Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (О. Субтельний) скачати онлайн-> Новий устрій

Новий устрій


Коли помер Хмельницький, козакам підпорядковувалася більшість земель на
правому й лівому берегах Дніпра (колишні Київське,
Брацлавське та Чернігівське
воєводства), тоді як Галичина та Волинь лишалися у поляків. На підлеглих коза-
кам землях площею близько 250 тис. кв. км проживало 1,2—1,5 млн люду. В перші
десятиліття після повстання половина землі, що раніше належала Польській ко-
роні, стала власністю Війська Запорозького, яке передало більшу її частину
само-
врядованим
селянським поселенням, за що вони сплачували податки. Прибутки
з частини цих земель (так званих рангових) ішли на виплату грошей високопо-
ставленим козацьким урядникам, що перебували на службі. Близько 33
°о землі
належало козакам та українській знаті, 17 % були власністю православної
церкви.

Козаки швидко встановили свою форму правління. Підпорядковану їм територію
було поділено на 16 військових округів, або полків, що відповідали полкам козацького війська. Полковники, що під час воєнних дій командували цими 3—5-тисячними полками, були головними адміністративними й судовими урядниками на відповідній території у мирний час. Територія кожного полку ділилася на сотні, в яких військову та адміністративну функції виконували сотники. Органи управління полками та сотнями розміщувались у великих містах відповідних земель, що носили їхню назву. На нижньому щаблі цієї адміністративної будови знаходилося окреме містечко чи село, в якому влада належала козацькому отаманові. Спочатку козацькі старшини обиралися козаками відповідних загонів. Проте з часом ці посади стали спадковими.

На верхівці цієї військово-адміністративної системи стояв гетьман. Теоретично
він підпорядковувався волі козацької генеральної ради, яка обирала його. Але через
швидке збільшення чисельності козаків у 1648—1656 рр. проведення цих рад стало
недоцільним, тому гетьмани рідко скликали їх. Натомість Хмельницький та його
наступн
ики воліли радитися з дедалі впливовішими старшинськими родами. Проте на
практиці гетьмани могли вільно здійснювати свої прерогативи і вважалися
фактичними правителями України. Крім командування козацьким військом
, вони
проводили власну зовнішню політику, наглядали за системою управління та судо-
чинства, здійснювали контроль за козацькою скарбницею та земельним фондом.
Цей фонд складався з земель, конфіскованих у поляків, і право гетьмана на
власний розсуд розподіляти їх значно посилювало його політичну вагу. На додаток
до конфіскації земель, що переважно використовувалися для утримання козацьких
урядників, скарбниця одержувала 1 млн золотими злитками від податків, мита
й тарифів.

Виконувати покладені на нього функції гетьманові допомагала генеральна
старшина, що являла собою поєднання генерального штабу та ради міністрів. Най-
впливовішим її членом був генеральний писар, що встановлював порядок денний
засідань ради, складав основні урядові тексти та здійснював постійний нагляд за
зовнішніми зносинами.

Іншою ключовою постаттю в генеральній старшині був обозний — посада,
аналогічна військовому міністрові,— що відповідав за боєздатність 40—60 тис. регу-
лярного козацького війська, включаючи артилерію. Судові справи контролював генеральний суддя, а двох генеральних осавулів та генерального хорунжого гетьман
використовував для спеціальних доручень. Хоча Хмельницький та його наступни-
ки завжди вважали Київ головним містом України, гетьманський уряд зосереджу-
вався в невеликому козацькому містечку Чигирині, а у XVIII ст.— в
Батурині
та Глухові. Формально козацька держава й підпорядковані їй землі називалися
Військом Запорозьким. Проте
московити звичайно вживали для цієї території назву
Малоросія, а поляки продовжували називати її Україною.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (О. Субтельний)