Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільний процес (М. Й. Штефан) скачати онлайн-> § 8. Рішення суду в цивільному процесі іноземних держав

§ 8. Рішення суду в цивільному процесі іноземних держав



Питання судового рішення — процесуально-правовий порядок його постановлення, вимоги, які пред’являються до форми і змісту останнього, законна сила рішення та інші — в цивільному процесі іноземних держав мають істотні відмінності в їх правовому регулюванні.

У цивільному процесі країн Східної Європи суд виносить рішення по суті справи, а з усіх інших питань — ухвалу (ст. 195 ЦПК Болгарії, § 212 ЦПК Угорщини). У цивільному процесі Польщі виносяться накази про сплату (статті 485-497 ЦПК). Судовий наказ є також в цивільному процесі Угорщини — про сплату судових витрат, про негайне виконання тощо (§ 136 чч. 2, З ЦПК). Винесення судового наказу передбачено в цивільному процесі Російської Федерації (ст. 125-25 ЦПК), Республіки Казахстан (ст. 139-149), Азербайджанської Республіки (ст. 275-284 ЦПК). В процесуальній літературі Болгарії виділяються ще розпорядження, котрі, як і ухвали, постановляються з процедурних питань, але суддею одноособове.

Рішення суду визначаються як односторонні виявлення судової влади, якими вирішується правовий спір сторін (по суті) шляхом встановлення дійсного їх правового становища і покладання на них обов’язків вчиняти дії у відповідності з рішенням. Своє рішення суд грунтує на обставинах справи і законі та не може виходити за межі позовної вимоги і заперечення сторін (§ 215 ЦПК Угорщини, ст. 188 ЦПК Болгарії). В угорській процесуальній науці рішення класифікуються залежно від змісту позову, який є основою позовного провадження у справі, на: рішення про присудження, визнання і перетворювальні. А виходячи з того, позитивна чи негативна була дана відповідь на вимогу — на: рішення про задоволення позову, про відмову в його задоволенні і змішані. З підстав обсягу вирішення позовної вимоги вони класифікуються на: часткові, проміжні і додаткові рішення.

Польськими процесуалістами рішення класифікуються в залежності: від наслідків, які воно викликає — на декларативні і конститутивні; від обсягу рішення — на звичайні, часткові, попередні, додаткові, загальні і завершальні; від поведінки (позиції) відповідача — на оспорювані (змагальні), заочні і рішення, засновані на визнанні позову.

Судами Болгарії, Угорщини, Польщі рішення постановляється у закритому засіданні більшістю голосів суддів, які брали участь у розгляді справи, і підписується всім складом суду. Ніхто із суддів не може утриматися від голосування. Суддя, незгодний з думкою більшості, має право мотивувати свою окрему думку (§ 214 ЦПК Угорщини, ст. 324 ЦПК Польщі, ст. 187 ЦПК Болгарії). Для створення умов для незалежного волевиявлення судців при голосуванні ЦПК Угорщини передбачено, що суддя, молодший за віком, голосує раніше старшого за віком, а головуючий — останнім. Ухвали виносяться як у відкритому, так і у закритому засіданні.

Рішення постановляються у письмовій формі, певної структури і змісту. ЦПК Угорщини (§ 220) зобов’язує суд зазначити в рішенні: назву суду і номер цивільної справи; найменування, рід заняття, місце проживання і процесуальне становище сторін; зазначення предмета спору; мотивувальну і резолютивну частини рішення; місце і дату його винесення; на кого покладаються судові витрати; чи допускається оскарження рішення, в який суд і в який строк може бути подана скарга.

У мотивувальній частині рішення коротко викладаються встановлені судом обставини справи, на основі яких доказів, посилання на норми права, на підставі яких воно було винесено. § 221 ЦПК вимагає також коротко зазначити обставини, котрими суд керувався при оцінці доказів, та причини, внаслідок яких він вважав доказами той чи інший факт або не здійснив запропоноване доказування. Аналогічні вимоги до структури і змісту рішення, за окремими винятками, встановлені ЦПК Болгарії, Румунії. За ЦПК Польщі мотивувальна частина рішення виноситься тільки у окремих визначених законом справах та коли сторона оскаржує резолютивну частину рішення (ст. 328), за вимогою сторін, заявленою у семиденний строк з дня оголошення його резолютивної частини.

