Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (О. Субтельний) скачати онлайн-> Українці в Чехословаччині

Українці в Чехословаччині


Описуючи в основному гнітючі умови існування українців у міжвоєнний період,
відрадно вказувати на один, хоч і крихітний, уламок цього народу, доля якого в цей
час значно поліпшилася: це були українці Закарпаття. Ізольовані від співвітчизників
Карпатськими горами,
карпатоукраїнці (або русини, як вони продовжуваній нази-
вати себе) були найменш розвиненими у політичному, соціально-економ
ічному й
культурному відношенні. Коли падіння Австро-Угорської імперії поклало к
інець ма-
дярському гнітові, цей регіон увійшов до складу
Чехословаччини. На відміну від
насильницької анексії інших західноукраїнських земель об’єднання Карпатсько
ї
України з Чехословаччиною було добровільним. Унаслідок підписаної в м. Скрентоні
(штат Пенсільванія, США) у листопаді 1918 р. угоди з чеськими лідерами емігран-
ти з Закарпаття погодилися на включення
спосї батьківщини до складу нової чесь-
кої держави за умови надання їй автономії.

З усіх новостиорених держав Східної Сиропи Чсхослоікіччііііа була найдемокра-
тичнішою.
Відтак вона не проводила щодо своїх мсііілостсн такої відкритої по-
літики дискримінації та асиміляції, я
к По.’н-іда та Румунія. Ііцоп- це не значить, що
взаємини між
центра.іі.ним урядом і населенням ‘І.іь.іі.іі.іігіі ?у.!н і)’: іконф-‘нкі ними.

Питання про автономію, як ми пересвідчимося, спричинилося до напруженості між
Прагою та її східною провінцією. Однак чехи дозволили
карпатоукраїнцям більшу
міру політичної та культурної
самореалізації, ніж вони будь-коли мали.

У 1921 р. в Чехословаччині проживало близько 455 тис. карпатоукраїнців. Із
них у чеській частині країни мешкали 370 тис
., а 85 тис. населяли околиці Пряшева
у словацькій частині федерації. Бажаючи модернізувати всі регіони своєї нової дер-
жави, чехи намагалися підняти рівень життя й у Закарпатті. У 20-х роках було по-
ділено великі угорські маєтки, й близько 35 тис. селянських господарств отримали
додаткові ділянки, кожна розміром понад два акри. Разючим контрастом до Польщі
та Румунії було те, що чеський уряд у свої населені українцями території вкладав
більше коштів, ніж вилучав. Однак цих інвестицій було надто мало, аби якось полег-
шити страшні злидні в регіоні. З початком депресії 30-х років населення Закар-
паття спіткали тяжкі випробування, що часом виливалися в голодування широких
мас народу.

З точки зору освіти й культури чеська політика явила собою жадану зміну після
інтенсивної мадяризації. Передусім різко зросла кількість освітніх закладів. Між
1914 та 1938 рр. число початкових шкіл зросло з 525 до 851, а гімназій — із трьох
до II. Більше того, чеський
уряд дозволив населенню користуватися в школах
мовою на власний вибір. Такий лібералізм спричинив швидке зростання культурних
товариств, таких як «Просвіта» й Товариство русофілів ім.
Духновича. Процвітали
театральні трупи та хори. Скромному культурному ренесансові сприяла творчість та-
ких письменників, як Василь
Гренджа-Донський, Андрій Карабелеш, Олександр
Маркуш.

Але культурне життя Закарпаття не було позбавлене складнощів та конфліктів.
Із поширенням Освіти й по мірі залучення населення до демократичних політичних
процесів на перший план стало виходити питання національної самобутності, що на
той час уже було розв’язане у більшості українських земель. Як водиться, його ви-
рішення стало першочерговою метою міцніючої закарпатської інтелігенції. І, як це
звичайно спостерігається на ранніх стадіях національного будівництва, навколо
цього питання виникли розбіжності.

