Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільний процес (М. Й. Штефан) скачати онлайн-> § 2. Процесуальна співучасть

§ 2. Процесуальна співучасть



Процесуальна співучасть виникає внаслідок спільного пред’явлення позову кількома позивачами або до кількох відповідачів (ст. 104 ЦПК). Отже, участь з боку позивача чи відповідача по одній і тій же справі кількох осіб називається процесуальною співучастю. Коли позивачами є дві особи чи більше, а відповідачем — одна, то така співучасть буде активною, коли ж навпаки — то пасивною, а коли одна й інша сторони представлені кількома особами — змішаною. Виникнення співучасті обумовлюється обставинами матеріально-правового і процесуального характеру; в зв’язку з цим вона поділяється ще на обов’язкову і факультативну. Обов’язкова співучасть настає при спільності матеріальних прав і обов’язків кількох осіб, тоді, коли права і обов’язки сторін у справі не можна визначити без встановлення прав і обов’язків інших суб’єктів спірних матеріальних правовідносин. Так, власники спільного майна стають співпозивачами, пред’явивши позов на усунення порушень їх прав. Коли шкода заподіяна кількома особами, то всі вони стають відповідачами перед потерпілими. У справах про звільнення майна від арешту (виключення з опису) обов’язково беруть участь співвідповідачами боржник, в якого проведено опис майна, і ті організації або особи, на претензію яких було проведено опис. Коли опис зроблено у зв’язку з вироком про конфіскацію майна, то відповідачами, крім боржника, виступають рай(міськ)податкові інспекції, а коли майно реалізовано, то й ті установи або організації, яким передано конфісковане майно (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 серпня 1976 р. «Про судову практику в справах про виключення майна з опису»).

Якщо позов спрямований на захист честі і гідності та вміщує вимогу на спростування відомостей, поширених у пресі, інших засобах масової інформації (повідомлення по радіо, телебаченню та ін.), відповідачами притягуються автор і відповідний орган масової інформації (редакція, видавництво тощо). За позовами про спростування відомостей, які ганьблять особу, зазначених у службових характеристиках, відповідачами визнаються особи, котрі їх підписали, і підприємства, установи, організації, від імені яких видано характеристику (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 28 вересня 1990 р. «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій»).

Факультативна (необов’язкова) співучасть настає з обставин процесуального характеру: в силу доцільності одночасного розгляду кількох справ, з метою економії коштів і часу на їх провадження. Замість кількох процесів провадиться один, витрати по справі скорочуються, зменшується кількість судових засідань, викликів свідків та ін., а головне — усувається постановлення протилежних за змістом рішень.

Чинний ЦПК не визначає підстав настання обов’язкової чи факультативної співучасті. У ст. 144 ЦПК є лише вказівка, що суддя може постановити ухвалу про об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог — як одного позивача до різних відповідачів, так і різних позивачів до одного відповідача. Отже, ця норма допускає факультативну співучасть за ініціативою судді за наявності однорідних вимог. Однорідність вимог означає, що це вимоги з одних правовідносин, в яких збігаються предмет і підстави. Одночасний їх розгляд сприяє економії процесуальних засобів: в одному провадженні одним судовим рішенням розв’язується спір між усіма учасниками, в зв’язку з чим скорочується діяльність суду і співучасників, зменшуються судові витрати, а також досягається запобігання винесенню судом суперечливих рішень.

В юридичній літературі до співучасників-позивачів (з посиланням на ч. З ст. 104 ЦПК) відносять також суб’єктів захисту прав інших осіб і цих осіб.

Цією нормою встановлено, що особа, в інтересах якої розпочато справу за заявою прокурора, органу державного управління, профспілки, державного підприємства, установи, організації, кооперативної організації, їх об’єднання, іншої громадської організації або окремого громадянина (п. 2 ст. 5 ЦПК), повідомляється судом про це, і вона може взяти участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву. Зазначене правило та вміщення його в статті про співучасників дало підставу окремим авторам твердити, що цивільне процесуальне право України відносить вказаних осіб до процесуальних співучасників та визначає їх позивачами. Таке тлумачення ч. З ст. 104 ЦПК не відповідає статтям 5,121 ЦПК, які не визначають позивачами суб’єктів, котрі можуть звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних інтересів інших осіб, а відносять їх до самостійних осіб, які беруть участь у справі. У них і позивачів різна мета участі в процесі і обсяг процесуальних прав. Так, ст. 122 ЦПК встановлює, що коли орган держави, прокурор, профспілки, інші підприємства, установи, організації починають справу в суді в інтересах інших осіб, вони користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки сторони, за винятком права закінчувати справу мировою угодою. Отже, змістом цієї норми підтверджується, що зазначені суб’єкти не є позивачами. Вони порушують цивільну справу в суді на захист прав позивачів (ст. 5 ЦПК), а позивачі — на захист своїх суб’єктивних прав.

Співучасники користуються рівними процесуальними правами. Відносини між ними визначаються ст. 104 ЦПК, вони побудовані на основі автономії: кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в процесі самостійно; їх взаємовідносини залишилися б такими, коли позови судом розглядалися б окремо.

Співучасники мають рівні права і обов’язки як у відносинах один з одним, так і у відносинах з особами протилежної сторони. Кожний із співучасників виконує тільки ті, передбачені законом дії, які він вважає за потрібні для захисту своїх прав та інтересів. Характер процесуально-правових взаємовідносин між співучасниками побудований на засадах автономії і диспозитивності. Дії чи бездіяльність їх не залежать від поведінки інших співучасників, а залежать від їх особистого волевиявлення. Обов’язок по доказуванню вимог чи заперечень, законна сила судового рішення діють щодо кожного співучасника окремо.

Кожний співпозивач і співвідповідач користуються тими ж правами і обов’язками, що й інші позивач і відповідач. Процесуальні права й обов’язки співучасника не залежать від кількості осіб з аналогічною процесуальною правосуб’єктністю, їх рівність і незалежність є наслідком того, що всі співучасники є самостійними суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин.

Але процесуальна діяльність одних співучасників може викликати певні правові наслідки для інших, затримати розвиток процесу, зокрема при відкладенні розгляду справи, зупинення провадження по справі, залишення заяви без розгляду (статті 172, 221, 229 ЦПК). Співучасники можуть доручити вести справу одному з них (ст. 104 ЦПК) і приєднатися до апеляційної і касаційної скарги особи, на стороні якої вони виступають (статті 297, 326 ЦПК).

Процесуальна співучасть настає за ініціативою позивача і позивачів (ст. 104 ЦПК) і на клопотання осіб, які беруть участь у справі (п. З ст. 143, ст. 99 ЦПК). На їх заяву суд постановляє мотивовану ухвалу.

Суд також має право за своєю ініціативою залучити до участі в справі співвідповідачів (ст. 105 ЦПК), а не співпозивачів, оскільки цим самим порушується принцип диспозитивності.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільний процес (М. Й. Штефан)