Головна Головна -> Підручники -> Підручник Судові та правоохоронні органи (Конспект лекцій ЛНУ) скачати онлайн-> ТЕМА №3 ЛЕКЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ( ПРИНЦИПИ ) ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ ( СУДОЧИНСТВА ).

ТЕМА №3 ЛЕКЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ( ПРИНЦИПИ ) ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ ( СУДОЧИНСТВА ).



Характеристика засад ( принципів ) судочинства, що закріплені в Конституції України, Законі України “ Про судоустрій “, та галузевих процесуальних законах:
– законність;
– здійснення правосуддя виключно судами;
– гарантування всім суб’єктам правовідносин права на судовий захист;
– рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;
– забезпечення доведеності вини, публічність кримінального процесу;
– змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведеності перед судом їх переконливості, принцип диспозитивності;
– підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
– забезпечення обвинуваченому права на захист;
– гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
– забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
– обов’язковість рішень суду;
– державна ( національна) мова судочинства;
– всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи;
– колегіальний і одноособовий розгляд справ у суді;
– безпосередність та усність судового процесу.
Принципи ( лат. першооснова ) – основні ідеї, базові положення, керівні засади, що вказують на шляхи, способи регулювання суспільних відносин державою. За підставі принципів права приймаються норми, які їх конкретизують і за допомогою цих норм вони опосередковано стають регуляторами суспільних відносин. Тому принципи ще й окреслити як норми права найбільш загального характеру, які визначають способи і форми регулювання тієї чи іншої галузі права. Хронологічно принципи виникають швидше ніж сама галузь права, вони вказують на призначення певної галузі права як такої. Зокрема в кримінально-процесуальному праві вони визначають процесуальну форму діяльності суду, тобто такий хід судового процесу, при якому максимально ефективно забезпечуються права сторони захисту і сторони обвинувачення, право особи на судовий захист, і як результат – законне і обгрунтоване рішення суду. Засади судочинства визначають діяльність інших учасників процесу, для досягнення того ж таки результату – законного і обґрунтованого рішення суду. Тобто якщо простіше принципи вказують яким повинен бути суд і правосуддя, які його мета і завдання. Закріплені у нормах права, вони об’єднують їх в органічну цілісність. Оскільки принципи судочинства визначають його загальний характер та вказують на перспективи його розвитку, тому вони є явищем стабільнішим ніж норми права і менш схильним до змін. В даній темі поняття принципи і засади вживаються як тотожні.
Отже, конституційні засади ( принципи ) судочинства – це закріплені у Конституції та конкретизовані у Законі про судоустрій та процесуальному законодавстві основні, фундаментальні положення про мету, завдання, способи і форму діяльності суду, а також форми діяльності інших учасників судового процесу для досягнення єдиного і необхідного результату здійснення правосуддя – законного і обґрунтованого рішення суду і його виконання.
Класифікація засад ( принципів) судочинства:
1. За джерелом закріплення:
– конституційні
– закріплені у базовому Законі України “ Про судоустрій “
– закріплені у галузевих законах.
2.За предметом регулювання :
– засади організації правосуддя;
– засади здійснення правосуддя;
3. ЗА їх функціональною роллю:
– організаційні;
– організаційно-функціональні;
– функціональні.
4. За змістом та сферою поширення:
– загально- правові;
– міжгалузеві;
– галузеві;
– принципи окремих правових інститутів.
Значення конституційних засад судочинства.
1. Засади визначають нормотворчу діяльність у сфері судочинства та здійснення правосуддя.
2. Засади визначають основні методи та форми діяльності суду.

