Головна Головна -> Підручники -> Підручник Новітня історія країн Європи та Америки (1918-1945 р.р.) скачати онлайн-> 4. Початок війни Німеччини проти СРСР. Бойові дії на території СРСР в 1941-1943 рр.

4. Початок війни Німеччини проти СРСР. Бойові дії на території СРСР в 1941-1943 рр.



Перед нападом Німеччини на СРСР відбулося розширення фашистського блоку. Це була складова частина плану підготовки війни проти СРСР. Румунія була однією із держав, природні ресурси якої мали бути використані Німеччиною для ведення війни. Чисельність німецької армії на території Румунії на кінець 1940 р. досягла 300 тис. чол. Румунська армія значною мірою була озброєна німецькою зброєю в обмін на продовольчі товари та нафту. Тоді ж Румунія приєдналася до Троїстого союзу. У травні 1941 р. під час зустрічі Антонеску з Гітлером у Мюнхені було досягнуто угоди про те, що Румунія одержувала право на окупацію радянської території аж до Дніпра. Румунія почала зосереджувати свої війська уздовж кордону з СРСР.

Війна СРСР з Фінляндією негативно вплинула на радянсько-фінські відносини. І навпаки, контакти Фінляндії з Німеччиною в економічній і військовій сфері посилились. Чисельність німецьких військ у Фінляндії зростала, окремі громадяни вступали в німецькі СС. На фінсько-німецьких переговорах упродовж травня-червня 1941 р. було погоджено питання про участь Фінляндії у війні проти СРСР.

Угорщина активно пропагувала ідею реваншу і створення “великої Угорщини”. Німеччина підтримувала таку політику Угорщини, вимагала за це економічних поступок, особливо щодо постачання в Німеччину продуктів сільського господарства. До того ж Гітлер допоміг Угорщині захопити Південну Словаччину і Закарпатську Україну. Відійшла до Угорщини від Румунії і північна частина Трансільванії. Після цього 20 липня 1940 р. Угорщина приєдналася до Троїстого союзу. Територія Угорщини була надана Німеччині для її підготовки до війни проти СРСР. Угорщина взяла також участь у війні Німеччини проти Югославії. У грудні 1940 р. Угорщина і Німеччина домовилися про участь Угорщини у війні проти СРСР.

1 березня 1941 р. до Троїстого союзу приєдналась Болгарія. У той же день німецькі війська вступили на територію Болгарії, яка перетворилась у плацдарм для нападу Німеччини на Югославію і Грецію. У подяку за це до Болгарії були приєднані деякі югославські і грецькі землі. Болгарія була перетворена в німецького васала та аграрно-сировинний придаток Німеччини.

Участь у війні проти СРСР Італії була забезпечена без будь-яких зусиль з боку Німеччини. Не було затрудненням для Берліна одержати згоду Словакії і Хорватії на вступ у війну проти СРСР. Ось таким було коло держав Європи, які вступили в союзні відносини з фашистською Німеччиною і готові були взяти участь у війні проти СРСР.

Пам’ятаємо, що Західна і Північна Європа уже були окуповані Німеччиною, що дало їй змогу використовувати їх промисловість, сировинні, продовольчі, валютні і людські ресурси для підготовки війни проти СРСР. У першу чергу з окупованих країн окупаційна влада вивозила до Німеччини обладнання, стратегічну сировину і матеріали, нафтопродукти і транспортні засоби, продукти сільського господарства.

На територіях окупованих країн на вермахт працювало більше 5 тис. промислових підприємств. На території Німеччини в травні 1940 р. уже знаходилось майже 1,2 млн. іноземних робітників, насильно вивезених на примусові роботи з окупованих країн. У травні 1941 р. їх чисельність досягла уже 3,1 млн. чол., що складало майже 9% усієї робочої сили в Німеччині.

