Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України (О. Субтельний) скачати онлайн-> Суспільні зміни

Суспільні зміни


У 60-х роках в українському суспільстві відбулися величезні зміни: протягом
цього десятиліття частка українців, що проживають у містах, сягнула 55 “о, тобто
більшість із них стала міськими мешканцями. За радянськими підрахунками, до
2000 р. понад 70 “о українців проживатимуть у міських центрах. Звісно, що швидка
урбанізація є вже протягом багатьох поколінь явищем всесвітнім, і був потрібен лише
певний час для того, щоб вона захопила й українців. Оскільки населення України
завжди вважалося здебільшого аграрним, а культура, ментальність і національна сві-
домість українців були глибоко пройняті духом села, еволюцію цього суспільства
хліборобів у суспільство городян можна, не вагаючись, назвати Великим перетво-
ренням.

Що ж спонукало українців масово кидати село й перебиратися до міста? Пере-
дусім за цим крилися чинники, аналогічні тим, що рухали урбанізацію у будь-якій
країні: ширші можливості знайти роботу, здобути освіту, приваблива різноманіт-
ність форм відпочинку, зручніші умови побуту. Внаслідок такого притоку українців
у містах, цих столітніх твердинях неукраїнського населення, нарешті постали україн-
ські більшості. Й традиційна дихотомія між українським селом і російським (поль-
ським, єврейським) містом начебто почала стиратися.

Процес урбанізації на Україні має варті уваги особливості. За всієї своєї бурх-
ливості він, проте, перебігав повільніше, ніж в інших частинах СРСР. Так, у Росії в
1970 р. урбанізація досягла 62 % і за своїми темпами дорівнювала Японії та За-
хідній Європі; тим часом на Україні вона розгорталася із швидкістю, що наближа-
лася до темпів урбанізації у Східній та Південній Європі. До того ж на Україні урба-
нізація географічне не збалансована й зосереджується насамперед у східних інтен-
сивно індустріалізованих (і зрусифікованих) Донецькій, Луганській, Дніпропетров-
ській і Запорізькій областях. Проте останнім часом з’явилися ознаки сповільнення
урбанізації на сході та її одночасного прискорення на Західній Україні. Визначним
лишається той факт, що з масовим переселенням українців до міста український
селянин, що протягом століть був архетипом мешканця краю, перетворюється нині
на вимираючий вид.

Це явище, крім соціального, має надзвичайне ідеологічне значення. Зі зменшен-
ням ролі селянина в українському суспільстві став занепадати популізм — цей на-
ріжний камінь українських ідеологій XIX й початку XX ст. Можна навіть стверджу-
вати, що поняття народу в його традиційному розумінні, тобто бідних, пригнічених

селянських мас. уже не займає центрального місця у політичному мисленні укра-
їнців.

Економіка. Економіка України тісно пов’язана з господарством усього Радян-
ського Союзу і характеризується досить високим рівнем розвитку. Україна має вели-
кі природні ресурси, а також сильний сільськогосподарський сектор і промисловий
потенціал. Як вона виглядає порівняно з рештою Радянського Союзу? Передусім
вона орієнтована на сільське господарство більшою мірою, ніж Радянський Союз у
цілому. Промисловий потенціал України дещо менший від середнього показника по
СРСР через великий дисбаланс між високоіндустріалізованими областями й значно
менше розвиненими західними регіонами.

На українську промисловість припадає вагома частина промислового виробни-
цтва Радянського Союзу (17 %). Україна є також важливим індустріальним регіо-
ном глобального масштабу. Продукуючи близько 40 % усієї радянської сталі, 34 %
вугілля, 51 “/ц чавуну, Україна за своїм валовим національним продуктом дорівню-
ється до Італії. Радянські вчені полюбляють указувати, що у 1972 р. за обсягом про-
мислового виробництва Україна перевищувала рівень 1922 р. у 176 разів. Звичайно,
українська промисловість знала і піднесення, й спади. В період буму 50-х — по-
чатку 60-х років, коли темпи зростання складали неймовірних 10 °о н^ рік. вона
перевищувала загальносоюзні показники; проте в 70-х і 80-х роках, коли ці темпи
впали до 2—3 °о на рік, її промислове зростання було навіть нижчим від середнього
по Союзу. Великою мірою це сповільнення пов’язане з застарілими й неефективними
металургійними заводами, розташованими на Україні,— щось подібне мало місце
у промислових зонах Америки та Західної Європи.

