Головна Головна -> Підручники -> Підручник Господарське право (Вінник О.М.) скачати онлайн-> 5. Питання вдосконалення господарського законодавства

5. Питання вдосконалення господарського законодавства



Беручи до уваги вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна констатувати: в ньому чимало вад, у т. ч. застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено запровадженням в економіку України нових для неї ринкових відносин, які ще не зазнали відповідного законодавчого врегулювання. Одночасне прийняття, а також набуття чинності Господарським та Цивільним кодексами України породжує ще таку проблему, виникнення колізій між їх положеннями (щодо господарських товариств; правового режиму цінних паперів; форм власності та ін.). Зазначені обставини зумовлюють необхідність вдосконалення господарського законодавства, яке відбувається за чотирма основними напрямами:
– вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей напрям передбачає необхідність врегулювання нових господарської системи України відносин (конфлікту інтересів у господарських організаціях корпоративного типу; правового становища холдингових компаній; господарських товариств публічних – державної та комунальної – форм власності) та врегулювання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до чинних нормативних актів; завданням цього напряму є також забезпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з врахуванням динаміки розвитку ринкових відносин і відповідно – прийняття нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття);
– вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає: а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відносин, що відповідає положенням Конституції України (ст. 92) та 5 Господарського кодексу України щодо регулювання на рівні закону відносин власності, визначення правових засад та гарантій підприємництва, правил конкуренції в економічній сфері та норм антимонопольного регулювання; б) зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності за умови такої реєстрації (Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 p. № 731 “Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади”); в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб’єктів господарювання), які самостійно (але в межах, не заборонених законом) визначають напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання;
– вдосконалення господарського законодавства щодо його системи. Цей напрям передбачає: а) вирішення проблем, пов’язаних з прийняттям Господарського та нового Цивільного кодексів (усунення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність до Господарського кодексу; б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, законодавство про капітальне будівництво, законодавство про господарські договори тощо; в) консолідацію господарського законодавства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, – одного, який дозволяє усунути колізії в регулюванні певної категорії господарських відносин (наприклад, питання інноваційної діяльності регулюються: Законом України від 18.09.1991 р. “Про інвестиційну діяльність” (ст. 3), главою 34 Господарського кодексу України, Законом України від 04.07.2002 р. “Про інвестиційну діяльність”, Законом України від 16.01.2003 р. “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності”; при цьому відсутнє уніфіковане поняття інноваційної діяльності; основні засади її здійснення, державної підтримки визначаються в кожному з цих актів з деякими відмінностями. Відтак виникає потреба в прийнятті консолідованого закону з питань інноваційної діяльності, який би забезпечив уніфікацію регулювання відносин, що виникають у процесі організації та здійснення такої діяльності;
– гармонізація законодавства України з найдосконалішими міжнародними стандартами регулювання відносин у сферу господарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи <й Європейський Союз). Так, Законом України від 18.03.2004 р. “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” та підзаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. “Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”, рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02.06.2002 р. № 190 “Про погодження Рекомендацій з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України”, Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затв. наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2003 р. т 68/5 та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпечення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного законодавства.
На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися у відповідності до Закону України від 11.09.2003 р. “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”. Закон визначає:
– принципи державної регуляторної політики (адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та врахування громадської думки);
– основні етапи та елементи державної регуляторної політики (підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів; їх відкриті обговорення; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизація регуляторних актів; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є не послідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним до розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регулятивного акта);
– систему та повноваження регуляторних органів – Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;
– особливості здійснення регуляторної діяльності (а) щодо положень нормативних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо), (б) в умовах воєнного, надзвичайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації;
– відповідальність за порушення порядку регуляторної діяльності.
Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства відіграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:
– виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві;
– узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів);
– Вищий господарський суд (правонаступник Вищого арбітражного суду України) на підставі узагальненої в масштабі України судової практики видає оглядові та інформаційні листи, а Президія Вищого господарського суду України відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України “Про судоустрій”: а) дає роз’яснення з питань застосування господарськими судами законодавства при вирішенні господарських справ (наприклад, Роз’яснення Президії Вищого господарського суду від 21.05.2002 р. № 04-5/563 “Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами”); такі роз’яснення враховуються не лише господарськими судами нижчих ланок, а й суб’єктами господарювання, органами господарського керівництва, іншими учасниками господарських правовідносин у правозастосовній діяльності; б) вносить в установленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодавства; в) приймає рішення про звернення до Конституційного суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України стосовно відповідності її положенням окремих норм господарського законодавства.
Хоча офіційно судові рішення не є джерелом права, проте вони фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються господарські відносини). Йдеться про рішення вищих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз’яснень, які враховуються судами нижчих ланок та суб’єктами господарювання в разі виникнення спорів з таких категорій справ. Крім того, використання в деяких нормативно-правових актах господарського законодавства оціночних категорій (добра совість, добропорядність, розумність, бездоганна ділова репутація тощо) без чіткого визначення змісту цих понять в законі зумовлює підвищення ролі судових рішень, що ґрунтуються на таких поняттях.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Господарське право (Вінник О.М.)