Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (О. Субтельний) скачати онлайн-> Події церковного й культурного життя

Події церковного й культурного життя


Як і в політичному та соціально-економічному відношенні, центр церковної
та культурної діяльності на Україні на початку XVII ст. також переміщується
на схід. Безпосереднє сусідство Волині та Галичини з Польщею, де свого апогею
сягнула католицька Контрреформація, зумовлювало те, що осередки українського
православ’я на цих землях зазнавали її безперервного і згубного впливу. Так, коли
в 1608 р. помер князь Костянтин Острозький, цей «стовп православ’я», його онука,
новонавернена й фанатична католичка Анна Ходакевич, передала Острозьку ака-
демію єзуїтам. Львівське братство також почало занепадати, оскільки українські
міщани більше не в змозі були підтримати його, терплячи все більші утиски з боку
католицької церкви та польського уряду. В той же час східні воєводства, що швид-
ко розвивалися, перебували далеко від тиску польського католицизму. І знову Київ,
що все густіше заселявся й багатшав, підносився як центр українського православ’я.

Рушійною силою православного відродження на новоосвоюваних землях України
була стародавня Києво-Печерська лавра. У 1610-х роках її архімандрит
Єлисей Плетенецький, виходець із галицької знаті, згрупував навколо себе осві-
чених священнослужителів, переважно галичан, зокрема
Іова Борецького, Тарасія
Земку,
Захарію Копистенського, Памву Беринду та Лаврентія Зизанія. Придбав-
ши друкарський верстат, Плетенецький узявся здійснювати грандіозний
видавни-

чий проект, за яким протягом 15 років було опубліковано близько 30 книг головним
чином релігійного змісту. Це перевищувало загальну кількість усіх книжок, надру-
кованих на Україні до того часу. В 1615 р., отримавши гроші, заповідані багатою
православною
шляхтичкою Єлизаветою Гулевич, знать, міщани та духовенство Ки-
єва,
натхнені цим прикладом, заснували при Богоявленській церкві братство.

Це братство підтримувало тісні взаємини із запорожцями. Початок цим кон-
тактам, ймовірно, поклав Йосип
Курцевич, настоятель монастиря у Терехтемиро-
ві
— місті, де розміщувалися козацький шпиталь, арсенал і скарбниця. До 1610 р.
вони настільки зміцніли, що козаки відкрито оголосили: «Ми підтримуємо пра-
вослав’я і духовенство, що не зрадило нашої старої віри». У 1620 р. запорожці
на чолі з Сагайдачним вступили до Київського братства і, що дуже важливо, всіляко
сприяли висвяченню нових православних ієрархів. Ця подія мала величезне значен-
ня. Адже з укладенням Берестейської унії в 1596 р. та приєднанням до неї пе-
реважної більшості єпископів православна церква втратила своїх ієрархів. Коли
патріарх єрусалимський
Феофан висвятив кількох єпископів і рукопоклав Іова
Борецького на митрополита київського, православні українці знову мали своїх цер-
ковних владик. Як і належало чекати, у католиків і греко-католиків цей
«незаконний», як вони його оголосили, акт викликав лють. Однак польському урядові потрібна була підтримка козаків у веденні війни, тому він не втручався у справи, й нова православна ієрархія дістала визнання.

Події 1620 р. значно загострили ворожнечу між православними та греко-
католиками. На додаток до розбіжностей із питань догми та церковних обрядів
між ними розгорівся затяжний конфлікт за церковні володіння. Суперечка дов-
кола права розпоряджатися церквами, монастирями із закріпленими за ними земля-
ми досягала такої гостроти, що у сутичках, які нерідко були заздалегідь спланова-
ними битвами, з обох сторін гинули сотні священиків. Найбільшого розголосу
набуло вбивство у 1623 р.
греко-католицького архієпископа Йосафата Кунцеви-
ча
натовпом православних віруючих, розлючених його спробами конфіскувати дві
православні церкви. Занепокоєні братовбивчою боротьбою, кілька православних священиків, зокрема архієпископ полоцький
Мелетій Смотрицький та ректор Київ-
ської братської школи
Касіян Сакович, намагалися досягти компромісу, «що
об’єднав би обидві Русі». Але хоч у Києві та Львові кілька разів скликалися
собори, спроби примирення не мали успіху.

Розчаровані войовничою непримиренністю своїх православних співвітчизників,
Смотрицький із
Саковичем урешті-решт стали на бік греко-католиків. Тим часом
інші представники православного духовенства звернулися за підтримкою до мо-
сковського царя. Це не був безпрецедентний крок. Ще в 1570-х роках Львівське
братство контактувало з православною церквою
Московії, а на початку XVII ст. бага
то українських православних ченців утікали до Московії від переслідувань
католиків. У 1625 р., переконаний в тому, що православ’я під владою Польщі
не має майбутнього, митрополит Борецький звернувся до царя з проханням при-
йняти Україну під своє
покровительство. Проте Москва реагувала з обереж-
ністю. Побоюючись викликати роздратування Польщі, вона надала українцям
підтримку заохочуючим словом і грішми, не беручи зобов’язань стати на захист
їхніх прав.

Боротьба між православними та греко-католиками спричинялася до такого хаосу,
що врешті-решт у 1632 р. в неї втрутився польський уряд, нав’язавши
компроміс. Православна ієрархія отримувала офіційне визнання, а власність, що
викликала суперечки, ділилася між двома церквами. Одним із головних «архі-
текторів» цього компромісу став митрополит Петро Могила — провідний укра-
їнський релігійний діяч XVII ст. Нащадок знатного молдавського роду, Могила,
як і багато його співвітчизників, дістав початкову освіту у Львівській братській

школі. Закінчивши навчання в Парижі, він повернувся на Україну, щоб зробити
кар’єру священика. В 1627 р., у 31-річному віці, він стає архімандритом Києво-
Печерської лаври, а через п’ять років — митрополитом київським.