У резолютивній частині формулюються наслідки вирішення судом справи по суті. В ній дається відповідь суду на вимогу позивача. При задоволенні позову суд зобов’язує відповідача до певної поведінки — вчиняти дії на користь позивача — чи визнає наявність спірних правовідносин або припиняє їх дію.

Рішення підписується всім складом суду, який його постановив. Якщо хтось із суддів не може його підписати, про це робиться відмітка в рішенні із зазначенням обставин (§ 223 ЦПК Угорщини, ст. 189 ЦПК Болгарії).

Рішення виноситься іменем держави судом, що його постановив, і оголошується публічно в засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Внаслідок істотної складності оправи суд може відкласти його оголошення на вісім днів (§ 218 ЦПК Угорщини), на сім днів (ст. 190 ЦПК Болгарії).

Про зміст постановленого рішення суд інформує сторони шляхом його оголошення чи вручення. Оголошення полягає в зачитуванні резолютивної частини рішення і короткому викладенні його мотивів у судовому засіданні. При цьому строк оголошення повинен бути точно визначений судом, і до його оголошення рішення має бути оформлене у письмовій формі.

Вручення означає, що суд у визначених випадках повинен надіслати рішення в письмовій формі сторонам та іншим заінтересованим особам (§219 ЦПК). При винесенні рішення суд може відстрочити чи розстрочити його виконання, виходячи з майнового становища боржника або інших обставин справи, а також має право і зобов’язаний допустити негайне виконання у передбачених законом випадках (§§ 231-232 ЦПК Угорщини)

Винесене судове рішення характеризується незмінністю — суд, який його постановив, не вправі його скасувати чи змінити. Але він може на заяву сторін і за своєю ініціативою виправити допущені в рішенні явні фактичні помилки в найменуванні сторін, в числах, їх розрахунках та інші, постановляючи про це ухвалу після розгляду питання в судовому засіданні.

Відповідно до ч. З § 224 ЦПК Угорщини ухвала про виправлення постанови повинна бути внесена у виправлену постанову і, по можливості, в її копію. Але виправлення не повинно змінювати змісту резолютивної частини рішення.

Кожна із сторін після постановлення рішення у передбачені ЦПК строки (Угорщина — 15 днів, Болгарія — 7) може подати клопотання про його доповнення, якщо суд стосовно основного або додаткового зобов’язання не вирішив в якійсь частині позовні вимоги, а також не розв’язав питання про судові витрати, про негайне виконання рішення. Питання про винесення додаткового рішення розглядається в засіданні з викликом сторін, але їх неявка не є перешкодою для його розгляду. При задоволенні заяви суд виносить додаткове рішення, яке підлягає занесенню в первісне і, по можливості, в його копії (§ 225 ЦПК Угорщина).

Суд, який постановив рішення, на заяву сторони вирішує питання про тлумачення його змісту, яке набрало чинності, але ще на виконане. Тлумачення не повинно змінювати чи доповнювати рішення по суті.

Правова дія судового рішення пов’язується з набуттям ним законної сили. Рішення, яке не підлягає оскарженню, набирає чинності з часу його оголошення, а якщо воно підлягає оскарженню, то з наступного дня після закінчення строку на оскарження, якщо воно не було оскаржене в апеляційному порядку. В разі відмови від права оскарження рішення вступає в законну силу на наступний день після надходження в суд останньої заяви про відмову від права оскарження (§ 228 ЦПК Угорщини).

Відповідно до ЦПК Болгарії в силу вступає рішення, яке не підлягає оскарженню; на котре не подана скарга в установлений законом строк або подана скарга була відкликана. В останньому разі рішення набирає чинності з дня прийняття ухвали про закриття справи; на які подана скарга, що була залишена без задоволення (ст. 219).

