Україна – Німеччина



Серед найактивніших партнерів України є об’єднана Німеччина, її геополітична роль визначається не лише високими і сталими темпами економічного зростання, а, насамперед, стабільним фінансовим становищем.
Німеччина посідає вигідну стратегічну позицію “перехрестя” Європи і є одним із промислових та фінансових гігантів світу. Вона здійснює активну інвестиційну політику.
Німецькі політики “нової хвилі” дотримуються традиційних постулатів вітчизняної дипломатії, вважають Австрію, Чехію, Хорватію, Словенію, а також Україну та Росію сферою свого впливу. Важливу роль вони відводять нашій країні, беручи до уваги її геоекономічний потенціал і зростаючу зовнішньополітичну роль як однієї з великих держав Європи. В цих стратегічних розрахунках Україні належить не останнє місце у системі противаг Росії і, водночас, як її партнеру.
Німеччина однією з перших 26 грудня 1991 р. визнала незалежність України; 17 січня 1992 р. між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. Через місяць, 17 лютого, посол ФРН у Києві фон Бассевітц вручив вірчі грамоти і став першим послом іноземної держави в Україні, а 16 березня 1992 р. офіційно розпочало роботу посольство України в Бонні. У Німеччині працює відділення посольства в Берліні (консульський округ -Берлін та так звані “нові” федеральні землі на території колишньої НДР).
Індикатором стану двосторонніх відносин є взаємні візити вищого керівництва, оскільки вже сам факт їх здійснення засвідчує наявність у політичного істеблішменту прагнення до зміцнення різнопланових зв’язків. Підтримка Німеччини – визнаного лідера інтеграційних процесів на континенті – означає для України готовність Європи співпрацювати з нею як із перспективним, передбачуваним партнером, визнання її вагомим чинником політичної стабільності в європейському просторі.
Важливим етапом у розвитку відносин між двома країнами став 1993 рік, коли відбувся візит в Україну Федерального канцлера ФРН Г. Коля. Було укладено рамковий документ – Спільна декларація про основи відносин між Україною та ФРН, а також угоди про широкомасштабну економічну співпрацю, взаємний захист інвестицій. В цьому ж році Київ відвідали віце-канцлер, міністр закордонних справ К. Кінкель, міністр оборони Ф. Рюе, інші високі посадові особи ФРН, декілька делегацій Бундестагу. Німеччина приймала Прем’єр-міністра України, міністрів, депутатів Верховної Ради.
Поглибленню військового співробітництва між двома країнами сприяв візит міністра оборони України до ФРН 11-13 квітня 1994 р. Загалом у межах Програми військової співпраці між Збройними Силами України та Бундесвером в 1994- 1995 pp. відбулося 20 робочих зустрічей.
У липні 1995 р. з візитом до ФРН завітав Президент України Л. Кучма. Федеральний канцлер Г. Коль, інші керівники держави, представники майже всіх впливових партій підтвердили зацікавленість в існуванні на мапі Європи міцної та незалежної України, в її подальшому утвердженні в політичному, економічному та правовому європейському просторі. Усвідомлюючи нагальну необхідність конкретизації двостороннього співробітництва, керівник федерального уряду запропонував утворити нову форму німецько-українських міжурядових контактів – регулярний обмін міжвідомчими делегаціями, які визначатимуть шляхи та пріоритетні напрями розвитку двосторонньої співпраці, насамперед, в економічній сфері.
Відповідно до цього рішення, за особистим дорученням канцлера, у жовтні того ж року Київ відвідала делегація статс-секретарів Федерального уряду, а у травні 1996 р. до Бонна відряджалася представницька делегація уряду України, очолювана віце-прем’єр-міністрами Р. Шпеком та І. Курасом. За визнанням української та німецької сторін, ці візити були успішними, діловими, конструктивними.
