Головна Головна -> Підручники -> Підручник Фармакологія (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 6.8.2. Засоби, що пригнічують рухову функцію кишок.

6.8.2. Засоби, що пригнічують рухову функцію кишок.



6.8.2.1. ЗАСОБИ, ЩО УСУВАЮТЬ СПАЗМ КИШОК.
Спазми кишок звичайно супроводжуються болем (кишкова колька) різної інтенсивності й локалізації. Вони можуть виникати внаслідок деяких захворювань кишок або інших органів і систем (гіпофункція надниркових залоз, діабетична кома, інтоксикація лікарськими речовинами, отрутами тощо).
Спазмолітичний вплив на кишки мають лікарські засоби: м-холінолітичні, гангліоблокуючі, засоби з міотропною дією. Серед них особливий інтерес мають: атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, бензогексоній, пірилен, папаверину гідрохлорид, но-шпа та ін.

6.8.2.2. ПРОТИПРОНОСНІ ЗАСОБИ.
Пронос є симптомом багатьох захворювань та інтоксикацій (дизентерії, холери, інколи туберкульозу, септичних процесів, отруєнь арсеном, солями важких металів тощо). Часто його причиною є недостатня функція шлунка (ахілія) і підшлункової залози, захворювання ендокринних залоз.
Ліквідація проносу при цих захворюваннях можлива лише за правильної діагностики і раціонального харчування. Наприклад, при наявності проносу у хворих на туберкульоз ефективним є призначення протитуберкульозних засобів. Пронос у хворих з недостатньою секреторною функцією шлунка або підшлункової залози знімають засобами, що компенсують цю недостатність (пепсин, шлунковий сік натуральний, панкреатин та ін.). У випадках, коли причиною проносу є інфекційні процеси, ефективними є засоби з протимікробною дією (антибіотики, сульфаніламідні препарати, похідні нітрофурану).
Для ліквідації проносу крім зазначених застосовують засоби, які мають також неспецифічну протизапальну дію.
В’яжучі засоби, вступаючи в реакцію з тканинними білками поверхні слизових оболонок, ерозій і виразок, утворюють альбумінати у вигляді плівки, яка покриває поверхню слизової оболонки шлунка і кишок. Ця плівка захищає її від механічних, термічних і хімічних подразнень, внаслідок чого зменшується потік патологічних імпульсів із зони ушкодження, гальмується абсорбція різних речовин, у тому числі токсичних. У результаті в зоні ушкодження зникає запальна реакція, зменшується моторика кишок, прискорюється епітелізація ерозій і виразок.
Із групи в’яжучих засобів для ліквідації проносу застосовують танальбін та інші препарати рослинного походження, а також синтетичний препарат — бісмуту нітрат основний.
Танальбін є продуктом взаємодії дубильних речовин з білками (казеїном). На відміну від таніну він не має в’яжучої дії на слизову оболонку порожнини рота, стравоходу і шлунка. Лише в кишках у зв’язку з перетравлюванням білкового компонента звільняється танін, який і викликає в’яжучий ефект. Захищаючи рецептори від подразнення й ослаблюючи запалення, танін зменшує перистальтику кишок і ліквідує пронос. При цьому у зв’язку із звуженням судин слизової оболонки кишок знижується секреція кишкових залоз.
Танальбін призначають усередину по 1-2 таблетки 3-4 рази на день.
Як протипроносні засоби застосовують також настої і відвари трави звіробою (Herba Нурегісі), плоди чорниць (Fructus Murtilli), плоди черемхи (Baccae Prumi racemosae), кореневище перстачу (Rhizoma Tormentilla) та ін.
Бісмуту нітрат основний (Bismuti subnitras) має в’яжучу і протимікробну дію.
У гастроентерологічній практиці в’яжучі засоби застосовують при багатьох захворюваннях, особливо запальних і запально-виразкових процесах тонкої і товстої кишок (ентерит, ентероколіт, коліт) і діареї різного походження. При таких захворюваннях звичайно назначають бісмуту нітрат основний, танальбін або настої і відвари із зазначених рослин. У випадках інфекційних запальних захворювань кишок ці засоби комбінують з протимікробними. Для усунення проносу часто поєднують в’яжучі засоби зі спазмолітичними, обволікаючими, анальгетиками і адсорбуючими речовинами. При запаленні прямої кишки в’яжучі засоби, часто в поєднанні з анестезином, препаратами беладонни та іншими, застосовують у вигляді клізм і свічок.
Обволікаючі засоби як високомолеку-лярні речовини, які утворюють з водою колоїдні розчини, механічно захищають слизову оболонку травного каналу від подразнення. Внаслідок цього зменшуються рефлекторні реакції, гальмується моторика кишок, сповільнюється всмоктування у шлунку і кишках, у тому числі лікарських і токсичних речовин. Створюються сприятливі умови для усунення запального процесу.
Обволікаючу дію мають крохмаль, трагакант, аравійська камедь, препарати з алтейного кореня, бульб салепу, насіння льону та ін.
Крохмаль (пшеничний, кукурудзяний, рисовий, картопляний) застосовують у вигляді колоїдного розчину (Mucilago Amyli), який отримують розчиненням його у гарячій воді. Застосовують зовнішньо, всередину і в клізмах. Бульби салепу (Tuber Salep) і аравійську камедь (Gummi arabicum) також застосовують для приготування колоїдних розчинів (слизів). Корінь алтеї (Radix Althaeae) застосовують у вигляді порошку, настою, екстракту сухого (Extractum Althaeae siccum) і сиропу (Sirupus Althaeae), як відхаркувальний, протизапальний і обволікаючий засоби. Насіння льону (Semen Lini) використовують у вигляді відвару та емульсії.
Прийняті всередину адсорбуючі засоби крім протизапальної дії сприяють зниженню кислотності шлункового соку і гальмують моторику кишок, ліквідують метеоризм і пронос.
