Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільний процес (М. Й. Штефан) скачати онлайн-> § 2. Державне мито

§ 2. Державне мито


Об’єктом справляння державного мита в судах виступають цивільні процесуальні документи, перелік яких чітко і повно визначений в нормативному порядку. Державне мито справляється: 1) з позовних заяв; 2) із зустрічних позовних заяв; 3) із заяв третіх осіб, які заявляють самостійні позовні вимоги на предмет спору між сторонами; 4) із скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних або посадових осіб у сфері управлінської діяльності; 5) із скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій; 6) із апеляційних і касаційних скарг на рішення судів; 7) із заяв і скарг у справах окремого провадження; 8) за повторну видачу копії судового рішення, ухвали, постанови.

До позовних заяв, з яких справляється державне мито, відносяться, зокрема, заяви, в котрих виражені позовні вимоги про присудження відповідної суми грошей, про право власності на будівлі чи інше майно, про визнання права одного із подружжя на частку у спільному сумісно нажитому майні за час шлюбу, про поділ майна в натурі, про виділ частки майна із спільної часткової власності, про визнання договорів відчуження майна (купівлі-продажу, дарування, заповіту) та інших недійсними, інші заяви, що подаються особами для захисту порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, які виникають з цивільних, шлюбно-сімейних, житлових, земельних, трудових, природоохоронних та інших матеріально-правових відносин.

До заяв і скарг у справах окремого провадження, з яких справляється мито, відносяться: заява про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; заява про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим; заява про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану; заява про встановлення фактів, що мають юридичне значення; заява про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника, скарга на нотаріальні дії або на відмову в їх вчиненні, заява про усиновлення дитини.

Скаргами на рішення і ухвали судів з яких справляється мито, є скарги, які подаються на порушення апеляційного та касаційного провадження (статті 290, 320 ЦПК).

Інші заяви і скарги, що не відносяться до позовних заяв, заяв і скарг у справах окремого провадження, апеляційних, касаційних скарг не підлягають оплаті державним митом. Ними є окремі скарги (подаються окремо від апеляційної, касаційної скарги), якими оскаржуються ухвали суду, постановлені одноособово і колегіальне у передбачених ст. 291 ЦПК випадках, зокрема: про відмову забезпечити докази (ст. 39 ЦПК), визначення ціни позову та судових витрат (ст. 81 ЦПК), відмову в знятті чи зменшенні штрафу, накладеного судом (ст. 83 ЦПК), відмову в поновленні пропущеного строку (ст. 89 ЦПК), а також інші ухвали суду; заяви, які подаються на вирішення окремих питань, що виникають у процесі провадження у справі та виконання по ній судового рішення, — про забезпечення доказів, позову, про вступ у справу третіх осіб без самостійних вимог, про зміну підсудності, зміну чи скасування накладеного судом штрафу, про виправлення описки і явної арифметичної помилки в рішенні, про постановлення додаткового рішення, роз’яснення рішення, про перегляд рішення, ухвали, постанови у зв’язку з нововиявленими обставинами, про розстрочку або відстрочку виконання тощо (п. 22 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції від 22 квітня 1993 р.)

Державне мито справляється в такому розмірі ставок:

а) Із позовних заяв — І 7с ціни позову, але не менше J неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

б) із скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних або посадових осіб у сфері управлінської діяльності — 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

в) із позовних заяв про розірвання шлюбу — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

із позовних заяв про розірвання повторного шлюбу — 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян; у разі поділу майна при розірванні шлюбу — згідно з зазначеним вище п. «а»;

г) із позовних заяв про розірвання шлюбу з особами, визнаними у встановленому законом порядку безвісно відсутніми або недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, або з особами, засудженими до позбавлення волі на строк не менше трьох років — 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

д) із позовних заяв про зміну або розірвання договору найму жилих приміщень, про продовження строку прийняття спадщини, про скасування арешту на майно та з інших позовних заяв немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці) — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

е) із заяв, скарг у справах окремого провадження — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

є) із позовних заяв з переддоговірних спорів — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

ж) із позовних заяв про розгляд питань захисту честі і гідності — 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

з) із касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, — 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання позовної заяви, іншої заяви і скарги, а з майнових спорів — ставки, обчисленої, виходячи з оспорюваної суми;

і) за повторну видачу копії судового рішення, вироку, ухвали та іншої постанови суду — 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний аркуш копії (Стаття 3 (п. 1) Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито», в редакції Закону України від 20 квітня 2000 р. «Про внесення змін в статтю j Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»).

Встановлені ставки справляння державного мита свідчать про те, що їх розмір визначений а) у відсотковому відношенні до ціни позову; б) у розмірах частин неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на час сплати мита (з 1 жовтня 1995 р. — 17 гривень).

