунок сторони, що програла спір (була визнана винною) протягом ЗО календарних днів з моменту прий­няття такого судового рішення.
Підприємство, як правило, самостійно обчислює суму пла­тежів до бюджету та подає контролюючому органу декларацію, розрахунок податку чи збору у строки, встановлені законодавст­вом. Контролюючий орган приймає податкову декларацію, розра­хунок без перевірки зазначених у них показників.
Відображаються обчислені зобов’язання підприємства пе­ред бюджетами та державними цільовими фондами на рахунку “Розрахунки з бюджетом”, в якому для обліку кожного податку та збору відкривається окремий субрахунок. Аудитор має пе­ревірити відповідність залишків на цьому рахунку даним балан­су підприємства на початок і кінець звітного періоду, а також відповідність підсумкових оборотів суми з субрахунків, які вхо­дять до складу синтетичного рахунка “Розрахунки з бюджетом”.
Кредитові обороти кожного субрахунку повинні підтверд­жуватися відповідними розрахунками та деклараціями з кожного
податку та збору (обов’язкового платежу). При цьому аудитор має перевірити достовірність бази оподаткування щодо кожного виду податків і зборів, ставки та пільги, які застосовуються на підприємстві, та їх відповідність чинному законодавству.
Під час перевірки дебетових оборотів кожного субрахунку аудитору необхідно звернути увагу на своєчасність та повноту пе­рерахування податків і зборів до бюджету.
Джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у т. ч. отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у т. ч. кор­поративних прав, отримані у позику (кредит).
Особливу увагу аудитор повинен приділити фактам приму­сового стягнення активів платника податків в рахунок його подат­кових зобов’язань та перевірити відповідність чинному законо­давству цих процедур.
Як відомо, з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Податковим боргом (недоїмкою) вва­жається податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене з платником податків або вста­новлене судом (господарським судом), але не сплачене у встанов­лений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податково­го зобов’язання.
Право податкової застави виникає у разі:
неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації – з першого робочого дня, наступного за ос­таннім днем строку, встановленого законом про відповідний по­даток, збір (обов’язковий платіж) для подання такої податкової декларації;
несплати у строки суми податкового зобов’язання, са­мостійно визначеної платником податків у податковій декларації, – з дня, наступного за останнім днем зазначе­ного строку;
несплати у строки суми податкового зобов’язання, визна­ченої контролюючим органом, – з дня, наступного за ос­таннім днем граничного строку такого погашення, визна­ченого у податковому повідомленні.
Право податкової застави не потребує письмового оформ­лення.
У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму по­даткового зобов’язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Податкові вимоги надсилаються:
а) перша податкова вимога – не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми подат­кового зобов’язання. Вона містить повідомлення про факт узгод­ження податкового зобов’язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, про обов’язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;
б) друга податкова вимога – не раніше тридцятого кален­дарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податко­вого боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додат­ково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з метою їх продажу.
Податкові вимоги повинні містити, крім вказаних вище відомостей, посилання на підстави їх виставлення; суму податко­вого боргу, належного до сплати, пені та штрафних санкцій; пе­релік запропонованих заходів для забезпечення сплати суми по­даткового боргу.
Податкова вимога вважається надісланою (врученою) юри­дичній особі, якщо її передано посадовій особі даного підприємства особи під розписку або надіслано листом з повідо­мленням про вручення.
Аудитор має перевірити, чи платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, повідомив письмово наступних кредиторів про таку податкову заставу та про характер і розмір за­безпечених цією заставою зобов’язань.
Ретельній перевірці також підлягають операції платника по­датків, активи якого перебувають у податковій заставі, які підля­гають письмовому узгодженню з податковим органом, а саме опе­рації з:
продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, які використову­ються у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за їх звичайними цінами;
використання об’єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів з метою здійснен­ня прямих чи портфельних інвестицій, також цінних паперів, які засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступки вимозі та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів;
ліквідації об’єктів нерухомого або рухомого майна, за ви­нятком їх ліквідації внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин), або відповідно до рішень органів державно­го управління.
