Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (О. Субтельний) скачати онлайн-> Повернення радянської влади на Україну

Повернення радянської влади на Україну



В 1943 р. у нацистсько-радянській війні відбувся вирішальний перелом: коли ні-
мецький наступ вичерпав свою навальну силу, радянські війська розпочали гі-
гантський контрнаступ. Першим свідченням виснаження гітлерівських армій стала
рішуча перемога радянських військ під
Сталінградом, що на Волзі, у січні 1943 р.
Зібравши залишки своїх резервів, улітку 1943 р. у битві під Курськом німці вдалися
до останньої спроби перехопити ініціативу. Але й тут вони зазнали поразки. Тим

часом СРСР користувався своїми величезними людськими ресурсами, результатами
вдосконалення військового виробництва та масовими поставками бойової техніки із
союзних держав. Зразу ж після перемоги під Курськом радянське командування
розпочало контрнаступ, головне завдання якого полягало у
відвоюванні Лівобереж-
ної України. Масовий удар радянських військ на Україну здійснили 40
% піхотин-
ців Червоної армії та 80 тис. танків. За даними західних істориків, Червона армія
мала потрійну перевагу в загальній чисельності людей і — завдяки американським
поставкам — майже п’ятикратну перевагу в техніці. Проте радянські джерела стверд-
жують, що чисельна перевага була менш ніж двократною і що своїм успіхом контр-
наступ завдячує скоріше звитязі та вмінню воїнів, ніж їхній переважаючій кількості.
В усякому разі, на відміну від блискавичної війни 1941 р., що дала змогу німцям за
якихось чотири місяці захопити Україну, радянський «бульдозер» безупинно повз,
захоплюючи одну область за іншою й виснажуючи противника методичними удара-
ми. Трохи менше ніж за рік він відвоював Україну.

Протягом кінця літа й осені 1943 р. радянські війська під командуванням Івана
Конєва, Миколи Ватутіна та Родіона Малиновського зайняли Лівобережжя і Дон-
бас. 23 серпня в результаті запеклих боїв німці вдруге й востаннє втратили Харків. У

вересні—жовтні Червона армія прорвала могутню лінію німецької оборони на Дніпрі,
й 6 листопада
Ватутін вступив до Києва. У січні 1944 р. після короткої перерви май-
же
2,3-мільйонна Червона армія розпочала очищення від німців Правобережжя
Криму. Успішне здійснення цієї мети забезпечила важлива перемога під
Корсунем-Шевченківським. До березня в руках у ніг.!!’в лп”.’.чася тільки Західна Україна.

Третій етап у відвоюванні України розпочався у липні 1944 р. Радянські війська
оточили й розбили під Бродами вісім німецьких дивізій чисельністю близько 60 тис.
чоло
вік. Серед них були 10 тис. бійців галицької дивізії, що мали нещастя отримати
хрещення вогнем за цих катастрофічних обставин. Десь п’яти тисячам удалося ви-
рватися з оточення, але понад 3 тис. було вбито, поранено й за
хоплено в полон. За
підрахунками, 2 тис. уникли полону, й пізніше багато з них приєдналися до УПА.
Після цієї перемоги радянські сили швидко пройшли Галичину, зайнявши Львів, Пе-
ремишль і 27 липня Станіслав. У вересні вони перетнули Карпати, й до жовтня 1944 р. вся етнічна українська територія опинилася в радянських руках.

Відступаючи з України, німці, як більшовики у 1941 р., вдалися до тактики «спа-
леної землі». У наказі своїм військам
Гітлер наголошував: «Не можна допустити,
щоб при відсту
пі з України ми залишили після себе хоч одну людину, хоч одну го-
лову худоби чи мірку зерна… Ворогові повинна дістатися цілковито спалена й ви-
нищена земля». В результаті у 300-кілометровій смузі вздовж лівого берега Дніпра
насильної евакуації зі своїх країв зазнали цілі маси людей, а значні частини міст Пол-
тави, Дніпропетровська та Кременчука було спалено. Правобережжя не потерпіло від широкомасштабних руйнувань, хоч не змогло уникнути масової евакуації.

