Головна Головна -> Підручники -> Підручник Новітня історія країн Європи та Америки (1918-1945 р.р.) скачати онлайн-> 3. Економічне і соціально-політичне становище Данії у міжвоєнний період

3. Економічне і соціально-політичне становище Данії у міжвоєнний період


За час Першої світової війни Данія суттєво збагатилась. Її продукція сільського господарства поставлялась У багато воюючих країн. Номінальна зарплата робітників у 1920 р. була в 4 рази вищою, ніж в 1914 р. Зростання цін за цей час було лише в 2,5 рази.

Робітничий клас Данії, знаючи про загальну тенденцію в Європі до запровадження 8-годинного робочого дня, також ставив це питання. 13 листопада 1918 р. в Копенгагені відбулась масова демонстрація, учасники якої зажадали від уряду вирішення цього питання в найближчий час. Соціал-демократична партія, враховуючи вимоги робітників, виробила “18 пунктів демократизації суспільства”. Серед них найважливішими були: запровадження 8-годинного робочого дня, контроль за банками і виробництвом, скасування обмежень військового часу, поліпшення соціального забезпечення, перегляд конституції, введення загального виборчого права, обговорення аграрного питання, упорядкування податкової системи та ін.

Уряд Цале, в якому були представники Соціал-демократичної партії, реалізував вимогу робітників про запровадження 8-годинного робочого дня. Робітники цим задовольнилися і вважали, що і інші їх вимоги уряд вирішить позитивно. Дійсно, в рамках “демократизації суспільства” було завершено ряд буржуазних реформ: обрання бургомістрів комун, ліквідація приватних гімназій, часткова земельна реформа, на основі якої до держави перейшли 25% землі великих власників та ін.

У політичному спектрі Данії було три основних партії: Радикальна, Венстре і Соціал-демократична партія. В робітничому русі керівні позиції займала СДПД, її членами були 110 тис. чол.

У зовнішній політиці у післявоєнний період було вирішено дві проблеми: надання Ісландії незалежності і приєднання (згідно проведеного в 1920 р. плебісциту) Північної частини Шлезвігу. У націоналістів було бажання приєднати і Південний Шлезвіг. Це означало для уряду Цале конфлікт з Німеччиною, на який він не пішов. Це привело до парламентської кризи.

27 березня 1920 р. був розпущений ригсдаг на пасхальні канікули, а король Крістіан Х дав відставку урядові. Це і був “пасхальний переворот”, який відкривав шлях до наступу на демократію.

29 березня 1920 р. СДПД і профспілки передали королю ультиматум – негайно скликати фолькетінг, погрожуючи загальним страйком. Профспілки зажадали також розширення виборчих прав, збереження компенсації за дорожнечу, створення рад на підприємствах, загальної політичної амністії.

Король погодився організувати новий парламентський уряд і провести вибори в фолькетінг на основі нового виборчого закону. Обіцяв король виконати й інші вимоги профспілок.

26 квітня 1920 р. відбулися вибори в фолькетінг. Більшість мандатів одержала партія Венстре (аграрна). Вона і сформувала уряд, який очолив Неєргор. СДПД була на другому місці за результатами виборів.

Уряд Неєргора дав волю спекуляції і “вільному підприємництву” в галузі торгівлі. Місцева промисловість була підірвана. СДПД значно збільшила свій вплив в сільських районах, потіснивши партію Венстре. На виборах 1924 р. СДПД і радикальна партія завоювали 75 мандатів проти 73 усіх інших буржуазних партій. Соціал-демократи вперше сформували свій уряд, який очолив Стаунінг.

Уряд Стаунінга зміцнив курс крони, збільшивши надходження до Національного банку за рахунок надзвичайного податку і податку на імпортні товари. Це призвело до загострення відносин між робітниками і підприємцями. Підприємці знизили зарплату. Робітники оголосили про загальний страйк, а підприємці – локаут.