Аналогічно вирішене питання про вступ рішення в законну силу в ЦПК Польщі (ст. 363). У літературі і судовій практиці безспірним є положення, що в законну силу вступає тільки резолютивна частина рішення, і в той же час рішення і мотиви розглядаються як одне ціле

Рішення, яке набрало чинності, є обов’язковим для сторін, їх спадкоємців і правонаступників, для суду, який його постановив, для всіх інших судів і установ держави. Воно не може бути оскаржене сторонами. Рішення вступає в силу лише між тими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Якщо справа порушена за позовом прокурора чи інших уповноважених законом осіб, то рішення, що набрало законної сили, обов’язкове і для сторони, в інтересах якої був пред’явлений позов. Спір, розв’язаний рішенням, яке набрало чинності, не може бути розглянутий знову, крім випадків, передбачених законом (статті 220-224 ЦПК). Названі наслідки судового рішення процесуалістами Болгарії визначаються як правові властивості, які характеризують його незмінність, неспростовність та здійсненність.

ЦПК Угорщини встановлено, що законна сила рішення, винесеного щодо права, здійснюваного позовом, виключає можливість пред’явлення тими ж сторонами, в тому числі їх правонаступниками, нового позову один до одного про здійснення одного і того ж права, яке випливає з одних і тих же фактичних підстав, або можливість оскарження права, розглянутого вже в рішенні (матеріальна законна сила). Вказане положення застосовується і в тих випадках, коли рішення було постановлено на розв’язання позову, пред’явленого прокурором чи іншим державним органом в інтересах сторони за умови, що воно було належним чином їй оголошено. Матеріальна сила рішення поширюється також на зустрічну вимогу, розв’язану таким рішенням.

Але якщо одна із сторін зобов’язується рішенням до платежу або видачі, строк яких закінчується після його винесення, то матеріальна сила рішення не є перешкодою стороні пред’явити позов про зміну розміру чи строку платежу або видачі, якщо обставини, на яких грунтується рішення суду, пізніше істотно змінилися (§§ 229-230).

У процесуальній літературі Угорщини законна сила судового рішення визначається як його правова дія, в силу чого рішення стає не спростованим, завершальним і здійсненим.

Аналогічно, згідно з ЦПК Польщі, судове рішення, яке набрало чинності, обов’язкове для сторін, суду, який його виніс, для інших судів і державних органів та в передбачених законом випадках — для інших осіб. Його обов’язкова сила має об’єктивні і суб’єктивні межі дії — поширюється як на предмет рішення, так і на сторін, спір яких був розв’язаний рішенням суду (ст. 366). Тому законна сила рішення виключає можливість повторного розгляду справ, тобто можливість оспорювати те, що вже було вирішено.

У процесуальній літературі Польщі законна сила рішення визначається як його правомочність, заснована на неспростовності і виключності, що забезпечують рішенню стабільність і значимість, а також стійкість правового порядку, що гарантується авторитетом держави, від імені якої суд виносить рішення.

Процесуальний порядок винесення судом рішення у Франції врегульований статтями 116—148 ЦПК, за правилами яких воно виноситься тими суддями, котрі брали участь у засіданнях, в яких обговорювалася справа; при колегіальному розгляді справи рішення виноситься в закритому засіданні (в нарадчій кімнаті) більшістю голосів; воно має бути мотивованим; рішення проголошується у відкритому судовому засіданні.

Судовими рішеннями є будь-які постанови суду, якими вирішена як цивільна справа по суті, так і окремі процесуальні питання під час судочинства. Але між ними існує деяка диференціація залежно від їх процесуально-правового значення. Виділяються рішення першої інстанції (можуть бути оскаржені в апеляційному порядку) і рішення останньої (не можуть оскаржуватися в названому порядку). Рішення першої інстанції, які не можуть бути апеляційне оскаржені, називаються також рішеннями останньої інстанції. Рішення класифікуються на завершальні і попередні (якими остаточно не вирішуються ні матеріально-правові, ні процесуальні питання). Попередні рішення класифікуються також на ухвали тимчасового, підготовчого і проміжного характеру.

Судові рішення за процесуальною формою викладення мають дві частини. Перша — протокольна, яка записується секретарем судового засідання під диктування головуючого або складається за його записами. В протокольній частині зазначаються: мотиви рішення і зміст винесеного рішення (його резолютивна частина); склад суду, який його виніс; дата судового рішення і відомості про те, що воно було проголошено публічно. Ця частина рішення підписується головуючим і секретарем засідання.

