Україна – Польща


В зовнішньополітичній діяльності України стосовно держав Центральної Європи розбудові зв’язків із Республікою Польща належить чи не найголовніше місце. Таке ставлення до західного сусіда зумовлене не лише багатовіковою традицією українсько-польських взаємин, територіальною близькістю, спільними демографічними коренями та тісними культурними зв’язками, а, насамперед, спільністю політико-стратегічних інтересів, активним співробітництвом у всіх сферах суспільного життя між двома державами.
Українсько-польські відносини в посткомуністичний період характеризувалися різним ступенем активності. Так, на початковому етапі (1989 р. – середина 1992 р.) відносини між двома державами істотно активізувались. Першими кроками польських політиків у напрямі налагодження тісніших взаємин з українськими політичними колами стала участь групи їх парламентарів у роботі першого з’їзду НРУ восени 1989 p., де вони рішуче підтримали волелюбні прагнення націонал-демократичних сил України, та зустріч парламентарів обох країн у Яблоні під Варшавою. Це зближення було закріплено підписанням Декларації про засади та основні напрями розвитку українсько-польських відносин 13 жовтня 1990 р. Польща офіційно визнала незалежність України 2 грудня 1991 p., a 4 січня 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини між двома державами.
Отже, Польща першою з країн визнала незалежність України, цим самим відмежувавши себе від Росії новоутвореною державою, що відразу викликало незадоволення Заходу. Варшава, потребуючи його підтримки в реалізації свого прагнення щодо вступу в НАТО й інтеграції до Європи, почала згортати роботу в налагодженні відносин з Києвом. Значною перепоною у розвитку українсько-польських відносин було незадоволення Москви, що, зважаючи на перебування російських військ на території Польщі, було вагомим аргументом.
З цих причин керівництво Республіки Польщі не дало згоди на допомогу Україні з входженням до Вишеградської групи та в реалізації проекту створення зони безпеки і стабілізації у Центра-льно-Східній Європі, пропаговане Президентом України Л. Кравчуком 1993 р. Водночас, реалізуючи свої зовнішньополітичні пріоритети, орієнтовані на розвиток відносин з Брюсселем, Польща приєдналась до позиції Заходу про ядерне роззброєння України. Все це і зумовило ту пасивність в українсько-польських відносинах, що спостерігалась до 1995 р.
Спільна заява США, Росії, України про ядерну зброю на території України була ухвалена в січні 1994 р. Візит Президента України Л. Кучми до Вашингтона, підписання Україною Договору з НАТО про співпрацю в межах програми “Партнерство заради миру” та низку дій української дипломатії, спрямованих на зближення з Європою, вивели державу зі стану міжнародної ізоляції та зовсім по-іншому розставили акценти стосовно неї Заходу. Зважаючи на ці кроки українського керівництва та на гарантії щодо своєї безпеки, які Польща отримала від західних держав, і вбачаючи загрозу власним національним інтересам у можливості українсько-російсько-білоруського зближення, Республіка Польща різко активізувала відносини з Україною, пропонуючи їй низку ініціатив.
Важливе значення для розвитку двосторонніх відносин мало підписання 25 червня 1996 р. Спільної Декларації Президента України і Президента Республіки Польща, де чітко сформульована ідея про стратегічне партнерство між Україною і Польщею. З цього моменту двосторонні відносини почали набувати динаміки.
Польща і за часів Л. Валенси, і за часів О. Квасьнєвського дуже багато зробила для просування України на Захід і активно підтримувала її наміри в напрямі інтеграції в Європу. Такий підхід Республіки Польщі до відносин з Україною був зумовлений, передусім, пересторогою Польщі до посилення впливу Росії на Україну та переорієнтацією останньої на північного сусіда, а відтак, після входження Республіки Польщі до НАТО і ЄС, перетворення польсько-українського кордону на нову лінію поділу між двома блоками, а це позбавило б Польщу великого ринку збуту, яким є для неї Україна. Підтримку української дипломатії Республікою Польщею можна ще пояснити особливістю її зовнішньої політики, де пріоритетне значення надається західному вектору. Його продовжує східний зовнішньополітичний напрям, що перебуває під значним впливом США, Німеччини, Франції, Англії, ЄС і НАТО. Польська східна політика складається зі системи зовнішньополітичних відносин зі країнами Східної та Центральної Європи, в яких вона, зважаючи на свій авторитет на шляху співпраці з ЄС, НАТО, “Веймарським трикутником” та іншими значними міжнародними організаціями, виступає як регіональний лідер та посередник між цими країнами із Заходом. Особливо це стало відчутно після надання альянсом стовідсоткової гарантії щодо її вступу.