Надання майна, що перебуває у податковій заставі, у на­ступну заставу або його використання з метою забезпечення чин­ної чи майбутньої вимоги третіх осіб не дозволяється.
У разі здійснення операцій, зазначених вище, без отримання попередньої згоди податкового органу, посадова особа такого платника податків чи фізична особа, яка прийняла зазначене рішення, несуть відповідальність, встановлену законодавством України за умисне ухилення від оподаткування.
З метою своєчасного узгодження операцій з активами плат­ника податків керівник податкового органу призначає з числа службових осіб такого податкового органу податкового керівни­ка. Для узгодження окремої цивільно-правової операції платник податків подає податковому керівникові запит, у якому роз’яс­нюється зміст операції та фінансово-економічні наслідки її про­ведення. Податковий керівник має право видати припис про за­борону здійснення такої операції, якщо за його висновками цінові умови та форми розрахунку за такою операцією призве­дуть до зменшення спроможності платника податків вчасно або у повному обсязі погасити податковий борг. Зазначений припис має бути затверджений керівником відповідного податкового ор­гану. У разі, коли припис не видається протягом десяти робочих днів з моменту надходження зазначеного запиту, операція вва­жається узгодженою.
Виключним способом забезпечення можливості погашення податкового боргу підприємства є адміністративний арешт його активів.
Арешт активів може бути застосовано, якщо з’ясовується одна з таких обставин:
а) платник податків порушує правила відчуження активів;
б) фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;
в) платника податків, який отримав податкове повідомлен­ня або має податковий борг, визнано неплатоспроможним за зо­бов’язаннями іншими, ніж податкові, крім випадків, коли стосов­но такого платника податків запроваджено мораторій на задово­лення вимог кредиторів у зв’язку з порушенням щодо нього про­вадження у справі про банкрутство;
г) платник податків відмовляється від проведення докумен­тальної перевірки за наявності законних підстав для ЇЇ проведен­ня або від допуску посадових осіб податкового органу до обсте­ження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов’язані з отриманням інших об’єктів оподаткування, елек­тронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем, які застосовуються для розрахунків за готівку або з використанням карток платіжних систем, вагокасових комплексів, систем та за­собів штрихового кодування;
д) відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, спеціальні дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності електрон­них контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем;
е) відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов’язко­вою відповідно до закону, чи коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, здійснює дії з переведення активів за межі України, їх приховування чи пере­дачі іншим особам.
Арешт активів полягає у забороні чинити платником по­датків будь-які дії щодо своїх активів, які підлягають такому аре­шту, крім дій для їх охорони, зберігання та підтримання у належному функціональному та якісному стані. Арешт може бути на­кладеним на будь-які активи юридичної особи, а для фізичної особи – на будь-які її активи, крім тих, що не підлягають арешту згідно із законодавством.
Арешт активів може бути повним або умовним.
Повним арештом активів визнається виключна заборона платнику податків на реалізацію прав розпоряджатися або корис­туватися своїми активами з їх тимчасовим вилученням або без та­кого. За вилучення активів ризик, пов’язаний з їх зберіганням або втратою їх функціональних чи споживчих якостей, покладається на орган, який прийняв рішення про таке вилучення.
Умовним арештом активів визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на такі активи. Таке обме­ження обумовлює обов’язкове попереднє отримання дозволу від керівника відповідного податкового органу на здійснення платни­ком податків будь-якої операції з такими активами. Зазначений дозвіл може бути наданий керівником податкового органу, якщо за його висновком здійснення платником податків визначеної операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.