Уповільнення економічного розвитку України, як і Радянського Союзу в цілому,
більше, ніж будь-коли, загострило потребу капіталовкладень. У той час, коли пла-
нувальники економіки в Москві наголошували на велетенських нових промислових
проектах у Сибіру, промисловість України лишалася занедбаною. За Шелеста ук-
раїнські економісти особливо гучно протестували проти зменшення частки рес-
публіки у капіталовкладеннях. Щербицький зовсім не бажав порушувати це пи-
тання, але воно раз у раз виринало саме собою.

Сільське господарство. Попри те, що промисловість є нині основною сферою
працевлаштування українців, республіка лишається житницею Радянського Союзу.
Вона виробляє стільки ж зерна, як і Канада (її випереджають тільки США й Росія),
більше картоплі, ніж Західна Німеччина, й більше цукрових буряків, ніж будь-де у
світі. Маючи 19 °о населення Радянського Союзу, Україна дає понад 23 “о його
сільськогосподарської продукції. Проте політика уряду часто змушувала українців
терпіти нестачу продовольства.

Намагаючись піднести продуктивність сільського господарства на Україні, уряд
робив великі капіталовкладення у виробництво рільничої техніки й добрив у респуб-
ліці. Але від цього не зникали хронічні проблеми, що обсідали радянське сільське
господарство. Контроль із боку чиновництва та хибні реорганізації приносили біль-
ше хаосу, ніж користі. Навіть при значному підвищенні в останні роки заробітної
платні селянам вони продовжували займати найнижчі щаблі соціально-економічної
драбини й працювати в колгоспах чи радгоспах із незначним ентузіазмом. Натомість
працівники сільського господарства, особливо на Україні, воліли зосереджувати зу-
силля на своїх крихітних присадибних ділянках площею 0,4 га. У 1970 р. цей при-
ватний сектор сільського гоподарства, що обіймав лише 3 “о всіх культивованих
земель країни, давав 33 ‘”/ц загального виробництва м’яса, 40 % молочних продук-
тів і 55 “/о яєць. На Україні, наприклад, присадибні ділянки забезпечували 36 “о за-
гального прибутку сім’ї (порівняно з 26 °о У Росії).

Інїііа проблема полягала у швидкому зменшенні робочої сили на селі, до якого
спричинилася урбанізація: в 1465 р. на Україні налічувалося 7,2 млн сільськогос-
подарських робітників, у 1475 р. ця цифра впала до 6,4 млн, а в 1980 р. вона дорів-
нювала 5.8 млн. Таким чином, українське село, де відчутно покращилися життєві
умови, продовжувало віддавати свою молодь місту. В багатьох колгоспах основну
частину робочої сили складали старі й виснажені жінки.

Питання економічноі скеплуатиціі. Незмінне питання, що постає при обговоренні
економічної історії України: чи зазнає республіка економічної експлуатації Моск-
ви,— надзвичайно складне. З одного боку, очевидним є те, що Україна пережила за

Літні колгоспниці — основна робоча сила на селі

роки радянського правління небачений розвиток економіки. З іншого ж. існують
виразні докази того, що вона постійно вкладає до радянського бюджету більше, ніж
отримує з нього. Радянський режим відмовлявся уприступнити статистику, яка мог-
ла б пролити світло на цю проблему.

Радянські лідери підкреслювали швидкий економічний прогрес України, кажу-
чи, що його не вдалося б забезпечити без величезних капіталовкладень, технології
та робочої сили, яку їй надали «братні народи» СРСР і насамперед російський. Із
цього, мовляв, випливає висновок, що тепер настала черга українців надавати еко-
номічну допомогу іншим, менш розвиненим регіонам СРСР. Тому, з радянської
точки зору, не існувало навіть підстав потрушувати питання про економічну експлуа-
тацію.

Зовсім інакше дивляться на справу деякі західні економісти. Вони визнають, що
радянська влада забезпечила вражаючий економічний прогрес України. Вони по-

годжуються і з тим, що Москва намагається розвивати такі відносно бідні регіони, як
Середня Азія, або багаті природними ресурсами, як Сибір. Але вони стверджують,
що Україна робила й надалі робить унесок, більший ніж її частка в економічному
розвитку СРСР. Американський економіст Холланд Хантер констатує: «Вилучення
поточного доходу України й використання його в інших регіонах СРСР складає ос-
новну рису економічної історії України». А за оцінками британського вченого Пітера
Вайлза, Україна регулярно вносить до радянського бюджету на 10 °,) більше, ніж
отримує з нього. Володимир Бандера та Іван Коропецький стверджують, що, в той
час як Україна й надалі прогресує в абсолютному відношенні, то порівняно з Моск-
вою, іншими регіонами СРСР та сусідніми країнами вона відстає за економічними
показниками.