Україна належить до тих держав регіону, з якими Республіка Польща активно розбудовує відносини, виступаючи в уже згадуваній ролі посередника. Після зміни статусу Білорусі її антиєвро-пейська політика та можливість виникнення білорусько-російсько-української військової вісі розглядалася Європою як стратегічна небезпека, адже Захід чудово усвідомлює ту вирішальну роль, яку може відіграти Україна у відновленні Російської імперії. Саме тому Європа, а насамперед ЄС, підтримувала Польщу в розвитку її зв’язків з Україною. Республіка Польща сама зацікавлена в статусі держави, що поширює західноєвропейську політику на пострадянські країни, оскільки саме цей статус надає вагомості її голосу на міжнародній арені.
Водночас українська дипломатія мала нагоду раціонально використати підтримку Польщі у втіленні своїх зовнішньополітичних орієнтирів, зокрема в реалізації співпраці в пропонованих Польщею “трикутниках” (Україна – Польща – США, Україна – Польща – Німеччина, Україна – Польща – Франція, Україна -Польща – Литва, Україна – Польща – Італія). Відчутною була допомога Польщі у входженні України до європейських організацій.
Російсько-американське зближення, допомога Російської Федерації США у проведенні антитерористичної кампанії, посилення відносин між Німеччиною та Росією, вивівши Російську Федерацію в коло активних геостратегічних гравців, значнотрансформували розстановку сил на міжнародній арені. Польща, скориставшись цим, стала посередником із Заходом. Така зміна польських зовнішньополітичних орієнтирів зумовлена прагненням Республіки Польщі залишитись геостратегічним гравцем, оскільки з вступом до НАТО Польща перестає відігравати вагому роль у регіоні і має лише один вибір – бути інтегрованою на Захід.
Активізація відносин між Польщею і Російською Федерацією автоматично ліквідує загрозу для польської національної безпеки з боку Росії. В цій ситуації українсько-російське зближення перестає мати небезпеку для Польщі. Водночас спроби України стати посередником між Росією і Заходом можуть внести певний елемент суперництва в її відносини з Польщею. Хоча недоліком упровадження системи посередництва може бути те, що Росія, зважаючи на свій престиж та вагомість у міжнародних відносинах, навряд чи погодиться на посередництво двох дещо менш авторитетних держав. Усі ці фактори загалом можуть негативно відобразитись на рівні українсько-польських відносин.
До 2001 р. польське керівництво більше орієнтувалося на Захід, українські ж дипломати, розвиваючи зв’язки зі Заходом, підтримували відносини з Росією. Це зумовлювало розбіжності у зовнішньополітичних орієнтирах держав. Посилення співпраці між Польщею та Росією ліквідували останні суперечності в зовнішньополітичних орієнтирах України і Польщі. Тепер Україна, як і Польща, розвиваючи відносини зі США та європейськими державами, активно співпрацює з Російською Федерацією. Однак доцільно зазначити, що рівень співпраці кожної з держав у реалізації східного та західного зовнішньополітичних спрямувань різний. Водночас тоді, коли Польща досягла значних успіхів у розвитку взаємозв’язків із Заходом, Україна вивела на порівняно високий рівень свої відносини з Російською Федерацією. Тому розвиток українсько-польських відносин може бути сприятливим для Польщі в реалізації відносин Варшава – Москва, а Україна може розраховувати на поглиблення польської допомоги в її прагненні до інтеграції з ЄС. Реалізація цього напряму, крім ліквідації небезпеки українсько-польського віддалення, може значно підвищити міжнародний авторитет двох держав. Падіння престижу України, внаслідок “справи кольчуг”, протистояння двох блоків держав у Раді Безпеки ООН та війна в Іраці значно видозмінила систему міжнародних відносин, порушивши українсько-польські зв’язки. Польща як проамериканська держава одразу заявила про підтримку дій США. Україна, активізуючи відносини з Російською Федерацією та перебуваючи у зв’язку зі “справою кольчуг” осторонь Заходу, задекларувала, що виступає за мирне розв’язання конфлікту. У подальшому офіційний Київ прийняв рішення про спрямування 5-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України до очолюваної Польщею міжнародної дивізії у складі стабілізаційних сил в Іраку.