На початку вересня 1996 р. Україну відвідав Г. Коль. Одним із основних та вагомих результатів цього візиту стало досягнення дійсно довірливих, партнерських відносин між Президентом України та Федеральним канцлером Німеччини. Вони наголосили, що й надалі підтримуватимуть постійні контакти, зокрема у формі телефонних розмов. Було продовжено практику обміну урядовими делегаціями. Лейтмотивом візиту, як і всього розвитку двосторонніх відносин за останні роки, стала фраза Г. Коля: “Україні потрібна Європа, а Європі потрібна Україна”.
Третього грудня 1998 р. відбувся робочий візит міністра закордонних справ Б. Тарасюка до ФРН, який став першим контактом на високому рівні після сформування нового Федерального уряду. В ході його переговорів з віце-канцлером, міністром закордонних справ Й. Фішером, котрий виступив за те, щоб Німеччина залишилась “адвокатом розширення ЄС у східному напрямку”, було обговорено багато питань двостороннього співробітництва й актуальних міжнародних проблем. Сторони констатували динамічний розвиток взаємин у політичній, економічній, науково-технічній, культурній сферах. Однією з провідних тем переговорів було сприяння Німеччини у просуванні України до європейських та євроатлантичних структур з огляду на головування ФРН 1999 р. у “великій сімці” та в першому півріччі – в Європейському Союзі (ЄС) і Західноєвропейському союзі (ЗЄС). Б. Тара-сюк наголосив, що водночас із реалізацією Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС необхідна розробка останнім справжньої стратегії стосовно України, яка б передбачала набуття нею у перспективі асоційованого, а з часом – повного членства в Союзі.
П’ятого лютого 1999 р. відбувся черговий робочий візит Б. Тарасюка до Німеччини. У ході переговорів особливу увагу було приділено проблематиці, пов’язаній з сучасною фінансово-економічною ситуацією в Україні, її співпраці з Міжнародним валютним фондом, іншими фінансовими інституціями.
Після закінчення переговорів обидва міністри взяли участь в урочистій церемонії відкриття Німецько-українського форуму, що відбулося в Міністерстві закордонних справ ФРН. Ця громадська організація об’єднувала представників провідних німецьких концернів, засобів масової інформації, політиків, науковців, діячів культури. Від діяльності форуму, як наголошував Б. Тарасюк, доцільно очікувати нових імпульсів для розвитку двосторонніх відносин у різних галузях, а в ідеалі він повинен стати форумом спілкування і взаємного збагачення української та німецької культур. Метою форуму, зазначив Й. Фішер, має стати розширення двосторонніх контактів на весь політичний спектр, на регіональні політичні сили, нові економічні та культурні еліти.
За активного сприяння Німеччини 10 грудня 1999 р. на Гельсінському саміті ЄС було ухвалено Спільну стратегію Союзу стосовно України, де викладено шляхи партнерства з Україною.
З 1998 р. українською та німецькою сторонами було започатковано проведення щорічних політичних консультацій на вищому рівні. Такий механізм співробітництва має Німеччина з країнами Центральної та Східної Європи лише з Україною, Росією і Польщею. Форма ж такого співробітництва у відносинах України з європейськими державами існує лише з ФРН.
Суттєвим імпульсом розвитку українсько-німецьких відносин став робочий візит Президента України до Берліна в січні 2001 р. Низка наступних двосторонніх заходів, серед яких, насамперед, доцільно назвати проведення після майже чотирирічної перерви засідання Ради з питань економічного співробітництва 18-20 липня в Одесі, уможливили досягнення зрушень у розв’язанні окремих проблемних питань, насамперед, в економічній сфері. Початок компенсаційних виплат українським громадянам-жертвам нацизму, завершення процесу повернення законному власникові “архіву Баха”, фінансова участь німецької сторони у відтворенні інтер’єрів Свято-Успенського собору стали важливими віхами у наших відносинах із Німеччиною. Все це створює позитивну атмосферу для подальшої планомірної співпраці з цією впливового європейською державою.
В Києві 6 грудня 2001 р. з одноденним візитом перебував Федеральний канцлер ФРН Герхард Шрьодер. Переговори можна назвати дружніми і плідними. Сторони підписали міжурядову Угоду про реструктуризацію частини зовнішнього боргу України в межах угоди про реструктуризацію з Паризьким клубом. Німеччина також обіцяла стати партнером України на її шляху
до Європи.