Скориставшись із відносного спокою, що настав після 1632 р., Могила проводить
конче необхідні реформи у православній церкві, її культурних та учбових закла-
дах. Разом із групою освічених богословів і письменників, яку часом називали
Могилянським Атенеумом, він систематизував православні догми та обряди й підго-
тував до друку перший православний Катехізис. Об’єднавши засновану ним

10.jpg (96473 bytes)

Петро Могила

у Києво-Печерській лаврі школу зі школою Київського братства, Могила заклав
підвалини так званої
Могилянської колегії, яка згодом стала одним із найважли-
віших учбових закладів слов’янського світу. Взявши за взірець єзуїтські школи,
особливу увагу в колегії звертали на вивчення класичних дисциплін, особливо
латини та польської мови. Грецькій мові, такій популярній колись у братських
школах, вже не надавалося великого значення. Програма школи, заснованої
Петром Могилою, свідчила про його прагнення поєднати традиції слов’янського пра-
вослав’я з латинськими традиціями католицького Заходу. Але, захоплений куль-
турою Заходу, митрополит Могила та коло його послідовників не розуміли,
що латинські філософські трактати, історичні й поетичні твори приваблювали

тільки невелику купку вчених-схоластів, а в українському суспільстві в цілому вони
не знаходили широкого розуміння. Відтак між елітарними київськими схоластами
та рештою українського суспільства поступово намітився культурний розрив.

У культурі українських верхів, тобто невеликої освіченої еліти, й далі панували
релігійні теми. У більшості книжок, зокрема таких, як
«Палінодія» Захарії Ко-
пистенського,
«Зерцало богословія» Кирила Ставровецького, робилися спроби
продемонструвати істинність православ’я, довести, що воно — єдиний шлях до
людського спасіння. Навіть у «бестселерах» того часу, призначених для масового

9.jpg (109894 bytes)

Запорожець у танці. Худ. Т. Калинський. Кінець XVIII ст.

вжитку, порушувалися теми житія святих чи давався каталог чудес, що відбу-
валися в Києво-Печерській лаврі. У переважній своїй більшості ці книги писа-
лися складною для розуміння церковнослов’янською мовою, котра все ще ви-
користовувалася на Україні як літературна. Проте чимдалі серед письменників
поширювалася й «проста» мова. Так,
Памва Беринда протягом 30 років складав
свій «Лексикон», в якому подав до церковнослов’янських слів їхні українські
відповідники. Новим фактом літературного життя того періоду стала зростаюча
популярність поезії й особливо панегіриків. До найкращих зразків цього жанру
належать «Вірші»
Касіяна Саковича, написані на смерть Сагайдачного, та вірші,
присвячені Петру Могилі. П’єси, що складалися й ставилися по школах, також
були популярними і часто містили елементи народної творчості. В міру того як
братські школи та
Могилянська колегія випускали нові сотні студентів, а друкар-
ні — нові книги, грамотність набувала на Україні дедалі відчутнішого поширення.

Якщо релігійне суперництво та західні зразки стимулювали культурний розви-
ток київської еліти, то в культурі народних мас і надалі знаходили відбиття зем-
леробський стиль життя та умови
пограниччя. Так, темами народних пісень,
а багато з них мали давнє походження, були взаємини людини з природою, праця

на землі, особисті стосунки між людьми. В них оспівувалися такі чесноти, як
працьовитість, правдивість, висміювалися негідні вчинки. Найяскравішим виразом
творчого духу народу в XVI—XVII ст. були думи. Їх співали мандрівні кобзарі
в дні ярмарків чи релігійних свят, у козацьких таборах, на сільських майданах.
В основному ці великі за розміром віршовані оповіді торкалися двох проблем,
болючих для українського суспільства
пограниччя: боротьба з турками й татарами
та опір утискам шляхти.

Заселення прикордонних окраїн було досить характерним явищем початкового
періоду східноєвропейської історії. Як на Україні, на Дніпрі, козаки з’явилися
і в Росії, на Дону. Схожі соціальні групи виникли в Угорщині, Хорватії та інших
християнських землях, на їхніх незалюднених кордонах з
Оттоманською імперією.
Але ніде ці «периферійні» стани не відігравали такої великої ролі в суспільстві,

як козаки на Україні. Природно, що в умовах України значення порубіжного
населення було неабияким. До того ж полонізація української верхівки змусила
козацтво відігравати роль, яка в інших країнах належала дворянству. Внаслідок
цього козак став ключовою постаттю не лише в історії України, а й у національній
свідомості українців,— так, як ковбой в американців чи вікінг у
скандінавів.

Поряд із зростанням значення козацтва новою енергією наповнилося українське
релігійне й культурне життя. Київ знову став центром православ’я. Для релігійної
та культурної верхівки Києва, значна частина якої була пов’язана з Могилянською
колегією, це, за словами Ігоря Шевченка, був «час духовного злету й
інтелектуаль-
ного розвитку». З одного боку, відродження православ’я сприяло послабленню
полонізації. З іншого — воно впровадило в українську культуру західні елементи,
які в пізніші часи уповільнювали русифікацію. Таким чином, небезпечно набли-
зившись
до цілковитої асиміляції панівним польським суспільством та його куль-
турою, українці водночас розвинули риси, що відрізняли їх від сусідніх народів.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (О. Субтельний)