Головна Головна -> Підручники -> Підручник Фармакологія (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 6.8.1. Засоби, що підвищують рухову функцію кишок.

6.8.1. Засоби, що підвищують рухову функцію кишок.


6.8.1.1. ЗАСОБИ, ЩО УСУВАЮТЬ АТОНІЮ КИШОК.
Серед речовин, які усувають атонію кишок, найбільше практичне значення мають антихолінестеразні засоби, пітуїтрин, натрію хлорид та ін.
Із антихолінестеразних засобів найчастіше застосовують прозерин. Його призначають для профілактики атонії і лікування кишок хворих після операції, у випадках стійкого атонічного запору тощо.
Після підшкірного введення прозерину ефект настає через кілька хвилин, усередину — через 1-2 год. У зв’язку з цим для збудження моторики кишок прозерин потрібно призначати парентерально. Здебільшого вводять підшкірно або внутрішньом’язово по 1-2 мл 0,05 % розчину через кожні 4 год.
Інші антихолінестеразні засоби впливають на моторику кишок менше, тому їх при атонії застосовувати недоцільно.
Пітуїтрин впливає на моторну функцію кишок за рахунок гормону вазопресину, що входить до його складу. При атонії кишок пітуїтрин вводять підшкірно або внутрішньом’язово по 5-10 ОД. За потреби ін’єкції можна повторювати. Відновлення моторики кишок, як правило, починається через 10-20 хв, поступово зростає, інколи навіть до спазмів і проносу.
У випадках післяопераційної атонії, паралітичної, странгуляційної і обтураційної непрохідності кишок, коли організм втрачає багато води і електролітів через блювання, під шкіру вводять близько 2 л ізотонічного розчину натрію хлориду.
Кращих результатів досягають при введенні гіпертонічного розчину натрію хлориду внутрішньовенно повільно. Вводять близько 20 мл і більше 10 % розчину. Більш концентровані розчини вводити не слід, оскільки у вені на місці ін’єкції можуть утворюватися тромби.

6.8.1.2. ПРОНОСНІ ЗАСОБИ.
Проносні засоби викликають розрідження вмісту кишок, підвищують їх моторну функцію і прискорюють дефекацію. Дія проносних засобів рефлекторна (викликають подразнення чутливих рецепторів кишок). Підвищення моторики на місці дії проносних засобів рефлекторно поширюється на інші ділянки кишок, а також на інші органи, особливо на серцево-судинну систему. Настає перерозподіл крові, що призводить до зменшення крово-наповнення судин мозку і усунення загрози крововиливу. Проносні засоби, особливо сильнодіючі, стимулюють скоротливу функцію матки, тому під час вагітності і менструації їх призначають з обережністю.
Класифікація. Залежно від локалізації дії розрізняють засоби, які підвищують моторну функцію: а) переважно тонкої кишки, б) переважно товстої кишки і в) усіх відділів кишок.
До засобів, дія яких поширюється на всі відділи кишок, належать солі (натрію і магнію сульфат, водорозчинні фосфати тощо), які дуже повільно проникають через кишковий бар’єр.
Найчастіше застосовують магнію і натрію сульфат, а також деякі мінеральні води («Моршинська», «Баталінська», «Слов’янська») і мінеральні солі (наприклад, карловарську, яка містить велику кількість натрію сульфату).
У зв’язку з тим що аніони і катіони цих проносних засобів погано абсорбуються, у кишках створюється високий осмотичний тиск, що перешкоджає абсорбції води, Крім того, гіпертонічні розчини цих солей сприяють дифузії води в просвіт кишок, і вони переповнюються рідиною. Це викликає механічне подразнення барорецепторів і рефлекторне посилення моторики кишок. Проносній дії сульфатів сприяє також підвищене утворення в кишках сірководню.
Залежно від шляху введення магнію сульфат діє по-різному (мал. 42). Виходячи з механізмів проносної дії магнію і натрію сульфату, потрібно дотримуватися певних умов, які забезпечують максимальний ефект: призначати натще і з достатньою кількістю теплої води (1/2-2 склянки). За дотримання цих умов проносний ефект настає через 4-6 год. Концентровані розчини цих солей можуть викликати рефлекторний спазм воротаря (pylorus), що затримує надходження їх у кишку.
Дію сольових проносних можна прискорити вживанням великої кількості теплої води: ефект настає значно раніше — через 1-3 год.
Проносні солі застосовують за потреби швидкого спорожнення кишок одноразовим прийомом препарату. Повторний прийом протягом доби або в найближчі дні неприпустимий через подразнювальну дію цих препаратів.
Після прийому сольових проносних стає неможливою абсорбція в кишках не тільки води, а й різних речовин — харчових, лікарських, отруйних. У зв’язку з цим магнію і натрію сульфат застосовують у випадках отруєння різними лікарськими речовинами й отрутами, прийнятими всередину. Проносні солі запобігають абсорбції і різко прискорюють виведення отрути з травного каналу.
Для цього призначають по 20-30 г солі з великою кількістю теплої води (2-3 склянки).