Ціну позову складає грошова сума в гривнях, яка відображає заявлену матеріально-правову вимогу позивача до відповідача і визначається за правилами, встановленими ст. 65 ЦПК:

1) у позовах про стягнення грошей — стягуваною сумою;

2) у позовах про витребування майна — вартістю відшукуваного майна;

3) у позовах про стягнення аліментів — сукупністю всіх виплат, але не більше як за один рік;

4) у позовах про строкові платежі і видачі — сукупністю всіх платежів або видач, але не більше як за три роки;

5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі — сукупністю платежів або видач за три роки;

6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач — сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше як за один рік;

7) у позовах про припинення платежів або видач — сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше як за один рік;

8) у позовах про дострокове розірвання договору майнового найму — сукупністю платежів за користування майном протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше як за три роки;

9) у позовах про право власності на будинки, що належать громадянам на праві приватної власності, — дійсною вартістю будинку, а для будинків, що належать державним, кооперативним та іншим громадським організаціям, — не нижче їх балансової вартості;

10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою всіх вимог, за винятком вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Ціна позову вказується в позовній заяві. Якщо зазначена ціна позову явно не відповідає дійсній вартості стягуваного, то ціну позову і розмір мита має визначати суддя, постановивши про це відповідну ухвалу. У випадку, коли в заяві не вказана ціна позову І встановити її в момент подання неможливо, суддя, приймаючи позовну заяву, попередньо визначає розмір належного до сплати мита, виходячи з приблизної ціни позову. Тоді остаточна ціна позову і розмір мита визначаються в рішенні у справі з стягненням недоплаченого або поверненням переплаченого мита. Якщо при постановлених судом рішення загальна сума позову збільшується, мито обчислюється виходячи зі збільшеної суми позову.

При поданні позову разом кількома позивачами до одного або кількох відповідачів державне мито обчислюється виходячи з загальної суми позову і сплачується позивачем пропорційно частки поданих кожним вимог.

З загальної суми позову мито справляється також при поданні позову одним позивачем до кількох відповідачів та при об’єднанні суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог (ст. 144 ЦПК).

Позовні заяви колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств до громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, до інших громадян про визнання договорів недійсними або про зміни і доповнення їх умов, оплачуються державним митом за ставками, встановленими для позовних заяв з переддоговірних спорів, — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, незалежно від того, оспорюється договір у цілому чи лише в якій-небудь частині.

З позовних заяв про право власності на майно, про визнання недійсним договорів відчуження майна, про визнання права на частку в майні, при виділенні частки із загального майна і про витребування спадкоємцями належної їм частки майна державне мито сплачується виходячи з вартості відшукуваного майна або його частки. У тих випадках, коли позовна заява має одночасно майновий і немайновий характер, мито сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового і немайнового характеру. З позовних заяв про розірвання шлюбу одночасно з поділом майна державне мито справляється як за розірвання шлюбу, так і за поділ майна.

Державне мито з зустрічних позовних заяв та з заяв третіх осіб, які заявляють самостійні позовні вимоги, сплачується на загальних підставах. Аналогічний порядок встановлений для сплати мита належним позивачем при заміні ним неналежного позивача, а також правонаступником позивача, якщо мито не було сплачено позивачем.

У випадках виділення судом однієї або кількох із об’єднаних позовних вимог в самостійне провадження державне мито, сплачене при поданні позовної заяви, не повертається і перерахунок його розміру не провадиться, а за наділеною в самостійне провадження вимогою мито повторно не сплачується.

З повторно поданих позовних заяв, які раніше були залишені без розгляду, мито сплачується знову на загальних підставах. При цьому, коли в зв’язку з залишенням позовної заяви без розгляду, мито підлягало поверненню, але не було повернуто, до повторно поданого позову може бути доданий первісний документ про сплату мита, якщо не минув рік з дня зарахування його до бюджету.

У справах, які підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, державне мито сплачується до подання позовної заяви, заяви і скарги та до повторної видачі копії судового рішення чи іншої постанови за місцем виконання таких процесуальних дій. Сплачується мито шляхом безготівкового перерахування з розрахунку платника митними марками або готівкою до кредитної установи. Приймання кредитними установами державного мита від громадян здійснюється у всіх випадках з видачею відповідної квитанції за встановленою формою, а перерахування — видачею примірника платіжного доручення, завіреного кредитною установою.

З позовів, що подаються до суду в іноземній валюті, державне мито сплачується в іноземній валюті.

Митні марки наклеюються на позовну заяву, заяву, скаргу і погашаються підписом судді з зазначенням дати. Квитанція банку і завірене ним платіжне доручення додаються до позовних заяв, заяв і скарг та залишаються у цивільній справі в суді.

Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках і у порядку, передбачених ст. 69 ЦПК, ст. 8 Декрету «Про державне мито», пп. 15-21 Інструкції про обчислення і справляння державного мита: 1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством; 2) відмови в прийнятті заяви, скарги; 3) повернення позивачу позовної заяви, заявнику — заяви чи скарги, а особі, яка оскаржила рішення суду, — касаційної скарги в разі невиконання ними вимог судці про виправлення недоліків, виявлених у зазначених процесуальних документах (ст. 139 ЦПК); 4) закриття провадження в справі з підстав, що остання не підлягає розглядові в судах, чи заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку втрачена (пп. 1, 2 ст. 227 ЦПК); 5) залишення заяви без розгляду з підстав, що заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категори справ порядку попереднього позасудового вирішення справи І можливість застосування цього порядку не втрачена, чи подання заяви недієздатною особою (гаї. 1, 2 ст. 229 ЦПК). Державне мито підлягає поверненню і в інших випадках, передбачених законодавством України.

