Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (О. Субтельний) скачати онлайн-> Українці під владою Габсбургів

Українці під владою Габсбургів


Величезна більшість українців в Австрійській імперії проживала в Галичині —
південно-східній частині колишньої Речі Посполитої, захопленої Габсбургами після
першого поділу Польщі у 1772 р. Двома роками пізніше до Галичини була при-
єднана Буковина — невеликий український край, що його відібрав Відень у за-
непадаючої Оттоманської імперії. Нарешті, у 1795 р., після третього й останнього
поділу Польщі, до імперії були також включені землі, заселені поляками (включаю-
чи Краків). Якщо Східну Галичину заселяли переважно українці, то Західна Га-
личина була головним чином польською. Поєднання в одній адміністративній про-
вінції цих двох народів стане в майбутньому причиною напружених стосунків між
ними.

Під посереднім контролем Габсбургів перебував ще один заселений українцями
регіон. Розташоване на західних схилах Карпатських гір Закарпаття з часів се-
редньовіччя входило до складу Угорського королівства. У XIX ст. воно лишалося
в угорській частині імперії Габсбургів і було ізольованим від інших українських
земель.

Селяни. Умови життя в населених українцями землях імперії Габсбургів харак-
теризувалися одним словом: бідність. Горбистий рельєф та невеликі наділи усклад-
нювали обробку землі, а постійний гніт польської шляхти доводив селян до повного
виснаження. Після того як у результаті поділів Польщі невеличкі й брудні галицькі
міста було відрізано від традиційних ринків на Україні, їхня й без того тяжка доля
стала ще тяжчою. Не дивно, що Галичина мала сумну репутацію однієї з найбільш
нужденних і відсталих частин імперії.

Величезну більшість західних українців складали селяни-кріпаки, для яких ви-
зиск був фактом щоденного життя. За право користуватися убогими земельними
наділами вони мусили відробляти на феодала панщину, що сягала п’яти-шести
днів на тиждень. Крім того, шляхта нерідко змушувала селян відбувати різні роботи
у панських маєтках і вимагала натурального оброку. Підраховано, що панові діста-
валося десь від половини до третини жалюгідного селянського прибутку. Ніби цього
було мало, володарі маєтків систематично експропріювали селянські та громадські
землі, залишаючи селянам чимраз менші наділи. Так, якщо середня площа селян-
ського наділу в Східній Галичині у 1819 р. становила 14 акрів, а шляхетського маєт-
ку —1051 акр, то на 1848 р. відповідно 9,6 та 1400. Отож, Східна Галичина
являла собою переконливий зразок суспільства, в якому багаті ставали ще багат-
шими, а бідні — ще біднішими.

За таких умов навіть вижити було справою непростою. Ізольовані в майже не-
доступних селах, яких налічувалося близько 3,5 тис., застосовуючи примітивні
сільськогосподарські методи, селяни Східної Галичини могли отримувати лише
близько третини того, що вирощували селяни Чехії та Австрії. А їхній раціон, до
якого входили майже самі капуста й картопля, становив близько половини того,
що споживав західноєвропейський селянин. Коли наставав голод, а це траплялося
часто, багато виснажених селян гинуло. Були часи, між 1830 та 1850 рр., коли
смертність у Східній Галичині перевищувала народжуваність. Закономірно, що три-
валість життя західноукраїнського селянина була короткою — в середньому якихось
30—40 років.

Щоб знайти полегшення своєму злиденному існуванню, селяни часто завертали
до шинку. До цього їх заохочували польські пани, що володіли легальною моно-
полією на виробництво алкоголю, а також власники шинків, переважно євреї. Деякі
землевласники навіть встановлювали для своїх кріпаків кількість споживання ал-
коголю, сподіваючись таким чином реалізувати продукт, який зони виробляли.
Бажання полегшити долю селянина рідко коли, якщо взагалі спадало на думку
галицькому шляхтичеві. У більшості сама можливість такого вчинку, напевне, викли-
кала б подив, бо селянин в їхньому розумінні являв собою якусь нижчу форму
людської істоти, що не піддається будь-яким удосконаленням.

