Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (О. Субтельний) скачати онлайн-> Реформи в Російській імперії

Реформи в Російській імперії


Після польського повстання 1830 р. імперський уряд вирішує об’єднати так звані
західні губернії, що колись належали Речі Посполитій,— тобто Правобережну Украї-
ну, Білорусію й Литву. Аналогічно тому, як у 1780-х роках Лівобережжя було по-
збавлене своїх самобутніх рис, у 1830-х подібні заходи готувалися щодо Правобе-
режжя. Однак у XIX ст. процес об’єднання в межах імперії мав більш система-
тичний і всеохоплюючий характер, ніж у XVIII. Встановлювалась не лише однома-
нітність в управлінні, а й робилася спроба перетворити Правобережжя в культур-
ному відношенні на «істинно російську землю». Тепер на повну силу почала прово-
дитися політика русифікації.

Хоча першочергова мета російської політики полягала в послабленні польських
впливів на Правобережжі, вона лишила також глибокий відбиток на українському
селянстві та єврейському населенні міст краю. У листопаді 1831 р. Микола І
утворив у Києві спеціальну комісію в справах західних губерній. Голова комісії
Віктор Кочубей мав наказ «привести у відповідність з великоруськими губерніями
всі західні землі в усіх галузях життя». За кілька місяців позакривали всі польські
школи (українських майже не було), а шкільну справу реорганізували на імпер-
ських засадах із переведенням навчання на російську мову. В Кременці закрили
славетний польський ліцей. Натомість у Києві заснували російський університет
Св. Володимира. Характеризуючи завдання нового університету, міністр освіти Сер-
гій Уваров відверто сказав: «Університет Св. Володимира — моє творіння. Але я пер-
шим ліквідую його, якщо він не виконуватиме своєї мети… поширювати російську
освіту й російську національність на спольщених землях Західної Росії».

Символом жорстокого нового режиму на Правобережжі став генерал Дмитро
Бібіков, що з 1837 по 1852 р. був генерал-губернатором Київської, Подільської
та Волинської губерній. За губернаторства цього солдафона, «кожне слово якого па-
дало, наче удар кийка», Київ перетворився на бастіон російської культури й головну
твердиню царської армії.

Спираючись на могутнє військо, Бібіков, незважаючи ні на що, проводив свою
політику. За його наказом 60 тис. польських шляхтичів були позбавлені дворян-
ських грамот і понижені до стану посполитих. Багатьох заслали вглиб Росії. Близь-
ко 3 тис. конфіскованих у шляхти маєтків було перетворено на військові поселення,
а замість поляків на чиновницькі посади призначали росіян. Скасування у 1840 р.
Литовського статуту (кодексу законів, що спирався на зразки середньовічного
Заходу) разом із раніше ліквідованим Магдебурзьким правом ознаменувало кінець
застосування західноєвропейської за своєю суттю юридичної практики на підвлад-
ній росіянам Україні.

Деякі кроки Бібікова торкалися становища народних мас України. У 1839 р. він
відновив кампанію навернення (чи правильніше — повторного навернення) греко-
католиків у православ’я, яку почала Катерина II. У Волинській, Подільській губер-
ніях, а також у Білорусії греко-католицька церква, що визнавала зверхність Риму,
вже глибоко вкорінилася й налічувала 2 млн віруючих. Шляхом масових депортацій,
а також підкупу Бібікову вдалося практично знищити на території імперії греко-
католицьку церкву. Вірність їй змогла зберегти лише невелика кількість греко-
католиків у околицях Холма.

Хоч це, звісно, не входило до намірів генерал-губернатора, але деякі з його по-
літичних заходів принесли українцям несподівані вигоди. Так, підтримуючи уні-
верситет Св. Володимира, заснований у Києві на противагу культурному впливу
поляків, він сприяв розвиткові закладу, що мав згодом відіграти надзвичайно важ-
ливу роль у майбутньому відродженні української культури. Так само, організував-
ши у 1843 р. Тимчасову комісію для розбору давніх актів (Археографічну комі-
сію) й сподіваючись отримати докази того, що Україна з незапам’ятних часів
була російською, він започаткував першу систематизовану колекцію українських
архівних матеріалів, надавши можливість українським патріотам, які працювали
в комісії, глибше проникнути саме у неросійське минуле краю.

Підхід Бібікова до селянства також мав несподівані наслідки. В надії здобути
прихильність українських селян і ще більше підбурити їх проти польських панів,
генерал-губернатор упроваджує в 1847 р. Інвентарні правила. В них точно визначалася кількість землі, що надавалася селянинові, а також види робіт, які він мав
виконувати для пана. Бібіков скасував приватне оподаткування, яке ввели пани, та
обмежив їхнє право втручатися в особисте життя селян. Проте, типовим для ро-
сійської бюрократії чином, наступники Бібікова внесли стільки доповнень до цих
правил, що застосовувати їх стало просто неможливо, й шляхта продовжувала ха-
зяйнувати, як і раніше. Замість подяки властям спантеличені й розгнівані селяни
Правобережжя кілька разів повставали. Перекручення у здійсненні бібіковських
заходів були лише одним із багатьох доказів того, що в цю задушливу епоху, незва-
жаючи на зовні суворий контроль над суспільством з боку царського режиму, уряд
ніколи не міг бути впевненим у наслідках своєї політики чи в напрямі розвитку подій
у суспільстві.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (О. Субтельний)