Усе це, разом узяте, дозволило Німеччині суттєво збільшити випуск воєнної продукції. Так, у 1940 і 1941 рр. в Німеччині було випущено 300 тис. верстатів (це в три рази більше ніж в СРСР). Виробництво танків зростало з кожним місяцем і було доведено до 270 щомісяця. Німці повністю використали чеські заводи для випуску танків. Форсованими темпами збільшувався випуск літаків. У 1940 р. їх було випущено 10,247, а в 1941р. – 12,401.

18 грудня 1940 р. Гітлер затвердив план генерала Гальдера війни проти СРСР, який увійшов в історію під назвою план “Барбаросса”. В основу плану було покладено мету: повного розгрому СРСР шляхом блискавичної війни. Збройні сили Німеччини були розділені на три групи, які відповідали трьом стратегічним напрямкам наступу: “Північ”, “Центр” і “Південь”.

На середину червня 1941 р. біля західних кордонів СРСР Німеччина зосередила 5,5 млн. чол. (разом із союзниками), 4950 літаків, 2800 танків і штурмових гармат, більше 48 тис. гармат та мінометів. Воєнно-морський флот нараховував 193 бойових кораблі і катера. Гітлер врахував також ослабленість Червоної Армії внаслідок репресій проти військових у попередні роки.

Ранком 22 червня 1941 р. Німеччина без оголошення війни напала на СРСР. Бомбардуванню були піддані важливі об’єкти, що знаходились на території України, Білорусії, на півночі Росії. Фронт протягнувся більш як на 2 тис. км.

Прикордонники вчинили мужній опір німецьким військам, але сили були нерівними. Польові війська в перші дні понесли великі втрати. Неочікуваність війни для радянських солдатів привела до сильного психологічного стресу.

У наступ проти СРСР Німеччина залучила 1млн. 900 тис. чол., близько 2500 танків, не менше 33 тис. гармат, 1200 бомбардувальників і 700 винищувачів.

В оборонних боях з боку СРСР було залучено 900 тис. чол., 1000 танків, близько 17 тис. гармат і 1330 літаків.

На головних напрямках ударів німецькі війська мали перевагу в людях у 3-5 рази, у гарматах – більше ніж у три рази і абсолютну перевагу в танках.

Радянські війська з боями почали відступати. Подвиги захисників Бреста, Рава-Руської, Лієпаї, Перемишля, льотчиків з перших днів боїв засвідчували, що війна проти СРСР докорінно відрізнялась від війни Німеччини проти країн Західної Європи.

Перші три місяці війни для СРСР були майже повною катастрофою. Було втрачено основні сили авіації, танків, сотні тисяч солдатів потрапили в полон до німців.

Причинами поразок Червоної Армії були: неочікуваність і загальна непідготовленість до війни з Німеччиною; теорія і військова стратегія не передбачала оборони по всьому фронту, і у зв’язку з цим не були опрацьовані питання про відведення крупних сил через загрозу оточення; не мала Червона Армія і належного досвіду ведення сучасної війни; в пропаганді стверджувалось про легкість для Червоної Армії перемоги над любим агресором; недоозброєність армії сучасними видами зброї і транспортними засобами; довжина кордону з Німеччиною складала більше 2 тис. км., а від Північного льодовитого океану до Фінської затоки – 1200 км; не було завершено будівництво укріплених районів на новому кордоні.

22 червня о 12-й годині дня радянський уряд звернувся до народу з заявою про початок Німеччиною війни проти СРСР. Уряд висловлював надію, що радянські збройні сили у Вітчизняній війні виконають свій обов’язок. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.

Увечері 22 червня У. Черчілль, виступаючи по англійському радіо, заявив про підтримку Англією Радянського Союзу у війні, що почалась. 24 червня 1941 р. з аналогічною заявою виступив президент США Ф.Рузвельт.

