Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (О. Субтельний) скачати онлайн-> Політичні події

Політичні події


На початок XIX ст. Російська імперія спромоглася, на власне щастя, стати міц-

нішою і сильнішою структурою. Для царського режиму наближався час суворих
випробувань.

Вторгнення Наполеони. Найтяжчим виявився перший удар, коли у 1812 р. на
Росію напала 640-тисячна армія Наполеона. Як добре відомо, Росія змогла, що-
правда ціною великих зусиль і втрат, не лише відбити загарбників, а й відкинути
їх аж до Парижа. На Україні наслідки навали були порівняно невеликими. Частина
Наполеонових сил вдерлася на Волинь і завдала там значних збитків. У своїй пере-
важній більшості українці охоче відгукнулись на заклик царя піднятися на війну.
На Лівобережжі швидко зібрали кілька полків добровольців, організованих на зра-
зок козацьких. Широка підтримка цих формувань свідчила не лише про готовність
українців захищати імперію, а й про популярність козацьких традицій. Проте хо-
дили також чутки, нібито деякі нащадки козацької старшини проголошували тости
за здоров’я Наполеона з надією, що він розіб’є царську імперію. Аналогічні випадки
досить часто траплялися і в недалекому минулому. Вже йшлося про те, що
у 1791 р. Василь Капніст таємно їздив до Пруссії з марною надією заручитися під-
тримкою в повстанні українців проти царя. Однак антицарські настрої були явищем
винятковим, і величезна більшість українців вірно й завзято боронили імперію.

Повстання декабристів. Багато царських офіцерів, які брали участь у наполео-
нівських війнах в Європі, зазнали впливів політичних інститутів і цінностей Заходу
й стали їхніми прибічниками. Повернувшись із перемогою, вони сподівалися, що
начебто ліберальний Олександр 1 упровадить в Росії реформи на західний зразок.
Але цей незбагненний правитель натомість доручив управляти країною таким ре-
акціонерам, як Аракчеєв. Глибоко розчарувавшись, невелика група самовідданих
армійських офіцерів, переважно представників найзнатніших родів Росії, утвори-
ли таємні товариства, що ставили собі за мету повалення самодержавства і встанов-
лення конституційного правління.

Перше таке товариство — «Союз порятунку» — було засноване у Петербурзі
1816 р. Десь через п’ять років воно розкололося на дві окремі групи. Аристократичне
Північне товариство, що й надалі перебувало у Петербурзі, продовжувало розвивати
республіканські ідеї. Не маючи сильного проводу, воно зробило небагато. Зате Пів-
денне товариство з осередком у Тульчині, на півдні України, де служив його ке-
рівник — полковник Павло Пестель, діяло ефективніше. Людина залізної волі та не-

абиякого таланту, Павло Пестель переконав приєднатися до його організації іншу
таємну групу — Товариство об’єднаних слов’ян. Серед проводу «Об’єднаних
слов’ян» було двоє українців — брати Борисови з Полтави. Пестелю також вдалося
схилити до співпраці революційну польську групу, що діяла на Україні. Таким чи-
ном, Південне товариство до 1825 р. з майже ЗО офіцерів-змовників зросло до
близько 160.

Сформульована в документі під назвою «Руська правда» програма Пестеля була
більш радикальною, ніж програма північних конституціоналістів. Вона передбачала
скасування всякої соціальної та політичної нерівності, модернізацію господарства
країни, провід революційної верхівки, сувору централізацію управління. Незважаю-
чи на те, що сам Пестель діяв на Україні, його ідеї не відбивали інтересів неросій-
ських народів імперії. Він стверджував, що за винятком поляків з їхньою високороз-
виненою культурою всі інші національні меншості повинні підлягати русифікації.
Зокрема щодо українців він прямо заявляв: «Малоросія ніколи не була й бути не
може самостійною… Відтак вона повинна поступитися своїм правом бути окремою
державою». Аналогічних поглядів в українському питанні протягом багатьох поко-
лінь додержуватимуться й інші російські революціонери.

Члени Товариства об’єднаних слов’ян не поділяли централістських уперед-
жень Пестеля, схиляючись до ідеї реорганізації імперії на федеративних засадах.
Але хоч і серед проводу «Об’єднаних слов’ян» були українці, сама Україна не фі-
гурувала в числі членів майбутньої федерації. Проте є свідчення про діяльність у той
же час іншого, не зв’язаного з Пестелем таємного товариства, яке складалося з
українських дворян. Очолював його Василь Лукашевич, предводитель полтавського
дворянства. Його програма грунтовно обстоювала ідею відновлення української
автономії.

Смерть Олександра 1 в грудні 1825 р. зненацька застигла ідеалістично на-
строєних революціонерів-дилетантів як Північного, так і Південного товариств.
Подолавши глибоку розгубленість, керівники Північного товариства зібрали під
своїм командуванням у Петербурзі кілька тисяч війська і вдалися до спроби скинути
нового царя Миколу 1. Це повстання провалилося, а всіх його провідників заарешту-
вали. На Україні Південне товариство мало трохи більший успіх. Оскільки Пестеля
заарештували незадовго до повстання у столиці, провід у товаристві перейшов до нерішучих Бестужева-Рюміна та братів Муравйових-Апостолів. Хоч вони й змогли
переконати близько тисячі своїх солдатів приєднатися до повстання, більшої під-
тримки з боку солдатів та селян вони не дістали. Після тижня безцільних блукань
по Київщині їхні сили були розбиті вірними царю військами. Так повстання
декабристів — цей перший в історії імперії революційний вибух — зазнало ката-
строфічної поразки.

Польське повстання 1830 р. Згодом Україна стає ареною нового повстання.
У листопаді 1830 р. таємне товариство молодих польських офіцерів, натхнених
революціями, що розгорталися у Франції та Бельгії, підняло у Варшаві повстання
проти росіян. Але після перших успіхів енергія поляків ослабла внаслідок внутріш-
ніх конфліктів. На початку 1831 р., сподіваючись поширити свої дії на Правобережну
Україну, де глибоко вкорінилася польська шляхта, повстанці рушили на Волинь.
Хоч відсутність підтримки й наступ росіян змусили їх відступити у Східну Галичину,
близько 5 тис. шляхти Правобережжя намагалися продовжити боротьбу.

Було очевидним, що поляки не зможуть перемогти без підтримки народу, тобто
українських селян. Намагаючись заручитися допомогою настроєних проти царату
росіян і українців, поляки проголосили знамените гасло: «За нашу і вашу свободу».
Проте, щоб переконати українське селянство стати на бік ненависних польських
панів, потрібно було щось більше, ніж гасла. Деякі польські повстанці закликали

звільняти кріпаків і цим привернути селян на свій бік, але більшість шляхти відкинула
цю думку. Як наслідок, селяни Правобережжя переважно трималися нейтральних
позицій, у той час як деякі скористалися нагодою помститися польським панам.
У 1830—1831 рр. багато польських селян також відмовилися підтримати шлях-
ту, демонструючи тим, що навіть у польському середовищі національна свідо-
мість і почуття солідарності ще не проникли в маси. До середини 1831 р.
повстання було придушене. Але ще багато років після нього таємні польські то-
вариства організовували змови проти царя.

Треба сказати, що в цих змовах і повстаннях було дуже мало спільного з до-
лею українців як таких, хоч і відбувалися вони на українській землі. Вже сам
цей факт промовисто свідчив, наскільки невиразною й малозначущою стала в Ро-
сійській імперії початку XIX ст. політична вага України та українців.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (О. Субтельний)