Головна Головна -> Підручники -> Підручник Фармакологія (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 6.1. Засоби, що впливають на апетит.

6.1. Засоби, що впливають на апетит.



Захворювання людини часто супроводжуються зниженням апетиту і розладами травлення. Апетит — це емоційне відчуття, пов’язане з прагненням людини до вживання певної їжі. На відміну від відчуття голоду — потреби організму в їжі, звичайно суб’єктивно неприємного явища, апетит ґрунтується на потребі, пов’язаній з уявленнями про вживання їжі, що має бути, і є приємним відчуттям. Апетит посилюється уявленнями про вигляд, запах, смак їжі, про обстановку, де проходить її вживання, тощо.
Виникнення апетиту зумовлене специфічним впливом «голодної» крові на центр голоду, збудженням лімбічних структур (прозорої перегородки, мигдалеподібного тіла, морського коника (hyppocamp), звивини пояса та ін.) і кори великого мозку. На кору поширюється висхідний активізуючий вплив ініціативних центрів гіпоталамуса. У перші хвилини вживання їжі апетит посилюється, особливо коли їжа відповідає бажанню. Це сприяє активізації функції органів травлення: підвищується виділення шлункового соку, посилюється рухова активність травного каналу («голодна» перистальтика) та ін.
Розлад апетиту виникає при захворюваннях органів травлення (виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гастрит, гепатит, цироз печінки та ін.), часто розвивається при невро-психічних захворюваннях (пухлини мозку, енцефаліт, істерія, психоз тощо), захворюваннях ендокринних залоз (цукровий діабет, гіперінсулінізм, тиротоксикоз, гіпотиреоз), системі крові (анемія, лейкоз), злоякісних новоутвореннях, інфекційних захворюваннях, вагітності. Розрізняють три види розладу апетиту: зниження до повної втрати (анорексія), підвищення, інколи досить різке (булімія), порушення апетиту, яке полягає-у бажанні вживати неїстівні речовини — крейду, вапно, попіл, землю тощо.
Анорексія — повна втрата апетиту за об’єктивної потреби в харчуванні, зумовлена функціо-
нальними або органічними порушеннями діяльності центру апетиту на рівні гіпоталамуса або вищих аналізаторів у корі великого мозку. Дуже часто анорексія супроводжує інсульт, пухлини, травми і запалення головного мозку, а також органічні захворювання ендокринних залоз. Вона є важливим симптомом гіпофізарної кахексії, недостатності наднирників (хвороба Аддісона). Одночасно з втратою апетиту хворий скаржиться на слабкість, підвищену втомлюваність, апатію. З часом знижується маса тіла, тургор тканин, зникає підшкірний жировий шар, зменшується маса скелетних м’язів, з’являються ознаки вітамінної недостатності тощо.
Булімія — патологічно підвищене відчуття голоду, яке супроводжується деколи слабкістю і больовими відчуттями в надчеревній ділянці. Цей стан інколи поєднується із зниженням відчуття насичення, внаслідок чого виникає потреба в надмірно великих кількостях їжі {поліфагія). Різко виражена постійна булімія і поліфагія спостерігаються переважно при органічних ушкодженнях головного мозку або психічних захворюваннях, менш виражена — при гіперінсулінізмі, у реконвалесцентів після тяжких виснажливих інфекцій та ін. Корекція порушень апетиту здійснюється за допомогою гіркот і анорексигенних засобів. Ці засоби звичайно поєднують з препаратами етіотропної і патогенетичної терапії, спрямованої на усунення причин порушення апетиту і тих механізмів, які лежать в їх основі.
