Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (О. Субтельний) скачати онлайн-> Тарас Шевченко

Тарас Шевченко


На початку XIX ст. у середовищі української інтелігенції виникла своєрідна

ситуація. Як ми пересвідчилися, духовні віяння, що захопили більшість країн Схід-
ної Європи й Росію, не оминули й Україну. Радикальні республіканські ідеї Фран-
цузької революції були широко представлені на Україні декабристами та україн-
ськими членами Союзу об’єднаних слов’ян, водночас філософські концепції націо-
нальної культури Гердера, без сумніву, надихали творчість харківських романти-
ків. Проте на Україні політична активність не поєднувалася з культурною націо-
нальне орієнтованою діяльністю: політичні радикали лишалися «безнаціональни-
ми» й не відводили у своїх політичних проектах місця для України, в той час як про-
пагандисти української національної культури були далекими від політики консерва-
торами, відданими цареві та існуючому ладові. Цей поділ шкодив обом ідеологічним
течіям і згодом перетворився на хронічну хворобу української інтелігенції, та, зда-
валося, він не так вже турбував покоління 1820-х років. Проте для наступного по-
коління, що сформувалося у 1840-х роках, поєднання національної культури з по-
літичною ідеологією стане першочерговим завданням.

Осередком покоління 1840-х років, до якого належали такі особистості, як істо-
рик М. Костомаров, письменник П. Куліш та поет Т. Шевченко, був не Харків,
а Київ, де у 1834 р. постав новий університет. Представники цієї генерації походили
як із Правобережної, так і з Лівобережної України і за своєю соціальною належністю
були більш різнорідними, ніж їхні попередники — вихідці з дворянства.

Серед молоді 1840-х років найвище підносилася постать однієї людини — Та-
раса Шевченка. Можна сперечатися про те, чи хтось із українців тієї доби справив
на своїх співвітчизників сильніший вплив, ніж Шевченко. Але те, що в історії народу,
який підводився на ноги у середині XIX ст., таке видатне місце посів саме поет, не
було чимось винятковим. Культурна діяльність була єдиною цариною, де позбавлені
держави українці могли виразити свою самобутність: тому часто провідну роль
«будителів народу» відігравали поети, письменники, вчені. І все ж важко знайти ін-
ший приклад людини, поезія та особистість котрої такою повною мірою втілила на-
ціональний дух, як це для українців зробив Шевченко.

Життєвий шлях Шевченка символізував сумну долю його народу. Шевченко на-
родився у 1814 р. в селі Моринцях на Правобережжі й виростав сиротою-кріпаком.
Коли пан узяв його з собою до Петербурга, малярські обдарування юнака приверну-
ли увагу кількох провідних митців, які у 1838 р. допомогли викупити його з кріпацтва.

Тоді Шевченко вступив до Імператорської Академії мистецтв, де здобув першокласну
освіту. Водночас його інтелектуальні обрії значно розширилися завдяки інтенсив-
ним контактам із багатьма українськими та російськими художниками й письмен-
никами столиці. Незабаром ним оволоділа потреба висловити свої переживання
в поезії. У 1840 р. вийшла друком його перша збірка українських поезій під назвою
«Кобзар». Ці ліричні, щирі та сповнені музики вірші, переважно присвячені історії
України, одразу ж привітали як українські, так і російські критики, назвавши
їх геніальними творами.

Untitl~4.jpg (78878 bytes)

Тарас Шевченко після повернення із заслання

Вихід «Кобзаря» був, як зауважує Юрій Луцький, подією унікального значення
в історії української літератури, позаяк у ньому українська мова досягла літератур-
ної неперевершеності. Поет подолав одновимірність і обмеженість ролі, що її до тих
пір відігравала українська література, спростувавши переконання таких, як, зокрема,
знаменитий російський критик Віссаріон Бєлінський, котрі вважали, що мова укра-
їнських селян не здатна передавати витончені думки й почуття. Відповідаючи на
принизливі для української мови погляди Бєлінського, Шевченко писав:

Теплий кожух, тілько шкода —
Не на мене шитий,
А розумне ваше слово
Брехнею підбите.

Досягненнями Шевченка були спростовані погляди його сучасника — українця
Миколи Гоголя, який вважав, що талановиті українці можуть зажити літературної
слави лише в контексті російської літератури.

Шевченко розширив гнучкість, експресивні можливості й ресурси української
мови, синтезувавши кілька українських діалектів, сільську і міську говірки, а також
елементи церковнослов’янської мови. Тим самим він продемонстрував своїм спів-
вітчизникам, що їхня мова здатна блискуче передавати найширше розмаїття почут-
тів і думок, довів, що українці не мають ніякої потреби спиратися на російську мову
як на засіб досягнення вищого стилю. Його поезія фактично стала проголошенням
літературної та інтелектуальної незалежності українців. Колишній кріпак не за-
бував про своїх «знедолених братів» і, наче біблійний пророк, громогласно тавру-
вав гнобителів закріпаченого селянства. На відміну від більшості інших представни-
ків інтелігенції Шевченко не вірив у ліберальні проекти поступових реформ. У його
віршах відкрито пропагувалися радикальні, революційні методи знищення несправед-
ливості в суспільстві. У знаменитому «Заповіті» він закликав своїх земляків:

Поховайте, та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте)
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

Обурення Шевченка соціальною несправеддивістю нероздільно переплітаєть-
ся з його ненавистю до національного гноблення на Україні, на цій «нашій не-
своїй землі», як він про неї писав. Непримиренний ворог царського самодер-
жавства, він закликає до самовизначення України задовго до того як цю ідею під-
тримали його помірковані колеги-інтелігенти. Така спрямованість з усією очевид-
ністю проступає в його тлумаченні історії України, цієї найулюбленішої з його тем.
Хмельницький для Шевченка — і «геніальний бунтар», і людина, відповідальна за
фатальний союз України з Росією, внаслідок чого Україна втратила своє само-
врядування. Його симпатії на боці таких козацьких ватажків, як Полуботок, що
повставали проти царів: тих же, хто потурав Москві, він нещадно засуджував. Шев-
ченко не приховує ненависті до Петра 1, називаючи його «тираном» і «катом», та й
до Катерини II він ставиться не краще. Полемізуючи з найвидатнішим росій-
ським поетом Олександром Пушкіним, який вихваляв цих монархів, Шевченко
писав:

Тепер же я знаю:

Це той Перви й, що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доконала
Вдову-сиротину.
Катиі кати! Людоїди)

Але націоналізм Шевченка не був шовіністично обмеженим, він вважає прагнен-
ня України до свободи складовою всезагальної боротьби за справедливість. Як свід-
чать поема «Єретик», присвячена знаменитому чеському великомученику Янові
Гусу, та поема «Кавказ», поет симпатизує пригнобленим народам усього світу.

Поезія Шевченка (деякі її зразки були настільки бунтарськими, що їх
не публікували аж до 1905 р.) розбурхувала в його сучасників нові хвилюючі
думки й почуття. Історик Костомаров писав: «Шевченкова муза зірвала покрови,
що закривали від нас життя народу, й споглядати його було страшно, солодко,
боляче й п’янко».

Шевченко змусив своїх колег бачити в народі не лише барвисті звичаї, а й його
страждання. В історії козацтва він шукає не романтичних героїв, а уроків, що ведуть
до кращого майбутнього. Україна для нього не просто мальовничий регіон Ро-
сійської імперії, а край, що може й має стати незалежним.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (О. Субтельний)