Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (О. Субтельний) скачати онлайн-> Переломний момент

Переломний момент


Із часу встановлення над Козацькою Україною зверхності Москви остання
прагнула ввести пряме управління. Зі свого боку козацька верхівка, ще за доби
Руїни розчарована
пропольською й протурецькою політикою, більше не ставила
під сумнів необхідність підтримувати зв’язок з Москвою. І все ж козацькі геть-
мани виступали за збереження того, що лишилося від прав, гарантованих Пере-
яславською угодою 1654 р. Вони сподівалися, що, виявляючи лояльність до Моск-
ви, переконають царів у своїй надійності й дістануть згоду на автономію.

Іван Мазепа (1687—1708). Вирішальний етап у стосунках між Гетьманщиною
та Москвою настав за гетьманування Івана Мазепи — одного з найвидатніших
і найбільш суперечливих політичних діячів України. Народився Мазепа 1639 р.
у знатній українській родині, що користувалася великою повагою у Війську Запо-
розькому. Він дістав досить високу освіту. Провчившись у Київській колегії,
Мазепа перейшов до колегії єзуїтів у Варшаві й згодом вступив на службу до поль-
ського короля. Це надавало йому можливість багато подорожувати країнами За-
хідної Європи, а також виконувати обов’язки королівського посланця в Козацькій
Україні. У 1669 р., повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службу
до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Виконуючи свою першу
ди-

пломатичну місію, він потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьмано-
ві Лівобережної України Іванові
Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається
перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф.
Своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він пере-
конує
Самойловича зробити його довіреною особою. Ці ж риси допомагають Мазе-
пі встановити контакти з високопоставленими царськими урядовцями. У 1687 р., коли змістили Самойловича, його наступником було обрано не кого іншого, як Мазепу, підтриманого російськими вельможами.

Untitl~2.jpg (91521 bytes)

Іван Мазепа

Протягом майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну
для гетьманів Лівобережної України політику. З небаченою послідовністю він
(зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу
дарчих на землі. Не
забуває він і про власні інтереси. Завдяки щедрим дарам від царя Мазепа
накопи-
чує близько 20 тис. маєтків і стає одним із найбагатших феодалів Європи. Людина
досвідчена й витончена
. Мазепа скеровує значну частину своїх особистих прибут-
ів на розвиток релігії та культурних установ. Ревний покровитель православ’я,
і він будує по всій Гетьманщині цілу низку чудових церков, споруджених у пишно-
ту стилі, що його часом називають мазепинським, або козацьким, барокко. За
‘Мазепиного гетьманування Києво-Могилянська академія змогла завдяки його під-

тримці спорудити нові корпуси і збільшити до 2 тис. кількість студентів. Крім того.
він
заснував багато інших шкіл і друкарень, щоб «українська молодь могла в повну
міру своїх можливостей користуватися благами освіти».

Проте якщо київські спудеї та духовенство складали на його честь захоплені
панегірики
, то селяни й козацька чернь мало що доброго могли сказати про
нього. Його відкрита й послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдоволення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потенційно вибухова ситуація виникла у 1692 р.. коли Петро
Іваненко-Петрик. писар, котрий мав широкі політичні зв’язки, втік на Січ і став піднімати там заколот проти гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну кров і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», Петрик у своїх намаганнях утворити незалежне Українське князівство заручається підтримкою кримських татар. Проте коли замість допомоги татари повернули проти нього й стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й повстання згасло.

Взаємини з Москвою. Гідне подиву піднесення Мазепи від в’язня до гетьмана, йо-
го здатність тримати в покорі ненаситну й підступну старшину водночас із прове-
денням політики, що поклала початок добі бурхливого культурного та економічного
розвитку.— все це досягнення першорядної ваги. Та найбільш вражаюча риса Мазе-
пи як політика полягала в умінні захищати як власні
, так і загальноукраїнські
інтереси
, зберігаючи водночас добрі стосунки з Москвою. Коли в 1689 р. на трон
зійшов молодий і енергійний Петро 1. гетьман уже вкотре застосував свій незбагненний дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар
, кульмінацією яких стало здобуття у 1696 р. Азова — ключової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючий гетьман також постійно давав недосвідченому молодому монархові поради у польських справах: згодом між ними виникла тісна особиста дружба. Козацькі полковники із сарказмом зауважували. що «цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі», а російські урядники заявляли. що «ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя. як Іван Степанович Мазепа».

Завдяки близьким стосункам із Петром 1 Мазепа зміг скористатися великим ко-
зацьким повстанням
, що вибухнуло на підлеглому полякам Правобережжі у 1702 р.
Після того як цей район знову було заселено
, польська шляхта спробувала вигнати
звідти козаків. Правобережне козацтво на чолі з популярним у народі полковником
Семеном Палієм підняло повстання: перелякані польські урядники повідомляли
, що
Палій хоче «піти слідами Хмельницького». Сили повстанців уже налічували
12 тис. коли до них приєдналися інші козацькі ватажки —
Самійло Самусь. Захар
Іскра.
Андрііі Абазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські
твердині
, як Немирів. Беріичів та Біла Церква. З утечею на захід польської шляхти
с
\оже було на те. що розгортається щось на зразок меншого варіанту 1648 року.
Однак у 170
^ р. полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель
і взяти Палія в облогу в його «столиці
» Фастові. Саме в цей час у Польщу втор-
гається найбільший ворог Петра 1 — король Швеції Кар
п XII. Скориставшися
замішанням. Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Зно-
ву обидві частини Наддніпрянської України були об’єднані
, і заслугу здійснення
цього міг приписати собі Мазепа. Щоб гарантувати себе від загрози з боку популяр-
ного в народі Палія. Мазепа за згодою Петра 1 наказує заарештувати того й заслати
до Сибіру.

