Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України скачати онлайн-> Історичні джерела

Історичні джерела



Статут Кирило-Мефодіївського товариства

Головні ідеї:

1. Визначаємо, що духовне і політичне об’єднання слов’ян є тією справжньою метою, до якої вони повинні прагнути.

2. Визначаємо, що при об’єднанні кожне слов’янське плем’я повинно мати свою самостійність, а такими племенами вважаємо: південно-русів (українців. – Авт.), північно-русів (росіян. – Авт.), білорусів, поляків, чехів зі словенцями, лужичан, ілліросербів з хуруганами (хорватами. — Авт.) і болгар.

3. Визначаємо, що кожне плем’я повинно мати народне правління і дотримуватися повної рівності співгромадян за їх народженням, християнським віросповіданням і станом.

4. Визначаємо, що правління, законодавство, право власності і освіта у всіх слов’ян повинні ‡рунтуватися на святій релігії господа нашого Ісуса Христа.

5. Визначаємо, що при такій рівності освіченість і чиста мораль повинні служити умовою участі в правлінні.

6. Визначаємо, що має існувати спільний Слов’янський собор з представників всіх племен.

Головні правила товариства:

1. Товариство утворюється з метою поширення вище викладених ідей переважно через виховання юнацтва, літературу і примноження членів товариства. Товариство визначає своїми покровителями святих Кирила і Мефодія і приймає своїм знаком перстень або ікону з іменами чи зображенням цих святих.

2. Кожний член товариства при вступі приймає присягу використовувати талант, працю, статки, свої громадські зв’язки для цілей товариства, і якщо б котрийсь з членів зазнав гонінь і навіть страждань за прийняті товариством ідеї, то, відповідно присязі, він не видасть нікого з членів, своїх побратимів.

3. У випадку, коли член потрапляє до рук ворогів і залишає в нужді сімейство, товариство допомагає йому.

4. Кожний член товариства може прийняти нового члена товариства, не повідомляючи йому імена інших членів.

8. Товариство буде прагнути зарані про викорінення рабства і всякого примушення бідних класів, а водночас і про повсюдне поширення грамотності.

9. Як все товариство в цілому, так і кожний член окремо повинні узгоджувати свої дії з євангелійськими правилами любові, покірності і терпіння; правило ж: «Мета виправдовує засоби» товариство визначає безбожним.

11. Ніхто з членів товариства не повинен оголошувати про існування і склад товариства тим, котрі не вступають або не подають надії на вступ до нього.

Джерело: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.; Наукова думка, 1990. – Т. 1. – С. 150–152.

З „Руської правди” Павла Пестеля

…Володіти іншими людьми як власністю своєю, продавати, закладати, дарувати в спадщину людей, подібно до речей, використовувати їх по власній своїй сваволі без попередньої з ними угоди і єдино тільки для власного свого прибутку, вигоди, а іноді і примхи, є справа ганебна, супротивна людству, супротивна законам природнім, противна святій вірі християнській, противна, нарешті, заповідній волі Всевишнього, який гласить у святому письмі, що люди перед ним усі рівні і що одні лише діяння їх і доброчинності різницю між ними роблять.

І тому не може далі в Росії існувати дозвіл одній людині мати і називати іншу своїм кріпаком. Рабство повинно бути рішуче знищено.

Увесь російський народ складає один стан – громадянський; всі сучасні стани знищуються і зливаються в один стан – громадянський. Всі різні племена, з яких складається Російська держава, визнаються російськими і, складаючи різні свої назви, становлять один народ російський…

…Постановляється корінним законом Російської держави, що будь-яка думка про федеративний устрій відкидається цілком, як найзгубніший злочин і найбільше зло. Уникати належить усього того, що безпосередньо чи опосередковано, прямо чи непрямо, відкрито чи таємно, до такого устрою держави вести б могло.

Джерело: Освободительное движение и общественная мысль в России XIX в. Для семинарских й практических занятий. – М., 1991. – С. 87, 90.

З першої відозви Головної руської ради від 10 травня 1848 р.

Ми, галицькі українці, належимо до великого українського народу, що одною мовою говорить… Наш народ був колись самостійний, рівнявся в славі з наймогутнішими народами в Європі, мав свою літературну мову, свої власні закони, своїх власних володарів, одним словом: був у добробуті і силі. Через непривітні умови й політичні нещастя, розпався наш великий народ, стратив свою самостійність і прийшов під чужу владу…

Але тепер, коли для всіх блиснуло сонце волі, «пробудився і наш український лев і гарне нам ворожить майбутнє. Встаньте, браття, але не до звади й негоди! Будьмо тим, чим бути можемо, будьмо – Народом!»