Друга частина рішення — викладення судовими повіреними суті справи і ходу процесу. Якщо з приводу їх змісту між сторонами не буде досягнуто згоди, то спірні питання вирішує суддя, який головував у судовому засіданні. В комерційних судах і у мирових суддів, де участь повірених не обов’язкова, ця частина рішення складається секретарем суду під контролем відповідного судді

Після складення судового рішення сторони можуть одержати його текст, яким є виписка з протоколу засідання. Сторона, на користь якої постановлено рішення, зобов’язана офіційно через судового виконавця довести його зміст до сторони, проти якої воно постановлено, а також її судових повірених. Для звернення до примусового виконання рішення на ньому вчиняється виконавчий напис — наказ судовим виконавцям про виконання рішення (статті 146, 545 ЦПК).

Винесене рішення є обов’язковим для суду, який його постановив: його компетенція з вирішення даної справи є вичерпною, а повноваження суддів — закінченими. Правовим наслідком для сторін вважається остаточне вирішення матеріально-правового спору між ними. Після винесення рішення суд, який його постановив, може виправити в ньому описки і явні арифметичні помилки, а також витлумачити рішення за заявою сторін.

Судове рішення після перебігу строку оскарження в порядку застосування звичайних способів або після закінчення їх застосування набирає законної сили, її правові наслідки полягають у тому, що: спірні питання одержують вирішення, яке має обов’язковий характер; права, визнані рішенням, не підлягають оспорюванню; рішення підлягає примусовому виконанню; можливість пред’явлення тотожного позову погашається; процес у справі в межах її вирішення не може бути більше поновлений, а сторони не можуть повертатися до тих питань, які були розв’язані судом.

У цивільному процесі Англії судове рішення виноситься у відкритому засіданні — без офіційно проведеного таємного обговорення наслідків розгляду справи в нарадчій кімнаті. Суддя детально мотивує винесене ним рішення і викладає його у виступі в судовому засіданні. Потім воно стенографується або записується і друкується в спеціальних збірниках судових рішень. Чинності рішення набирає з часу винесення його судом.

Важливого значення в судовому рішенні надається положенням, покладеним в основу обгрунтування його резолютивної частини, і тим, що мають характер судового прецедента. На клопотання сторони з доданими до нього копіями необхідної документації судового провадження за розпорядженням судді, який виніс рішення, оформленого сертифікатом помічника судді, кожне рішення (його резолютивна частина) підлягає занесенню в книгу судових рішень. При цьому заноситься тією календарною датою, якою було винесено рішення, але котра може бути змінена з дозволу суду

У СІНА згідно з Федеральними правилами цивільного процесу судовими рішеннями будуть постанови суду щодо розв’язання цивільної справи по суті (судові рішення, які раніше приймалися при розгляді справи у відповідності з принципом справедливості), а також різного роду накази і розпорядження суду, що можуть бути самостійно оскаржені в апеляційному порядку (п. «а» ст. 54).

Рішеннями суду є завершальне встановлення повноважень сторін у справі.

У процесі провадження у справі суд може виносити завершальні, часткові, окремі і проміжні рішення. Завершальним є рішення стосовно пред’явленого позову, на яке має право сторона, на користь котрої воно винесено, навіть тоді, коли остання не просила про таке рішення. Часткові і окремі рішення виносяться щодо розв’язання окремих вимог або зустрічного позову (п. «в» ст. 54 Федеральних правил). У частковому — суд може вирішити окремі вимоги і продовжити розгляд інших з них. Часткові рішення мають повну юридичну силу завершальних з вирішеного питання, але для цього суд зобов’язаний зазначити в ньому, що він постановляє часткове рішення. Проміжні не вирішують питань, які виникають у процесі провадження у справі, але сприяють винесенню завершальних рішень (п. «с» ст. 54 Федеральних правил). Вони, зокрема, фіксують порушення відповідачем інтересів позивача і в принципі задовольняють вимогу без зазначення точного розміру стягнення, яке визначається у процесі подальшого розвитку провадження у справі.

За змістом в рішеннях американських судів повинні бути зазначені висновки про факти, які суддя вважає встановленими, і про застосовані до них юридичні норми. Федеральні правила зобов’язують суд кваліфікувати пра-вовідношення сторін.