Через 12 днів, тобто 3 липня до радянського народу звернувся Сталін. То був виклад програми відсічі фашистам: перебудувати усю роботу на воєнний лад; обороняти радянську землю; надати допомогу Червоній Армії; здійснити мобілізацію до лав Червоної Армії; вести боротьбу з дезертирами, знищувати шпигунів, диверсантів; у разі відступу нічого не залишати ворогові; в окупованих районах розпочати створення партизанських загонів. Ця програма вселяла надію на перемогу, яка не могла бути легкою і швидкою.

На 10 липня німецькі війська просунулись на 360-600 км. Вони захопили Латвію, Литву, Білорусію, частину України і Молдавію. СРСР поніс великі матеріальні і людські втрати.

Смоленська битва поклала початок нової стадії війни Німеччини з СРСР. Саме там було вперше зупинено наступ німецької армії на два місяці. Характерно, що це сталося на напрямку головного удару, спрямованого на Москву. Строки оволодіння Москвою були зірвані. Під Смоленськом радянське командування вперше використало нові міномети “Катюша”, нові літаки. “Смоленська лінія” була щитом, який дозволив радянським військам перегрупуватися і підтягти резерви для оборони Москви.

4 серпня на нараді у Новому Борисові Гітлер поставив завдання перед арміями “Північ” захопити Ленінград. Через 20 днів після цієї наради Гітлер вирішив основний удар нанести по Україні і Криму “радянському авіаносці”, який міг бути використаний СРСР для нанесення ударів по нафтопромислах Румунії. Разом з тим, Гітлер не зняв з військ завдання захопити Москву до початку зими.

Бойовий дух радянських військ значно зріс, 7-ми чоловікам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, близько 1000 чол. були нагороджені орденами і медалями СРСР.

Літом 1941 р. почалися оборонні бої радянських військ під Ленінградом, який з 8 серпня був блокований німецькими і фінськими військами. Сполучення з містом було тільки повітряне і по Ладозькому озері.

Група армій “Південь” наносила удари по Києву. 160 тис. киян працювали на будівництві оборонних споруд. У дивізіях народного ополчення було 90 тис. чол. На початку серпня частина німецької армії групи “Центр” почали оточення міст з півночі і сходу. Радянські війська почали відступати.

Склалась загроза оточення радянських військ. Лише 150 тис. із них вдалося прорватися з оточення. Загинув командувач Південно-західним фронтом генерал-полковник М. Кирпоніс, а також секретар ЦК КПУ М. Бурмистренко та начальник штабу фронту В. Тупиков.

Німецькі війська захопили Київ і усю Правобережну Україну. На півдні окрема Приморська армія вела бої, обороняючи Одесу. На боці німців бої за Одесу вели і 18 румунських дивізій. Обороною Одеси з 19 серпня керував Г. Жуков. Військові кораблі Чорноморського флоту (командувач Ф. Октябрьський) підтримували сухопутні війська. Десятки тисяч жителів міста працювали на будівництві оборонних споруд. Оборона Одеси тривала 73 дні. Війська з Одеси були перебазовані в Крим у зв’язку з необхідністю посилення його оборони.

План німців оволодіння Москвою одержав назву “Тайфун”. Це мав бути генеральний, вирішальний наступ їх армій. До битви за Москву вони залучити 1 млн. чол., майже 14,5 тис. гармат і 1700 танків. Військами керували Бок, Клюге, генерали Штраус, Гудеріан, Гот та ін.

2 жовтня 1941 р. німці почали операцію “Тайфун”. У перші дні наступу німці мали успіх в районі Духовщини і Ярославля.

Державний Комітет Оборони 5 жовтня прийняв рішення про оборону Москви. Головна лінія оборони була визначена в районі Можайська. Були здійснені заходи по залученню резервів для оборони Москви в райони боїв прибули В. Молотов, К. Ворошилов, А. Василевський. З Далекого Сходу до Москви поспішали 3 стрілецькі і 2 танкові дивізії.