Візит Г. Шрьодера відбувся у межах IV українсько-німецьких консультацій на вищому рівні. Українська і німецька сторони зазначили гарний рівень співробітництва країн. Зокрема, Г. Шрьодер назвав “успішним і дуже гарним” стан українсько-німецького співробітництва, нагадавши, що товарообіг між Україною і ФРН за останній рік збільшився на 20% (Німеччина посідає друге-третє місце в показниках товарообігу України, а Україна – 51 в товарообігу Німеччини). “Ми довіряємо Україні”, – наголосив він, зауваживши, що поточний рік для України був успішним в економічному плані.
Говорячи про розширення ЄС, Федеральний канцлер ФРН пообіцяв, що Німеччина буде “відвертим і щирим партнером” України на її шляху в Європу. Як він зазначив, Німеччина хоче бути надійним партнером України в економічному співробітництві з Європою.
Президент України, у свою чергу, заявив про те, що він вважає дуже важливою підтримку Німеччиною прагнення України вступити в Європейський Союз. “Виборові України на шляху в Європейський союз немає альтернативи, у зв’язку з чим для нас важлива підтримка Німеччини”, – наголосив він.
Крім заяви про те, що всі домовленості, досягнуті під час третіх українсько-німецьких консультацій 2000 р. виконані, сторони також повідомили про підписання низки двосторонніх документів.
Безсумнівно, одним із найважливіших серед підписаних документів стала міжурядова Угода про реструктуризацію частини зовнішнього боргу України в межах угоди про реструктуризацію з Паризьким клубом. Сума реструктуризованого Німеччиною українського боргу – 245 млн доларів (за даними Мінфіну, на 1 липня 2001 р. український борг Німеччині становив 291 млн доларів, частина якого – не прямий, а гарантований урядом).
Крім того, сторони підписали спільну заяву урядів двох країн про підтримку заходів підготовки українських управлінських кадрів у Німеччині і спільну Заяву про співробітництво органів юстиції. Відповідно до домовленості, щорічно менеджери з України стажуватимуться на німецьких підприємствах.
Після бесіди в Марийському палаці Л. Кучма і Г. Шрьодер взяли участь у церемонії завершення будівництва будинку посольства ФРН в Україні на центральній київській вулиці імені Богдана Хмельницького.
Віце-прем’єр, міністр України Василь Роговий 15 березня 2002 р. у Берліні зустрівся з міністром економіки ФРН Вернером Мюллером і німецькими підприємцями.
Візит В. Рогового до Німеччини був радше інформаційного спрямування. На зустрічах з міністром економіки ФРН В. Мюллером і підприємцями він наголосив на позитивних зрушеннях в українській економіці, закликаючи німецьких бізнесменів активізувати діяльність в Україні. Те, що ситуація в українській економіці за останній час дещо стабілізувалася, помітили й у Німеччині. З огляду на це уряд ФРН почав обережно відновлювати страхування спільних проектів через компанію “Гермес”. Міністр економіки ФРН погодився переглянути умови такого страхування. Якщо раніше для цього від України вимагали винятково державних гарантій, то тепер розглядається можливість гарантування і з боку українських комерційних банків. Крім того, Німеччина висловила готовність підтримати Україну в прагненні домогтися надання їй вигіднішого рейтингу інвестиційного ризику. Водночас німецькі підприємці звертають увагу на серйозні недоліки, які й надалі заважають ефективно працювати і відлякують інвесторів. Тому прямі німецькі інвестиції в Україні залишаються на низькому рівні і становлять лише 250 млн доларів. Один із керівників Східного комітету Федерального союзу німецької промисловості Антон Фогт зауважив: “Вже можна говорити про відносно стабільні рамкові умови. Внесено низку позитивних змін у законодавство. Але втілення в життя ухвалених на папері прогресивних положень відбувається дуже повільно. Актуальною залишається проблема корупції серед державних службовців”. Окрім того, на думку експертів, німецьким підприємцям катастрофічно не вистачає інформації про український ринок, стосовно якого постійно змінюється законодавство. Існування цих проблем стримує від вкладання грошей в українську економіку передусім середніми підприємствами, що становлять більшість у Німеччині. Але й вони поступово починають демонструвати підвищений інтерес до українського ринку. Для прикладу А. Фогт назвав такі фірми, як виробник будівельних матеріалів “Кнауф” і виробник кабельних систем для автомобілів “Леоні”. Він стверджує, що за останній час в Україні німців найбільше цікавлять енергетичний сектор, будівельна галузь та телекомунікація.