Проте на початку XVIII ст. у взаємовигідних стосунках із царем, що їх Мазепа
так спритно підтримував
, з’являється напруженість. У 1700 р. вибухнула велика
Північна війна. У
виснажливііі 21-річній боротьбі за володіння узбережжям Бал-
тійського моря головними супротивниками виступали російський цар Петро І
18-річний король Швеції Кар
п XII — обдарований полководець, але кепський полі-
тик. Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни, Петро 1, цей палкий
прихильник західних звичаїв, вирішує модернізувати армію, управління й суспіль-
ство взагалі. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролюва-
лися всі ділянки життя, відмінялися також «застарілі звичаї». В межах цієї
політики під загрозу потрапляла гарантована у 1654 р. традиційна автономія Геть-
манщини.

Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Козаки
вперше повинні були воювати виключно за інтереси царя. Замість того щоб за-
хищати свою землю від безпосередніх ворогів — поляків, татар і турків, українці
були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи
Центральній Польщі. У цих походах стало до болю очевидним те, що козаки
не могли рівнятися з регулярними європейськими арміями. Рік у рік їхні загони по-
верталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60 і навіть 70 % складу. Коли,
намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро 1 поставив на чолі козацьких полків
російських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офі-
цери ставилися з презирством до козацького війська, яке вважали гіршим і часто ви-
користовували просто як гарматне м’ясо. Коли поповзли чутки про наміри Петра І
реорганізувати козаків, старшина, положення якої було пов’язане з військовими по-
садами, занепокоїлася.

Війна викликала ремствування також серед українських селян і міщан. Вони
скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися російські війська, які завда-
вали утисків місцевому населенню. «Звідусіль,— писав цареві Мазепа,— я отримую
скарги на свавілля російських військ». Навіть гетьман став відчувати загрозу, коли
пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи ро-
сійським вельможею.

Невдоволення, що врешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя,
було пов’язане з питанням захисту України. Коли польський союзник
Карла XII
Станіслав
Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся
по допомогу до Петра 1. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: «Я не можу
дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш». Це було для гетьмана останньою
краплею. Петро 1 порушив зобов’язання обороняти Україну від ненависних
поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав
вважати себе зобов’язаним зберігати вірність цареві. 28 жовтня 1708 р., коли
Карл XII, котрий ішов на Москву, завернув на Україну, Мазепа, в надії запо-
бігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько
З тис. козаків і провідних членів старшини. Умови, за яких українці приєдна-
лися до Карла, були встановлені у пакті, підписаному наступної весни. За надання
військової допомоги та провізії Карл обіцяв захищати Україну й утримуватися від
підписання миру з царем аж до повного звільнення її від влади Москви та відновлення
її давніх прав.

Петро 1 дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням». Че-
рез кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю
Батурин
напав командуючий російськими військами на Україні князь Меншиков і вирізав
усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Звістка про бойню в
Батурині й терор,
що його розпочали на Україні російські війська, заарештовуючи й страчуючи за
найменшою підозрою в симпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох із потенційних
прибічників гетьмана. Тим часом Петро 1 наказав старшині, що не пішла за Мазепою,
обрати нового гетьмана, й II листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський.
Страхітливий приклад
Батурина, жорстокість російських військ сіяли жах серед
українців, водночас протестанти-шведи викликали в них настороженість. Тому

велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Вона воліла
почекати й побачити, як розвиватимуться події. Як не дивно, але єдиною знач-
ною групою українського населення, що таки стала на бік гетьмана, були запо-
рожці. Хоч вони й часто сварилися з ним за потурання старшині, та все ж вважали
Мазепу меншим злом порівняно з царем. Але за це рішення вони мали дорого
заплатити. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно
діючий наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця.

Протягом осені, зими й весни 1708—1709 рр. військові сили суперників маневру-
вали, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтрим-
кою українського населення. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська
битва — одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній
вийшов Петро 1, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі
Північну Європу. Росія ж тепер забезпечила контроль над узбережжям Балтійського
моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу. Щодо українців,
то битва поклала кінець їхнім намаганням відокремитися від Росії. Тепер остаточне
поглинення Гетьманщини міцніючою Російською імперією було тільки питанням ча-
су. І справді, Петро 1 вважав англійське поневолення Ірландії придатною моделлю
для здійснення своїх намірів щодо України.

Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти. Мазепа і Карл XII
знайшли притулок у Молдавії, що належала Туреччині. Тут, біля м. Бендери, 21 ве-
ресня 1709 р. вбитий горем 70-річний Мазепа помер.

Пилип Орлик (1710—1742). За Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних
представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Ці
«мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. У 1710 р. вони обирають гетьманом у вигнанні Пилипа Орлика, що при Мазепі був генеральним писарем. Намагаючись завоювати собі підтримку, Орлик складає проект конституції («Расіа еі сопхіііиііопех») — так званої Бендерської конституції. Нею він зобов’язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу на Україні. За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою й на початку 1711 р. розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян на Україні. Після кількох вражаючих успіхів цей похід провалився. Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки своєї справи. Врешті-решт гетьмана на вигнанні інтернували в Оттоманській імперії. Проте він не припиняв бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григорієм планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від «московського ярма».



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (О. Субтельний)