10 жовтня Державний Комітет Оборони доручив Г. Жукову керівництво Західним фронтом. У районі Вязьми радянські війська блокували 28 німецьких дивізій. Перший стрілецький корпус генерала Д. Лелюшенка і танкісти М. Катукова затримали танкові дивізії Гудеріана в районі Мценська.

14 жовтня німецькі війська захопили Калінін. Там радянське командування в терміновому порядку створило Калінінський фронт (командувач І. Конєв). Це дало змогу виключити із наступальних операцій 9-ту німецьку армію. На південь від Москви героїчну оборону міста здійснювали війська і жителі Тули.

У ті дні ДКО прийняв рішення про евакуацію з Москви урядових установ, дипломатичного корпусу, оборонних підприємств, наукових і культурних закладів. У Москві залишалося Політбюро ЦК ВКП (б), ДКО, Ставка верховного командування й оперативна група працівників Генштабу. 19 жовтня у Москві було введено стан облоги.

7 листопада у Москві на Червоній площі відбувся воєнний парад військ Московського гарнізону. Сталін виступив перед військами, які одразу ж направлялися на фронт, з закликом примножити свої зусилля для нанесення поразки німецьким військам.

15 листопада німці відновили наступ на Москву. До відсічі ворогу готувались і жителі міста. На околицях міста збудували барикади, у стінах будинків з’явились амбразури. Війська Протиповітряної оборони прикривали місто з повітря і знищили більше 1300 німецьких літаків. У повітряних боях під Москвою льотчик В. Талаліхін вперше в історії здійснив таран німецького літака. Всього під Москвою було здійснено 24 повітряних тарани. 1 грудня 1941 р. німецькі війська були уже на відстані 25 км. від Москви. 4-5 грудня на фронті під Москвою наступив вирішальний перелом. Наступ німецьких військ було зупинено. План “Тайфун” так і не був реалізований.

5 грудня радянські війська почали контрнаступ під Москвою. Німці були вибиті з Рогачова, Крюкова. 8 грудня Гітлер видав наказ про перехід німецьких військ до оборони. 16 грудня радянські війська звільнили місто Калінін, 20 грудня – Волоколамськ, на південь від Москви була звільнена Ясна Поляна. Ворог був відкинутий від Москви на 100-150 км.

Перемога радянських військ під Москвою створила якісно нову військово-політичну обстановку. Вона означала крах швидкоплинної війни з боку Німеччини. Світ одержав надію на можливість розгрому фашизму. Перемога під Москвою була результатом великої організаторської роботи радянського керівництва й особисто Сталіна.

Антифашистська коаліція держав почала складатися одразу ж після нападу Німеччини на СРСР. Першим виступив У. Черчілль ще 22 червня. 12 липня в Москві було підписано англо-радянську угоду “Про спільні дії проти Німеччини”. Окрім взаємодопомоги обох сторін, було взято зобов’язання не вступати в сепаратні переговори з Німеччиною. Сполучені Штати Америки й емігрантські уряди Чехословаччини і Польщі також заявили про свою підтримку Радянського Союзу.

24 вересня 1941 р. на міжсоюзній конференції в Лондоні (Англія та її домініони, СРСР, Бельгія, Чехословаччина, Греція, Польща, Нідерланди, Норвегія, Югославія, Люксембург і “Вільна Франція” і неофіційний представник США) (США ще не були в стані війни) були погоджені основні цілі війни з боку антигітлерівської коаліції.

26 вересня – 1 жовтня 1941 р. в Москві відбулась Московська конференція трьох держав – СРСР, США і Англії, яка прийняла узгоджені заходи по мобілізації ресурсів союзних держав для ведення війни проти Німеччини. США заявили про готовність надати Радянському союзу воєнну допомогу в розмірах 1 млрд. доларів на основі закону про передачу зброї у борг чи оренду (ленд-ліз). До кінця 1941 р. СРСР одержав від США озброєнь і матеріалів на 525 тис. доларів.

