Головна Головна -> Підручники -> Підручник Господарське право (Вінник О.М.) скачати онлайн-> Розділ 7. Правове регулювання банкрутства Тема 19. Банкрутство як правовий механізм регулювання підприємницької діяльності 1. Поняття банкрутства

Розділ 7. Правове регулювання банкрутства Тема 19. Банкрутство як правовий механізм регулювання підприємницької діяльності 1. Поняття банкрутства



Інститут банкрутства в Україні запроваджено у зв’язку з ринковою орієнтацією вітчизняної економіки, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяльності самостійно, на власний ризик і під власну відповідальність підприємця. Інститут банкрутства забезпечує звільнення ринкової економіки від неефективних господарюючих суб’єктів, які функціонують на засадах самофінансування (з метою отримання прибутку) і несуть самостійну відповідальність за власними зобов’язаннями.
Ознаки банкрутства:
1. Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто, щодо суб’єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку);
2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану);
3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства — неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв’язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов’язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК);
4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню, попри здійсненим судовим заходам щодо відновлення платоспроможності суб’єкта.
Отже, банкрутство – це встановлений господарським судом факт неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов’язання не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.
Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менш як триста мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.
Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів.
Відносини, пов’язані з банкрутством, регулюються низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили:
– Господарським кодексом України – глава 23 “Визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом” (містить 7 статей, що визначають поняття неплатоспроможності та суб’єкта банкрутства – ст. 209; поняття кредиторів та форми їх організації – ст. 210; заходи щодо запобігання банкрутству суб’єктів підприємництва – ст. 211; процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника, – ст. 212; майнові активи боржника, за рахунок яких формується ліквідаційна маса,- ст. 213; основні засади та зміст державної політики з питань банкрутства – ст. 214; відповідальність за порушення законодавства про банкрутство – ст. 215);
– Цивільним кодексом України, зокрема статтями 18 (передбачає можливість визнання фізичної особи – підприємця банкрутом у разі його неспроможності задовольнити вимоги кредиторів, пов’язані із здійсненням ним підприємницької діяльності), ст. 110 (ч. З якої визначає недостатність активів для задоволення вимог кредиторів як одну з підстав ліквідації юридичної особи, порядок якої визначається законом про відновлення платоспроможності боржника або визнання банкрутом);
– Законом України від 14.05.1992 р. “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (в ред. Закону від 30.06.1999 р.) (далі – Закон), який грунтовно регулює відносини, пов’язані з банкрутством;
– низка законів містить положення про можливість визнання банкрутом господарських організацій певних видів (переважно за характером діяльності чи організаційно-правовою формою), зокрема: від 19.10.1991 р. “Про господарські товариства” (ст. 19), від 07.12.2000 р. “Про банки і банківську діяльність” – ст. 88 від 14.02.1992 р. “Про колективне сільськогосподарське підприємство” (ст. 31), від 07.03.1996 р. “Про страхування” (ст. 43) та ін.;
– від 20.09.2001 р. “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” (встановлює засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду, а також регулює відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та Національним банком України);
– від 29.11.2001 р. “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” (встановлює мораторій на застосування примусової реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка державної власності становить не менше 25%, з метою забезпечення економічної безпеки держави та недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств);
– від 18.11.2003 р. “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” (визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна);
підзаконними нормативно-правовими актами серед яких:
– постанови Кабінету Міністрів України: від 17.03.2000 р. № 515 “Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств”;, від 12.09.2001 р. № 1181 “Про затвердження Положення про комісію з питань неплатоспроможності”;
– відомчі нормативні акти: Типове положення про регіональне (обласне) управління з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, затверджене Наказом Мінекономіки від 05.12.2000 р.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Господарське право (Вінник О.М.)