Духовенство. Проте не всі західні українці були селянами. Виразну соціальну
групу, яка найбільше з усіх прошарків західноукраїнського суспільства набли-
жалася до еліти, становило греко-католицьке духовенство. Останнє прибрало роль
лідера в селянському середовищі через відсутність іншої групи, котра виконувала б
цю роль,— унаслідок того, що в XVI—XVII ст. українська знать відцуралася від
свого суспільства, полонізувалась і перейшла в католицизм. Завдяки тому, що ниж-
чому духовенству на відміну від церковних ієрархів дозволялося одружуватися,
виникали цілі династії священиків, які нерідко на багато поколінь пов’язувалися зі
своєю околицею. У XIX ст. у Східній Галичині налічувалося близько 2—2,5 тис. та-
ких родин. Часті зібрання, тривалі відвідини, взаємні шлюби перетворили греко-
католицьке духовенство на тісно сплетену спадкову касту із розвинутим почуттям
групової солідарності.

Зв’язане з масами спільною вірою, духовенство користувалося в середовищі
своїх сільських парафіян великим впливом і владою. Однак за матеріальним і
культурним рівнем український сільський священик — особливо до приходу австрій-
ців — ледве підносився над селянином. Хоча громада, як правило, виділяла священи-
ку більше землі, ніж селянинові, крім того, додатковий прибуток давала плата за
хрестини, вінчання й похорони, проте нерідко сім’я померлого парафіяльного
священика жила з одного наділу. Багатьох священиків розоряли витрати на те, щоб
дати духовну освіту синові чи вигідно видати заміж дочку.

Через незадовільну богословську освіту чимало греко-католицьких священиків
у Східній Галичині наприкінці XVIII — на початку XIX ст. ледве могли прочитати
літургічні тексти церковнослов’янською мовою. Тому їхній світогляд був ненабагато
ширшим від селянського. Польська шляхта не виявляла великої поваги до греко-
католицького духовенства. Так, ще до приходу Габсбургів шляхта нерідко примушу-
вала священиків працювати у своїх маєтках. Це дало, до речі, позитивні резуль-
тати, оскільки українське духовенство встановило з селянством тісніші особисті та
культурні зв’язки, ніж польські ксьондзи. Завдяки таким стосункам греко-католиць-кому духовенству легше було вести за собою селянство не лише у релігійних, а й в ін-
ших справах. Відтак протягом усього XIX ст. західноукраїнське суспільство скла-
далося лише із двох соціальних верств: селянської маси й невеликої касти священи-
ків. Серед українців, за іронічним польським виразом, були лише хлопи та
попи.

1.jpg (109469 bytes)

Собор Св. Юра у Львові

З огляду на те, що західні українці ще в більшій мірі, ніж українці у складі
Російської імперії, не мали власної знаті, а також належного представництва се-
ред міщанства, деякі історики розцінювали українське суспільство як соціальне
неповне. За цим терміном таке суспільство було глибоко неповноцінним; і справді,
українці мали обмежений доступ до політичної влади через відсутність дворянства.
Не маючи міського населення, вони лишалися поза цариною торгівлі та промисло-

вості. Це, звісно, не означає, що в Галичині не було шляхти чи міщан. Наприкінці
XVIII ст. польська шляхта становила 95 тис., або 3,4 % населення провінції, а міщани
(більшість із них — незаможні ремісники-євреї та крамарі, а також небагато замож-
них купців) налічували близько 300 тис., або 10 % населення. Крім того, зі
встановленням влади Габсбургів з’являється нова соціальна група — чиновники.
Переважно німці або німецькомовні чехи, вони ніколи не були численною групою.
Проте власті підтримували еміграцію десятків тисяч інших німців-колоністів, спо-
діваючись, що вони стануть взірцем доброго господарювання й оживлять сільську
економіку. Таким чином, суспільство Галичини в цілому було й багатонаціональ-
ним, і чітко розшарованим, причому кожна його окрема етнічна група займала
свою виразно окреслену й замкнуту суспільну, господарську та культурну царину.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (О. Субтельний)