Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільний процес (М. Й. Штефан) скачати онлайн-> § 4. Відшкодування майнових збитків

§ 4. Відшкодування майнових збитків



Цивільну процесуальну відповідальність у вигляді відшкодування майнових збитків несуть особи, які порушили вжиті судом заходи по забезпеченню позову, а перед відповідачем — позивач за збитки, завдані йому забезпеченням позову (статті 152,158 ЦПК). Заявник зобов’язаний відшкодувати держателю цінного папера збитки, заподіяні йому забороною видачі вкладів або облігацій державних позик та інших цінних паперів на пред’явника (ст. 284 ЦПК).

Понесені стороною витрати у справі (ст. 75 ЦПК) і неодержана винагорода за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку (ст. 77 ЦПК) мають розглядатися як збитки, а обов’язок по їх відшкодуванню — як майнова цивільна процесуальна відповідальність. На підставі ст. 75 ЦПК суд присуджує стороні, на користь якої постановлено рішення, з другої сторони всі судові витрати, хоча б ця сторона і була звільнена від сплати судових витрат, на користь держави.

Тут слід відрізняти за характером і метою обов’язки по відшкодуванню судових витрат, покладені на позивача і відповідача. Відповідач повинен нести судові витрати тому, що він не виконав цивільний обов’язок, порушив суб’єктивне матеріальне право позивача, який змушений був звернутися в суд за захистом і поніс певні витрати, пов’язані з розглядом справи. У зв’язку з тим, що такі витрати позивач зазнав внаслідок неправомірних дій відповідача (суд постановив рішення на користь позивача), відповідач повинен відшкодувати їх позивачу. Отже, відшкодування позивачу судових витрат відповідачем є цивільною процесуальною відповідальністю за цивільне правопорушення і засобом, який забезпечує виконання суб’єктом цивільних правовідносин своїх обов’язків.

Позивач несе відповідальність по відшкодуванню відповідачу понесених останнім судових витрат у випадку відмови суду в задоволенні позову, тобто у зв’язку з тим, що ним був пред’явлений безпідставний позов. Тому така відповідальність позивача є цивільно-процесуальною, спрямованою проти цивільних процесуальних правопорушень і покликана забезпечити виконання стороною обов’язку сумлінно користуватися належними їй процесуальними правами (ст. 99 ЦПК).

Передбачена ЦПК майнова цивільно-процесуальна відповідальність є в одних випадках додатковою до штрафної (ст. 153 ЦПК), а в інших — самостійною ( статті 77, 158, 284 ЦПК).

Важливою умовою майнової цивільної процесуальної відповідальності є протиправність дій (бездіяльність), внаслідок яких були завдані збитки. Протиправними діями (бездіяльністю) є такі, що вчинені проти права, передбаченого цивільного процесуального правопорядку, порушують суб’єктивні права сторін. Такий характер матимуть дії осіб, вчинені проти встановлених судом заходів по забезпеченню позову, коли всупереч прийнятій судом забороні, такі особи зробили певні дії, платежі або передали майно (ст. 153 ЦПК), чим завдали збитків позивачу. Аналогічними будуть дії сторони, яка недобросовісно заявила безпідставний позов, або розпочала безпідставний спір проти позову, або систематично протидіяла правильному і швидкому розглядові та вирішенню справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК в таких випадках суд може покласти оплату на користь другої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку.

Іншу зовнішньо об’єктивну сторону матимуть дії осіб в правовій регламентації майнової відповідальності позивача і заявника, встановлені відповідно до ст. 158 і ст. 284 ЦПК. На підставі ч. 2 ст. 158 ЦПК відповідач, у разі відмови від позову, після набрання рішенням законної сили, може стягнути з позивача збитки, завдані йому забезпеченням позову. Але забезпечення судом позову може бути прийнято судом не тільки за заявою позивача, а й за заявою інших осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду (ст. 149 ЦПК). Дії зазначених осіб правомірні, не порушують встановлений правопорядок і суб’єктивні права відповідача. Вони лише зупиняють на відповідний період (до вступу рішення у справі в законну силу — ст. 155 ЦПК) можливість реалізації ним своїх прав. Тоді, чому позивач повинен нести майнову відповідальність за збитки, завдані правомірними діями інших осіб, які беруть участь у справі, і суду? Пояснюється це тим, що відмова в позові має місце тоді, коли позивачем був заявлений безпідставний позов, тобто вчинені протиправні дії — порушено обов’язок сумлінно користуватися процесуальними правами (ст. 99 ЦПК). В подальшому, з розвитком судочинства, були вжиті заходи по забезпеченню такого безпідставного позову і при цьому в інтересах позивача з метою забезпечити можливість виконання рішення у справі.

Аналогічні міркування можна навести на обґрунтування правила ст. 284 ЦПК, яка надає право стягувати з заявника збитки, завдані йому забороною видачі вкладів або облігацій державних позик та інших цінних паперів на пред’явника, незважаючи на те, що така заборона провадиться лише за ініціативою суду (ст. 278 ЦПК).