2. ПРИНЦИП ЗАКОННОСТІ.
Принцип законності віднесений Конституцією України до одного з основних принципів здійснення правосуддя в Україні ( ст. 129 ). Вимога точного і неухильного дотримання закону вважається одним з найбільш важливих і універсальних правових принципів, що мають істотне значення для всіх галузей права і діяльності всіх правоохоронних органів зокрема.
Під законністю прийнято розуміти точне і неухильне дотримання і виконання положень Конституції України, законів і відповідних їм інших правових актів усіма державними і недержавними установами та організаціями, посадовими особами, громадянами. Принцип законності прямо витікає і з конституційних положень, згідно яких органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України ( ст. 6 Конституції ).
Вимога дотримуватись закону при здійсненні правосуддя міститься й у інших конституційних положеннях:.” Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону” ( ст. 129 ). Аналогічну за змістом вимогу містить і Закон України “ Про судоустрій “.
Принцип законності послідовно і чітко закріплено й у галузевому процесуальному законодавстві. Він полягає у безумовному дотриманні судом норм як процесуального так і матеріального закону при розгляді і вирішенні судових справ.
Дана засада включає також й необхідність дотримуватися суддями закону про судоустрій. Недотримання чи порушення норм матеріального чи процесуального закону або норм закону про судоустрій має наслідком скасування рішення суду. Суд тільки тоді реалізує свої завдання щодо зміцнення законності і правопорядку, охорони прав і законних інтересів держави, суспільства й окремих громадян, зможе здійснити виховний і попереджувальний вплив на громадян, коли сам при розгляді вирішенні справи буде неухильно слідувати вимогам закону.
Поняття законності передбачає і те, що при прийнятті рішення судді керуються лише законом, а не підзаконними актами.

ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ ВИКЛЮЧНО СУДАМИ.
Ця засада судочинства відображена у ст. 124 Конституції та ст. 5 Закону про судоустрій. Суд є єдиним державним органом, який здійснює від її імені правосуддя.
Ніякий інший орган держави, крім суду, не вправі взяти на себе функцію здійснення правосуддя і не вправі постановити іменем України вирок, рішення у кримінальній, цивільній, господарській, адміністративній справі. Функції суду не можуть бути делеговані іншому органу або посадовій особі.
Навіть в умовах введення на території надзвичайного стану правосуддя здійснюють суди, утворені відповідно до Конституції. Забороняється на такій території утворювати позасудові органи або інші суди, а також спрощувати форми судочинства у діючих судах ( Закон про надзвичайний стан ).
Ніякий інший орган не має таких повноважень, як суд для прийняття судового рішення. Це забезпечує найбільші можливості саме для суду щодо повного встановлення всіх обставин кожної справи.
Дана засада судочинства деталізується у галузевому процесуальному законодавстві. Зокрема, стосовно розгляду кримінальних справ вказане положення деталізовано у ст. 15 КПК, в якій передбачено, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.
Положення про те, що правосуддя здійснюється виключно судами, означає також, що судові рішення як ті, що набрали законної сили так і ті, що не набрали законної сили може скасувати чи змінити лише вищестояща судова інстанція – апеляційна чи касаційна, у порядку апеляційного чи касаційного провадження. Третейські суди та Міжнародний комерційний арбітраж не є судовими органами, а отже не здійснюють функцію правосуддя.