Незалежно від позиції, зайнятої в суперечках навколо питання про експлуата-
цію, ця дискусія виходить на фундаментальну проблему, що стосується перебування
України під радянським правлінням: хто вирішує економічне майбутнє України й
чиї інтереси беруться до уваги при ухвалі таких рішень. Принаймні, відповідь на це
питання виявляється більш однозначною: очевидно, що економічна доля України
вирішується в Москві, де економічні інтереси України не є приматом.

Демографічні умони. У новітні часи в темпах зростання населення України від-
булися драматичні зміни. Протяіом кінця XIX й початку XX ст. ці темпи були од-
ними з найвищих у Європі. Потім сталися дві демографічні катастрофи: від трьох до
шести мільйонів людей загинули внаслідок голодомору 1932—1933 рр., чисток і де-
портації 30-х років та близько 5,3 млн жителів України полягло у другій світовій вій-
ні. Відтак трохи більше, ніж за десятиріччя, з лиця землі зникло близько 25 “о насе-
лення України, причому смертність була особливо високою серед чоловіків. Сьо-
годні темпи зростання населення на Україні одні з найнижчих в СРСР. Так, у 1983 р.
тут спостерігався приріст у чотири особи на кожну тисячу: для порівняння: у респуб-
ліках Середньої Азії цей показник коливається між 25 й ЗО на тисячу. Якщо ця де-
мографічна тенденція продовжуватиметься, то частка українців серед радянського
населення, нарешті серед слов’ян узагалі, різко зменшиться.

Причиною повільного зростання населення є, зокрема, демографічні катастрофи.
Значний вплив справляє тут і урбанізація. Оскільки городяни живуть у надзвичай-
но тісних помешканнях, а величезна більшість жінок працює повний робочий день,
то українці в містах воліють мати невелику сім’ю з одним чи максимум двома діть-
ми. У багатьох відношеннях населення України нагадує жителів інших розвинутих
країн: при повільному старінні й низьких темпах зростання йому притаманні постійно
зростаючий відсоток пенсіонерів і спадаючий відсоток робітників повної зайнятості.
Але на Україні, як і в усьому Радянському Союзі, існує ряд вражаючих демографіч-
них особливостей. Цілковитим контрастом з іншими промисловими країнами є те.
що в останні роки зменшилася тривалість життя чоловіків і зросла дитяча смертність,
Експерти допускають, що це пов’язане з алкоголізмом, котрий поширився серед
чоловіків та жінок.

Порівняно з іншими регіонами СРСР Україна є густозаселеним краєм. Якщо
в Європейській частині Радянського Союзу на один квадратний кілометр в серед-
ньому припадає 34 жителі, то на Україні цей показник дорівнює 82. При цьому на-
селення в республіці розподіляється нерівномірно. Найбільш залюдненими є східні
промислові області, де спостерігається швидке зростання населення. Це харак-
терне й для Криму — цієї «Флоріди» Радянського Союзу,— цілющий клімат якого
особливо сильно приваблює росіян. На Західній Україні населення зростає се-
редніми темпами, а на Право- і Лівобережжі вони далеко нижчі від середніх: є на-
віть області, де чисельність жителів постійно зменшується. Проте в цілому на Ук-
раїні існують задовільні демографічні умови: населення республіки, яке налічує май-

же 52 млн, не настільки мале і водночас не таке велике, щоб гальмувати економіч-
ний розвиток.

Зміни в соціальній структурі. Як ми пересвідчилися, індустріалізація, урбаніза-
ція і модернізація значно змінили традиційну класову структуру України. У 1970 р.
із загальної кількості робочої сили в 16 млн близько двох третин класифікувалися
як промислові робітники. За одне покоління робітники перетворилися з виразної
меншості на переважаючу більшість робочої сили України. Пролетаріат не лише
швидко зростав, а й ставав більш українським з точки зору його етнічного складу:
якщо у 1959 р. українці складали 70 % усієї промислової робочої сили, то в 1970 р.—
74 “/ц. Росіяни вже не становлять непропорційно велику частину рядових робітни-
ків.

