Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (О. Субтельний) скачати онлайн-> Українці в першій світовій війні

Українці в першій світовій війні


Наслідки війни для українців, змушених битися з обох воюючих сторін, були не-
гайними, безпосередніми й тяжкими. Протягом усієї війни Галичина слугувала аре-
ною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Східному фронті
, її населення
зазнавало страшних збитків від руйнувань та спустошень, причинених воєнними
діями, а також брутальністю як російського, так і австрійського командування.
Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю українців, кот-
рі не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні інтереси. Величезна кіль-
кість українців (у російській армії налічувалося 3,5 млн українських солдатів і
250 тис. служили в австрійському війську) боролися і вмирали за імперії, що не ли-
ше ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема, Ро-
сія, знищити їхній національний рух. Найгіршим було те, що українців — як учас-
ників боїв з обох сторін — змушували вбивати один одного. Єдиним позитивним
ас-

пектом війни було те, що вона виснажувала воюючі імперії, створюючи тим самим
нові політичні можливості для своїх пригноблених підданих. Але, принаймні попер-
вах, ця можливість була ще занадто віддаленою.

Україну Австрії одразу відреагувалй на початок воєнних дій. З серпня 1914 р.,
щоб забезпечити українців єдиним об’єднаним представницьким органом, усі укра-
їнські партії утворили у Львові Загальну Українську Раду на чолі з авторитетним пар-
ламентським діячем
Костем Левицьким. Проголосивши, що «перемога австро-угор-
ської монархії буде й нашою перемогою, і чим більшої поразки зазнає Росія, тим
ближчою буде година визволення українців», Рада закликала всіх українців
боро-

тися за конституційну Австрію (їхнього найбільшого друга) проти самодержавної
Росії (найзапеклішого ворога). Незабаром Рада висунула ідею створити всеукраїн-
ський військовий загін. На неї відгукнулося понад 28 тис. національн
е свідомих юна-
ків, багато з яких належали до організацій «Січ», «Сокіл» і «Пласт». Стурбовані мож-
ливістю виникнення великих українських військових загонів, впливові поляки у Від-
ні зробили так, щоб на службу до Українського легіону (пізніше цю назву змінили
на Українських січових стрільців) прийняли лише 2,5 тис. чоловік. Це було перше
українське військове формування того часу. Величезна більшість інших українців,
які служили
Габсбургам, включалися в регулярні австрійські підрозділи.

Соціалісти, котрі виїхали з Російської України, також утворили у Львові полі-
тичну організацію, яка мала бути представником їхніх співвітчизників, що пере-
бували під царською владою. Важливою, ба навіть історичною рисою цієї органі-
зації на чолі з Володимиром Дорошенком, Андрієм Жуком,
Мар’яном Меленев-
ським,
Олександром Скоропис-Йолтуховським та Миколою Залізняком, що нази-
валася Союзом визволення України, було те, що вона першою серед українських
організацій проголосила своєю метою утворення самостійної української держави.
Для досягнення цієї мети
СВУ вирішив співпрацювати з Німеччиною та Австрією
проти Росії.

Але, ледве згуртувавшися, ці організації були змушені тікати до Відня від насту-
паючої російської армії, яка на початку вересня прорвала австрійську оборону й оку-
пувала велику частину Східної Галичини. Ця поразка австрійців мала страшні на-
слідки для українців Галичини. Шукаючи причини своїх невдач, австро-угорське
командування охоче повірило звинуваченням польської адміністрації провінції в то-
му, що такою причиною стала «зрада українців», котрі нібито таємно симпатизу-
вали й допомагали росіянам. У результаті відступаючі
габсбурзькі війська, насам-
перед угорські частини, розпочали кампанію терору проти українського населення.
Спочатку русофілів, а згодом і взагалі українців цілими сотнями заарештовували й
страчували без суду. Тисячі гнали до Австрії й там кидали до концентраційних та-
борів. Найсумнішою славою серед них користувався
Телергоф, де в жахливих умо-
вах тримали ЗО тис. русофілів та українофілів, які тисячами гинули від хвороб. Зго-
дом у віденському парламенті вибухнув скандал навколо такого ставлення до ав-
стрійських громадян, і в 1917 р. цей та інші концтабори було наказано закрити.

Незавидна доля спіткала також галицьких українців, котрі потрапили під росій-
ську окупацію. Царський уряд швидко дав зрозуміти, що він не вважає Східну Га-
личину якимсь новим і тимчасовим завоюванням, називаючи її не інакше, як «дав-
ньою російською землею», котра тепер «назавжди возз’єднується з матір’ю-Росією».
Потім він взявся за втілення в життя міфу про
«російськість» Галичини. Генерал-
губернатором було призначено графа Георгія
Бобринського (брата впливового
російського консерватора, що здавна виступав за захоплення Галичини), який од-
разу розпочав загальний наступ на український рух, або
«мазепинство», як його на-
зивали царські чиновники. Його з ентузіазмом підтримали русофіли; такі їхні лідери,
як Володимир
Дудикевич, Семеон Бандасюк та Юліан Яворський, спочатку повтіка-
ли до Росії, а тепер поверталися разом із переможними російськими арміями
^ Русо-
філи виявляли й видавали українських діячів
( аналогічно тому, як останні видавали
перших австрійцям кількома тижнями перед тим), яких заарештовували й депорту-
вали вглиб Росії. Росіяни переслідували українофілів, австрійці піддавали репресіям
русофілів, а роздерті ідеологічними суперечками галичани видавали й тих, і тих во-
рогові — все це ще більше погіршувало й без того сумну долю українців.