Безперечно, передумовою позитивного розвитку політичного співробітництва між Україною та ФРН є значний збіг інтересів і спільність позицій з проблемних питань сучасного міжнародного життя. Наочним прикладом саме такого розвитку відносин є успішна співпраця у сфері вивезення та знищення ядерної зброї, що була на території України. Плідно співпрацюють обидві держави і в межах багатосторонньої дипломатії. Регулярними стають політичні консультації з різних питань діяльності ООН, ОБСЄ та інших міжнародних організацій і структур.
Обидві сторони підходять до питання розвитку відносин творчо, шукаючи нетрадиційних рішень. Підтвердження цього підходу – проект розвитку політичної співпраці в “трикутнику” Україна – Німеччина – Польща. За зразок було взято “Веймарський трикутник” ФРН -Франція – Польща, який існує з 1991 р. і є практикою проведення неформальних зустрічей на рівні міністрів закордонних справ, а також тристоронніх політичних консультацій на рівні МЗС. Керівництво країн підтримало ідею, оскільки це сприятиме стабільності на європейському континенті, а також входженню України до економічних європейських структур і використанню Німеччиною та Польщею чорноморського транспортного шляху і кавказьких енергоносіїв. Відкриваються сприятливі можливості для залучення німецького капіталу на інвестування донецьких шахт. У жовтні 1996 р. у Дюссельдорфі відбувся тристоронній семінар “Німецько-українсько-польські стосунки”, а в листопаді того ж року в Бонні – тристоронній семінар “Безпека для нової Європи”; до участі в ньому запрошено також французьких представників.
Яким би важливим не був політичний напрям двосторонніх відносин, найпріоритетнішою виявилася конкретна економічна віддача від такого співробітництва. Україна увійшла до десятки головних торговельних партнерів Німеччини у Центральній і Східній Європі й упевнено посідає друге місце після Росії в торгівлі ФРН з країнами СНД та Балтії. Домінуючими статтями українського імпорту є продукція машинобудування, автотранспортні засоби, електротехнічні вироби.
Серед країн Європейського Союзу Німеччині належить провідне місце у зовнішньоторговельному обороті України. Частка Німеччини в експорті України у країни ЄС за останні роки становить 28-32% експорту. Це означає, що у найближчому майбутньому ці дві країни залишаться основними торговельними партнерами України в Європі й слугуватимуть барометром чи орієнтиром і для інших країн регіону стосовно можливості плідної співпраці та налагодження взаємовигідних зв’язків із Україною.
У товарній структурі експорту продовжують домінувати товари металургійної та текстильної промисловості, з певним зниженням хімічної галузі. Водночас привабливим виглядає (хоча і незначне) зростання технічних засобів. Загалом експорт України у Німеччину характерний домінуванням товарів низької технологічної переробки з низьким рівнем доданої вартості. У товарній структурі імпорту з Німеччини переважають товари високого ступеня переробки. Зважаючи на виняткову роль Німеччини у Європейському Союзі, орієнтація українського бізнесу на цю країну не просто бажана, а навіть необхідна для сприяння плідному економічному співробітництву України з ЄС.
Звичайно, рівень технологічної оснащеності України суттєво відстає від німецького рівня. Однак у сучасній системі розподілу праці це не становить перешкоди для плідних економічних контактів. Навпаки, виробничі потужності України, поряд з порівняно кваліфікованою і відносно дешевою робочою силою, можуть навіть сприяти плідній кооперації. До того ж проміжна переробка з часом може збільшувати додану вартість у міру накопичення досвіду та розширення довіри між економічними агентами. Важливо лише, щоб “патріотичні” сили України не вимагали “рівноцінного” партнерства, адже це згубно вплине на зароджувані паростки співпраці.
