Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (О. Субтельний) скачати онлайн-> Новий статус західних українців

Новий статус західних українців


Хоча Польща перемогла у воєнному конфлікті в Східній Галичині у 1919 р., з точ-
ки зору міжнародного права і держав Антанти її влада над західними українцями
лишалася спірною. З огляду на формальне зобов’язання дотримуватися принципу
самовизначення націй, Антанта не могла ігнорувати протести західних українців про-
ти нав’язування їм польського правління. Тому до 1923 р. західні держави, насам-
перед Англія й Франція, продовжували обговорювати питання про статус Східної
Галичини. Проте вони тимчасово погодилися на те, щоб краєм правила Польща, за
умови надання йому автономної адміністрації й поважання національних прав українців.

Найкраще передає напружені стосунки, що існували у Східній Галичині між ук-
раїнською більшістю й новою польською адміністрацією протягом періоду 1919—
1923 рр., вираз «взаємне невизнання». Українці Галичини відмовлялися визнати
польську державу своїм законним урядом, доки Рада послів Антанти у
Версалі не
прийняла відповідного рішення. Вони бойкотували перепис 1921 р. й вибори до сей-
му 1922 р. Радикальні елементи звернулися до терористської тактики й сабо-
тажу щодо польських урядовців і державних установ. Зі свого боку польський уряд
діяв так, начебто Галичина була цілком польським краєм, підпорядковуючи собі

його політичне, культурне та економічне життя й цілком ігноруючи потреби українців.

Однак, з огляду на міжнародну громадську думку, поляки неодноразово оголо-
шували про готовність поважати права українців та інших меншостей у своїй дер-
жаві. Фактично це зобов’язання було втілене в їхній конституції. Зрештою в 1923 р.,
після того як польський уряд
знову запевнив західні держави в тому, що він надасть
автономію Західній Галичині, дозволить користуватися в органах адміністрації по-
ряд з польською й українською мовою та відкриє для українців університет
. Рада по-
слів визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною. Це рішення було для за-
хідних українців кроком назад, оскільки, на їхній погляд, воно залишало їх на милість
їхнього найгіршого ворога.

Попри свою дискримінаційну політику Польща була державою, заснованою на
конституційних засадах. Хоч вибори до її двопалатного парламенту часом ставали
об’єктом маніпуляцій, у більшості випадків вони були відносно вільними. Навіть
після 1926 р., коли маршал
Юзеф Пілсудський учинив воєнний переворот, закони
зберігали силу, хоч вони і часто тлумачились на користь польських державних ін-
тересів. Узагалі польські закони надавали українцям можливість, хоч і обмежену, чи-
нити опір чи принаймні протестувати проти державної політики. Це означало, що
попри свій статус другосортних громадян українці в Польщі були в кращому полі-
тичному становищі, ніж їхні співвітчизники в СРСР.

Новоутворена польська держава містила найвищий відсоток національних мен-
шостей в усій Європі. У 1921 р. близько третини її
27-мільйонного населення скла-
дали українці, євреї, білоруси, німці та інші
неполяки. Українці були, без сумніву, най-
численнішою національною меншістю й налічували понад 5 млн, тобто майже 15 %
мешканців країни. (Статистичні дані щодо національних меншостей були у міжвоєн-
ній Польщі дуже суперечливими, й польські джерела стверджують, що українців було
лише близько 4,5 млн, у той час як українці наполягають на іншій цифрі — понад
6 млн.) Відтак чисельна перевага польської більшості не була такою великою, щоб
дозволити їм цілковито й систематично
, ігнорувати прагнення непольських народів.

Українці в Польщі складали дві окремі громади, й уряд робив усе можливе, щоб
підкреслити відмінність між ними. Більшість українців проживала на колишніх
габ-
сбурзьких
землях Східної Галичини, або Східної Малопольщі, як її називали. У
1920 р. цей регіон розділили на три воєводства: Львівське, Тернопільське й
Станіслав-
ське.
Понад 3 млн галицьких українців, що переважно належали до греко-католицької
церкви, були національне свідомими й відносно добре організованими. Решта україн-
ців населяла Західну Волинь, Полісся та
Холмщину — райони, що їх Польща відтяла
у Росії. Вони налічували приблизно 2 млн і були в основному православними, до то-
го ж політичн
е, соціально-економічно й культурно нерозвиненими.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (О. Субтельний)