7 грудня, після нападу Японії на американську військову базу Пірл-Харбор, США, Англія і ряд інших країн 8-го грудня 1941р. оголосили війну Японії, і таким чином, США стали воюючою стороною Другої світової війни і повноправним учасником антигітлерівської коаліції держав. Німеччина та Італія 11 грудня 1945 р. оголосили війну Сполученим Штатам Америки. 1-го січня 1942 р. у Вашингтоні була підписана декларація 26 країн світу, які зобов’язувались надати усі свої військові, економічні, людські ресурси для досягнення перемоги над ворогом.

Вступ Радянського Союзу у війну проти Німеччини, можна сказати, послужив лише поштовхом для об’єднання усіх країн, яким загрожувала агресія. Це означало, що Німеччину і на цей раз очікувала війна на два фронти, чого Гітлер так не хотів.

На літо 1942 р. під німецькою окупацією знаходилась Прибалтика, Білорусія, Україна, західні і південні області Росії. Німецькі війська продовжували блокаду Ленінграда, все ще загрожували Москві. Радянські війська потерпіли поразку весною 1942 р. під Харковом і в Криму. Балтійський і Чорноморський флот лишилися своїх основних баз. Лише Північний флот міг реально надавати допомогу сухопутним військам в обороні узбережжя.

28 липня 1942 р. в СРСР був виданий наказ № 227. Основний його зміст був у тому, щоб любою ціною не допустити подальшого відступу радянських військ. Заходи радянського військового керівництва по виконанню цього наказу були над жорсткими, що дало позитивний ефект. Морально-психологічні настрої у військових з’єднаннях змінювалися на краще.

На кінець липня Німеччина мала на Східному фронті 237 дивізій (з них 184 німецькі), а на листопад їх уже було 266. Головний удар німецькі війська наносили на півдні в міжріччі Дону і Волги з метою дійти до Сталінграда і вторгнення на Кавказ. Восени німецькі війська, отримавши наказ Гітлера № 1, перейшли до оборони.

Ставка Верховного Головного командування СРСР розробила план наступу зимою 1942-1943 рр., головним завданням якого було добитися корінного перелому у війні з Німеччиною на користь Радянського Союзу. Контрнаступ на Сталінград план “Ураган” був ключовим у цьому відношенні. Радянські війська були забезпечені в достатній кількості зброєю (15,5 тис. гармат, 1,5 тис. танків, 1,3 тис. літаків), чисельність військ досягала 1.1 млн. чол. На цей час Верховне командування СРСР мало у своєму розпорядженні достатню кількість резервних військових підрозділів. Радянські війська мали оточити і знищити німецькі війська в районі Сталінграда.

Їм протистояли 1 млн. німецьких військ, 10,3 тис. гармат, 675 танків, більше 1,2 тис. літаків.

Радянське керівництво готувало воєнну операцію під Сталінградом у великій таємниці. Сталінградська наступальна операція радянської армії почалась 19 листопада 1942 р. і продовжувалась до 2 лютого 1943 р. У перший же день наступу вони просунулись на 200 км вперед. 23 листопада війська Південно-Західного, Сталінградського і Донського фронтів зімкнули коло навколо головного угрупування німецьких військ, яке діяло в районі Сталінграда. В оточення потрапили 330 тис. німецьких і румунських солдатів і офіцерів на чолі з Паулюсом. Стратегічна ініціатива на радянсько-німецькому (Східному) фронті перейшла до Червоної Армії.

Армії під командуванням генерал, фельдмаршала Манштейна здійснили спробу прорвати кільце оточення, але без успіху. Ліквідацію оточеної армії Паулюса було покладено на генерал-лейтенанта К. Рокосовського. 31 січня 1943 р. опір оточених військ Паулюса було зламано. У радянський полон попало 91 тис. солдат і офіцерів німецької армії на чолі з Пульсом.