18 березня 1925 р. почався загальний страйк. 25 квітня підприємці реалізували свою погрозу й оголосили локаут. Було звільнено з роботи 100 тис. робітників. Страйк продовжувався два місяці. 5 червня 1925 р. страйкарі пішли на запропонований підприємцями компроміс. Соціал-демократичний уряд не підтримав страйк, провівши однак ряд заходів по зняттю соціальної напруги в суспільстві: запровадив громадські роботи для безробітних, надав допомогу дрібним сільгоспробітникам. Це викликало опір буржуазії. Радикальна партія відмовила соціал-демократам в урядовій підтримці.

На грудневих виборах 1926 р. СДПД потерпіла поразку. Уряд знову сформувала партія Венстре. Він одразу ж ліквідував міністерство соціальних справ, скоротив соціальні витрати держави і муніципалітетів, знизив податки на нерухоме майно. У 1929 р. був прийнятий закон, який карав ув’язненням за участь у страйках. Підприємці отримали право на “вільне утворення цін на ринку праці”, тобто цей закон давав можливість капіталістам встановлювати зарплату на свій розсуд.

СДПД пішла на угоду з Консервативною партією заради відсторонення від влади партії Венстре. Вибори 1929 р. принесли перемогу СДПД (61 мандат). І на цей раз СДПД пішла на угоду з Радикальною партією. Був створений двопартійний кабінет Стаунінга-Мунка. Цей уряд був при владі 10 років.

Світова економічна криза частково захопила Данію лише в 1931 р. Вона мала проблеми із збутом продукції тваринництва в Англію, ціни на яку різко впали. Зарплата робітників була знижена лише на 20%. Але робітники Данії протестували і проти такого зниження зарплати, оголосивши про страйк. Промисловці з свого боку оголосили про локаут з 1 лютого 1933 р. Уряд Стаунінга прийняв тимчасовий закон про заборону страйків і локаутів.

У січні 1933 р. СДПД, партія Венстре уклали угоду, пішовши на взаємні поступки “компроміс Канслергад” (назва вулиці, де знаходився будинок Стаунінга): було зафіксовано вигідне для аграріїв співвідношення датської крони і англійського фунта, запроваджені високі закупівельні ціни на цукор, встановлені тверді квоти на утримання і забій свиней, що гарантувало збереження високих цін на свинину на внутрішньому ринку, знижений адміністративний податок для сільського населення.

В обмін на ось ці реальні економічні вигоди аграрії дали згоду не перешкоджати проведенню соціальних реформ, у т. ч. в області соціального страхування (тільки для членів лікарняних кас), закону про страхування по безробіттю.

Датська економіка суттєво змінилася, виросли такі галузі промисловості, як судно- і приладобудування, харчове машинобудування, гумова, хімічна, скло-керамічна і харчова галузі. Вони були конкурентоспроможними і зміцнили фінансово-економічне становище Данії.

Прихід у Німеччині до влади фашистів сприяв виникненню фашистських організацій і в Данії. Соціальною базою їх були заможні селяни. Противниками фашизму в Данії були соціал-демократи і комуністи. На виборах 1935 р. СДПД отримала переконливу перемогу, мала більшість депутатських місць у фолькетінзі. Це дозволило уряду Стаунінга розпочати в 1937 р. процес перегляду конституції країни. Але плебісцит 1939 р. з цього питання соціал-демократи програли.

У зовнішній політиці Данія у передвоєнні роки робила все можливе, щоб не погіршити відносини з Німеччиною: Данія голосувала проти засудження Німеччини Лігою Націй за переозброєння армії, негативно поставилась до створення системи колективної безпеки в Європі, підписала в 1939р. Пакт про ненапад з Німеччиною. Цей Пакт не тільки не забезпечив безпеки Данії, але і політично і психологічно підготувала політику непротивлення загарбницьким діям Німеччини.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Новітня історія країн Європи та Америки (1918-1945 р.р.)