Головна Головна -> Підручники -> Підручник Господарське право (Вінник О.М.) скачати онлайн-> 2. Види господарських зобов’язань

2. Види господарських зобов’язань



Різноманітність господарських зобов’язань зумовлює необхідність їх класифікації з практичних міркувань (виявлення характерних рис у процесі наукового дослідження з метою розробки пропозицій щодо правового регулювання; врахуванні специфіки в процесі правового регулювання; полегшенні вивчення в процесі навчання та ін.).
Основними видами господарських зобов’язань згідно з ч. 2 ст. 173 є майново-господарські зобов’язання та організаційно-господарські зобов’язання.
Майново-господарськими (згідно із ч. 1 ст. 175) визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Ці відносини регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути:
– суб’єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК;
– негосподарюючі суб’єкти – юридичні особи, які вступають у відносини із суб’єктами господарювання з метою забезпечення власних господарських потреб;
– органи державної влади, наділені господарською компетенцією;
– органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетеції.
Якщо майново-господарське зобов’язання виникає між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами, зобов’язаною та управненою сторонами зобов’язання є відповідно боржник і кредитор.
Проте від майново-господарських слід відрізняти негосподарські зобов’язання майнового характеру, що виникають між суб’єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами – громадянами (споживачами, зокрема) та регулюються іншими актами законодавства (Законом “Про захист прав споживачів”, зокрема).
Організаційно-господарськими (згідно з ч. 1 ст. 176 ГК України) визнаються господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, у силу яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Суб’єктами господарювання є особи, визначені ст. 55 ГК України.
До категорії суб’єктів організаційно-господарських зобов’язань належать:
– органи державної влади, наділені господарською компетенцією,— щодо підпорядкованих їм державних підприємств та підконтрольних (з певних питань) підприємств та інших господарських організацій будь-яких форм власності;
– органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетенції, – щодо комунальних підприємств і організацій та підконтрольних (з певних питань) підприємств і організацій будь-яких форм власності, що розташовані на території відповідної територіальної громади;
– господарські об’єднання – щодо підприємств-учасників;
– головне підприємство промислово-фінансової групи – щодо інших учасників такої групи;
– засновники унітарних підприємств (у т. ч. дочірніх) та власники їх майна (ними можуть бути суб’єкти господарювання – господарські товариства, виробничі кооперативи, господарські об’єднання та ін.);
– учасники господарських організацій корпоративного типу, що володіють корпоративними правами (в т. ч. правом брати участь в управлінні організацією такого типу);
– суб’єкти господарювання, наділені управлінськими повноваженнями щодо інших суб’єктів на підставі укладених між ними договорів підприємницького характеру, – щодо делегування управлінських повноважень одному з них, щодо підпорядкування двох і більше суб’єктів господарювання іншому та ін.
Відтак, розрізняють окремі підвиди організаційно-господарських зобов’язань залежно від підстав виникнення (закон, договір, акт управління), від складу суб’єктів, у т. ч.:
– між суб’єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб’єкта;
– між суб’єктом господарювання та органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб’єкта;
– між суб’єктами господарювання, які разом організовують об’єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об’єднань чи товариств;
– між суб’єктами господарювання, у разі якщо один з них є що до іншого дочірнім підприємством;
– між двома і більше суб’єктами господарювання відповідно до укладеного між ними договору про спільну діяльність, за яким керівництво спільною діяльністю доручається одному з учасників з покладенням на нього обов’язку ведення спільних справ (такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками);
– в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими актами або установчими документами суб’єкта господарювання.
Як окремі види господарських зобов’язань ГК України визначає соціально-комунальні зобов’язання суб’єктів господарювання (ст. 177, ч. 4 ст. 175) та публічні зобов’язання суб’єктів господарювання (ст. 178).
Соціально-комунальні зобов’язання суб’єктів господарювання можуть виникати:
– за рішенням місцевої ради, відповідно до якого на суб’єктів господарювання покладається обов’язок за рахунок власних коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку (ч. 1 ст. 177 ГК);
– за власним бажанням суб’єктів господарювання щодо покладення на себе зобов’язання про: (а) господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів за їх місце знаходженням, у будівництві й утриманні соціально-культурних об’єктів та об’єктів комунального господарства і побутового обслуговування, наданні іншої господарської допомоги з метою розв’язання місцевих проблем; (б) участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад (якщо інше не встановлено законом) та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій (ч. 4 ст. 175, ч. 2 ст. 177 ГК). Проте такі добровільні зобов’язання не є підставою для вимог щодо їх обов’язкового виконання.
Публічні зобов’язання суб’єктів господарювання (ст. 178 ГК) виникають відповідно до закону та установчих документів суб’єкта господарювання, на якого покладається обов’язок здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах. При цьому суб’єкт господарювання не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. У разі безпідставного ухилення від виконання публічного зобов’язання суб’єкт господарювання повинен відшкодувати другій стороні завдані ним збитки в порядку, визначеному законом. Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов’язкові для сторін публічного зобов’язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов’язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними.
Положенням ст. 178 ГК значною мірою відповідають положення ст. 633 ЦК щодо публічних договорів.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Господарське право (Вінник О.М.)