ГАРАНТУВАННЯ ВСІМ СУБ’ЄКТАМ ПРАВОВІДНОСИН ПРАВА НА СУДОВИЙ ЗАХИСТ.
Конституція України закріплює, що права і свободи людини і
громадянина захищаються судом, незалежним і неупередженим, утвореним відповідно до закону.
Право на судовий захист гарантується як кожному громадянину і юридичній особі України так і іноземцям, особам без громадянства та іноземним юридичним особам. При зверненні до суду вони користуються всіма правами, передбаченими процесуальним законодавством.
Отже, кожний вправі звертатися до суду і будь – які угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.
Положення про неупередженість суду забезпечується встановленим у процесуальному законодавстві застережень відносно недопустимості участі у повторному розгляді справи того самого судді, а також щодо відсторонення від участі судді в розгляді справи за наявності обставин, які породжують сумнів щодо його об’єктивності. ( право відводу, самовідвід судді ).
Процесуальне законодавство покладає на суд обов’язок всебічно, повно та об’єктивно розглянути обставини справи і постановити в ній судове рішення у відповідності з нормами матеріального і процесуального закону. Для забезпечення цього положення Законом про судоустрій передбачено функціонування судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Отже, інстанційність перевірки судових рішень також створює гарантію забезпечення суб’єктам правовідносин права на судовий захист.
Процесуальний порядок розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ передбачає обов’язкову присутність суб’єктів права на судовий захист – учасників процесу при розгляді їх справи. Вони повідомляються про час і місце проведення судового засідання.
Підсудний, потерпілий, інші учасники кримінального процесу, позивач і відповідач та інші учасники цивільного і господарського процесу вправі брати участь у судовому розгляді справ також в апеляційній та касаційній інстанціях.
Дане право надане суб’єктам правовідносин національним законодавством відповідає міжнародно-правовому принципу проголошеному у Загальною декларацією прав людини і громадянина: “ Кожна людина має право на ефективне відновлення в правах компетентним и національними судами у випадку порушення її основних прав, наданих її конституцією чи законом “.

РІВНІСТЬ ВСІХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ ПЕРЕД ЗАКОНОМ І СУДОМ.
Дана конституційна засада судочинства діє в усіх провадженнях у справах – цивільних, господарських, кримінальних і забезпечує здійснення правосуддя нам засадах рівності громадян перед законом і судом. Отже, ніхто з учасників судового процесу не має ніяких переваг і не піддається ніяким обмеженням незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Рівність перед законом – це однакове застосування положень закріплених у законодавстві до всіх громадян.
Поняття рівності перед судом не відрізняється істотно від рівності перед законом. Рівність учасників процесу перед судом означає, що всі цивільні, господарські, кримінальні, адміністративні справи вирішуються судами, які входять до судової системи судів загальної юрисдикції. У цих судах застосовуються однакові правила судочинства. Вона означає наділення всіх громадян, що знаходяться у правовідносинах із судом у тому чи іншому статусі, рівними процесуальними правами та обов’язками.
Конституцією встановлено виняток із загальних правил про провадження у кримінальних справах відносно притягнення до кримінальної відповідальності, арешту і затримання народних депутатів України, затримання і арешту суддів. Народні депутати не можуть без згоди Верховної Ради України бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані ( ст. 80 Конституції ). Судді не можуть бути без згоди Верховної Ради України затримані чи заарештовані до винесення обвинувального вироку судом.
У випадку притягнення народних депутатів України і суддів до кримінальної відповідальності вони наділяються однаковими правами з іншими особами, що притягаються до кримінальної відповідальності і на них покладаються аналогічні обов’язки.