Підходи до національного питання. Серед старших представників інтелігенції,
а це здебільшого було
греко-католицьке духовенство, в ситуації, подібній до тої, що
раніше мала
місце в Галичині, поширювалися русофільські тенденції. Хоч русофі-
ли, до яких належали багато відомих місцевих жителів, утворили численні організа-
ції та товариства, у тому числі широку мережу читалень Товариства ім. Духновича,
вони мали корінний недолік: при всіх їхніх намаганнях незаперечним лишався
факт існування значних мовних і культурних розбіжностей між ними та росіяна-
ми. Ця обставина дедалі виразніше розкривала безплідність їхньої ідеології та полі-
тичної орієнтації і пояснювала труднощі у залученні на свій бік освіченої укра-
їнської молоді.

Інша тенденція зводилася до абсолютизації місцевих особливостей, тобто до
того, що слов’янське населення Закарпаття є окремою нацією русинів. Багато з
її прибічників були мадяризованими священиками, які з приходом чехів вважали
за обачне приховати свої
проугорські симпатії під машкарою локалізму. Ідея «ство-
рення» окремого народу з кількох сотень тисяч людей виглядала слабко аргументо-
ваною, особливо з огляду на близьку спорідненість закарпатців з українцями, що на-
селяли східні схили Карпат. У результаті
локалістський, або русинський, варіант
був найслабшим із усіх.

Очевидно, найдинамічнішою виявилася українофільська течія, що переважала
в середовищі нової світської інтелігенції, вчителів і студентів. Як і в Галичині XIX
ст.,
вона починалася як
народовський рух молодої інтелігенції, котра прагнула зміцни-

ти зв’язок із селянами. В міру того як зростало усвідомлення подібності у мові, на-
родній культурі, у традиціях християнства східного обряду між населенням по обид-
ва боки Карпат, а також із посиленням українського національного руху в Галичині
народовці Закарпаття ставали українофілами.

Про дедалі відчутніший вплив українофілів свідчило їхнє організаційне зростан-
ня в 30-х роках. Українофіли на чолі з
Августином Волошиним, Михайлом та Юлі-
єм
Бращайками заснували освітнє товариство «Просвіта», яке швидко відтіснило
конкуруюче Товариство русофілів ім.
Духновича. Особливої популярності серед

Селяни йдуть на прощу. Закарпаття, середина 30-х років

молодої інтелігенції набула організація українських скаутів «Пласт», що налі-
чувала 3 тис. членів. У 1934 р. до Асоціації українських учителів входило близько
1200 чоловік, або дві третини всіх педагогів Закарпаття. Особливо палкими прибіч-
никами українства стали гімназисти та студенти університетів. Серед українців За-
карпаття, які могли відкрито висловлювати свої політичні та національні прагнення,
створена на конспіративних засадах ОУН не мала сильного представництва про-
тягом майже всіх 30-х років. Хоча більшість українофілів стали прихильниками інте-
грального націоналізму, значна їх частина перейшла на
прорадянські позиції.

Карпатоукраінська автономія. Чвари між карпатоукраїнцями були на руку че-
хам, і Прага скористалася ними як приводом для зволікання з наданням автоно-
мії регіонові. Однак у 1938 р. міжнародні події дуже послабили становище чеського
уряду. Внаслідок Мюнхенського пакту до нацистської Німеччини відійшла населена
німцями частина
Чехословаччини; з мовчазної згоди західних держав вона плану-
вала подальше розчленування чеської держави. При підтримці німців словаки ді-
стали автономію в межах Чехословацької республіки. Спостерігаючи хитання празь-
кого уряду, провідники трьох закарпатських фракцій об’єдналися й також зажадали
автономії. Чехам не лишалося іншого вибору, як погодитися. II жовтня 1938 р. За-
карпаття отримало самоврядування.

Хоча першу автономну адміністрацію очолили русофіли Андрій Бродій та Сте-
пан
Фенцик, вони швидко дискредитували себе як агенти Угорщини й Польщі. За-
мість них Прага призначила новий кабінет, що складався з українофілів на чолі з Ав-
густином Волошиним. Уряд Волошина негайно приступив до перетворення Закар-
паття, чи Карпато-України, як вона тоді офіційно називалася, на автономну укра-
їнську державу. Українізувалися система освіти, видавнича справа та адміністрація.
У лютому 1938 р. на виборах до регіонального парламенту українофілів підтримали
86 % усіх виборців. Тоді ж була сформована Карпатська Січ — військова
організа-
ція, що незабаром налічувала близько 5 тис. бійців.