Найактивнішим адсорбуючим засобом є вугілля активоване (Carbo activatus): має велику загальну поверхню (1г — близько 200 м2). Випускається у вигляді порошку, гранул і таблеток під назвою карболен (Carbolenum). Вугілля активоване застосовують як адсорбент при гіперацидному гастриті, метеоризмі, інфекційних захворюваннях травного каналу, харчових інтоксикаціях, отруєннях алкалоїдами (стрихніном, морфіном, атропіном та ін.), барбітуратами, солями важких металів, фосфором, калію ціанідом.
Хворим з підвищеною кислотністю шлункового соку, диспепсією і метеоризмом вугілля активоване призначають усередину по 1/2-1 чайній ложці або 1-2 г кілька разів на день, при інфекційних захворюваннях кишок — по 1-2 столовій ложці на півсклянки води кілька разів на день. При гострих отруєннях лікарськими речовинами чи отрутами препарат потрібно призначати у великих дозах: по 3-10 столових ложок з наступним введенням сольових проносних засобів.
При метеоризмі адсорбуючі засоби часто поєднують з іншими препаратами. Наприклад, у випадках істеричної аерофагії доцільно вводити їх із седативними і психотропними засобами; при паралітичному метеоризмі — з пітуїтрином, холі-номіметичними і антихолінестеразними засобами; при метеоризмі внаслідок порушення секреції шлункових і підшлункової залоз — з соком шлунковим натуральним, панкреатином та ін.
При метеоризмі ефективні також вітрогінні засоби, які отримують з листя м’яти перцевої, квіток ромашки лікарської тощо. Очевидно, вони за рахунок ефірних олій, які містяться в них, рефлекторно поліпшують секреторно-моторну та резорбційну функцію травного каналу, діють протимікробно.
Листя м’яти перцевої (Folia Men-thae piperitae),трав’янистої багаторічної рослини. З листя та суцвіть виділяють ефірну олію. В них є також флавоноїди, каротин, стероли, поліфеноли, мікроелементи (мідь, манган, стронцій тощо).
Основною діючою речовиною ефірної олії м’яти перцевої є ментол. Після нанесення на слизову оболонку чи втирання у шкіру він подразнює нервові закінчення, з’являється відчуття холоду та поколювання. При збудженні холодових рецепторів звужуються поверхневі судини і рефлекторно розширюються судини внутрішніх органів. Цим, очевидно, пояснюється зменшення відчуття болю при стенокардії. Ментол має також легку мі-сцевоанестезуючу дію. Подразнюючи рецептори слизової оболонки шлунка і кишок, ментол підсилює перистальтику та секрецію органів травлення. Він має також антисептичні властивості, тому обмежує процеси гниття і бродіння. Препарати м’яти перцевої стимулюють секрецію жовчі.
М’яту перцеву використовують для виготовлення галенових препаратів — настоїв і настойок. їх застосовують як засоби, що рефлекторно поліпшують кровообіг у судинах мозку та серця, як спазмолітики при спастичних явищах у травному каналі, жовчних шляхах, протоках підшлункової залози.
Олія м’яти перцевої — прозора безбарвна або блідо-жовтого кольору рідина із запахом м’яти. До її складу входить близько 50 % ментолу, 4-9 % ефірів ментолу з кислотами оцтовою та валеріановою. Використовують у мікстурах по 1-3 краплі при метеоризмі, захворюваннях печінки і жовчного міхура, для корекції смаку лікарських препаратів. Входить до складу корвалолу (валокордину).
Квітки ромашки лікарської (Flores Chamomillae Recutitae), однорічної трав’янистої рослини з інтенсивним запахом, що росте на полях, городах, біля житла.
У суцвіттях ромашки лікарської містяться флавоноїди, діоксикумарини, холін, кислота аскорбінова, каротин, гіркі речовини, слизи, ефірна олія.
Ефірна олія ромашки в експерименті стимулює рефлекторну діяльність, збуджує центри довгастого мозку, збільшує частоту дихання і скорочень серця, розширює судини мозку. У великих дозах пригнічує центральну нервову систему, знижує тонус скелетної мускулатури. Жовчогінну дію має не тільки ефірна олія, а й рідкий екстракт ромашки.
Препарати ромашки лікарської (настій, рідкий екстракт, ефірна олія) належать до потогінних, вітрогінних та антиспастичних засобів. Для них властива заспокійлива і знеболювальна дія. Вони прискорюють регенерацію епітелію, пригнічують запалення, процеси бродіння і гниття в кишках.
У вигляді настою ромашки лікарської приймають усередину як спазмолітичний засіб при гастриті, спастичному хронічному коліті, які супроводжуються бродінням у кишках, для стимуляції виділення жовчі та поліпшення травлення. Крім того, його призначають хворим на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, гіперацидний гастрит, при болю, печії, нудоті.
Із синтетичних протипроносних засобів широко використовують лопераміду гід-рохлорид (імодіум, лопедіум), який знижує тонус і рухову активність гладких м’язів кишок за рахунок зв’язування з ошатними рецепторами їх стінки. Підвищує тонус сфінктера відхідника. Дія препарату настає швидко і триває 4-6 год.
Показання: гостра і хронічна діарея різного походження, регуляція випорожнень у пацієнтів з ілеостомою.
Побічна дія: головний біль, біль у надчеревній ділянці, сухість у роті, алергічні реакції.
Протипоказання: вагітність, лактація, вік до 2 років, гострий виразковий коліт, непрохідність кишок.
До протипроносних засобів належить смекта, що має адсорбційну й обволікаючу активність.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Фармакологія (Конспект лекцій)