ЗМАГАЛЬНІСТЬ СТОРІН ТА СВОБОДА У НАДАННІ НИМИ СУДУ СВОЇХ ДОКАЗІВ І ДОВЕДЕННІ ПЕРЕД СУДОМ ЇХ ПЕРЕКОНЛИВОСТІ, ПРИНЦИП ДИСПОЗИТИВНОСТІ.
Принцип змагальності являє собою змагальну форму появу активності та ініціативи сторін, які беруть участь у справі.
Змагальність як принцип правосуддя означає таку побудову процесу , процедури його здійснення, яка забезпечує судовому розгляді рівні можливості особам, які беруть в ньому участь у поданні доказів, у вільному викладенні своїх доводів, у даванні своїх тлумачень фактів, подій, доказів. Лише за допомогою засади змагальності суд всебічно, повно і об’єктивно досліджує всі обставини справи, а отже з’ясування істини в ході судового розгляду.
Невід’ємною умовою змагальності є рівноправність сторін обвинувачення і захисту в судовому розгляді. Це забезпечує всебічність дослідження доказів, встановлення судом істинності фактів і, в кінцевому результаті, – прийняття справедливого судового рішення.
У ст. 16-1 КПК України закріплено принцип змагальності та диспозитивності
кримінального процесу, тобто розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.
При розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу. На стороні обвинувачення – прокурор – державний обвинувач, потерпілий або його представник. Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник.
Диспозитивність проявляється у свободі по наданню сторонами (обвинувачення та захисту ) доказів, свободи у їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Отже, диспозитивність забезпечує сторонам кримінального процесу різноманітні варіанти поведінки у процесі, зокрема користуватися своїми процесуальними правами так, щоб максимально ефективно реалізувати свою функцію у процесі і результатом чого стане законне і обґрунтоване судове рішення ( вирок ). При цьому ці права є рівними як для сторони захисту так і для сторони обвинувачення.
Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійсненню наданих їм прав.
У цивільному процесі принцип диспозитивності визначає механізм виникнення, розвитку і закінчення цивільної справи. Зокрема, у ст15-1 ЦПК України закріпила, що суд розглядає цивільну справу не інакше як за заявою осіб, які передбачені у ст. 5 ЦПК ( особи, які звертаються за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів; за заявою прокурора та інших осіб, які вправі у випадках, передбачених законом, звертатись до суду на захист прав та свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, державних чи громадських інтересів ), але в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами доказів.
Принцип змагальності у цивільному процесі закріплений у ст. 30 ЦПК, де кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається в підтвердження своїх вимог та заперечень. Обов’язок доказування покладається на сторони – позивача і відповідача.
Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Ст. 16-1 КПК – державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. Можна виділити певні етапи участі прокурора як державного обвинувача у кримінальному процесі:
– участь прокурора у судовому слідстві ( судове слідство складається з допитів підсудних, потерпілих, свідків, експертів, різновидів судового огляду, оголошення протоколів та інших документів );
– участь прокурора в судових дебатах ( промова прокурора, де висловлюється характеристика прокурором обставин вчиненого злочину, містяться дані про те ким, коли і що було вчинено, аналіз доказів, що викривають вину підсудного; дається правова оцінка його діяння; позиція прокурора щодо виду і міри покарання для підсудного тощо);
– участь прокурора у стадіях щодо перевірки вироків, ухвал і постанов суду ( апеляційне та касаційне провадження).
Участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою, крім випадків:
– коли розглядаються справи про злочини, передбачені ч1ст.27 КПК ( справи приватного обвинувачення );
Кримінально-процесуальний закон передбачає можливість відмови прокурора від обвинувачення.
За своїм процесуальним статусом прокурор, що бере участь у судовому розгляді виступає стороною. Прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.
Прокурор є самостійним у визначенні своєї позиції щодо всіх питань, які вирішуються під час судового розгляду. Процесуальна самостійність прокурора в суді проявляється у тому, що основне значення для нього має оцінка обставин справи, доказів, досліджених у судовому засіданні.
Прокурор зобов’язаний відмовитися від обвинувачення, якщо під час розгляду справи він дійде висновку, що дані досудового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного і у своїй постанові викласти мотиви відмови. Жодні заяви державного обвинувача, зокрема і відмова його від обвинувачення, не перешкоджають потерпілому й надалі виконувати свою обвинувальну функцію.
У ст. 348 КПК та ст. 37 Закону України “ Про прокурату “ передбачено право прокурора подати апеляцію на рішення суду, яке не набрало законної сили.
Із постановленням апеляційним судом свого рішення прокурор у разі незгоди з ним має право на касаційне їх оскарження, внісши відповідне подання в порядку, визначеному гл. 31 КПК.