Українсько-польські відносини активно розвиваються і в інших сферах. Так, досягнуто значних успіхів у економічній співпраці. Товарообіг між Україною і Польщею з 1992 р. почав різко зростати і збільшився у 6 разів. Однак досі в товарообігу між Україною та Польщею польський експорт значно перевищує імпорт. Це одна з причин, що змушує Польщу цінувати зв’язки з Україною, оскільки порушення відносин між двома державами зумовить втрату для Польщі великого ринку збуту для своєї продукції.
Реально діє майже 600 українсько-польських підприємств, загальний обсяг капіталу яких становить понад 37 млн доларів США. Польща має змогу проінвестувати низку українських проектів.
Економічна співпраця між Україною і Польщею продовжує надалі активно розвиватися. Це передусім стосується таких галузей, як сільське господарство та сфери переробки його продукції, машинобудування, літакобудування, енергетика, теплопостачання, військово-промисловий комплекс, фармація та медичне устаткування. Саме внаслідок розвитку взаємовигідної співпраці у зазначених галузях і багатьох інших перспективних напрямах можна в декілька разів збільшити частку виробленої продукції в українсько-польському товарообігу, запобігти його зниженню.
Збільшенню товарообігу значно сприяла робота постійних українсько-польських економічних форумів і семінарів, організатором яких здебільшого була Польща. Вона передає досвід у реформуванні економіки Україні, активно сприяє розбудові економічних відносин, діяльності українсько-польської Міжурядової комісії з питань торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва.
Позитивно вплинули на економічну співпрацю угоди про співробітництво між міністерствами, урядовими організаціями та підписання Меморандуму про заходи, спрямовані на лібералізацію торгівлі між Україною і Польщею, але на сучасному етапі, коли Польща готується до вступу в ЄС, а відмінність між українською та польською економіками збільшується, вони вже виконали свою роль. Саме тому економічне співробітництво потребує переоцінки правничо-економічних засад обох держав та створення сучаснішої нормативної основи, зокрема щодо поліпшення умов функціонування банків, неофіційної торгівлі. Меморандум про заходи, спрямовані на лібералізацію торгівлі між Україною і Польщею, доцільно замінити Договором про лібералізацію торгівлі, який потрібен для входження України до зон вільної торгівлі.
Необхідно переглянути і систему кредитування спільних українсько-польських підприємств і шукати можливості для поглиблення їх співпраці. Зважаючи на те, що Польща зараз отримує значні іноземні інвестиції, які становлять понад 30 млрд доларів США, особливу увагу потрібно звернути на розширення співробітництва із залученням третьої сторони.
Україна може скористатись входженням Республіки Польщі до ЄС, що, зважаючи на українсько-польську співпрацю, в майбутньому зможе полегшити доступ української продукції на європейський ринок та сприятиме надходженню якісної європейської продукції на український ринок.
Політичні діячі України можуть використати підтримку Польщі про вступ до Світової організації торгівлі, налагодженні відносин Україна – МВФ та розвитку торгівлі з третіми країнами.
Значне місце в українсько-польському співробітництві посідає міжрегіональна співпраця, завдяки якій та роботі, що проводиться у межах діяльності єврореґіонів “Карпати” та “Буг”, відбувається нормалізація прикордонних відносин. Це дає гарантію уникнення прикордонних конфліктів. Сприяючи активізації бізнесу в прикордонних областях, створенню спільних підприємств із капіталом польських та українських підприємців, розвитку туризму, культурній, науковій та освітній співпраці, обидві держави тим самим зумовлюють інтенсифікацію суспільного життя на своїх периферійних частинах.
Участь українських і польських прикордонних територій у європейських проектах, до роботи яких належать єврореґіони “Карпати” та “Буг”, є правильним вибором на шляху до об’єднаної Європи. Діяльність єврореґіонів дає змогу залучити кошти ЄС через програми INTERREG, TACIS, PHARE на їх розвиток, що значно зменшить державні витрати на розвиток цих регіонів і допоможе використати їх для розвитку інших відсталих областей.