Гіркоти (amara) — це засоби рослинного походження, які мають гіркий смак, застосовуються для підвищення апетиту і поліпшення травлення. Вони містять глікозиди, ефірні олії, алкалоїди тощо. Сировиною для виготовлення гіркот є трава полину гіркого, трава золототисячника, листя бобівника трилистого (трилисника), трава деревію та ін.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Механізм дії гіркот встановлений у лабораторії І. П. Павлова в дослідах на езофаготомованих собаках, які мали пряму фістулу шлунка, вивчено також їх дію на секрецію шлункових залоз. Зрошення ротової порожнини таких тварин розчинами гіркот перед уявним харчуванням викликає активнішу секрецію шлункового соку порівняно з контрольними тваринами, яким гіркоти не застосовували. У разі введення цих речовин безпосередньо в шлунок через фістулу секреторний процес не стимулюється. Отже, дія гіркот на секрецію цих залоз здійснюється рефлекторно. Вони, подразнюючи смакові рецептори слизової оболонки порожнини рота і язика, рефлекторно підвищують збудливість центру голоду, що викликає посилення секреції шлункового соку, підвищення апетиту, поліпшення травлення. На думку І. П. Павлова, вживання гіркот створює контрастне відчуття неприємного їх смаку, з одного боку, і приємного відчуття їжі, з другого, що є умовою для виділення «психічного» шлункового соку внаслідок збудження апетиту.
Обов’язковою умовою для виявлення позитивної дії гіркот на апетит і травлення є приймання їх усередину з невеликою кількістю води за 20-30 хв до їди. Приймання їх у лікарських формах, які маскують гіркий смак, як і введення в шлунок за допомогою зонда або в пряму кишку, є неефективним. Гіркоти, прийняті всередину під час їди, гальмують секрецію і моторику шлунка.
Показання: гіпоацидний і хронічний атрофічний гастрит, анорексія неврогенного походження, перенесені оперативні втручання тощо.
Протипоказання: підвищена секреція, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, рефлюкс шлунково-стравохідний.
Як гіркоти часто використовують препарати полину, золототисячника, бобівника трилистого та деревію.
Полин гіркий (Artemisia absinthium L.) — багаторічна трав’яниста рослина 100-120 см заввишки. Лікарською сировиною є трава, яку заготовляють на початку цвітіння (червень-липень). Висушують її в затінку, під навісом або в сушарнях при температурі 40-50 °С.
З цієї рослини виділені гіркі глікозиди абсинтин і анабсинтин, флавоноїди, ефірна олія, фітонциди, алкалоїди, вітаміни (кислота аскорбінова та провітамін А), органічні кислоти, дубильні речовини.
Галенові препарати полину, як і всі інші гіркоти, рефлекторно стимулюють функцію залоз травного каналу, підсилюють виділення жовчі, поліпшують травлення.
Траву полину використовують для виготовлення екстракту, настойки та настою.
Екстракт полину густий — це густа маса темно-бурого кольору з ароматичним запахом полину та гірким смаком. Його призначають по 10-20 крапель за 30-40 хв до приймання їжі. Настойка полину виготовляється на 70 % спирті у співвідношенні 1 : 5. Це прозора бурувато-зеленого кольору дуже гірка на смак рідина. Приймають її по 15-20 крапель 3 рази на день за 15-20 хв до їди.
Золототисячник звичайний (малий) (Centaurium etythraea Rain.) — дворічна або однорічна трав’яниста рослина 10-40 см заввишки.
Трава золототисячника містить гіркі глікозиди, алкалоїд генціанін, кислоту аскорбінову, ефірну олію, слизи тощо.
Препарати золототисячника {настойка, настій) збуджують апетит, стимулюють секрецію травних залоз, підвищують перистальтику травного каналу.
Трава золототисячника входить до складу апетитних і шлункових зборів.
Бобівник трилистий (трилисник) (Menyanthes trifoliata L.) — багаторічна трав’яниста рослина. Лікарська сировина — листя, в яких містяться глікозиди меніатин та меліатин, кілька флавонових глікозидів (рутин та ін.), дубильні речовини, холін, олія тощо.
Препарати бобівника трилистого крім стимулюючого впливу на секрецію та моторику органів травлення підвищують виділення жовчі, мають протизапальну та проносну дію.
Траву бобівника трилистого використовують для виготовлення пастою.