За поданням відповідного підрозділу податкової міліції керівник податкового органу (його заступник) може прийняти рішення про застосування арешту активів платника податків, яке надсилається:
а) банкам, обслуговуючим платника податків, з вимогою тимчасового зупинення видаткових операцій за рахунками такого платника податків (якщо платником податку є банк – з вимогою зупинення видаткових операцій за власними рахунками), крім операцій з:
o погашення податкових зобов’язань та податкового боргу;
o сплати боргу за виконавчими документами чи за задово­леними претензіями у порядку доарбітражного врегулю­вання спорів, якщо такі виконавчі документи або пре­тензії набули юридичної сили до моменту виникнення права податкової застави;
б) платнику податків з вимогою тимчасової заборони відчу­ження його активів;
в) іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебувають активи такого платника податків, з вимо­гою тимчасової заборони їх відчуження.
Арешт може бути накладено на активи строком до 96 годин від часу підписання відповідного рішення керівником податково­го органу (його заступником). Зазначений термін не може бути продовжений в адміністративному порядку, у т. ч. за рішенням інших державних органів, за винятком випадків, коли власника заарештованих активів не встановлено (не виявлено), – у цьому випадку такі активи перебувають під режимом адміністративно­го арешту протягом строку, визначеного законодавством з метою визнання їх безхазяйними, або у разі, коли відповідні активи є та­кими, що швидко псуються, – протягом граничного строку, виз­наченого законодавством, після якого вони підлягають продажу.
Функції виконавця рішення про арешт активів платника по­датків покладаються на податкового керівника або іншого працівника податкового органу, призначеного його керівником (його заступником). Виконавець:
o надсилає рішення про арешт активів;
o організовує опис активів платника податків;
o організовує вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів, складає їх опис, що має скріплюватися підписами посадової особи податкового органу та платника податків, і залишає плат­нику податків копії таких документів. Вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бух­галтерських документів податковими органами в інших випадках не допускається, крім вилучень, що провадяться згідно із кримінально-процесуальним законодавством;
o здійснює інші заходи, передбачені Законом України “Про виконавче провадження”.

Опис активів платника податків проводиться у присутності його посадових осіб чи їх представників, а також понятих осіб. У разі відсутності посадових осіб платника податків або їх представ­ників опис його активів здійснюється у присутності понятих осіб. У разі необхідності для проведення опису активів залучається оцінювач. Представникам платника податків, активи якого підля­гають адміністративному арешту, письмово роз’яснюються їх пра­ва та обов’язки.
Якщо інші, передбачені чинним законодавством заходи з погашення податкового боргу, не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення узгодженої суми податкового боргу засобом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за їх недостатності – засобом про­дажу інших активів такого платника податків.
Джерелами погашення податкового боргу платника по­датків за рішенням органу стягнення є будь-які активи платника податків з урахуванням певних обмежень. Зокрема аудитор має перевірити, щоб у ролі джерел погашення податкового боргу платника податків за його самостійним рішенням або за рішенням органу стягнення не використовувалися:
а) майно платника податків, надане ним у заставу іншим осо­бам, якщо така застава була належним чином зареєстрована у дер­жавних реєстрах застав рухомого або нерухомого майна відповідно до закону, до моменту виникнення права податкової застави;
б) активи, які належать на правах власності іншим особам та перебувають у тимчасовому розпорядженні або користуванні платника податків, але не виключно: майно, передане платнику по­датків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), а також ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сиро­вина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що на­дається платнику податків, оплата за такі послуги, а також активи інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче чи будь-якого іншого виду агентське управління;
в) майнові права інших осіб, надані платнику податків у тимчасове користування або розпорядження, а також немайнові права інших осіб, у т. ч. права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження;
г) кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (де­позит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основ­ної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридич­ною особою, у розмірах та порядку, що встановлюються Кабіне­том Міністрів України;
д) кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичко­вих рахунках, відкритих на користь такого платника податків, а також суми акредитивів, виставлених на ім’я платника податків, але не відкритих до моменту такого відкриття;
е) майно, що включається до складу цілісних майнових ком­плексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у т. ч. казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що належить до складу цілісного майнового комплексу державно­го підприємства, встановлюється Фондом державного майна Ук­раїни;
є) активи, чий вільний обіг заборонено або обмежено згідно із законодавством. У разі коли підприємницька діяльність з акти­вами, що продаються, підлягає ліцензуванню відповідно до зако­ну, покупцями таких активів можуть бути лише особи, які отри­мали відповідну ліцензію.