Сплачене державне мито повертається за ухвалою судді чи суду фінансовим органом того району чи міста, до бюджету якого воно надійшло, на заяву платника мита, подану ним протягом року з дня зарахування мита до бюджету.

Заява платника про повернення державного мита, сплаченого в іноземній валюті, і висновок з цього питання органу, в якому було сплачено мито, подаються в Експортно-імпортний банк України, який вирішує питання повернення мита платнику в іноземній валюті.

На забезпечення більш повного доступу громадян і юридичних осіб до правосуддя і судового захисту їх майнових і особистих немайнових прав та реалізації положень принципу публічності в цивільному судочинстві чинним законодавством, поряд з іншими гарантіями, встановлені пільги щодо сплати державного мита окремими категоріями осіб. Відповідно до ст. 4 Декрету «Про державне мито» від сплати державного мита звільняються:

— позивачі — робітники та службовці — у справах, що виникають з трудових правовідносин; члени колективних сільськогосподарських підприємств, працівники селянських (фермерських) господарств — у справах, пов’язаних з їх трудовою діяльністю;

— позивачі у справах, що випливають з авторського права, а також з права на відкриття, винахід, раціоналізаторську пропозицію та промислові зразки:

— позивачі у справах про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю годувальника;

— позивачі за позовами про стягнення аліментів;

— громадяни (сторони) у касаційних скаргах і скаргах на рішення, що набрали законної сили, у справах про розірвання шлюбу;

— сторони у справах, пов’язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням такого заходу, як взяття під варту, або незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також у справах, пов’язаних з виплатою грошової компенсації, поверненням майна або відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»;

— позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином;

— громадяни, віднесені до першої та другої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

— громадяни, віднесені до третьої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов’язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років;

— громадяни, віднесені до четвертої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають або постійно працюють і проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 р. вони проживали або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;

— інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи, інваліди І та II групи;

— державні і громадські органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадку, передбаченому чинним законодавством, із заявами до суду на захист прав та інтересів інших осіб; споживачі — за позовами, пов’язаними з порушенням їх прав;

— органи місцевого та регіонального самоврядування: за позовами про стягнення з громадян збитків, завданих інтересам населення, місцевому господарству, навколишньому середовищу їхніми діями або бездіяльністю, а також внаслідок невиконання рішень органів місцевого та регіонального самоврядування; за позовами про припинення права власності на земельну ділянку;

— органи соціального страхування та органи соціального захисту — за регресними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум допомоги і пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім’ї, а органи соціального захисту — також за позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги та пенсій; — позивачі і відповідачі — фінансові органи та державні податкові інспекції, органи контролю за цінами;

— позивачі — Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство лісового господарства України та їхні органи на місцях, підприємства «Укрзалізниці», які здійснюють захист лісонасаджень, органи рибоохорони — у справах про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі забрудненням навколишнього середовища, порушенням лісового господарства та нераціональним використанням природних ресурсів і рибних запасів;

— всеукраїнські та міжнародні об’єднання громадян, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які мають місцеві центри у більшості областей України; Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), громадські організації інвалідів, їхні підприємства та установи; республіканське добровільне об’єднання «Організація солдатських матерів України» за позовами, з якими вони звертаються до суду;

— Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових;

— Генеральна прокуратура України та її органи — за позовами, з якими вони звертаються до суду в інтересах громадян і державних юридичних осіб;

— Українська державна страхова комерційна організація та її установи — за позовами, з якими вони звертаються до суду в усіх справах, пов’язаних з операціями обов’язкового страхування;

— Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації; Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділення; Фонд винаходів України;

— громадяни за позовами про відшкодування збитків, завданих неповерненням у терміни, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків, що були залучені до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти та майно громадян;

— Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення;

— державні органи приватизації за позовами у справах, пов’язаних із захистом майнових інтересів держави;

— державні замовники і виконавці державного замовлення — за позовами у справах про відшкодування збитків, завданих укладанням, зміною державних контрактів, а також їх неналежним виконанням; — Державний комітет України з матеріальних резервів і підприємства, установи, організації системи матеріального резерву (ліквідований, створена акціонерна компанія, яка підпорядковується Міністерству економіки України) — за позовами, з якими вони звертаються в суд у справах про виконання договірних обов’язків суб’єктами господарської діяльності, що випливають із Закону від 24 січня 1997 р. «Про державний матеріальний резерв»; інші особи у випадках, передбачених законом.

Місцеві ради мають право встановлювати додаткові пільги для окремих платників щодо сплати державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України — щодо державного мита, яке зараховується до державного бюджету України.

Суд або суддя, виходячи з майнового стану громадянина, вправі звільнити його від сплати державного мита у доход держави (ч. 4 ст. 63 ЦПК), зменшити його розмір (ч. З ст. 68 ЦПК).


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільний процес (М. Й. Штефан)