Процесуальний порядок винесення рішення подібний до порядку, який застосовується судами Англії. Суддя викладає його в промові у засіданні і детально мотивує. На судцю не покладений обов’язок скласти рішення в письмовій формі. При проголошенні його в усній промові він може користуватися записами і тезами, зробленими ним протягом судового засідання, які стенографуються, а потім розшифровуються повністю або частково.

При колегіальному розгляді справи рішення також виноситься без офіційно проведеного таємного обговорення наслідків розгляду справи в на-радчій кімнаті. Але це стосується наради членів журі присяжних засідателів у нарадчій кімнаті, таємниця якої знаходиться під охороною судового пристава і не може бути порушена.

Сторони можуть заявити суду свої заперечення з приводу формулювання ним питань, на які присяжні повинні дати відповідь, та змісту звернення суду до останніх. Такі зауваження можуть бути заявлені до того, як присяжні почнуть обговорювати питання, поставлені на їх вирішення, на закритому засіданні в нарадчій кімнаті.

Вердикти присяжних залежно від їх змісту поділяються на загальні, спеціальні і змішані. Загальний вердикт грунтується на презумпції чіткого розподілу функцій між суддями і присяжними і точній їх реалізації та може бути винесений у всіх категоріях цивільних справ незалежно від їх складності і юридичної кваліфікації. В ньому на поставлені перед присяжними питання відповідь дається у загальній формі, вона може супроводжуватися письмовими відповідями присяжних на питання про деякі фактичні обставини справи, які повинні узгоджуватися із загальною відповіддю присяжних у ній.

Суть спеціального вердикту полягає в тому, що в ньому присяжними даються відповіді в чіткій формі на поставлені питання стосовно доведеності чи не доведеності фактичних обставин, які входять в предмет доказування у спірній справі, що розглядається судом. Для застосування цього виду вердикту суд зобов’язаний формулювати перед присяжними питання так, щоб відповіді на них могли бути короткими і однозначними та виключали будь-які додаткові міркування присяжних у справі.

До одержаних від журі присяжних відповідей судця застосовує норми права і виносить остаточне рішення. Отже, спеціальні вердикти повністю відповідають суті інституту присяжних засідателів, які покликані вирішувати в цивільному процесі питання про факти, а судді — питання права. На практиці широко застосовується спеціальний вердикт у справах зі складними фактичними обставинами, з участю третіх осіб тощо.

Застосування загальної чи спеціальної форми вердикту залежить від не-контрольованого розсуду суду, за винятками, передбаченими законодавством окремих штатів, яке надає право сторонам вимагати винесення спеціального вердикту (§ 270.27 Зводу законів штату Вісконія).

Змішаний або комбінований вердикт включає елементи загального і спеціального вердиктів — відповідно присяжні оголошують, на користь кого виноситься рішення (хто виграє процес), і дають відповідь на поставлені перед ними судом питання стосовно доведеності наявності чи відсутності конкретних найбільш значимих юридичних фактів, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення сторін.

На підставі оголошеного будь-якого виду вердикту журі присяжних засідателів суд виносить рішення в письмовій формі окремого документа. Поширені випадки, коли адвокати сторони, на користь якої постановлене рішення, за своєю ініціативою чи на пропозицію судці подають йому проекти рішення або найбільш важливі його частини.

Рішення суду згідно з Федеральних правил підлягає занесенню (реєстрації) у відповідне судове провадження. В канцелярії суду ведеться книга реєстру цивільних справ, до якої вноситься заявлена позовна вимога з присвоєнням реєстраційного номера, фіксуються дати і короткий зміст основних процесуальних дій, зокрема, вердиктів і рішень суду. Реєструється резолютивна частина заключних рішень суду першої інстанції. Негайній реєстрації підлягають загальні вердикти і рішення про стягнення з відповідача певної грошової суми. За іншої форми вердикту журі присяжних реєструється текст рішення, сформульований судом.

З часом реєстрації рішення пов’язується набуття ним правової сили, зокрема, виключності, преюдиціальності, здійсненності, в тому числі можливості примусового виконання, а також початок перебігу строків апеляційного оскарження. Після реєстрації рішення клерк суду зобов’язаний надіслати по пошті повідомлення про це кожному заінтересованому суб’єкту процесу. Крім того, кожна із сторін може повідомити іншим учасникам справи про занесення рішення до книги реєстрації.