Сольові проносні використовують з антигельмінтними засобами (гальмують абсорбцію останніх і сприяють підтриманню їх високої концентрації в кишках). Вони прискорюють також виведення гельмінтів і вмісту кишок, у тому числі анти-гельмінтного препарату. Сольові проносні застосовують також у випадках загрози крововиливу в мозок і при набряку мозку, рідше при набряках, зумовлених хронічною недостатністю серця, для дегідратації організму. У таких випадках натрію сульфат призначають по 20-30 г у концентрованих розчинах (на півсклянки води), що сприяє виведенню з організму максимальної кількості рідини.
Протипоказання: гострі захворювання органів черевної порожнини (апендицит, холецистит, цистит, перитоніт), наявність механічної перешкоди для просування вмісту кишок (защемлена грижа, ілеус), захворювання, які супроводжуються кровотечами з матки, травного каналу тощо.
До препаратів, які підвищують рухову функцію переважно тонкої кишки, належать ті олії, які не розщеплюються і не абсорбуються в кишках (вазелінова олія), або розщеплюються і абсорбуються частково (рицинова — касторова, оливкова, мигдальна, кунжутна, а також риб’ячий жир). Ці олії або в незміненому, або в емульгованому стані виводяться назовні, сприяючи розм’якшенню калових мас і полегшенню їх просування через товсту кишку.
Олія рицинова (касторова) — прозора густа в’язка жовтувата рідина, має слабкий запах і своєрідний смак. У будь-яких співвідношеннях змішується зі спиртом, ефіром, хлороформом. Отримують з насіння рицини, яка росте у тропічній Африці, культивується в південних районах СНД.
Ця олія сама по собі подразнювальної дії не має, у шлунку не змінюється. Лише у дванадцятипалій кишці вона під впливом ліпази і лужного середовища частково гідролізується на гліцерин і рициноло-ву (оксипальмітинову) кислоту. Солі цієї кислоти, подразнюючи хеморецептори слизової оболонки кишок, викликають рефлекторне збудження перистальтики. Внаслідок цього прискорюється просування вмісту кишок, швидше настає дефекація. Після прийому столової ложки олії рицинової випорожнення кишок настає через 2-6 год.
У міру видалення вмісту кишок, як і продуктів гідролізу олії рицинової, товста кишка розслаблюється, внаслідок чого можливий тимчасовий запор.
Як проносний засіб олію рицинову призначають всередину дорослим по 15—30 г, а дітям по 5-15 г на прийом, головним чином хворим на ентероколіт, а також хронічний запор у зв’язку з гемороєм, проктитом, тріщиною відхідника. її застосовують і для підготовки хворих до рентгенологічного дослідження органів черевної порожнини, щоб видалити з кишок гази і вміст. Для цього можна використовувати препарати сени. Призначати сольові проносні в даному випадку недоцільно, оскільки після їх застосування гази і рідина в кишках залишаються.
Оскільки олія рицинова викликає рефлекторне підвищення моторної функції матки, її можна застосовувати у випадках слабкості пологової діяльності. Для цього її призначають всередину по 40-50 г у поєднанні з окситоцином, хініном, пахікарпіном та ін.
Крім того, в мазях і бальзамах олію рицинову застосовують зовні при виразках, ранах, опіках тощо. Вона входить до складу мазі Вишневського.
Застосування олії рицинової як проносного засобу протипоказане у випадках отруєнь жиророзчинними отрутами (бензолом, фосфором та ін.), а також після приймання препаратів чоловічої папороті: у зв’язку з розчинністю цих речовин в олії прискорюється їх абсорбція і посилюється інтоксикація.
Олію вазелінову призначають усередину по 1-2 ст. ложки на день, переважно хворим з хронічним запором.
Рухову функцію переважно товстої кишки підвищують за допомогою засобів рослинного і синтетичного походження. Найбільшого поширення отримали препарати з рослин, які містять антраглікозиди, а з синтетичних — фенолфталеїн (пурген) та ізафенін.
Антраглікозиди — це складні ефіри, під час гідролізу яких утворюються похідні антрахінону і цукру. На відміну від серцевих глікозидів антраглікозиди вибірково діють на кишки. Діючими речовинами є не антраглікозиди, як такі, а продукти їх гідролізу, а саме, похідні антрахінону — емодин (тріоксиметилантрахінон) та ін. Ці речовини, подразнюючи інтерорецептори переважно товстої кишки, викликають посилення перистальтики і внаслідок цього її спорожнення.
Припускають, що гідроліз антрагліко-зидів відбувається не в кишках, а в інших органах, можливо, в печінці. Потім продукти гідролізу їх разом з жовчю виділяються в кишки і впливають на рецептори. Деякі з цих продуктів, а саме, кислота хризофанова, виділяються з організму з молоком і сечею, забарвлюючи їх у жовтий колір. Проносний ефект препаратів, які містять антраглікозиди, настає через 6-10 год, тому їх призначають звичайно на ніч.