ЗАБЕЗПЕЧЕНЯ ОБВИНУВАЧЕНОМУ ПРАВА НА ЗАХИСТ.
Ст. 59 Конституції України закріпила право кожної особи на правову допомогу, у випадку розгляду її справи у суді. Справа у суді розглядається відносно певного кола осіб, які визнаються учасниками судового процесу. У кримінальному процесі, до кола осіб, які мають право на правову допомогу належать підсудний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.
У цивільному процесі правова допомога може надаватися позивачу, відповідачу, третім особам, а їх представники належать до осіб, які беруть участь у справі.
Хоча слід підкреслити, що правова допомога підозрюваному і обвинуваченому надається ще на стадії досудового провадження у справі.
Правова допомога при вирішенні справ у суді – це надання правових ( юридичних ) послуг особами, які мають спеціальні юридичні знання.
Відповідно до ч.2 ст. 44 КПК України правову допомогу як захисники підсудного при розгляді кримінальної справи в суді крім адвокатів можуть надавати й інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Захисник може бути запрошений до участі у кримінальній справі підсудним, його законним представником, родичами або іншими особами за їх дорученням або на їх прохання.
Якщо захисник не запрошений вказаними особами, захисник для захисту підсудного запрошується судом у таких випадках:
– коли суд розглядає справу, в якій участь захисника відповідно до вимог КПК є обов’язковою, але підсудний не бажає або не може запросити захисника;
– коли підсудний бажає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи інших причин не може цього зробити.
Участь захисника у справі є обов’язковою у випадках:
– у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, – з моменту визнання особи підозрюваною або пред’явлення їй обвинувачення;
– у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади ( сліпі, глухі німі тощо ) не можуть самі реалізувати своє право на захист, – з моменту затримання особи, пред’явлення їй обвинувачення або встановлення цих вад;
– у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство – з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення;
– коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув’язнення – з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення;
– при проваджені справи про застосування примусових заходів медичного характеру – з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби;
– при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру – з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.
До захисту підсудного у судовому розгляді кримінальної справи можуть бути допущені близькі родичі підсудного, його опікуни або піклувальники.

ГЛАСНІСТЬ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ .
Принцип гласності перш за все, відповідно до ст. 9 Закону про судоустрій забезпечує кожному вільний, без жодних обмежень право на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Ця вимога закріплюється процесуальними нормами і реалізується таким чином: правом особи бути присутньою при розгляді її справи у суді; при проголошенні судового рішення у її справі; отримати копії судового рішення тощо.
Розгляд справ відбувається відкрито при розгляді справ у всіх судових інстанціях, а також при розгляді всіх категорій справ: кримінальних, цивільних, господарських.
Відкритий розгляд справи означає, що кожний громадянин, якому виповнилося 16 років, вправі бути присутнім в залі судового засідання і може робити письмові нотатки. Відкритий судовий розгляд є засобом громадського контролю за діяльністю суду, забезпечує виховний вплив судового процесу.
У випадках передбачених процесуальним законодавством, справа може слухатися у закритому судовому засіданні. Зокрема, закритий судовий розгляд є обов’язковим, коли це необхідно в інтересах охорони державної таємниці.
Крім того, законом допускається закритий судовий розгляд за вмотивованою ухвалою суду, яка виноситься за заявою осіб, що є учасниками процесу, або за ініціативи суду у випадках:
– про злочини неповнолітніх, які не досягли 16-річного віку, з тим, щоб створити необхідні сприятливі умови для одержання правдивих показань підсудного, усунути зовнішній негативний вплив на нього та інші обставини, що перешкоджатимуть встановленню істини у справі;
– про статеві злочини – з метою охорони інтересів потерпілих і суспільної моралі;
– з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі;
– коли цього потребують інтереси безпеки потерпілих, свідків та інших осіб, взятих під захист у зв’язку з наявністю реальної загрози їх життю, здоров’ю чи майну.
У закритому судовому засіданні допускається розгляд цивільних справ, зокрема про усиновлення, з метою збереження таємниці усиновлення, а також з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі.
Судове рішення вбудь-якому разі оголошується публічно, але в ньому суд не повинен вказувати обставини, що стали підставою для проведення закритого судового засідання.
З метою доступу громадськості до судового процесу під час судового засідання може проводитися теле-, звуко-, відеозапис, кінозйомка. Проте можливість фіксування процесу технічними засобами, а також його трансляція, допускається лише з дозволу суду. Суд вирішує це питання ухвалою, враховуючи чи не будуть вказані дії негативно впливати на нормальний перебіг судового розгляду і чи це не перешкодить встановленню істини у справі.