Посадові особи, у т. ч. державні виконавці, які прийняли рішення про використання таких активів як джерела погашення податкової заборгованості або боргу платника податків, притяга­ються до відповідальності згідно із законодавством.
Стягнення коштів та продаж інших активів платника по­датків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з мо­менту надіслання йому другої податкової вимоги.
Стягнення коштів здійснюється шляхом надіслання банку (банкам), обслуговуючому платника податків, платіжної вимоги на суму податкового боргу або його частини.
Продаж інших активів здійснюється на підставі рішення по­даткового органу, підписаного його керівником та скріпленого гербовою печаткою податкового органу.
Організація продажу активів платника податків здійснюється податковим керівником такого платника податків.
Платник податків (для державних і комунальних підприємств – за узгодженням з органом, уповноваженим управля­ти його майном) самостійно визначає склад і черговість продажу своїх активів, виходячи з принципів збереження цілісності майно­вого комплексу, що забезпечує ведення його основної виробничої діяльності та повного погашення суми податкового боргу.
Якщо податковий керівник вирішує, що платник податків виділяє для продажу активи, чия звичайна ціна є явно нижчою, ніж сума податкового боргу, тоді він зобов’язаний самостійно виз­начити склад активів, які підлягають продажу, виходячи із прин­ципів збереження цілісності майнового комплексу та з урахуван­ням того, що звичайна (оціночна) вартість таких активів не пере­вищує двократного розміру податкового боргу.
Податковий керівник не може прийняти рішення щодо про­дажу частини цілісного майнового комплексу, внаслідок якого платник податків позбувається можливості ведення своєї основ­ної господарської діяльності, – у цьому випадку продажу підлягає цілісний майновий комплекс.
Продаж цілісного майнового комплексу боржника під час процедури його санації або ліквідації внаслідок банкрутства здійснюється згідно з положеннями Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Продаж активів платника податків на публічних торгах на умовах змагальності має здійснюватися у такому порядку:
товари, які можуть бути згруповані та стандартизовані, підлягають продажу за кошти виключно на біржових торгах, що проводяться біржами, створеними відповідно до Закону України “Про товарну біржу”, які визначаються центральним податковим органом на конкурсних засадах;
інші товари, об’єкти рухомого чи нерухомого майна, а та­кож цілісні майнові комплекси підприємств підлягають продажу за кошти виключно на цільових аукціонах, які організовуються за поданням відповідного податкового органу на зазначених біржах. Якщо на території району або міста, де знаходяться активи плат­ника податків, що продаються, відсутня товарна біржа, визначена центральним податковим органом, податковий орган організовує окремий позабіржовий аукціон.
Продовольчі товари, що швидко псуються, а також інші то­вари, обсяги яких не є достатніми для організації публічних торгів, підлягають продажу за кошти на комісійних умовах через організації роздрібної торгівлі, визначені податковим органом на конкурсних засадах.
У разі наполягання платника податків проводиться екс­пертне оцінювання вартості активу, який підлягає продажу, з метою визначення його початкової ціни. Оцінювання здійснюється у порядку, визначеному законодавством з питань професійної оціночної діяльності, а до набрання чинності зазна­ченим законодавством – організаціями, які уклали договори на виконання послуг з експертної оцінки майна з Фондом держав­ного майна України; перелік таких організацій доводиться до відома податкового органу.
Платник податків має право самостійно визначити оцінюва­ча з числа тих, що зазначені в першому абзаці цього підпункту. Якщо платник податків самостійно не визначає такого оцінювача протягом установлених центральним податковим органом строків, таке визначення здійснюється податковим органом, який укладає договір про проведення оцінки активу.
Аудитор повинен перевірити, щоб інформація про час та умови проведення прилюдних торгів активами платників по­датків оприлюднювалась:
під час продажу активів на біржовому ринку відповідною товарною біржею;
під час продажу активів на позабіржовому аукціоні та че­рез організації роздрібної торгівлі – відповідним податко­вим органом.