На захист суб’єктивних прав позивача може бути пред’явлена позовна вимога органами держави, органами місцевого самоврядування, профспілками, іншими організаціями, установами, підприємствами, прокурором (ст. 121 ЦПК). За їх ініціативою може бути прийнято судом і забезпечення позову, яким відповідачу були завдані збитки. Тому було б неправильним, щоб в цих випадках наставала відповідальність лише позивача. Правильніше — таких осіб на підставі субсидіарного застосування ст. 445 ЦК. І це тому, що органи держави, органи місцевого самоврядування, профспілки й інші організації, прокурор порушують цивільну справу в суді, вступають в процес у справі і здійснюють свою процесуальну діяльність, якщо цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав і охоронюваних законом інтересів громадян (ст. 121 ЦПК). Таку діяльність вони здійснюють тоді, коли громадяни або юридичні особи не мають можливості з будь-яких причин самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів, а також тоді, коли необхідно це зробити з метою припинення зловживання суб’єктивними правами або злісного невиконання обов’язків іншими особами. Можна стверджувати, що в таких випадках, керуючись правилом ст. 445 ЦК, вони діють в стані крайньої необхідності, а коли це так, то шкода, завдана відповідачеві прийнятим за їх ініціативою забезпеченням позову, повинна бути відшкодована такими особами безспірно, за умови відмови судом в позові, заявленому ними в інтересах інших осіб (позивачів). З врахуванням конкретних обставин, суд вправі покласти на позивача і таких осіб дольовий обов’язок по відшкодуванню збитків. Відповідальність позивача відшкодувати завдані збитки забезпеченням позову, незалежно від того, ним чи іншими особами був розпочатий процес у справі (статті 5, 121 ЦПК) та за ініціативою кого були вжиті судом заходи по забезпеченню позову, не настає за умови задоволення пред’явленого позову (ч. 2 ст. 158 ЦПК). Пояснюється це тим, що позивач і суб’єкти захисту прав інших осіб виконали свій обов’язок щодо сумлінного користування процесуальними правами і пред’явили обґрунтований позов (статті 99, 77 ЦПК), тобто в їх діях відсутня протиправність. Дії відповідача в цьому випадку будуть носити протиправний характер, який визначається, по-перше, тим, що він добровільно не виконав свій цивільно-правовий обов’язок і позивач внаслідок цього змушений був звернутися до суду з вимогою про захист права. По-друге, забезпечення судом позову відповідно до ст. 149 ЦПК допускається тоді, коли невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення, тобто об’єкт спору і майбутнього виконання може бути знецінений, знищений, прихований. А оскільки спірне майно чи грошові суми, на які може бути звернено стягнення, знаходяться у відповідача і їх зберіганню загрожує небезпека, то суд і змушений вжити заходів по забезпеченню позову. Отже, вжиття судом заходів по забезпеченню позову відбувається за наявності обставин, які свідчать про протиправні дії відповідача, можливість приховання і знецінення ним спірного майна. А оскільки забезпеченням позову в цьому випадку відповідачу завдаються збитки внаслідок протиправності його поведінки, то вони й не повинні відшкодовуватися. Це правило ст. 158 ЦПК виступає додатковою санкцією, яка забезпечує сумлінне виконання відповідачем своїх цивільно-процесуальних обов’язків.

У правильному визначенні відповідальності за цивільні процесуальні правопорушення вирішальне значення має встановлення наявності причинного зв’язку між протиправними цивільними процесуальними діями (бездіяльністю) і шкодою. Стаття 284 ЦПК надає право держателю цінного папера стягнути з заявника збитки, заподіяні йому забороною видачі вкладів чи облігацій державних позик та інших цінних паперів на пред’явника. Така заборона встановлюється суддею не за своєю ініціативою, не за клопотанням заявника, а на підставі вимоги ст. 278 ЦПК. Дії судді по забороні правомірні, а відповідальність покладається на заявника. Пояснюється це тим, що відповідно до статей 283, 284 ЦПК відповідальність заявника відшкодувати збитки настає у випадку відмови суду встановити факт втрати цінного папера І визнати його недійсним. Це свідчить про те, що заявник, порушивши в суді справу, діяв протиправне, порушив обов’язок сумлінно користуватися правом на звернення до суду за захистом охоронюваного законом суб’єктивного інтересу і при цьому з метою безпідставного набуття майнових благ. Внаслідок неправомірних процесуальних дій заявника суддею була встановлена заборона у видачі вкладів та інших цінних паперів, що призвело до заподіяння збитків держателю цінного папера. Неправомірні дії заявника (причина) стали наслідком встановлення суддею заборони і збитків.

Для характеристики цивільного процесуального правопорушення важливе значення має суб’єктивний елемент — вина заподіювача. Але, чи обов’язково її наявність для настання відповідальності за усіма складами правопорушень можна виявити на підставі аналізу структурного елемента норм ЦПК, що передбачають санкції відшкодування майнових збитків. Для відповідальності за ст. 158 ЦПК вина не встановлена. Досить наявності відмови по пред’явленому позову і збитків, завданих забезпеченням позову. Не потрібна наявність вини: заявника для стягнення з нього держателем цінного папера збитків (ст. 284 ЦПК), сторони для стягнення з неї судових витрат (ст. 75 ЦПК).

Наявність вини сторони необхідна для покладання оплати на користь другої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу (ст. 77 ЦПК). Винна поведінка сторони може полягати в заявлені безпідставного позову, в систематичному протидіянні правильному і швидкому розглядові та вирішенню справи, тобто в прямому умислі. Не вимагається наявність вини позивача для відшкодрання ним відповідачеві судових витрат (ст. 75 ЦПК).

Процесуальний порядок відшкодування завданих майнових збитків процесуальним правопорушенням звичайний: пред’явлення самостійного позову, який розглядається за правилами цивільного судочинства.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільний процес (М. Й. Штефан)