Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільний процес (М. Й. Штефан) скачати онлайн-> Глава 8. Представництво в цивільному процесі § 1. Поняття та значення процесуального представництва

Глава 8. Представництво в цивільному процесі § 1. Поняття та значення процесуального представництва



Представництво в цивільному процесі с процесуальним засобом реалізації громадянами права на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та здоров’я, на особисту свободу і майно, гарантований Конституцією (ст. 55) та іншими законами України. Воно забезпечує участь у цивільному процесі громадян і організацій, надає їй можливість використовувати юридичне грамотних осіб для ведення цивільних справ у суді та захисту суб’єктивних прав й інтересів.

Стаття ПО ЦПК надає право громадянам вести свої справи в суді особисто або через представника. Особиста участь у справі громадянина не позбавляє його права мати по цій самій справі представника. Оскільки громадяни можуть мати в цивільному судочинстві процесуальну правосуб’єкт-ність сторін і третіх осіб (у справах позовного провадження), заявників і заінтересованих осіб (у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин і окремого провадження), всі вони можуть вести справи через представника. Проте не всі громадяни, майнові і особисті немайнові права та охоронювані законом інтереси яких потребують судового захисту, наділені цивільною процесуальною дієздатністю І можуть брати участь у цивільному процесі, особисто вести свої справи. Права і охоронювані законом інтереси таких осіб (неповнолітніх, обмежених у дієздатності і визнаних недієздатними судом) захищають їх законні представники (статті 101, 111 ЦПК).

Справи юридичних осіб ведуть у цивільному процесі їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники (ч. 2 ст. 110 ЦПК). Через представників здійснюють свої повноваження в цивільному процесі органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації та їх об’єднання як суб’єкти захисту прав та охоронюваних інтересів інших осіб, державних і громадських інтересів (ст. 121 ЦПК)

Отже, всі особи, які беруть участь у справі, можуть вести справи в цивільному судочинстві через своїх представників, а положення статей 98,112, 113, 117 ЦПК, що надають можливість здійснювати представництво лише сторін і третіх осіб, не відображають реальної дійсності і входять у колізію з іншими нормами ЦПК, зокрема, зі статтями 110, 121.

Представництво в цивільному процесі можливе у будь-якій справі, що розглядається судом у порядку цивільного судочинства, на всіх стадіях його розвитку, починаючи з порушення справи і закінчуючи зверненням судового рішення до виконання.

Таким чином, представництво в цивільному процесі — це процесуальна діяльність особи (представника, повіреного), спрямована на захист суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові у всебічному, повному і об’єктивному з’ясуванні обставин справи, в поста-новленні законного і обгрунтованого рішення.

Процесуальний представник діє в цивільному процесі від імені і в інтересах іншої особи в межах наданих нею повноважень.

Правовідносини, що складаються між представником і особою, яку він представляє (довірителем), представником і судом, у цивільному процесі мають різний галузевий характер. Правовідносини між представником і довірителем є матеріально-правовими, оскільки базуються на договорі доручення, трудовому договорі чи контракті, адміністративному акті, членстві в громадській організації, факті родинних зв’язків, і регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного права. Процесуально-правові відносини складаються у зв’язку з визначенням і оформленням повноважень представника в цивільному процесі (статті 112-115 ЦПК). Правовідносини між представником і судом у цивільному процесі регулюються нормами цивільного процесуального права і є процесуально-правовими (статті 110-116 ЦПК).

Питання про правову природу представництва в цивільному процесі в юридичній літературі вирішується неоднозначно. Переважає думка, що представництво в цивільному процесі — це самостійний інститут цивільного процесуального права, хоч окремі автори розглядають його як окремий вид цивільного представництва. Цивільно-процесуальне представництво відрізняється від цивільного представництва за виконуваними функціями і змістом правовідносин, що існують між його суб’єктами, за підставами їх виникнення

У цивільних правовідносинах суб’єктивні права і обов’язки реалізуються їх суб’єктом особисто або замість нього діє представник, який повністю заміщає такого суб’єкта.

Процесуальний представник не заміщає сторону в цивільному судочинстві (за винятком законних представників — батьків, опікунів, піклувальників), а діє поряд з нею, на захист її суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Особиста участь у справі громадянина чи органу управління юридичної особи не є перешкодою для реалізації ними права мати в цій справі представника. Захист у суді прав та інтересів недієздатних чи обмежено дієздатних громадян їх батьками, усиновителями, опікунами чи піклувальниками не позбавляє таких громадян права мати субпредставника, оскільки вони самі є законними представниками зазначених осіб (ст. 111 ЦПК).

Правове становище представника в цивільному праві цілком залежить від сторони в договорі доручення і визначається змістом останнього, що регулюється ст. 386 Цивільного кодексу.

Процесуально-правове становище цивільного процесуального представника як самостійного суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин у цивільному судочинстві визначається нормами ЦПК (статті 98, 111, 116, 117), і лише повноваження на виконання деяких процесуальних дій щодо розпорядження об’єктом матеріального спору і процесу надаються довірителем (ст. 115 ЦПК).

