Головна Головна -> Підручники -> Підручник Господарське право (Вінник О.М.) скачати онлайн-> 4. Принципи, межі та строки застосування господарсько-правової відповідальності

4. Принципи, межі та строки застосування господарсько-правової відповідальності



Господарсько-правова відповідальність базується на визначених ГК України (ч. З ст. 216) принципах, згідно з якими:
– потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
– сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань у натурі;
– у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
За загальним правилом, порушник має компенсувати негативні наслідки своєї неправомірної поведінки. Відповідно до ГК України (ч. 1 ст. 219), за невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Законом можуть встановлюватися межі господарсько-правової відповідальності (що має на меті захист майнових інтересів учасників господарських правовідносин) або навпаки – розмір встановлених законом санкцій безпосередньо не пов’язується з розміром збитків (шкоди), завданих неправомірною поведінкою учасника господарських правовідносин (що зумовлено необхідністю захисту публічних інтересів у разі, якщо конкретний розмір завданої шкоди встановити неможливо чи наслідки неправомірної поведінки можуть настати в майбутньому).
Межі господарсько-правової відповідальності, а також випадки зменшення розміру та звільнення від відповідальності встановлюються ГК, ЦК, законами.Так, засновники та учасники суб’єкта господарювання не відповідають за зобов’язаннями цього суб’єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб’єкта (ч. 2 ст. 219 ГК; ч. З ст. 96 ЦК; ст. 27 Закону України від 10.07.2003 р. “Про кооперацію”).
Винятками з цього правила є випадки субсидіарної відповідальності:
– учасників акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю в межах несплаченою частини акцій (вкладів) у разі невиконання в повному обсязі свого майнового обов’язку перед товариством (ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 152 ЦК України; ч. З ст. 24, ч. З ст. 50 Закону України “Про господарські товариства”);
– учасників товариства з додатковою відповідальністю в однаковому для всіх кратному розмірі до свого вкладу, а розмір кратності встановлюється статутом товариства (ч. 4 ст. 80 ГК України, ч. 2 ст. 151 ЦК України; ст. 65 Закону України “Про господарські товариства”), а щодо довірчих товариств – Декретом “Про довірчі товариства”; крім того, у разі невиконання в повному обсязі свого майнового обов’язку перед товариством учасники ТДВ несуть додаткову відповідальність в межах несплаченої частини своїх вкладів;
– учасників повного товариства та повних учасників командитного товариства, які відповідають за зобов’язаннями товариства (у разі відсутності/недостатності майна останнього) усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення (частини 5-6 ст. 80 ГК України, ч. 1 ст. 119, ч. 1 ст. 133 ЦК України; статті 66 і 75 Закону України “Про господарські товариства”);
– контролюючого підприємства, на яке покладається субсидіарна відповідальність за зобов’язаннями залежного підприємства, якщо останнє опинилося у стані неплатоспроможності та визнане банкрутом з вини контролюючого підприємства (ч. 7 ст. 126 ГК України);
– членів кооперативу та учасників господарського об’єднання в межах, встановлених статутом кооперативу/об’єднання (у разі, якщо установчим документом такої організації закріплюються положення про субсидіарну відповідальність її членів/учасників) – (ч. 4 ст. 123 ГК України, ч. 2 ст. 163 ЦК України).
Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов’язання, суд, відповідно до ч. З ст. 219 ГК України, має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.
Крім того, за певних обставин сторона господарського зобов’язання може звільнятися від відповідальності навіть за наявності значних негативних наслідків від невиконання нею своїх зобов’язань. Такі обставини передбачаються:
– законом (підставами звільнення від відповідальності згідно зі ст. 617 ЦК є випадок та непереборна сила, а згідно з ч. 2 ст. 218 ГК – непереборна сила);
– договором (відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов’язання можуть передбачити в договорі певні обставини, які через свій надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов’язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких (форс-мажорних) обставин).
Особливості має відповідальність, якщо невиконання зобов’язання однією стороною було викликано порушенням з боку іншої сторони. Це стосується випадків прострочення виконання, передбачених статтями 220 і 221 ГК України.
Так, у разі прострочення з боку боржника для останнього настають такі негативні наслідки:
а) відповідальність перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення;
б) у кредитора виникає право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора. Проте, боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.
Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов’язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов’язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов’язання перед кредитором.
Прострочення з боку кредитора тягне для нього такі наслідки:
а) у боржника виникає право вимагати від кредитора відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання (проте після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах);
б) у разі якщо кредитор не виконав дій, необхідних для виконання боржником своїх зобов’язань, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.
Господарсько-правові санкції застосовуються до порушника протягом встановлених законом строків:
– строків позовної давності, передбачених ЦК (глава 19) та ГК (ч. 8 ст. 269, частини 2-6 ст. 315, ч. З ст. 322, ч. 5 ст. 324) – у разі застосування судового (претензійно-позовного) порядку;
– спеціальних строків, що встановлюються ГК та/або спеціальними законами у разі застосування адміністративно-господарських санкцій (ст. 250 ГК України), заходів відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства (ст. 42 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).
Статтею 222 ГК України передбачається досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності, відповідно до якого:
– учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду;
– у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб’єкт господарювання чи інша юридична особа – учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів вправі (якщо інше не встановлено законом) надіслати йому рекомендованим чи цінним листом (або вручити під розписку) підписану повноважною особою претензію із зазначенням передбачених законом відомостей (реквізитів), а саме:
– повного найменування і поштових реквізитів заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред’являється;
– дати пред’явлення і номеру претензії;
– обставин, на підставі яких пред’явлено претензію;
– доказів, що підтверджують ці обставини;
– вимог заявника з посиланням на нормативні акти;
– суми претензії та її розрахунку, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;
– платіжних реквізитів заявника претензії;
– переліку документів, що додаються до претензії.
Претензія має бути розглянута з дотриманням таких вимог:
а) протягом місячного терміну з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено законом;
б) обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов’язаний задовольнити;
в) при розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору;
г) про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово; при цьому відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом, або вручається йому під розписку.
У разі порушення встановлених строків розгляду претензії або залишення її без відповіді суд при вирішенні господарського спору стягує в доход держави з винної особи штраф у розмірі, встановленому законом.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Господарське право (Вінник О.М.)