…Ми зібралися й працюватимемо у такий спосіб:

1. Першим нашим завданням буде зберегти віру й поставити наш обряд і права наших священиків і церкви нарівні з правами інших обрядів.

2. Розвивати нашу національність у всіх напрямках: досконаленням нашої мови, заведенням її у школах вищих і низших, видаванням часописів, поширенням добрих та корисних книжок в українській мові та прагненням завести нашу мову в усіх публічних установах і т.п.

3. Будемо берегти наших конституційних прав, пізнавати проблеми нашого народу й шукати способів на поправу його життя на конституційному шляху…

Джерело: Крип’якевич І., Дорошенко Д., Пастернак Я. Велика історія України. – Львів–Вінніпег, 1948. – С. 677–678.

Уривок зі статуту про судову реформу

1. Влада судова належить: мировим суддям, з’їздам мирових суддів, окружним судам, судовим палатам і урядовому сенату як верховному касаційному суду… 7. Для визначення у карних справах вини або невинності і підсудних до складу судових місць у випадках, зазначених в статуті карного судочинства, приєднуються присяжні засідателі…

19. Мировими суддями можуть бути обрані ті з місцевих жителів, які: по-перше, мають не менше 25 років віку; по-друге, здобули освіту у вищих або середніх учбових закладах, або склали відповідний цьому іспит, або ж прослужили не менше трьох років на таких посадах, при виконанні яких могли набути практики у веденні судових справ, і, по-третє, якщо при цьому вони самі, або їх батьки, або дружини володіють хоча б у різних місцях, або площею землі двоє проти того, яка визначена для безпосередньої участі в виборах гласних в повітові земські зібрання… або іншим нерухомим майном, ціною не менше п’ятнадцяти тисяч карбованців, і в містах – нерухомою власністю, оціненою для збирання податку в столицях – не менше трьох тисяч карбованців…

81. Присяжні засідателі обираються з місцевих обивателів всіх станів: по-перше, з тих, що є російськими підданими; по-друге, що мають не менше 25 років і не більше 70 років віку, і, по-третє, що проживають не менше двох років у тому повіті, де проводяться вибори у присяжні засідателі…

84. У загальні списки присяжних засідателів вносяться:

1) почесні мирові судді;

2) всі, що перебувають на державній громадянській службі…

3) всі, що перебувають на місцевій службі по виборах дворянських і міських товариств, крім міських голів;

4) селяни, які обрані в чергові судді волосних судів або до волосних і сільських розправ і рівних з ними сільських судів, а також займали бездоганно не менше трьох років посади волосних старшин, голів, сільських старост, або інші відповідні цим посади в громадському управлінні сільських обивателів різних найменувань або були церковними старостами;

5) всі інші особи, що володіють землею в кількості не менше ста десятин або іншим нерухомим майном…

85. Не підлягають внесенню в список присяжних засідателів:

1) священнослужителі і ченці;

2) всі військові чини, які перебувають на дійсній військово-сухопутній або морській службі, а також ті з громадянських чинів, які перебувають при військах або служать по військовосудовій справі у військовому і морському відомствах, і

3) вчителі народних шкіл…

86. У список присяжних засідателів не можуть бути внесені всі ті, які служать у приватних осіб.

Із циркуляру міністра внутрішніх справ П. Валуєва про заборону української мови (18 липня 1863 р.)

