Головна Головна -> Підручники -> Підручник Культурологія (Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю.) скачати онлайн-> 8.1.4. Картина світу у другий період Нової історії

8.1.4. Картина світу у другий період Нової історії



Порівнюючи картини світу Нового часу й Середньовіччя, слід відзначити насамперед нерелігійний характер перших. Інтелектуальні системи Нового часу є спробами дати опис природи, історії і культури, спираючись лише на людський розум. На перший план виступають такі поняття, як «природний закон», «поступ», «розвиток», «еволюція», «прогрес» тощо.

У природничих науках XIX ст. поширюються концепції еволюції, саморозвитку природи. Космологічна інтерпретація цієї ідеї сягає XVIII ст., коли Кант і Лаплас висунули гіпотези про утворення планет з газової хмари, що обертається навколо Сонця. Важливу роль відіграли вчення Бюффона й Лайеля про еволюцію Землі і безперервну зміну земної поверхні. Теорії розвитку в біології XIX ст. втілилися у концепції еволюції видів. Перша з них, що виходила з уявлення про безпосередню зміну спадковості під впливом зовнішніх умов, була запропонована Ламарком (1809). Вчення Дарвіна про еволюцію шляхом природного відбору (1859) стало обґрунтованою дослідним шляхом теорією еволюції. Універсальність клітинної будови організмів була встановлена німецьким біологом Шванном; у 1865 р. австрієць Мендель відкрив закон спадковості і створив генетику.

У фізиці величезним відкриттям XIX ст. стали закон збереження енергії, виявлення електромагнітної індукції й розробка вчення про електрику. Уявлення про атомно-молекулярну будову речовини отримало загальне визнання. У 1868 р. російський вчений Менделєєв відкрив періодичний закон хімічних елементів.

Характерними рисами науки Нового часу стали її математизований та експериментальний характер, використання спеціальних наукових мов, колективний, а іноді й інтернаціональний характер досліджень, нерозривний зв´язок науки й техніки. Паралельно до наукової картини світу і під її впливом розвивалася філософія.

Новий час — це також доба ідеологій. Вони були необхідні для обґрунтування революцій і реформ, класової і партійної політики. Ідеологічні концепції XIX ст. були надзвичайно різноманітні. Одним із найзначніших ідейно-політичних напрямків цього часу був лібералізм. Він об´єднав прихильників парламентської держави або «правової держави» — конституційного правління, заснованого на поділі влади між виконавчими й законодавчими органами, яке забезпечувало основні політичні права громадян, включаючи свободу слова, друку, віросповідання, проведення зібрань тощо. Протягом XIX ст. лібералізм відстоював ідею суспільного устрою, за якого регулювання економічних і соціальних відносин здійснювалися б через механізми конкуренції й вільного ринку, без втручання держави. Єдиною функцією останньої, на думку лібералів, мала бути охорона власності громадян і встановлення загальних рамок вільної конкуренції між окремими підприємцями. Найбільшого розквіту лібералізм досяг у Великобританії, де його видатним представником був Спенсер.

Для політичної думки Нового часу є характерним критичне ставлення до новоєвропейського суспільного ладу, пошуки альтернативи йому. Найповніше ці настрої виразилися у соціалістичних і комуністичних теоріях. Загальними рисами цих ретельно розроблених концепцій були вимоги повної рівності, знищення суспільної ієрархії і того, на чому вона ґрунтується: приватної власності, сім´ї, держави, релігії. На початку XIX ст. широко розповсюдилися вчення Сен-Сімона, Фур´є, Оуена, які передбачали чисельні практичні заходи стосовно соціалістичного перетворення суспільства з використанням досягнень техніки. У середині XIX ст. соціалізм перетворився на масовий рух. Значну роль у цьому відіграли Маркс та Енгельс. Марксизм претендував на звання «наукового соціалізму», який доводив об´єктивну необхідність переходу до комуністичного суспільства.

У XIX ст. традиції Просвітництва продовжував позитивізм. Він базувався на думці, що все справжнє, «позитивне» знання можна отримати лише як результат окремих наук та їх синтетичного об´єднання. На думку засновника позитивізму Конта, те, що називається філософією, можна звести до загальних висновків з природничих та соціальних наук. Наука не пояснює, а лише описує природне явище і відповідає не на питання «чому?», а на питання «як?». Наслідуючи просвітників, Конт та його послідовники у багатьох країнах Європи та за її межами висловлювали впевненість у здатності науки до безперервного розвитку, у необмежених можливостях науки, у тому числі й у перетворенні громадського життя. Ідея прогресу є підсумком розвитку картин Нового часу (XVII— XIX ст.).








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Культурологія (Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю.)