Приплив німецьких капіталів, активна участь відомих фірм ФРН у модернізації багатьох перспективних українських підприємств набуває вирішального значення. Якщо у 1995 р. обсяги прямих німецьких інвестицій в Україні становили 101,3 млн доларів, то в 2001р. вони збільшилися до 237,9 млн. Серед країн ЄС Німеччина посідає третє місце після Нідерландів (361,8 млн доларів) та Англії (299,4 млн доларів) за обсягами інвестицій.
Конкретним виявом зацікавленості в економічній співпраці з Україною стали візити німецьких делегацій до Києва. Достатньо сказати, що під час візиту Г. Коля у вересні 1996 р. його супроводжували 35 німецьких бізнесменів. З-поміж них були представники значних і впливових фірм ФРН, таких, як “АВР”, “Сіменс”, “Даймлер-Бенц” та інші. Вони привезли з собою пакет проектів, що стосуються здебільшого енергетичної галузі (наприклад, проект з реабілітації Зміївської електростанції у Харківській області, вартість – 130 млн німецьких марок), сфери зв’язку та комунікацій, переробки сільськогосподарської продукції. Під час візиту Федеральний канцлер підписав декілька документів, зокрема Спільну заяву про програму ТРАНСФОРМ, яка передбачає надання Україні консультативної допомоги для розбудови демократії та ринкової економіки. Ця програма складається з майже 100 проектів. Завдяки її існуванню, Київ регулярно відвідують економісти, котрі проводять консультації у Національному банку України, Міністерстві фінансів, Міністерстві зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі.
Зростає інтерес німецьких інвесторів до реалізації проектів із розробки родовищ нафти, її переробки, транспортування, розвитку інфраструктури пасажирського і вантажного транспорту, модернізації та розширення зв’язку.
Обсяги технічної допомоги, що надійшли в Україну з Німеччини за останні роки, мали таку структуру: 1997 р. – 17,1 млн доларів, 1998 р. – 17,1 млн, 1999 p. – 10,1 млн, 2000 p. – 3,7 млн доларів. Спостерігаємо зменшення розмірів технічної допомоги з боку Німеччини, але ця динаміка характерна загалом для ЄС і, зокрема, у країнах ЄС.
Серед головних перешкод, які стримують надходження німецького та загалом іноземного приватного капіталу до України, залишаються недостатньо чітка і нестабільна законодавча база, невирішеність питання про власність на землю, повільні темпи приватизації, занадто високі податки, суперечності у податковій політиці, недостатньо розвинута банківська система.
Важливим і корисним для України є співпраця з установами й організаціями ФРН у питаннях мінімізації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і в галузі ядерної та радіаційної безпеки.
З різних аспектів ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи проведено численні дослідження, майже щороку відбуваються конференції, присвячені вивченню цих проблем, активну участь у цьому процесі бере Німеччина.
Відповідно до спільної заяви Міністра охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і міністра охорони навколишнього середовища та безпеки ядерних реакторів ФРН про співробітництво щодо збереження клімату в галузі “Навколишнє середовище та енергетика”, підписаної 4 липня 1995 p., була створена змішана українсько-німецька робоча група. В Україні 11-12 грудня 1995 р. відбулося її перше засідання, під час якого досягнуто прогресу в розв’язанні проблеми “роз-мороження” українсько-німецького довгобуду “Установка для вилучення сірки з димового газу для IX енергоблоку Добротвірсь-кої електростанції” та активізації співпраці з екологічного оздоровлення колишніх військових об’єктів на території України внаслідок технічної допомоги ФРН.
Реалізуються спільні програми визначення радіаційного навантаження на населення та навколишнє середовище на територіях України, що постраждали внаслідок аварії (Фастівський район Київської області, вісім районів Житомирської області).