Для створення власної збройної сили існували вагомі причини: з повільним роз-
валом
Чехословаччини Угорщина зажадала повернення своїх колишніх земель у
Закарпатті. Саме коли формувався перший уряд Карпатської України, угорські вій-
ська зайняли південну частину краю, змусивши українців перевести столицю з Уж-
города до
Хуста. Протягом усього свого короткого існування уряд Карпатської
України стояв перед п
остійною загрозою угорського нападу.

Створення українського уряду в Закарпатті справило великий вплив на західних
українців, особливо у сусідній Галичині. Багато з них вважали його першим кроком
на шляху до неминучого створення самостійної соборної України. Прагнучи захис-
тити першу українську землю, що здобула свободу, багато молодих інтегральних
націонал
істів Галичини нелегально переходили кордон і вступали до Карпатської
Січі. Однак серед проводу ОУН не було одностайності щодо того, яку політику
проводити. Якщо молоді радикали Галичини вимагали негайної та широкої підтрим-
ки Карпатської України, їхнє старше керівництво за кордоном, знаючи про німецькі
плани, закликало до стриманості.

Незабаром причини обережності старших інтегральних націоналістів стали зро-
зумілими. У таємному пакті з Угорщиною
Гітлер погодився на окупацію нею всьо-
го Закарпаття, й 14 березня 1939 р. в край увійшли угорські війська. Безнадійно
по-
ступаючись
за чисельністю та озброєнням, Карпатська Січ чинила відважний, проте
марний опір. 15 березня уряд Волошина символічно проголосив незалежну Рес-
публіку Карпато-України. А вже через кілька годин по тому він був змушений
ут
екти за кордон.

Виникнення карпатоукраїнської автономії було чимось парадоксальним. Серед
усіх західноукраїнських земель цей регіон був найменш розвинутим у соціально-
економічному, культурному й політичному відношенні. Однак саме на
цій території був досягнутий певний рівень самоврядування. Незважаючи на свій
короткий вік, уряд Карпатської України мав вплив, аналогічний впливові українських
урядів періоду 1917—-1920 рр., й сприяв перетворенню великої частини населення
краю, особливо молоді, на національн
е свідомих українців. Цей епізод також крив у
собі важливі висновки щодо німецько-українських стосунків, послуживши перекон-
ливим дока
зом того, як мало українці могли покладатися на добру волю Гітлера.

Національна нерівність, труднощі соціально-економічного характеру, а також
вражаюче посилення нацистської Німеччини та СРСР призвели до розчарування в
демократії і зростання політичного екстремізму по всій Східній Європі у міжвоєн-
ний період. Ця
радикалізація чимдалі ширше охоплювала не лише інтелігенцію, а й
традиційно пасивн
е селянство. За всієї своєї обмеженості модернізація піднесла
самоповагу і сподівання кращої долі серед селян, викликаючи в них почуття протес-
ту проти національних утисків та погіршення життєвого рівня, що спостерігалися
в 1930-х роках. Більше того, вона, як ніколи раніше, штовхала їх до політичної діяль-
ності, зокрема до радикальних дій.

Розчаровані безрезультатними намаганнями завоювати державність чи самовря-
дування, західні українці виявилися особливо чутливими до цих загальних тенден-
цій. Незважаючи на широкий розвій «органічної роботи», було очевидно, що саме
інтегральний націоналізм ОУН став серед західних українців, і насамперед молодих,
найдинамічнішим рухом. На відміну від співвітчизників у Радянській Україні західні
українці не зазнали таких драматичних соціально-економічних змін, і навіть за
вкрай убогого життєвого рівня їхніми думками володів не дискредитований
ста-
лінщиною
комунізм, а інтегральний націоналізм. Відтак найбільшого поширення
український націоналізм набув серед покоління західних українців, які вступили
в дорослий вік у 30-х роках, і проявлявся як своєрідна суміш фанатичності та
ідеалізму.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (О. Субтельний)