ПРАВО НА АПЕЛЯЦІЙНЕ ТА КАСАЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ СУДУ.
Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Встановлення такої важливої засади судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень вимог закону, допущених при розгляді справи судом І інстанції, гарантування прав і охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості у кримінальному, господарському, цивільному судочинстві. Подання апеляційної чи касаційної скарги залежить від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі. Подача апеляційної та касаційної скарги з додержанням вимог КПК, ЦПК чи ГПК, зобов’язує апеляційний чи касаційний суд розглянути скаргу і перевірити законність, обґрунтованість постановленого у справі судового рішення.
Процесуальне законодавство встановлю вичерпний перелік учасників процесу, які можуть подати скаргу на рішення суду І інстанції, а також перелік судових рішень, що можуть бути оскаржені.
Слід мати на увазі, що крім перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, КПК України, ЦПК України та ГПК України передбачають також можливість перегляду судових рішень, які набрали законної сили, за ново виявленими обставинами ( обставини, які існували на момент розгляду і постановлення судового рішення, але були не відомі і спростовують висновки, вказані у судовому рішенні, яке набрало законної сили), а також виключними або винятковими обставинами.
ОБОВЯЗКОВІСТЬ РІШЕНЬ СУДУ.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма державними органами влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов’язковість урахування судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.
Обов’язковість судового рішення, постановленого іменем держави, підкреслює авторитет судової влади.
Обов’язків характер рішень суду, що набрали законної сили, надає їм властивості закону в справі, в якій вони постановлені.
За невиконання рішень суду може настати кримінальна, адміністративна або дисциплінарна відповідальність.
Обов’язковий характер мають не тільки судові рішення, якими закінчується розгляд справи у суді, а й інші ухвали та постанови суду.
Преюдиціальність вироку суду, що набрав законної сили означає, що він є обов’язковим для суду, який розглядає іншу кримінальну справу. Вирок суду, що набрав законної сили є обов’язковим і для суду, який розглядає цивільну справу про наслідки діяння особи, відносно якої він постановлений, лише з питань чи мало місце це діяння і чи вчинено воно даною особою.

ДЕРЖАВНА ( НАЦІОНАЛЬНА ) МОВА СУДОЧИНСТВА.
Цей міжгалузевий принцип судочинства закріплений у ст. 10 Закону про судоустрій. Судочинство в Україні провадиться державною мовою.
Застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і порядку, визначених законом. Як виняток у відповідності із Законом про мови в Україні, судочинство може провадитись мовою більшості населення місцевості, на яку поширюється юрисдикція суду.
Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою, тобто робити заяви, давати пояснення і показання, заявляти клопотання, знайомитись з матеріалами справи, виступати в суді та користуватися послугами перекладача у судовому процесі.
Право давати показання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, мають також свідки. Експерт також вправі складати висновок рідною мовою або мовою, якою він володіє.
Обов’язок залучити до участі перекладача покладається на суд, який розглядає справу. Порушення судом вимог щодо необхідності залучення до справи перекладача є істотним порушенням норм процесуального закону, а отже є підставою для скасування рішення суду вищестоящою інстанцією як незаконного.