Пропагандистський наступ Сталіна. На відміну від Гітлера Сталін учився на влас-
них помилках. Побачивши, як неоднозначн
е поставилося населення до його ре-
жиму на початку війни, він тепер розпочав велику пропагандистську кампанію. Вона
проводилася з метою залучення радянських громадян на окупованих територіях до
опору німцям та для зображення сталінського режиму в новому світлі; мовляв, після
війни він буде більш
стерпним. Оскілі.ки у боротьбі з німцями націоналізм з усією
ясністю виявився н
абагато сильнішим стимулом, ніж марксизм, він і став голов-
ною темою цієї кампа
нії. Найбільша увага приділялася російському націоналізмові,
без
перестанку експлуатувалися теми славних перемог Російської імперії, її бо-
ротьби у минулому проти іноземних загарбників, її
великііх героїв. При цьому Сталін
активно намага
вся також забезпечити собі симпатії українців.

Щоб справити враження суверенності Української Радянської республіки, було
створено додаткові українські міністерст
ва — закордонних справ та оборони. Як і
інші республіки, Україна отримала право (проте не реальну можливість) вступати у
зовн
ішні зносини. На високі пости в уряді було призначено відомих українських
діячів. Зокрема, міністром закордонних справ став драматург Олександр Корнійчук,
а осипаного державними почестями партизанського командира Ковпака призначили
міністром оборони. Були навіть ознаки того, що Україна матиме власні військові
частини. Хоч ця можливість так і не знайшла втілення, зате було перейменовано на
Український фронт південну ділянку радянського фронту і введено високопрестижну
урядову нагороду — орден Богдана Хмельницького. Відчутно послабився контроль
за культурною діяльністю українців, а патріотичний вірш Володимира
Сосюри «Лю-
біть Україну» навіть був відзначений Сталінською премією.

Помітивши, з яким ентузіазмом люди на окупованих німцями територіях по-
вертаються до релігії, Сталін примирився з Російською православною церквою на ра-
дянській території, скасувавши численні обмеження на її діяльність і розпустивши
антирелігійну пропагандистську організацію — Союз войовничих атеїстів. Право-
славна церква віддячила послугою за послугу, закликавши свою паству до боротьби
з німцями й відлучаючи всіх, хто співпрацював з ними.

Повернення радянської влади на Західну Україну. Оскільки Західна Україна
перебувала п
ід радянською владою лише короткий період часу, повернення Черво-
ної армії мало тут інші наслідки, ніж на
радянізованому сході. Зайнявши Західну Ук-
раїну в 1944 р., більшовики на відміну від відносно обережної політики 1939 р. були
сповнен
і рішучості швидко й безкомпромісно насадити націоналістичне настроєним
західним українцям свою владу. Вони мобілізували всіх чоловіків віком від 18 до
50 років і без належної підготовки та озброєння послали їх на фронт. Негайно по-
чалися репресії проти
греко-католицької церкви. Після окупації Львова митрополита

Шептицького було посаджено під домашній арешт, а через кілька місяців він по-
мер. Його наступника Йосипа Сліпого було заслано до концтабору в Сибір. Розпо-
чалася також підготовка до примусового включення греко-католицької церкви до
підпорядкованої Москві Російської православної церкви.

Західну Україну заполонили понад ЗО тис. партійних працівників і 3500 спеціаль-
но навчених пропагандистів, які знову розпочали процес
радянізації краю. Найбільш
національн
е свідому верству населення складала інтелігенція, тому радянські власті
робили активні спроби протиставити їй селянство та робітників. Оскільки радянські
пропагандисти обіцяли звернути «особливу увагу» на людей, що не мали радянської
освіти, а вчилися у «буржуазних» закладах, то з районів, ще не зайнятих Червоною
армією, разом із відступаючими втекла більша частина західноукраїнської інтелігенції.

Прихід у Західну Україну Червоної армії поставив перед проводом УПА складне
питання про доцільність продовження боротьби з переважаючими силами Сталіна.
Спочатку ОУН вважала, що у війні нацисти й більшовики виснажать одні одних —
подібно до того, як це сталося у 1917—1918 рр. Проте коли стало ясно, що перемож-
цем у війні на сході вийде СРСР, ОУН очікувала, що розбиті німці увійдуть в союз

із західними державами, щоб запобігти радянській експансії. Саме ці хибні споді-
вання значною мірою спонукали провід ОУН/УПА продовжувати боротьбу з біль-
шовиками.