За наказом царських властей було закрито всі українські культурні установи,
кооперативні й періодичні видання. Вводилися обмеження на вживання української
мови й робилися спроби впровадити в школах російську мову. Особливо масивних
атак зазнала
греко-католицька церква — цей символ західноукраїнської само-

бутності. До Росії вивозили сотні греко-католицьких священиків, а натомість ста-
вили православних попів, що схиляли селян до православ’я. Заарештували й вивезли
до Суздаля митрополита
Андрея Шептицького, який відмовився рятуватися від ро-
сіян утечею. Безстрашна поведінка митрополита протягом усієї війни надихала йо-
го земляків і значно сприяла дальшому зростанню його популярності. Але не встиг-
ли росіяни остаточно здійснити всі свої плани, як австрійці пішли у контрнаступ і до
травня 1915 р. відвоювали більшу частину Східної Галичини. Відступаючі царські
війська взяли заложниками кілька сотень провідних українських діячів, а також ева-
куювали тисячі людей, включаючи багатьох русофілів, ролі яких в українській полі-
тиці тепер Прийшов кінець.

Ставлення росіян до галицьких українців, яке відомий російський політик Пав-
ло
Мілюков розцінив у своєму виступі в Думі як «європейський скандал», являло
собою
, продовження політики уряду щодо українського руху в Російській імперії.
З вибухом війни було закрито майже всі українські організації та газети. Коли у
1916 р. загальновизнаний провідник українців Михайло
Грушевський повернувся
до Києва, його заарештували й вислали на північ Росії. Царський міністр закордон-
них справ Сергій
Сазонов з неприхованим задоволенням казав: «Тепер настав слуш-
ний момент, щоб раз і назавжди позбутися українського руху». Однак після катастро-
фічних втрат у 1915 р. самовпевненість царського уряду дещо підупала, й він трохи
пом’якшив тон. У Російській імперії знову обережно починали працювати україн-
ські кооперативи, книгарні, наукові товариства, а також кілька газет. Відновила свою
координаційну діяльність напівтаємна українська політична організація
ТУП, тобто
Товариство українських прогресистів, поширюючи агітацію за конституційне прав-
ління в імперії та автономію для України.

Тим часом у Відні, по австрійський бік фронту, у травні 1915 р. зібралися укра-
їнські політичні діячі та відновили свій представницький орган — Загальну Укра-
їнську Раду. В міру того як війна дедалі більше виснажувала Австро-Угорщину, чим-
раз сміливішими ставали вимоги народів імперії, серед них і українців. Так, Загаль-
на Українська Рада оголосила своєю метою незалежність Російської України, кот-
ру, як вона сподівалася, завоюють австрійці, а також широку автономію для Схід-
ної Галичини та Буковини. Проте
коли-у 1916 р. Відень пообіцяв полякам ще біль-
шу владу в Галичині, Рада на знак протесту
саморозпустилася. Надалі західноукра-
їнські інтереси представляв український клуб віденського парламенту на чолі з Єв-
геном
Петрушевичем.

У Відні також діяли східноукраїнські емігранти з Союзу визволення України,
яких фінансов
е підтримували німці та австрійці. Ця організація вирядила представ-
ників у багато європейських столиць для пропаганди справи української незалеж-
ності. Хоч це й не дало відчутних результатів, але робота
СВУ з сотнями тисяч по-
лонених українців, 50 тис. із яких перебували у спеціальних таборах, не лише підно-
сила національну свідомість солдатів, а й привела до
створення так званих Сірожу-
панної
та Сйньожупанної дивізій, що згодом боротимуться за українську справу.
Відтак із продовженням війни не викликало сумніву, що українці, як і інші народи,
неухильно стають дедалі заповзятливішими у здійсненні власних цілей і щораз
менше проймаються долею імперій, які протягом століть панували над ними.

У 1917 р. воюючі сторони опинилися на грані виснаження. Та особливої гостро-
ти досягла напруженість у Росії, де тягар тотальної війни подвоював недоліки від-
сталого,
прогнилого й негнучкого режиму збанкрутілого царя Миколи II. З усіх учас-
ників війни Росія зазнала найтяжчих утрат — понад 8 млн чоловік убитими, пора-
неними та полоненими. Це викликало широке невдоволення, оскільки часто пояс-
нювалося недбалістю й помилками з боку призначених царем бездарних командирів.
Водночас через
корумпованість і малоефективність російського чиновництва та про-
мисловців сотні тисяч солдатів посилалися проти ворога, інколи не маючи навіть
руш-

ниці з набоями. Війна та прорахунки уряду призвели до ще більшої кризи в усьому
суспільстві. З мобілізацією на військову службу близько половини працездатних
чоловіків зменшилося виробництво продуктів і промислових виробів, різко зросли
ціни. Голод став звичайним явищем, особливо серед жителів міст, розгорталися
страйки, у народі зростало розчарування.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (О. Субтельний)