Проносні засоби, які містять антраглікозиди, як і синтетичні препарати, застосовують переважно для усунення звичного запору, а також у разі затримки та утруднення дефекації у зв’язку з гемороєм. У таких випадках ці препарати приймають у великих дозах, а за неефективності застосовують інші проносні засоби.
Проносні препарати, які містять антраглікозиди, у великих дозах можуть викликати біль у животі й тенезми. З обережністю їх слід призначати вагітним жінкам та годувальницям, а також хворим із захворюваннями печінки та нирок. Негативним реакціям на проносні засоби запобігають ретельним підбором доз.
У медичній практиці широко використовують препарати з кореня ревеню, кори крушини, листя сени тощо.
Корені ревеню (Radices Rhei), багаторічної трав’янистої рослини, використовують у медицині.
Корені та кореневища ревеню містять антраглікозиди, таноглікозиди, кислоту хризофанову, смоли, пектинові речовини, багато крохмалю тощо. З них виготовляють порошок, таблетки, сухий екстракт, сироп. Ці препарати призначають як проносні та жовчогінні засоби при хронічному запорі, атонії кишок, метеоризмі. Інколи їх застосовують як в’яжучі засоби (закріплюючий ефект): таноглікозиди не посилюють, а, навпаки, пригнічують моторику кишок. Зв’язуючись з білками, вони утворюють осад, який захищає рецептори слизової оболонки кишок від подразнення. Для досягнення проносного ефекту препарати ревеню призначають у дозах 0,5-2 г на прийом. Сироп ревеню використовують як легке проносне головним чином у педіатрії.
Кора крушини (Cortex Frangulae Alni). Із кори крушини виготовляють рідкі й сухі екстракти, проносні збори тощо. Ці препарати викликають проносну дію через 8-10 год після прийому всередину. Великий латентний період зумовлюється повільним гідролізом антраглікозидів крушини ферментами та бактеріальною флорою товстої кишки в лужному середовищі. Вони починають розпадатись лише в товстій кишці, де і проявляють свою проносну дію. Вона є результатом подразнення рецепторного апарату цього відрізка кишок. Крім того, препарати крушини гальмують абсорбцію з кишок, у зв’язку з чим об’єм кишкового вмісту збільшується, випорожнення кишки полегшується.
Препарати крушини призначають хворим з хронічним запором. Тривале лікування цими препаратами призводить до звикання, що потребує збільшення дози або заміни їх на інші препарати аналогічної дії.
Вагітним жінкам ці препарати протипоказані: можуть призвести до викидня.
Сухим стандартизованим препаратом кори крушини є препарат рамніл. Його призначають хворим з хронічним запором по 0,2 г на ніч.
Листя сени (Folia Sennae), або касії вузьколистої (Folium Cassia) — напівкущовика, що культивується в Середній Азії та Казахстані, містить антраглікози-ди, флавонові глікозиди, органічні кислоти, полісахариди тощо.
Листя сени використовують для виготовлення пастою, таблеток екстракту сени сухого, порошку кореня солодки складного, зборів; імпортні препарати — сена-де, пафіол, глаксена, регулакс та ін.
Ці препарати мають проносну дію, оскільки стимулюють моторну функцію кишок, особливо товстої кишки. Використовують у випадках хронічного запору, післяопераційної атонії кишок, перед хірургічним втручанням.
До складу порошку кореня солодки складного (Pulvis Glycyrhizae compositus) входить 20 частин порошку листя сени, 20 частин плодів кореня солодки, 10 частин порошку плодів фенхеля, 10 частин сірки очищеної та 40 частин порошку цукру. Як легкий проносний засіб призначають по 1-2 чайній ложці 1-3 рази на день з водою.
Збір протигеморойний (Species antihaemorrhoidales) містить листя сени, кору крушини, траву деревію, плоди коріандру та корінь солодки — по 20 частин. Столову ложку збору заварюють склянкою кип’ятку, настоюють 20 хв, проціджують. Призначають по 1/2-1 склянці на ніч.
Фенолфталеїн є синтетичним проносним засобом. За характером проносної дії подібний до антраглікозидів. Є надійним і порівняно легким проносним засобом. Ефект настає через 6-8 год після прийому і зберігається протягом 2-4 днів.
Тривалість дії фенолфталеїну зумовлена тим, що він, абсорбуючись у кишках, надходить до печінки, звідки з жовчю виділяється знову в кишки. У зв’язку з повільним виділенням із організму при повторних введеннях можлива кумуляція, яка проявляється подразненням нирок, висипом на шкірі. Призначають усередину по 0,1-0,2 г на ніч. У менших дозах він викликає розм’якшення калових мас.
Ізафенін порівняно з фенолфталеїном має активнішу проносну дію, він менш токсичний і не подразнює нирок. Збуджує перистальтику переважно товстої кишки. Його можна призначати вагітним жінкам і дітям, а також хворим на захворювання нирок.
Ізафенін входить до складу комбінованих таблеток «Ізаман».
Бісакодил. Ефект настає через 4 — 5 год.
Широко застосовують засоби, що пом’якшують калові маси: лактулазу, сорбі-тол, форлакс.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Фармакологія (Конспект лекцій)