Після того як по Західній Україні прокотилися головні сили Червоної армії, УПА
організувала ряд акцій, щоб перешкодити мобілізації, запобігти депортаціям «нена-
дійних елементів» та припинити репресії проти
греко-католицької церкви. Вони на-
самперед були спрямовані проти
НКВС, членів комуністичної партії й тих, хто спів-
працював з радянським режимом. Навесні 1944 р. на Волині у сутичці з підрозділом
УПА був смертельно поранений славетний командир Червоної армії Микола
Вату-
тін.
Для ліквідації УПА радянські війська організували блокаду величезних парти-
занських територій, засилали агентів для проникнення у підрозділи УПА та вбивства
їхніх командирів, створювали спеціальні винищувальні батальйони. Радянські про-
пагандисти також розпочали активну кампанію, зображаючи ОУН та УПА як на-
цистських головорізів.

Деякі сутички радянських сил з УПА мали широкі масштаби. Так, у квітні 1944 р.
в операції проти УПА під Кременцем, що на Волині, брали участь близько ЗО тис.
радянських військ. Проте здебільшого сутички були невеликими, але частими. Згідно
з радянськими джерелами, восени
1944 р. УПА провела на Волині 800 рейдів. Лише
на
Станіславщині вона ліквідувала 1500 радянських активістів. Більшовики стверд-
жують, що знищили протягом цього часу 36 «банд» УПА чисельністю в 4300 чоло-
вік. Як і належало чекати, боротьба виявилася запеклою, й жодна із сторін не посту-
палася іншій ані п’яддю землі. Щоб не потрапити до рук ворога, поранені бійці УПА
часто заподіювали собі смерть. 9 травня 1945 р. війна закінчилася, але радянському
режимові було ще далеко до повного контролю над сільськими регіонами Західної
України.

Навіть побіжний перелік втрат свідчить про той страшний відбиток, що його
наклала друга світова війна на Україну та її населення. Щонайменше (статистика
тепер досліджується наново) 5,3 млн чоловік, або один із кожних шести мешканців
України загинув у цій бойні. 2,3 млн українців було вивезено для примусової праці до
Німеччини. Цілком чи частково було зруйновано понад 700 великих і малих міст
та 28 тис. сіл, унаслідок чого безпритульними лишилося близько 10 млн чоловік. Ос-
кільки війна завдала Україні більше руйнувань, ніж будь-якій іншій країні Європи,
втрати в економіці сягали приголомшуючих масштабів. Цілковите чи часткове зни-
щення понад 16 тис. промислових підприємств означало втрату великої частини то-
го, що Україна здобула такою великою ціною у 30-х роках. Підраховано, що загаль-
ні збитки економіки України сягали 40
%. Таким чином, удруге за трохи більш як
десять років Україна тяжко постраждала від жорстоких ексцесів тоталітарних режимів.

У другій світовій війні українці, національна свідомість яких зросла порівняно з
періодом 1917—1920 рр., потрапили у лещата між радянським режимом та нациста-
ми. На глибоке розчарування інтегральних націоналістів, вони практично не мали
змоги діяти згідно з власними інтересами. На відміну від 1917—1920 рр. українці
опинилися у становищі, коли вони могли лише реагувати на події, а не впливати на
них. І все ж, попри страхітливі втрати й невдачі, остаточні підсумки війни з укра-
їнської точки зору мали й деякі позитивні моменти. До них слід насамперед від-
нести те, що в результаті радянського завоювання Західної України вперше за
багато століть усі українці з’єдналися у межах одного політичного цілого, тобто
СРСР, а конкретніше — в межах Української Радянської Соціалістичної Республіки.
До того ж тимчасові поступки Сталіна національним прагненням неросійських
на-

родів породили сподівання, що після війни «все стане інакше». Нарешті, Україна
як складова Радянського Союзу стала однією з переможниць у війні. У серцях бага-
тьох радянських українців радість перемоги поєднувалася з почуттям надії, про яке
у 1945 р. один радянський офіцер казав: «Уся атмосфера була сповнена надії на щось нове, щось чудове і славне. Ніхто з нас не мав жодних сумнівів щодо нашого світлого майбутнього».








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (О. Субтельний)