Федеральними правилами цивільного процесу США передбачена можливість зміни і скасування вердиктів і рішень інстанціями, які їх постановили.

Владним волевиявленням судді є надане йому повноваження анулювати вердикт і винести рішення, протилежне тому, яке було сформульоване присяжними, чи зменшити суму стягнення з підстав недостатнього обгрунтування вердикту доказами. Але рішення суду про факти не підлягає скасуванню, якщо воно тільки не помилкове, і є формою контролю державних суддів за діяльністю присяжних.

Клопотання проти вердикту може бути заявлене стороною протягом десяти днів після занесення рішення у відповідне судове провадження (тобто його реєстрації). При задоволенні клопотання про анулювання вердикту судця одночасно скасовує своє рішення, постановляючи змінене за змістом рішення. Так, коли вердикт не винесений через те, що присяжні не дійшли згоди і були розпущені, сторона має право протягом десяти днів просити суд винести рішення на її користь зважаючи на відсутність у протилежної сторони достатніх доказів для підтвердження підстав її вимог чи заперечень. У разі задоволення такої заяви новий розгляд справи не допускається.

Всупереч вердикту рішення може бути винесене також на клопотання сторони, якщо вона після закінчення дослідження у справі зверталася до суду, щоб він дав журі присяжних категоричну інструкцію вирішити справу на її користь, а судця таке прохання відхилив.

У цивільному процесі США судці мають повноваження змінювати рішення або скасовувати вердикти і рішення з призначенням у справі (чи якійсь її частині) нового розгляду. Клопотання про новий розгляд може бути подано стороною протягом десяти днів з часу реєстрації рішення, а якщо після перебігу цього строку з’явилися нові обставини, то не пізніше строку апеляційного оскарження. Новий розгляд справи можливий також за ініціативою суду, виявленою в цей же строк у випадках, коли такий розгляд можливий за заявою сторін в процесі.

Підстави для нового розгляду справи Федеральними правилами не встановлені, але вони передбачені в процесуальному законодавстві окремих штатів і в основному збігаються. Ними є: зловживання суддівським розсудом; неправомірність дій суддів, присяжних, рефері, сторони; виявлення нових істотних обставин; необґрунтованість вердикту та інші (§ 657 ЦПК Каліфорнії, § 59.01 Правил цивільного судочинства Міннесо-ти тощо).

Суддя на клопотання сторін чи за власною ініціативою протягом десяти днів після реєстрації рішення має право змінити чи доповнити його фактичне обгрунтування і відповідно внести поправки в резолютивну частину рішення.

Суд за своєю ініціативою чи на заяву сторони у справі може виправити описки в тексті рішення, які були зроблені внаслідок недогляду або упущення суду, а також істотніші помилки, допущені сторонами в рішенні в результаті необережності, неуважності, несподіваності, недбалості.

За наявності таких істотних помилок суд може на заяву сторони звільнити її від підкорення даному рішенню на умовах, встановлених судом. Така заява може бути подана не пізніше шести місяців після реєстрації рішення і не є підставою для зупинення його виконання

В ФРН питання рішення суду врегульовані в §§ 300-329 ЦПК. Відповідно § 300 ЦПК в цивільному процесі суд вирішує спір шляхом винесення рішення по суті. Його різновидністю є часткове рішення, яке виноситься тоді, коли є декілька вимог, пред’явлених в одному позові і рішення по суті можливе тільки однієї частини, однієї вимоги або у випадку пред’явлення зустрічного позову — тільки позову чи зустрічного позову (§ ЗОЇ ЦПК).

Якщо відповідач пред’явив залік зустрічної вимоги, яка в правовому відношенні не пов’язана з вимогою пред’явленого позову, у випадку, коли рішення може бути винесено тільки стосовно вимоги, то воно виноситься із застереженням (оговіркою) про вирішення заліку і такі рішення називаються проміжними рішеннями (із застереженням).

Тоді, кола вимога спірна за підставою і сумою, суд може винести проміжне рішення за підставою. Таке рішення стосовно засобів оскарження є завершальним. Суд може винести рішення із застереженням про обмежену відповідальність (§ 305 ЦПК).