На Україні також дуже зросла, особливо за останні десятиліття, кількість фа-
хівців із вищою освітою. Між 1960 і 1970 рр. їхнє число подвоїлося з 700 тис. до
1,4 млн. Але тут росіяни зберегли свою велику присутність, складаючи в цій соціаль-
ній групі понад третину. Таким чином, у той час як освітній бум у Радянському
Союзі підніс число спеціалістів вищої кваліфікації на Україні до рівня західноєвро-
пейських країн і навіть перевищив його, для українців як нації він виявився не таким
плідним, як можна було сподіватися. Українці, на яких припадало 74 % населення
республіки, складали лише 60 % загального числа вузівських студентів.

Які ж причини недостатньої репрезентованості українців у вищій освіті та серед
культурної й технічної інтелігенції? Деякі західні фахівці стверджують, що значна
частина української молоді й надалі дістає початкову й середню освіту на селі, де
школи часто гіршої якості, й тому порівняно з росіянами, що виростали в містах, опи-
няється у невигідному становищі в ході конкуренції за місця в інститутах та універ-
ситетах. Додаткову перешкоду для багатьох українців створює також недосконале
володіння російською мовою. Нарешті, через політику уряду, спрямовану на те, щоб
залучати українських фахівців до роботи поза межами республіки (а, за підрахун-
ками, 25 °о усіх випускників вузів виїхали з України), українська інтелігенція тут
чисельно менша, ніж могла б бути. Відповідно меншим є й число її дітей, які дістають
вищу освіту. Тим часом діти української інтелігенції, котрі навчаються поза межами
республіки, часто зазнають русифікації.

Життєвий рівень. Як ми неодноразово зауважували. Радянська Україна — це
велика промислова країна, щедро наділена природними багатствами. Однак за рів-
нем життя народу вона далеко відстає від високорозвинених країн. Звісно, що по-
рівнювати такі параметри надзвичайно складно. Те, що радянський українець не-
добирає в автомобілях, відеомагнітофонах, модному одязі, він, можливо, надолу-
жує, користуючись безплатною вищою освітою й медичним обслуговуванням, не-
знаними, скажімо, американцям. І все ж, виходячи зі складних критеріїв, опрацьо-
ваних західними дослідниками, очевидно, що радянська економічна система не в
змозі задовольнити матеріальні потреби людей у такій мірі, як це робить західна еко-
номіка. Так, у 1970 р. рівень споживання на душу населення в Радянському Союзі
складав лише близько половини рівня Сполучених Штатів. Ця статистика не вра-
ховує безсумнівно нижчу якість товарів і послуг в СРСР. Інакше кажучи, у 1982 р.
кошик звичайних щотижневих закупок, для оплати якого у Вашінгтоні потрібно
працювати 18 годин, у Києві коштував близько 53 годин праці. Хоча плата за житло в
СРСР одна з найнижчих у світі, придбати квартиру так важко, що нерідко у двокім-
натному помешканні живуть по три покоління однієї родини. Великою мірою від-
повідальність за такий стан речей несе Кремль, котрий робить капіталовкладення
переважно у важку промисловість та військові програми, як завжди, нехтуючи ви-
робництвом споживчих товарів.

Оптимізм щодо здатності СРСР наздогнати Захід за рівнем життя був високим у
60-х — на початку 70-х років, у період вражаючого зростання продуктивності госпо-
дарства країни. Але з падінням ефективності радянської економіки у 80-х роках
згасали й надії на швидке піднесення життєвого рівня.

В СРСР Україна за рівнем споживання посідає п’яте місце після Росії, Литви,
Латвії та Естонії. Наявність на Україні надлишку робочої сили зумовлює те, що заро-
бітна платня в республіці приблизно на 10 °о нижча від середньої по Союзу. В остан-
ні два десятиріччя радянська політика заробітної плати принесла багатьом україн-
цям значні вигоди. Намагаючися зменшити різницю в прибутках між сільськими й
міськими робітниками, уряд дарував колгоспникам вагоме підвищення заробітків.
Як наслідок, між 1960 та 1970 рр. заробітна платня колгоспників зросла на
182 %, тоді як у промислових робітників—лише на 38 °о. Цей захід уряду, ске-
рований на вирівнювання прибутків радянських трудівників, був на користь україн-
цям, велику частину яких складають колгоспники. Але попри неодноразові спроби
уряду покращити долю радянського споживача, громадяни СРСР і далі мають
справу з неякісними товарами, поганим обслуговуванням і тісними помешканнями.
За своїм життєвим рівнем середній радянський українець далеко відстає від за-
хідних європейців чи американців ба навіть від населення комуністичних країн Схід-
ної Європи.