Платник податків зобов’язаний надати комісії інформацію про активи, які перебувають у податковій заставі, а також забезпе­чити на першу вимогу комісії безперешкодний доступ її пред­ставників і учасників публічних торгів до огляду та оцінки ак­тивів, що пропонуються на продаж.
Будь-яка інша особа, яка здійснює управління активами платника податків або контроль за їх використанням, зобов’яза­на забезпечити на першу вимогу комісії безперешкодний доступ її представникам, а також учасникам публічних торгів до огляду та оцінки таких активів, а також забезпечити безперешкодне на­буття прав власника таких активів особою, яка їх придбала на публічних торгах. При цьому така інша особа, яка здійснює уп­равління або контроль над активами платника податків, звільняється від будь-яких видів відповідальності або зо­бов’язань перед таким платником або третіми особами, які мо­жуть виникнути внаслідок передання відповідних активів у власність особи – їх покупця.
Посадові особи платника податків, а також посадові особи осіб, які здійснюють управління його активами або контроль за їх використанням, за неподання відомостей або подання непо­вних чи неправдивих відомостей щодо активів, які перебувають у податковій заставі, або за ухилення від забезпечення безперешкодного доступу до таких активів представникам комісії чи учасникам публічних торгів, або за перешкоджання у набутті прав власності на такі активи особою, яка їх придбала, несуть відповідальність, передбачену за умисне ухилення від оподат­кування.
Якщо сума податкового боргу не була погашена після закінчення процедури продажу активів платника податків, подат­ковий орган може визначити відповідальною за погашення за­лишкового податкового боргу такого платника податків третю особу, яка протягом одного року до останнього дня граничного строку погашення суми податкового зобов’язання такого платни­ка податків придбала від нього активи за цінами, меншими, ніж звичайні, або отримала їх у власність на безоплатній основі чи як безповоротну фінансову допомогу (крім благодійних внесків або пожертв неприбутковим організаціям або іншим набувачам бла­годійної допомоги відповідно до законодавства).
Розмір зазначеної відповідальності за погашення залишко­вого боргу платника податків не може перевищувати суми, яка дорівнює звичайній ціні активів, придбаних третьою особою від платника податків, зменшеній на фактичну ціну придбання таких активів третьою особою.
Якщо заходи з продажу активів платника податків за рішен­ням органу стягнення не дали повного погашення суми податко­вого боргу, додатковим джерелом його погашення органом стяг­нення може бути визначено продаж активів платника податків, попередньо переданих ним у тимчасове користування чи розпоря­дження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових до­говорів, у т. ч. прав вимоги боргу, включаючи кошти, розміщені платником податків у вкладі (депозиті). За таких умов продаж цих активів (коштів) не зупиняє дію такого цивільно-правового договору до кінця строку його дії, а покупець активів (коштів) набуває прав і обов’язків платника податків за цивільно-правовим договором, у т. ч. права на отримання доходу за ним, який враховується у зменшення суми податкового боргу платника податків. Якщо норми зазначеного цивільно-правового договору передба­чають право кредитора на його дострокове припинення або збільшення розміру доходів за ним чи прийняття інших рішень, які призведуть до швидшого повернення суми основного боргу та/або доходу за ним, орган стягнення зобов’язаний прийняти рішення щодо таких дій.
Крім розрахунків з обов’язкових податків і зборів, аудитор має перевірити й інші розрахунки підприємства з бюджетом, зок­рема своєчасність і повноту перерахування до бюджету штрафних санкцій, застосованих до підприємства та окремих посадових осіб, а також джерела їх погашення; точність розрахунків і законність перерахування до бюджету сум, утриманих з винуватців за нестачі та розкрадання товарно-матеріальних цінностей; своєчасність пе­рерахування до бюджету державними підприємствами сум креди­торської заборгованості, строк позовної давності якої минув, тощо.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Аудит суб'єктів господарювання (Конспект лекцій)