Якщо одна із сторін визнає пред’явлену до неї вимогу в процесі усного розгляду в цілому або частково, то рішення стосовно такої сторони виноситься у відповідності з визнанням (§ 307 ЦПК).

Рішення суду проголошується в засіданні, в якому закривається усний розгляд або в засіданні, призначеному судом на строк не більше трьох тижнів, коли цього вимагають обсяг і складність справи. Рішення виноситься ім’ям народу і проголошується зачитуванням його резолютивної частини. Підстави рішення проголошуються, якщо це буде визнано доцільним, шляхом зачитування або усного викладення його істотного змісту. Якщо рішення суду не проголошується в засіданні, в якому закривається усний розгляд, головуючий може проголосити його у відсутності інших членів суду, які вели процес. Зачитування резолютивної частини рішення може бути замінено посиланням на резолютивну частину, якщо від сторін ніхто не прибув на засідання, в якому проголошувалося рішення. Рішення суду за змістом повинно відповідати вимогам, передбаченим § 313 ЦПК, мати описову, мотивувальну і резолютивну частини та інші дані.

Описова частина не потрібна, якщо на рішення суду не може бути подана скарга. Це стосується і мотивувальної частини, якщо сторони додатково відмовляються від неї не пізніше, ніж на другий день після закриття усного розгляду

Рішення суду підписується суддями, які брали участь у вирішенні справи. Якщо один із суддів не може підписати рішення, головуючий чи старший член складу суду зазначає про це під рішенням, а також про підстави відсутності судді. Рішення, проголошене в засіданні, протягом трьох тижнів повинно бути у повній формі передано в канцелярію суду. Якщо цього зробити не можна, у виключних випадках в канцелярію суду передається підписане суддями рішення без описової і мотивувальної частини, які окремо і терміново виготовляються, підписуються і передаються в канцелярію самостійно.

Рішення суду доставляються сторонам. Описки, арифметичні помилки і подібні явні неправильності в рішенні виправляються судом у будь-який час також за його ініціативою. Виправлення можливі без усного розгляду. Ухвала суду щодо виправлення відмічається на рішенні суду. Ухвала, на підставі якої вчиняється виправлення, може бути негайно оскаржена (§ 319 ЦПК). Виправлення допускаються також в описовій частині рішення за заявою сторони, поданою протягом трьох місяців з дня проголошення рішення (§ 320 ЦПК).

Суд може доповнити рішення у разі пропуску в цілому або в частині основної чи додаткової вимоги, а також питання про витрати шляхом постановлення додаткового рішення. Заява про це має бути подана на протязі двох тижнів після доставки судового рішення.

Для зміни розміру присуджених періодичних платежів подається позов про зміну рішення суду (§ 323 ЦПК).

Законна сила рішення суду діє для і проти сторін і осіб, які стали їх правонаступниками (§ 325 ЦПК). Рішення суду, винесене між виконавцем заповіту і третьою особою по праву, яке підлягає управлінню виконавцем заповіту, діє для і проти спадкоємця (§ 327).

Істотними відмінностями характеризується заочне рішення, яке постановляється при неявці сторін на засідання суду (§§ 330-331 ЦПК) і в якому наявність описової і мотивувальної частини не вимагається. Заочне рішення може бути викладено на оригіналі чи в копії позовної заяви, які є в матеріалах справи або на окремому аркуші, прикріпленому до них. В рішенні не обов’язково зазначати прізвище складу суддів, а назва сторін, їх законних представників і процесуальних уповноважених включається до рішення суду тільки тоді, коли мають місце відхилення від даних, які зазначені в позовній заяві. При задоволенні вимоги позивача, в резолютивній частині рішення може бути зроблено посилання на позовну заяву

При викладенні рішення на окремому аркуші, який подається з позовний заявою, місце поєднання скріплюється печаткою суду або прошнуровується і ставиться печатка.

Якщо є дані, що заочне рішення буде пред’явлено за кордоном, то воно повинно мати також описову і мотивувальну частини (§313 ЦПК). В цивільному процесі ФРН суди виносять також ухвали — такі постанови, які приймаються без усного розгляду справи. Вони не вирішують предмету спору, а тільки попередні і побічні питання, пов’язані з розглядом спірної справи.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільний процес (М. Й. Штефан)