Битва за Сталінград продовжувалась 200 днів і ночей і завершилась перемогою радянських військ. Німецька армія втратила під Сталінградом біля 1,5 млн. чол. У Німеччині вперше за увесь час Другої світової війни було оголошено 3-х денний траур. Ця перемога радянських військ ще вище піднесла авторитет СРСР у світі, була натхненням для Руху Опору в Західній Європі, підірвала моральний дух населення Німеччини. Японія і Туреччина утрималися від вступу у війну проти СРСР.

Доповненням до Сталінградської битви була Північно-Кавказька операція з 1 січня – 4 лютого 1943 р., яка відбувалась на тисячокілометровій смузі. Моздок, Нальчик, Сальськ, Краснодар, Таманський півострів – це ті пункти, де були найбільш запеклі бої. Однак мета радянських військ по оточенню і знищенню німецьких військ не була досягнута. Німці відійшли на Ростов і Донбас. 12 лютого був звільнений Краснодар. Німці з цієї ділянки фронту відступили в Крим.

12 січня 1943 р. радянські війська почали операцію “Іскра”, мета якої була деблокувати Ленінград. Через 8 днів – 18 січня Ленінград був деблокований. Південніше Ладозького озера був утворений коридор шириною 8-11 км, через який Ленінград і війська отримали можливість прямого сухопутного зв’язку з країною.

Наступною воєнною операцією радянського командування “Стрибок” було звільнення Донбасу і Харківського промислового району. 2 лютого 1943 р. був звільнений Курськ, а з лютого – Білгород. Звідси продовжився наступ на Харків. 16 лютого радянські війська звільнили Харків, а 14 лютого – Ростов. За три тижні війська Південно-Західного фронту пройшли з боями 200-250 км і вийшли на підступи до Дніпропетровська.

Німці почали готувати крупний контрнаступ. На Східний фронт були перекинуті з Західного фронту і Балкан солідні підкріплення. У Запоріжжі під керівництвом Гітлера відбулась нарада вищого воєнного командування Німеччини. На ній був затверджений план контрнаступу німецьких військ, метою якого було відкинути радянські війська від Дніпра за Сіверський Донець. Контрнаступ німців почався 19 лютого 1943 р. Радянські війська були відкинуті до Сіверського Донця.16 березня німці знову оволоділи Харковом. Радянські війська перейшли до оборони.

Промисловість Радянського Союзу в повному обсязі виконувала замовлення військових. На літо 1943 р. радянські війська мали у своєму розпорядженні 6,4млн. чол., 98,8 тис. гармат, 9,580 танків, 8,290 літаків. Військові заводи Уралу, Сибіру, Далекого Сходу постійно нарощували випуск зброї

Готувалася до нових боїв і Німеччина. Її армія нараховувала 10,3 млн. чол. (правда, моральний дух уже був невисокий). На озброєння поступили танки типу “Пантера” і “Тигр”, штурмові гармати “Фердинанд”, літаки “Хенкель-129” та ін.

На радянсько-німецькому фронті знаходилось 68% загального складу військових сил, а разом з її союзниками – 5,2 млн. чол., 5850 танків, до 3000 літаків. Значна частина цих сил була задіяна в операції “Цитадель” – Курський напрямок.

Плани німців стали відомі радянському керівництву. Ним був розроблений план контрнаступу в районі Курська й Орла. Перевага сил у цій операції була на боці Радянського Союзу.

5 липня 1943 р. німецькі війська перейшли в районі Курська в наступ. Але радянське командування здійснило випереджуючу артилерійську підготовку по німецьких військах. З першого дня боїв ініціатива була в руках радянського командування. Німецькі війська не змогли прорватися до Курська. Не допомогли й устрашаючі назви відбірних німецьких дивізій: “Мертва голова”, “Велика Німеччина”, “Адольф Гітлер”, “Рейх”. 15 липня німецьке командування прийняло рішення про відступ. План “Цитадель” провалився.