Погляди радянських українців. Яке ж ставлення українців до радянської політич-
ної та суспільно-економічної системи? Звісно, з таким питанням завжди складно ма-
ти справу, особливо відносно суспільства, що тільки тепер починає відкривати резуль-
тати опитування громадської думки на ретельно підібрані теми. Проте численні
статті та дискусії в радянській пресі, інтерв’ю з радянськими емігрантами, розпо-
віді тих, хто відвідав СРСР, дають змогу вирізнити певні риси, характерні для наст-
роїв і мислення радянських українців 70—80-х років.

У цілому складається враження, що більшість радянських українців приймали
радянський режим як законний і ототожнювалися з ним. Через монополію уряду
на інформацію та інтенсивну пропаганду вони мали в кращому разі лише туманне
поняття про ті нещастя, яких зазнали українці від радянської влади у «далекому»
минулому. Куди більший вплив на формування їхніх оцінок справляло те, що ра-
дянська система принесла їм велике підвищення прибутків, установила відносну рів-
ність між соціально-економічними групами, значно покращила соціальні послуги
та уприступнила освіту, створила численні можливості зробити кар’єру. Багато
радянських українців пишалися могутністю й престижем СРСР, важливою части-
ною якого вони себе відчували.

З цим в основному позитивним ставленням до радянської системи перепліта-
лися елементи реального чи потенційного невдоволення. Сповільнення економіки
порушило такі дражливі питання, як сприяння розвиткові Сибіру та Середньої Азії за
рахунок України. Скоротилися також можливості соціального прогресу. Серед пар-
тійних лідерів, бюрократів та економічних керівників України зростало невдоволен-
ня монополією Москви на ухвалу рішень. Водночас українська культурна еліта
знову почала виступати проти русифікації. Згідно з радянськими соціологічними
дослідженнями 1984 р., експерти констатують, що на Україні рівень невдоволення
вищий, ніж по Союзу в цілому. На питання про причини цього вони. втім, не мо-
жуть дати визначеної відповіді.

Радянське керівництво особливо непокоїла зростаюча на Україні, як і в усьому
СРСР, байдужість до марксистсько-ленінської ідеології. Ще з початку 60-х років за-
хідні інтелектуали говорять про «смерть ідеології» та прихід на індустріальний За-
хід «постідеологічної доби». Подібний ідеологічний спад відбувся і в Радянському
Союзі. Західні аналітики зробили спробу дати цьому явищу пояснення. У спрощено-

му вигляді воно полягає в тому, що процес модернізації, котрий протягом XIX —
першої половини XX ст. розгортався в Європі, супроводжували бурхливі зміни. По-
чуття загрози й розгубленості, які вони породили в суспільстві, зумовили необхід-
ність ідеологічного аналізу, пояснень, визначення напрямів тощо. Але, судячи з
ідеологічного клімату індустріальних суспільств, прихід модерної доби приніс і від-
носну стабільність. Відтак зменшилася потреба в ідеології, яка слугувала орієнти-
ром у часи швидких змін.

Як би там не було, але очевидним є те, що попри постійну індоктринацію вплив
марксизму-ленінізму на радянських українців занепадав. Що ж до українського на-
ціоналізму, особливо в його крайній, інтегральній формі, то він десятиліття тому був
викреслений із суспільного світогляду. Отже, дві основні ідеологічні течії в україн-
ській історії вже не були такими впливовими, як колись.

Оскільки ідеологічна відданість людей є основною вимогою радянської системи,
ослаблення цієї відданості призвело до відчутної втрати мислячими громадянами
відчуття оптимізму, мети й спрямованості. Щоб заповнити прогалину, уряд подвою-
вав зусилля, скеровані на прищеплення радянського патріотизму. Але для багатьох
більш природним засобом заповнення духовної та ідеологічної порожнечі у свідо-
мості ставала релігія.

Серед величезної більшості зростає, проте, прив’язаність до того, що на Заході
називають цінностями середніх класів, а в СРСР — буржуазним споживацтвом.
За свідченнями радянських джерел, молодь в основному цікавить не будівництво
нового суспільства, а вигідна й престижна праця, здобуття кваліфікації тощо. Мало
хто хоче бути пролетарем. Переважна більшість молодих людей спрямовує свої зу-
силля на те, щоб добути високоякісні споживчі товари, продуковані на Заході. Оче-
видним є факт, що сучасна молодь аж ніяк не близька до тої, яку хотів бачити Ле-
нін.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України (О. Субтельний)