Давно вже йде суперечка в нашій пресі про можливість існування самостійної малоруської літератури. Приводом для цієї суперечки були твори деяких письменників, які відзначалися більш або менш чудовим талантом або своєю оригінальністю. За останній час питання про малоруську літературу набуло іншого характеру, внаслідок обставин чисто політичних, що не мають ніякого відношення до інтересів власне літературних. Попередні твори малоруською мовою були розраховані лише на освічені класи південної Росії, а тепер прихильники малоруської народності звернули свої погляди на масу неосвічену, і ті з них, які прагнуть здійснити свої політичні задуми, взялися, під приводом поширення грамотності і освіти видавати книги для початкового читання, букварів, граматик, географій і т. д. В числі подібних діячів було багато осіб, про злочинні дії яких проводилась слідча справа в особій комісії. У С.-Петербурзі навіть збираються пожертви для видання дешевих книг на південноруському наріччі. Багато з цих книг надійшли вже на розгляд у С.-Петербурзький цензурний комітет. Не мало таких же книг буде представлено і в Київський цензурний комітет. Цей останній відчуває деякі утруднення  з  розглядом  згаданих  видань  через  такі обставини: навчання в усіх без винятку училищах проводиться загальноруською мовою і вживання в училищах малоруської мови ніде не допущено; саме питання про користь і можливості вживання в школах цього наріччя не тільки не розв’язане, але навіть порушення цього питання прийнято більшістю малоросіян з обуренням, яке часто висловлюється в пресі. Вони досить ‡рунтовно доводять, що ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути, і що наріччя їх, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі, що загальноруська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно зрозуміліша, ніж тепер створювана для них деякими малоросами, і особливо поляками, так звана українська мова. Особам того гуртка, який намагається довести протилежне, більшість самих малоросів докоряє в сепаратистських задумах, ворожих Росії і згубних для Малоросії.

Беручи до уваги, з одного боку, теперішнє тривожне становище суспільства, яке хвилюють політичні події, а з другого боку, маючи на увазі, що питання про навчання грамотності на місцевих наріччях не дістало ще достатнього розв’язання в законодавчому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за необхідне, надалі до погодження з міністром народної освіти, обер-прокурором св. синода і шефом жандармів щодо друкування книг малоруською мовою, дати по цензурному відомству розпорядження, щоб до друку дозволялись тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі красного письменства, пропускання ж книг малоруською мовою, як духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу, припинити. …

Це розпорядження було передано на височайщий государя імператора розгляд і його величності бажано було удостоїти оноє монаршого схвалення.

Із царського указу про заборону друкувати і ввозити з-за кордону книги українською мовою (Емський указ 1876 р.)

Госуд. імп. в 18/30 день минулого травня височайше наказав:

1) Не допускати ввозу в межі імперії без окремого на те дозволу Головн, упр. яких би то не було книг і брошур, що видаються за кордоном на малоруському наріччі.

2) Друкування і видання в Імперії оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі заборонити, за винятком тільки: а) історичних документів і пам’яток і б) творів красного письменства, але з тим, що при друкуванні історичних пам’яток безумовно додержувати правопису оригіналів; у творах же красного письменства не допускати ніяких відступів від загальноприйнятого російського правопису і щоб дозвіл на друкування творів красного письменства давати тільки після розгляду рукописів у Головн, управл.

3) Заборонити також різні сценічні вистави і читання на малоруському наріччі, а також і друкування на ньому текстів до музикальних нот.

4) Припинити видання газети „Киевский Телеграф”. Про цю височайшу волю пропоную Головн. упр. до належного виконання.

Іван Франко „Як живеться селянинам-хліборобам”.

Уривок з статті у журналі „Народ”, 1890 р.

Половина мужиків-хліборобів у Галичині не має навіть тільки на життя, що доконче треба, аби з голоду не пухнути. Половина наших мужиків все з року в рік голодує і мусить голодувати, бо не має на чому вижити, а друга половина мужиків, хоч як-так дихає, то, однако, живе так бідно, як мало де в котрому краю. Та половина наших майже безземельних мужиків рятується, як може, зарібками, та службами по дворах та інших роботах. Але ж гіркі та непоплатні у нас зарібки. Великого промислу та фабрик у нас дуже мало, а цілий заробок то лише на панських ланах. Платня робітника у нас усюди дуже мала, від 15 до 30 крб. на длину так, що з самого зарібку, якби не мав хоть кусник свого ‡рунту, в жоден спосіб би не вижив. Нещасливе ж те життя тих наших безземельних мужиків-робітників. Самі знаєте, як то живеться. Половина майже кожного села — то такі бідаки, що навіть чорного хліба не мають, а лише пісною бараболею та борщем живляться, а скороми то й на Великдень не кожний побачить. Стара убога одежина дірами світить, а в хаті діти босі, голі і навіть верітки нема. Такої бідноти або, як то звичайно називають пролетаріїв, множиться у нас чимраз більше, бо й усі наші селяни-хлібороби так зі всіх боків притиснені, що чимраз більше сходять на біду, і всім їм грозить однаке лихо…

Джерело: Історія України. Хрестоматія. Частина перша. – С. 306–307.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України