З 12 липня до 23 серпня 1943 р. відбувався контрнаступ радянських військ під командуванням К. Рокосовського, М. Попова, В. Соколовського. Їм протистояв “лев оборони” В. Модель. Уже 15 липня оборона німців була прорвана.

У боях під Орлом вперше взяла участь ескадрилья французьких льотчиків “Нормандія”. Вони там збили 33 німецьких літаки. 5 серпня 1943 р. радянські війська звільнили Білгород. В той же вечір у Москві був здійснений перший артилерійській салют на честь воїнів-визволителів Орла.

23 серпня 1943 р. радянські війська звільнили Харків. Цим і завершився їх контрнаступ у Курській битві. Німці втратили 500 тис. чол. вбитими, 1500 танків, 3 тис. гармат більше 3,700 літаків.

Після цієї поразки німці зайняли оборону уздовж річок Сож і Дніпро, названу ними “Східний вал”.

Радянське командування літом 1943 р. почало реалізовувати план звільнення Донбасу, Лівобережної України і Криму і виходу на правий берег Дніпра. Усі ці операції не були одночасними. Це змушувало німців перекидати свої сили на значні відстані і від цього втрачати чимало з них.

26 серпня 1943 р. радянські війська відновили наступ на Донбас і Київ. Німці, відступаючи, здійснювали план “зони пустелі”. Перш за все, відбувалась руйнація Донбасу. Уже 15 вересня німецькі війська почали відступати за лінію Мелітополь-Дніпро. У другій половині вересня радянські війська звільнили майже усю Лівобережну Україну. Тоді ж було завершено звільнення Таманського півострова і Новоросійська. Боротьба за Північний Кавказ завершилась перемогою радянської армії.

У кінці вересня почалось захоплення радянськими військами плацдармів на правому березі Дніпра. Битва за звільнення Києва вступала у свою завершальну стадію. Букринський і Лютіжський плацдарми відіграли вирішальну роль у загальному успіху бойових операцій радянської армії. 6 листопада 1943 р. вона звільнила Київ від німецьких окупантів. На півдні України були звільнені Запоріжжя і Дніпропетровськ. Німецькі і румунські війська були блоковані в Криму. Літньо-осіння кампанія 1943 р. була блискуче завершена.

На окупованих територіях німці здійснювали терор проти мирного населення, концтабори стали таборами смерті, людей молодого віку відправляли на роботу в Німеччину. Всього було вивезено з окупованих районів СРСР 5 млн. чол. Мало місце вивезення в Німеччину сировини, зерна, пам’яток культури. Під час окупації в Прибалтиці, Білорусії і на Україні незначна частина населення перейшла на сторону окупантів. Інша, значно більша частина населення пішла в партизанські загони. Вони рятували людей від вивезення в Німеччину, вели “рейкову війну”, влаштовували диверсії проти німецьких окупаційних властей, вбивства окупантів.

Для керівництва партизанським рухом був створений Центральний штаб. Партизани відволікали значні сили ворога (до 24 дивізій), які не могли бути використані на фронті. На Україні керівниками крупних партизанських з’єднань були А. Сабурів, С. Ковпак, А. Федоров та ін.

Зауважимо, що проти радянських партизан на території України, Білорусії, у Прибалтиці вели бойові дії, усіляко затруднювали їх діяльність націоналістичні організації і їх військові сили. На Україні це була ОУН і УПА, в Литві – “Лісові брати”.

Вони вважали, що в умовах війни в разі поразки СРСР з’явиться можливість здобути національну незалежність. У тих конкретно-історичних умовах, коли зусилля Об’єднаних націй, у т. ч. і народів СРСР були спрямовані на розгром фашизму, така позиція націоналістів не могла бути виправданою. На політичні контакти з націоналістичними організаціями тоді не пішов жоден уряд Європи, Німеччини у тім числі.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Новітня історія країн Європи та Америки (1918-1945 р.р.)