Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (О. Субтельний) скачати онлайн-> Політичний устрій

Політичний устрій


До приходу варягів основною політичною одиницею східних слов’ян виступало
плем’я. Скупі відомості про їхню племінну організацію свідчать про те, що в руках
вождя роду і племені зосереджувалася широка влада, використання якої диктува-
лося звичаєм і традиціями. Важливі питання вирішувалися шляхом згоди між ста-
рійшинами, які збиралися на племінні ради й були панівними постатями політично-
го життя, починаючи з найнижчого рівня — общини (миру,
задруги) й аж до найви-
щого рівня — союзу племен, такого, як, скажімо, існував у полян, сіверян і древлян.
Центрами політичної влади були численні обнесені частоколом племінні поселення,
що виникали на очищених від лісу узвишшях, довкола яких селилися члени племені.

На цю племінну систему східних слов’ян варяги наклали свої комерційне і вій-
ськов
е зорієнтовані форми організації, встановивши серед місцевих племен такі
порядок і єдність, які дозволяли їм ефективніше господарювати. Найбільшими «во-
лодарями» їхніх торговельних підприємств були члени династії
Рюриковичів, і саме
вони мали найбільше прибутків і влади. Проте оскільки князі великою мірою зале-
жали від дружини, то значну кількість своєї поживи їм доводилося ділити з дружин-
никами. Характерно, що однією з основних турбот перших київських правителів було прагнення задовольнити власних дружинників, щоб вони не перейшли до суперни ка. З поширенням впливу варягів політична влада зосереджувалася у містах, що виникали на основних торгових шляхах. Найважливішим із цих міст був Київ.

Київським князям у неоднаковій мірі вдавалося монополізувати владу. До прав-
ління Ярослава Мудрого в середині XI ст. найбільш честолюбним, талановитим
і жорстоким членам династії неодноразово вдавалося захоплювати київський стіл
та утверджувати свою зверхність над братами та іншими конкурентами. У цей пе-
ріод сильної влади стримувалися відцентрові тенденції та забезпечувалася єдність
володінь. Услід за реформою Ярослава Мудрого в системі успадкування влади, за
якою кожний член швидко зростаючої династії
Рюриковичів отримував практичну
чи теоретичну частку володінь, почалася децентралізація влади. Внаслідок цього великий князь київський врешті-решт став не більше ніж титулованим главою
дина-
стично
зв’язаного конгломерату князівств, що безперервно ворогували між собою.

Накресливши у загальних рисах політичний розвиток Київської Русі, звернімося
до механізмів, через які здійснювалася влада. Найважливішими з них були княжа
влада, рада бояр (дума) та збори городян (віче)
. Кожна з цих інституцій була ви-
явом відповідно монархічної, аристократичної та демократичної тенденцій у полі-
тичному устрої Києва. Влада й престиж, що ними користувався князь, у свою чергу
зобов’язували його забезпечувати підданим справедливість, порядок і захист. У ви-
конанні своїх військових функцій князь насамперед залежав від дружини. В разі
потреби більших військових сил збиралося ополчення городян або, рідше, проводи-
лася загальна мобілізація. Чисельність цього війська була відносно невеликою —
десь близько 2—3 тис. чоловік, а то й менше. Аналогічно суспільствам, що не мали
ще державної організації, управлінням князівством у цілому займалися також осо-
бисті слуги князя, такі, зокрема, як дворецький, управляючий маєтком та інші,
оскільки не існувало чіткої різниці між державною й приватною управлінськими
функціями. У віддалені міста і землі князі призначали посадників, що, як правило,
обиралися з членів власної родини. На периферійних землях волю князя виконував
тисяцький місцевого ополчення зі своїми підлеглими. Правосуддя вершив сам
князь чи призначені ним судді згідно з «Руською правдою» Ярослава Мудрого. Зро-
зуміло, що княжа влада мала першочергове значення в управлінні Київської Русі,
але разом із тим поєднання в ній військової, судової та адміністративної функцій
свідчить, наскільки ця система була відносно нерозвиненою й примітивною.

У фінансуванні своєї діяльності князі насамперед залежали від данини. Згодом
розвинулася складніша система оподаткування, що включала кожне господарство
(яке називалося «дим» або «соха
»). До інших джерел княжих доходів належали
мито на торгівлю, плата за судочинство і штрафи. Останні складали важливе дже-
рело прибутків, оскільки київські закони щодо покарання за злочин віддавали пе-
ревагу грошовим виплатам перед смертною карою.

За порадою й підтримкою князь мусив звертатися до боярської думи — органу,
що виник із старших членів дружини, багато з яких були нащадками варязьких ва-
тажків чи слов’янських племінних вождів. Пізніше місце у думі дістали й церковні
ієрархи. Функції думи ніколи чітко не визначалися, а князь не був зобов’язаний
радитися з нею. Проте, ігноруючи її, він ризикував позбутися підтримки з боку цього
впливового органу, що представляв усю боярську знать. Тому князі, як правило, бра-
ли до уваги позицію боярської думи. Демократичну сторону політичного устрою
Києва репрезентувало віче, або збори городян, що виникли ще до появи князів і, очевидно, походили від племінних рад східних слов’ян. Віче скликалося князем або городянами, коли виникала потреба порадитись або висловити свою думку. Серед питань, обговорюваних на вічі, були військові походи, укладення угод,
престолонаслідування, розподіл посад у державі, організація війська. Віче могло критикувати або схвалювати князівську політику, але воно не мало права визначати свою власну політику чи видавати закони. Проте, коли на престолі сідав новий князь, віче могло укласти з ним формальну угоду («ряд»), за якою князь зобов’язувався не переходити традиційно встановлених меж влади щодо віча, а воно в свою чергу визнавало над собою його владу. Хоча право брати участь у вічі мали голови сімей, фактично на вічових сходах панувала міська купецька знать, яка перетворювала їх на арену міжфракційних суперечок.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (О. Субтельний)