Деревій звичайний (Achillea millefolium L.) — містить алкалоїди, філохінон, полісахариди, дубильні речовини, ефірні олії, органічні кислоти, спирти тощо. Має кровоспинні, антигіпертензивні властивості, збуджує апетит, секрецію слинних та шлункових залоз, виділення жовчі, зменшує метеоризм. Крім того, препарати деревію усувають спазми шлунка, кишок, жовчних проток. Офіцинальним є збір для збудження апетиту (Species amarae), до складу якого входить трава полину гіркого (8 частин) і трава деревію звичайного (2 частини).
Крім гіркот, апетит стимулюють також інші засоби, а саме: інсулін, який викликає відчуття голоду, що пов’язано з гіпоглікемією, деякі психотропні (аміназин, амітриптилін, літію карбонат), неврот-ропні, антигіпертензивні (клофелін) засоби, анаболічні стероїди тощо.
Анорексигенні — це засоби, які знижують апетит. їх застосовують у випадках аліментарного ожиріння, яке погіршує перебіг багатьох захворювань, призводить до порушення обміну речовин, розладів з боку серцево-судинної системи, печінки та ін. Провідним методом лікування хворих на ожиріння є різке обмеження їжі з високою енергетичною цінністю і посилення фізичної активності, що створює в організмі негативний енергетичний баланс. Проте під час такого лікування звичайно виникає тяжке відчуття голоду, що примушує застосовувати препарати, які знижують апетит.
Класифікація.
1. Препарати, що впливають на катехоламінергічну систему і стимулюють ЦНС:
а) похідні фенілалкіламіну (фепранон, дезопімон);
б) похідні ізоіндолу (мазиндол).
2. Препарати, що впливають на серотонінергічну систему:
а) похідні фенілалкіламіну (фенфлурамін, фенілпропаноламін).
3. Препарати, що пригнічують шлунково-кишкові ліпази (орлістат та ін.).
Активним анорексигенним засобом є фенамін, який має центральну психостимулюючу і периферичну адреноміметичну дію. Він стимулює центр насичення, що викликає пригнічення центру голоду. Крім того, препарат підвищує збудливість кори великого мозку, що, очевидно, також сприяє пригніченню цього центру. Проте як анорексигенний засіб фенамін не застосовується. Це зумовлено тим, що у хворих, які приймають фенамін з приводу ожиріння, розвивається загальне збудження, безсоння, виникає тахікардія, аритмія, підвищується артеріальний тиск. Крім того, до фенаміну швидко виникає звикання і пристрасть.
Серед структурних аналогів фенаміну виявлено ряд речовин, яким властива більш-менш висока вибірковість анорексигенної дії, а також слабка психостимулююча і периферична активність. Такими препаратами є фепранон і дезопімон. Порівняно з фенаміном анорекси-генний ефект цих препаратів виявляється меншою мірою. Механізм дії такий самий, як фенаміну.
У хворих на ожиріння фепранон сприяє зменшенню маси тіла. Активність його достатньою мірою виявляється у перші 8-12 тижнів, потім поступово знижується.
У шлунку фепранон абсорбується швидко. Накопичується переважно в мозку, печінці, нирках. Т1/2 — близько 8 годин. Інактивується інгібіторами МАО. Виводиться нирками частково у вигляді метильованих метаболітів.
Хворі переносять фепранон і дезопімон добре. Проте в осіб з підвищеною чутливістю і при передозуванні можливі негативні ефекти у вигляді тахікардії, аритмії, підвищення артеріального тиску, неспокою, порушення сну. У разі тривалого використання розвивається звикання і лікарська залежність.
Протипоказання: вагітність, пізні стадії гіпертензивної хвороби, порушення мозкового і вінцевого кровообігу, інфаркт міокарда, глаукома, тиротоксикоз, захворювання, які супроводжуються підвищеною збудливістю центральної нервової системи і судомами тощо.
Мазиндол за анорексигенною дією перевищує фенамін у 5—10 разів. Крім того, він пригнічує абсорцію тригліцеридів, знижує рівень холестерину.
Фенфлурамін і фенілпропаноламін схожі на мазиндол, але вони пригнічують функцію ЦНС і підвищують AT.
Ормстат діє аноригенно, знижуючи активність шлунково-кишкових ліпаз.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Фармакологія (Конспект лекцій)