В Оттаві 20 грудня 1995 р. було підписано Меморандум про взаєморозуміння щодо закриття ЧАЕС між Україною і державами “великої сімки” та Єврокомісії, членом яких є Німеччина. Його підписанню передували довготривалі, напружені переговори. Текст цього документу став результатом складного компромісу, але він чітко визначає принципи співробітництва між Україною і “великою сімкою” у пошуку, мобілізації та залученні фінансових ресурсів для закриття ЧАЕС. Цю програму розроблено за принципом мінімальних витрат, до того ж фінансування всіх безприбуткових проектів має здійснюватися за грантами, а прибуткових – за кредитами. Меморандум не визначає фінансових зобов’язань України – вона має брати участь у фінансуванні проектів, виходячи з реальних можливостей, зумовлених станом економіки.
Проблема подолання наслідків Чорнобильської катастрофи багатомірна, але декілька аспектів реалізації Меморандуму заслуговують на детальнішу згадку. Передусім це стосується реалізації проекту “Укриття”. Ризики, пов’язані зі значною кількістю радіоактивних матеріалів, зокрема і ядерних, що містяться у саркофазі над четвертим енергоблоком ЧАЕС, і перебігом процесів, які погіршують його захисні характеристики, визначили нагальну потребу в розробці та здійсненні заходів, спрямованих на перетворення цього об’єкта в екологічно безпечну систему.
Загальний бюджет заходів на об’єкті “Укриття” становить 768 млн доларів США. Нині Чорнобильський фонд “Укриття” фінансують 29 країн-донорів і міжнародні організації.
Для наповнення фонду “Укриття” розроблено механізм проведення спеціальних конференцій донорів. Перша з них відбулася 20 листопада 1997 р. у Нью-Йорку. Було проголошено внесків на суму 343 млн доларів США. Аби в подальшому наповнювати фонд до суми 768 млн доларів США, 5 липня 2000 р. у Берліні відбулася друга конференція донорів під співголову-ванням прем’єр-міністра України та віце-канцлера ФРН. Лис-ти-звернення до дійсних та потенційних донорів підписали Президент України Л. Кучма та канцлер Німеччини Г. Шрьодер. У ході конференції було зроблено внесків на суму приблизно 325 млн доларів США.
Водночас позиція ФРН у вирішенні проблем, пов’язаних із закриттям Чорнобильської АЕС, є неоднозначною, особливо після приходу до влади у жовтні 1998 р. коаліції соціал-демократів та “зелених”. Федеральний уряд внаслідок тривалих переговорів із представниками енергогенеруючих компаній домовився з ними про відмову від ядерної енергетичної складової. В межах “великої сімки” та Європейського банку реконструкції та розвитку Німеччина зайняла негативну позицію стосовно добудови енергоблоків на Рівненській та Хмельницький АЕС, що, звичайно, негативно позначилось на інтересах України.
В Україні відкриті бюро фондів К. Аденауера (ХДС), Г. За-йделя (ХСС) та Ф. Еберта (СДПН), діє відділення Інституту Гете.
Важливе місце у двосторонній співпраці посідають зв’язки між НАН України і Німецьким науково-дослідним товариством (згідно з Угодою про співробітництво між НАН України і DFG), а також між Німецьким аерокосмічним агенством і Центром аерокосмічних спорстережень НАН України. Поширюються взаємовигідні умови в галузі культури й освіти.
Подальшого розвитку набувають партнерські зв’язки між містами Німеччини та України. Такі зв’язки існують майже у 40 містах. Урізноманітнюються форми діяльності численних німецько-українських товариств, об’єднань вихідців з України, зокрема волинських, галицьких та бессарабських німців.
Отже, є всі підстави сподіватися, що подальший розвиток українсько-німецьких зв’язків буде не менш динамічним, ніж у 90-х роках XX ст. Запорука цього – історія плідної співпраці на сучасному етапі, досягнутий високий рівень взаєморозуміння між народами, спільні інтереси у розбудові мирної та стабільної Європи, прагнення урядів двох країн впевнено, крок за кроком йти курсом утвердження стабільного партнерства, взаємного розв’язання проблем.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Геополітика: Україна в міжнародних відносинах (Конспект лекцій)