Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (О. Субтельний) скачати онлайн-> Більшовики

Більшовики


Розпорошені та дезорганізовані більшовики України майже цілий рік готувалися
до повернення після того, як німці вигнали їх на початку 1918 р. Серед питань, що
стояли перед ними, найгострішим було організаційне: чи утворити окрему українську
більшовицьку партію, щоб піднести свою популярність на Україні, чи ж стати «ре-
гіональним» відгалуженням російської партії, як того вимагав Ленін і як диктували
традиції російського централізму? У квітні на партійній нараді в Таганрозі, де пере-
вага була на боці українця М. Скрипника і так званої київської фракції (чутливі-
шої до національного питання), проголосували за утворення окремої української
партії. Але в липні на з’їзді більшовиків України, скликаному в Москві для формаль-
ного проголошення Комуністичної партії (більшовиків) України
(КП (б) У), гору
взяла катеринославська фракція, що вирізнялася сильними
централістськими тен-
денціями й складалася майже виключно з росіян. Таганрозьку резолюцію було ска-
совано, а КП(б)
У оголошено невід’ємною частиною російської партії з централь-
ним органом у Москві.

Падіння гетьманського уряду, евакуація німців і виникнення Директорії при-
звели до нової суперечки серед більшовиків. Одна фракція на чолі з Дмитром
Ма-
нуїльським
і Володимиром Затонським вважала, що більшовики на Україні занадто
слабкі (у липні 1918 р. їх налічувалося лише 4364), щоб удаватися до спроби захоп-
лення влади, й стояла за проведення мирних переговорів із Директорією, аби виграти

час для зміцнення своєї організації. Інша група на чолі з Пятаковим і Антоновим-
Овсієнком
звернулася до Леніна з проханням підтримати негайний наступ, щоб не
дати Директорії твердіше” стати на ноги. 20 листопада 19
18 р. після довгих вагань
Москва санкціонувала утворення нового українського радянського уряду.
Спочатку
його очолював
Пятаков, але згодом його змінив русифікований болгарський румун
Християн
Раковський. Майже всі важливі посади в уряді зайняли росіяни. В грудні
більшовики були готові розпочати другу спробу завоювання України.

Спочатку більшовицькі сили на чолі з Антоновим-Овсієнком складалися з кількох
загонів Червоної армії та розрізнених нерегулярних формувань. Проте в міру їхнього
заглиблення в Україну партизанські загони один за одним кидали Директорію й при-
єднувалися до більшовиків. З січня 1919 р. перед більшовиками впав Харків, а 5 лю-
того вони ввійшли до Києва. Тоді їхні війська налічували 25 тис. чоловік. Але за на-
ступних кілька тижнів, коли до них приєдналися два найбільших партизанських
отамани —
Григор’єв і Махно,. вони більш ніж подвоїлися. До червня, спираючись на
їхню підтримку, більшовикам удалося підпорядкувати собі велику частину України.

Другий український радянський уряд протримався близько семи місяців. За цей
час він спромігся припуститися не менше критичних помилок, ніж інші уряди, що
намагалися правити Україною. Цей уряд, сформований переважно з росіян, євреїв та
представників інших неукраїнських народів, силкувався проводити на Україні полі-
тику, опрац
ьовану в умовах Росії, без огляду на те, наскільки вона відповідала міс-
цевим обставинам. Його російська орієнтація з усією очевидністю проступила в акції,
яку Ленін назвав «хрестовим походом по хліб». У 1919 р. російські міста відчували
гостру нестачу харчів, тому на Україну було вирядж
ено 3 тис. робітників із Москви
й Петрограда, які відбирали зерно — майже так само, як це рік тому робили німці,—
при необхідності вдаючись до сили. Але більшовики припустилися ще гіршої по-
милки. Вони розпочали наступ проти буржуазного принципу приватної власності
шляхом упровадження колективних господарств. Як і можна було сподіватися, ці дії
розгнівали не лише куркулів, а й середняків.

Уряд Раковського також устиг відштовхнути від себе українську інтелігенцію лі-
вих поглядів, як, наприклад, боротьбистів, відмовившись користуватися в управлінні
українською мовою й нехтуючи необхідністю її впровадження в культурну та освітню
діяльність. У відповідь на зрост
аючу критику й опір більшовики спустили з прив’язу
страшне й ненависне Чека на чолі з латишем Мартіном Лацісом, яке свавільно ареш-
товувало й страчувало «класових ворогів». Наслідки цього було
неважко передбачи-
ти: селянські партизани, що лише кілька місяців тому билися на боці більшовиків,
тепер під проводом боротьбистів та українських соціал-демократів почали масово
повставати проти них. Особливо вирішальним став вихід з їхньої армії у березні ве-
ликих сил на чолі з
Григор’євим та Махном. До літа майже все українське село охо-
пило повстання проти більшовиків.

У цей момент на Україну рушив інший загарбник. У червні з Дону в наступ пере-
йшла Біла армія на чолі з генералом
Денікіним, яка до липня захопила велику части-
ну Лівобережжя. Водночас пішла в наступ реорганізована армія Петлюри на Право-
бережжі. Нездатні чинити опір, більш
овики за наказом Леніна ліквідували в середині
серпня 1919 р. другий український радянський уряд, а більшість його членів повер-
нулася до Москви. Згадуючи про цю другу за два
ро^и поразку на Україні, член ко-
лишнього уряду
Мануїльський зауважував з розчаруванням: «Кожної весни ми ви-
ряджаємо на Україну чергову театральну трупу, яка, зробивши своє турне, поверта-
ється до Москви».



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (О. Субтельний)