Існування єврореґіонів, активна міжрегіональна співпраця значно сприяють формуванню спільної політики у сфері охорони навколишнього середовища. Перспективними в цьому аспекті є реалізація проекту “Чистий Буг”, програми освоєння озера Світязь, діяльність Карпатського екологічного заповідника.
Зважаючи на те, що Україна розташована на перетині важливих транспортних шляхів, з’єднуючих Європу з Азією, збільшення кількості автомобільних переходів та їх пропускної здатності, поліпшення роботи митниць, обслуговування на них, розбудову та реконструкцію транспортної мережі на території України, вона може стати важливим джерелом надходжень до бюджету країни. Це значно посилить вагомість поглиблення міжрегіональної співпраці.
Наприклад, у межах проекту “Облаштування міжнародного автомобільного пункту пропуску “Ягодин – Дорогуськ” (здійснюється за посередництвом програми прикордонного співробітництва TACIS) побудовано під’їзну дорогу в районі українсько-польського кордону, виділено 2,75 млн евро на спорудження відповідної інфраструктури в Ягодині; споруджено також новий міст через ріку Західний Буг. Проект будівництва Рава-Руської митниці вже розроблений і сягає 9 млн евро.
Українсько-польська культурна співпраця, незважаючи на низку проблем минулого, продовжує розвиватись. Обидві країни, крім реалізації запланованих проектів, розробляють нові, популяризуючи свої культурні надбання. Це сприяє ліквідації непорозумінь, створює основу для майбутніх досягнень. Важливість розвитку співробітництва у сфері культури посилюється через поширення серед населення Польщі стереотипу “українця-мафіозі” та “бандита”, зумовленого українською організованою злочинністю на територію Польщі.
Важливе значення для зближення обох народів мало вшанування пам’яті тих, хто загинув під час волинських подій 1943-1944 pp. Президенти України і Польщі 11 липня 2003 р. виступили на цвинтарі села Павлівка Волинської області (колишній Порицьк) зі спільною заявою “Про примирення в 60-у річницю трагічних подій на Волині”. “Схиляючи голови перед жертвами злодіянь і всіх трагічних подій, які мали місце у спільній історії, ми переконані, що взаємне прощення буде першим кроком до повного примирення молодих поколінь українців і поляків, які повністю звільняться від упереджень трагічного минулого”, – зазначено в заяві. Як наголошували президенти, конфлікти минулого не можуть перекреслювати того, що століттями об’єднувало два народи, віддали пошану жертвам конфліктів, співчуття їхнім рідним, зазначивши, що поділяють біль родин жертв і висловились за необхідність продовжити спільний пошук історичної істини про трагедії на Волині. Глави держав також рішуче й однозначно засудили дії, що призвели до злочинів і вигнання українського та польського цивільного населення під час Другої світової війни.
Співпраця України та Польщі набуває вагомості й у зв’язку з будівництвом нафтопроводу “Одеса – Броди – Гданськ”, існування якого не лише позбавить Україну енергетичної залежності від Росії та виведе її в коло експортерів нафти, а й призведе до кардинальних змін на ринку нафти. Водночас новим аспектом в енергетичній співпраці є проект прокладання паралельно з нафтопроводом Броди-Плоцьк газопроводу для транспортування газу з Норвегії в Україну. Цю пропозицію активно підтримала Польща.
Завдяки військовому співробітництву з Польщею Україна полегшує собі просування до НАТО та Європи, піднімає престиж. Внаслідок існування укрполбату сформовано досвід співпраці ЗСУ і ЗСРП, доведено на практиці його перспективи з іміджем миротворця. Військові навчання українських і польських військовиків, співпраця різних видів збройних сил створюють, що дуже важливо, атмосферу довіри між народами.
Яскравим свідченням тісної співпраці українських і польських військовиків стало їхнє спільне перебування в Іраку, де вони здійснювали охорону органів влади, об’єктів життєзабезпечення, транспортних комунікацій, інші обов’язки на території, шо входить до польського сектора відповідальності.
Всі зазначені факти українсько-польської співпраці в різних сферах підтверджують вагомість та актуальність українсько-поль-ських відносин. Доцільно лише раціонально використовувати всі потенційні ресурси, які дають ці відносини, продовжувати активно їх розвивати.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Геополітика: Україна в міжнародних відносинах (Конспект лекцій)