Отже, цивільне процесуальне представництво — це такі юридичні відносини, за якими одна особа — представник виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом, положенням або договором, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів. Представник у цивільному судочинстві покликаний виконувати дві функції — захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правозаступництво); представляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуальне представництво). Зазначені функції чітко визначені статтями 1, 6 Закону «Про адвокатуру». В Англії, Франції, Бельгії та інших державах здійснення правозаступництва відособлено від представництва. В Англії функцію правозаступництва виконують баристери (адвокати), а функцію представництва соліситори (повірені). Перші подають юридичні поради, складають важливі судові папери, виступають з промовами в суді; другі — проводять збір і підготовку фактичного матеріалу і доказів у справі, подають і одержують процесуальні папери

Процесуально-правове становище процесуального представника в цивільному судочинстві України визначається в складі осіб, які беруть участь у справі (статті 98, 99 ЦПК). ЦПК більшості країн, що входять до складу СНД, не включають представника до цієї групи суб’єктів. По-різному вирішується дане питання і в теорії цивільного процесуального права. Більшість авторів на підставі аналізу ознак, характерних для осіб, що беруть участь у справі, відносять до них і представників. Заперечення противників протилежної позиції зводяться, зокрема, до того, що представники не мають самостійних прав, вони здійснюють права довірителів у всіх випадках від їх імені. Виключаючи процесуальних представників зі складу осіб, які беруть участь у справі, одні автори зазначають, що вони матеріально і процесуальне не заінтересовані у вирішенні справи. На думку інших, представник не має ні матеріально-правового, ні державного, ні громадського інтересу у вирішенні справи, його інтерес до наслідків судочинства процесуальний.

Як зазначалося вище (глава 3, § 3), загальною ознакою, на підставі якої об’єднані особи, які беруть участь у справі, є наявність заінтересованості в результатах розгляду справи, що властиве і представникам у цивільному процесі, їх юридична заінтересованість у справі (службова, громадська, особиста) визначається інтересом тих осіб, від імені і на захист прав яких вони здійснюють свою діяльність. Виходячи з цього, їх процесуально-правове становище дорівняно до інших осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, роботи з них витяги, одержувати копії рішень й інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування і заперечення тощо (ст. 99 ЦПК). А це свідчить, що вони мають ознаки осіб, які беруть участь у справі.

Представництво широко застосовується на практиці і може здійснюватися особами, склад яких визначено статтями 111,112 ЦПК. Представниками можуть бути:

1) члени органів управління, працівники державних підприємств, установ, організацій, кооперативних організацій — у справах цих підприємств, установ та організацій;

2) уповноважені профспілок — у справах працівників, а також осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється професійними спілками;

3) уповноважені організацій, яким їх статутом чи положенням надано право представляти інтереси членів цих організацій, — у справах членів цих організацій; 4) адвокати — в справах громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб (ст. 1 Закону «Про адвокатуру»);

5) один із співучасників за дорученням інших співучасників (ст. 104 ЦПК);

6) батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники (ч. З ст. 101 ЦПК);

7) інші особи, допущені судом, який розглядає справу, до представництва в цій справі.

Представниками в цивільному процесі можуть бути громадяни, які до-сягли повноліття. Проте повнолітні, над якими встановлена опіка чи піклування, не можуть, як і неповнолітні, здійснювати представництво. Це правило встановлено пп. 1, 2 ст. 116 ЦПК і означає, що необхідною умовою правосуб’єктності представника є наявність у нього цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності. Але у визначенні цивільного процесуального становища обмежено дієздатних осіб допущена колізія між окремими нормативними правилами. Так, положення ч. 1 ст. 111 ЦПК про те, що особи, визнані в установленому порядку обмежено дієздатними, не можуть особисто брати участь у цивільному процесі, а їхні права й інтереси захищають у суді піклувальники, і правило п. 2 ст. 116 ЦПК, згідно з яким такі особи не можуть здійснювати представництво в суді, підлягає критичній оцінці. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу обмеження дієздатності громадян поширюється лише на розпорядження ними майном, одержання заробітної плати, пенсій чи інших видів прибутків і розпорядження ними. Щодо здійснення особистих немайнових прав дієздатність таких осіб не обмежується. Вони можуть реалізовувати свої політичні та трудові права, нести дисциплінарну та кримінальну відповідальність. Обмеження цивільної процесуальної дієздатності не передбачене також чинним законодавством. Частина 2 ст. 260 ЦПК надає обмежено дієздатному громадянинові право порушити цивільний процес у справі про скасування обмеження в дієздатності. Отже, зміст ст. 111 і п. 2 ст. 116 ЦПК у цій частині не узгоджується зі ст. 15 Цивільного кодексу, ст. 260 ЦПК, з відповідними нормами інших галузей права і потребує приведення у відповідність з ними.

Не можуть бути представниками адвокати, які отримали доручення про надання юридичної допомоги з порушенням правил, установлених законодавством України про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів у випадку, зазначеному в п. 6 ст. 112 ЦПК.

Якщо особа, яка виключена з колегії адвокатів, працює юрисконсультом чи на іншій посаді в організації, то в справах таких організацій вона може виконувати функції представника в суді (п. 2 ст. 112 ЦПК). Такі особи можуть також здійснювати представництво осіб, які перебувають під їхньою опікою чи піклуванням.

На забезпечення законності в здійсненні правосуддя і зміцнення авторитету суду спрямоване правило ч. 2 ст. 116 ЦПК, що забороняє судцям, слідчим і прокурорам виконувати обов’язки представника окремих громадян, крім випадків, коли вони діють як законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) чи представники відповідного суду або прокуратури, що є стороною в справі. Надання їм такої можливості зумовлене дією принципу рівності громадян перед законом і судом незалежно від їхнього посадового становища. У противному разі недієздатні, над якими судді, слідчі чи прокурори здійснюють опіку або піклування чи є їх батьками, були б поставлені в нерівне процесуально-правове становище порівняно з іншими учасниками процесу.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільний процес (М. Й. Штефан)