Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (О. Субтельний) скачати онлайн-> Відкриття Півдня

Відкриття Півдня


Одвічне просування східних слов’ян до родючих чорноземів Півдня, до Чорного

моря було постійним чинником історії України. До кінця XVIII ст. ця мета нарешті
була досягнута. Південна третина України відкрилася для розвитку головним чином
завдяки зусиллям російського імперського уряду, й за значенням цю подію можна
порівняти з колонізацією американського Заходу. В освоєнні Півдня інтереси
українського суспільства співпали з інтересами російського імперського експансіо-
нізму.

Колонізація причорноморських степів розпочалася ще до зруйнування Січі та за-
воювання Кримського ханства. Посилення феодального гніту в Гетьманщині та на
підлеглому Польщі Правобережжі штовхало тисячі селян до втечі на запорозькі
землі, завдяки чому їхнє населення зросло від якихось 11 тис. осіб чоловічої статі
в 1740 р. до понад 100 тис. у 1775 р. Крім того, царський уряд заохочував до
колонізації чужоземців. У 1752 р. попри протести запорожців західна частина
козацьких земель була надана кільком тисячам православних сербів, що рятувалися
від переслідувань у католицькій імперії Габсбургів. Ця колонія називалася Новою
Сербією. Через рік на схід від Січі було засновано ще одну колонію — Слов’яно-
сербію. За царювання Катерини II щедрі земельні наділи отримували на Півдні
німецькі поселенці. Водночас тут неухильно зростала російська адміністративна
та військова присутність. Опір запорожців цим зазіханням тільки прискорив зруйну-
вання Січі в 1775 р. У 1780-х роках після переселення запорожців і завоювання
Кримського ханства почалася велика колонізація Півдня.

Щоб заохотити до нових земель дворян, імператорський уряд пропонував їм
привабливі умови. Дворяни (переважно російські офіцери та цивільні службовці)
отримували в дар наділи по 40 тис. акрів за умови заселення кожного з них 25-ма
селянськими господарствами. Але якщо землі було в надлишку, то селян бракувало.
Щоб привабити селян, дворяни робили їм поступки. Так, для отримання наділу
в 160 акрів новоприбульці повинні були відробляти лише два дні панщини замість
чотирьох-п’яти. У 1780 р. велику частину завербованих селян становили укра-
їнці з Правобережжя. До нових земель також переселялися російські старовіри,
німці, молдавани. Територія ця, незважаючи на неодноразові реорганізації та пе-
рейменування, була відома під назвою Новоросії. У 1796 р. її населення вже сягнуло
вражаючої цифри 554 тис. чоловік, 80 % яких складали росіяни та українці.
Ще швидше, ніж колонізація Степу, йшло зростання причорноморських міст.

На місцях давніх грецьких колоній чи турецьких фортець виникали Олексацарівськ,
Херсон, Миколаїв, Одеса. Населяли їх люди різних національностей: росіяни, греки,
вірмени, євреї. Збіжжя становило основу жвавої торгівлі, що стала розвиватися
у Причорномор’ї. Століттями Україна продукувала пшеницю в достатку, проте вона
не мала вигідного виходу на світові ринки. Коли його нарешті забезпечили нові
причорноморські порти, хлібороби та купці негайно із цього скористалися. Між
1778 і 1787 рр. урожаї в Новоросії зросли на 500 %. Між 1764 і 1793 рр. обсяг
зовнішньої торгівлі у причорноморських портах, і насамперед в Одесі, підстрибнув
на 2200 %. Землевласники, що раніше вирощували зерно насамперед для власних
потреб, тепер продукували його на продаж. Нарешті Україна перестала бути сте-
повим пограниччям Європи й перетворилася тепер на житницю цілого конти-
ненту.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (О. Субтельний)