ВСЕБІЧНЕ, ПОВНЕ І ОБ’ЄКТИВНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБСТАВИН СПРАВИ.
Всебічність, повнота і об’єктивність дослідження обставин справи є гарантією законності й обґрунтованості прийнятих судом рішень.
Всебічність передбачає з’ясування всіх обставин, що складають предмет доказування, та інших істотних для справи обставин, тобто перевірку всіх можливих версій і вичерпне з’ясування всіх фактичних даних, що мають значення для правильного розгляду і вирішення справи.
Повнота дослідження означає достатність доказів, тобто таку їх сукупність, що дозволяє зробити достовірний висновок про обставини, що мають значення для справи. Якщо всебічність характеризує широту дослідження, то повнота – його глибину, межі дослідження.
Об’єктивність дослідження означає безсторонній, неупереджений підхід до збирання й оцінки доказів, виявлення і дослідження яких як викриває так і виправдовує підсудного, так і неухильне дотримання встановленого законом порядку провадження в справі і прийняття процесуальних рішень.
Цей принцип гарантується шляхом закріплення у процесуальних нормах поняття предмету доказування, процесу доказування, джерел одержання доказів, порядку проведення судових і слідчих дій по збиранню, перевірці й оцінці доказів.
Однобічність і неповнота досудового слідства є підставою для скасування вироку суду
Підставами для скасування вироку чи рішення суду, які якраз торкаються принципу всебічності, повноти та об’єктивності дослідження обставин справи є незаконний склад суду, тобто входження до складу суду, що підлягає відводу через зацікавленість у справі, порушення таємниці наради суддів, розгляд справи у відсутності підсудного, у тих випадках коли його участь є обов’язковою.

ОДНООСОБОВИЙ ТА КОЛЕГІАЛЬНИЙ РОЗГЛЯД СПРАВ У СУДІ.
Справи у судах І інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках передбачених законом, – також судом присяжних.
Народні засідателі та присяжні – це громадяни України, які відповідно до ст. 127 Конституції України беруть участь у здійсненні правосуддя і вирішують у складі суду справи разом із професійними суддями.
Питання відносно справ, до розгляду яких залучаються присяжні, має бути вирішено у процесуальному законодавстві, шляхом внесення до нього відповідних змін і доповнень у зв’язку із запровадженням цього інституту Законом про судоустрій.
Ст. 17 КПК врегульовує питання складу суду І інстанції при розгляді кримінальних справ.
Зокрема, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання не пов’язаного із позбавленням волі або позбавленням волі на строк не більше 10 років, розглядається суддею одноособово. Кримінальні справи про злочини, за які передбачено покарання на строк понад 10 років розглядаються колегіально у складі трьох суддів, якщо підсудний заявив клопотання про розгляд справи у такому складі суду.
Кримінальні справи про злочини, за які передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі розглядаються у складі двох суддів та трьох народних засідателів.
Цивільні справи в суді І інстанції розглядаються суддею одноособово, а у разі скасування рішення, постановленого у справі по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства та виселення – колегіальному складі суду з трьох професійних суддів.
В апеляційній та касаційній інстанціях справи розглядаються чудом тільки колегіально – у складі не менше трьох суддів. Щодо розгляду господарських справ у порядку повторної касації, то вони розглядають складом відповідної судової палати.

БЕЗПОСЕРЕДНІСТЬ ТА УСНІСТЬ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ.
Принцип безпосередності судового розгляду стосується двох процесуальних моментів: складу суду та дослідження доказів. Почнемо з останнього. В основу судового рішення можуть бути покладені докази досліджені на під стадії судового слідства. Суд встановлює обставини, якими обґрунтовує рішення на підставі показань свідка, який був допитаний у суді, на підставі письмових доказів, які оголошені в судовому засіданні, оглянутих у судовому засіданні речових доказів, заслуханого в судовому засіданні висновку експерта, тощо.
Окрім того, КПК закріплює , що кожна справа повинна бути розглянута в одному і тому ж складі суддів. Коли хто-небудь із складу суддів вибуває, він повинен бути замінений іншим суддею, і розгляд справи починається з початку.
У справі, для розгляду якої необхідний значний час, може бути викликаний запасний народний засідатель. Запасний народний засідатель перебуває у залі судового засідання з початку розгляду справи і в разі вибуття народного засідателя із складу суду заміняє його.
Коли при цьому запасний народний засідатель не вимагає відновлення судових дій з початку, розгляд справи продовжується.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Судові та правоохоронні органи (Конспект лекцій ЛНУ)