Головна Головна -> Підручники -> Підручник Фармакологія (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 8.4. Види вітамінної терапії.

8.4. Види вітамінної терапії.



Замісна вітамінотерапія передбачає введення вітамінного препарату у випадках певного гіпо- або авітамінозу (наприклад, хворим на пелагру — кислоти нікотинової, на цингу — кислоти аскорбінової), а також застосування вітамінних препаратів у разі латентної вітамінної недостатності. Замісна вітамінотерапія повинна бути полівітамінною, а кількісні співвідношення вітамінів — відповідати середньодобовій потребі.
Патогенетична вітамінотерапія — призначення вітамінних препаратів при захворюваннях, у патогенезі яких має суттєве значення відносна недостатність певного вітаміну. Наприклад, препарати тіаміну призначають хворим із недостатністю серця, коли в міокарді порушуються процеси вуглеводного обміну і має місце накопичення недоокиснених продуктів, продуктів метаболізму сахаридів. За цих умов збагачення тканин коферментами, які беруть участь у вуглеводному обміні, деякою мірою поповнює відносну їх нестачу. Для цього вводять тіамін, як кофермент вуглеводного обміну, або кокарбоксилазу (коферменту форму тіаміну).
Фармако динамічну вітамінотерапію застосовують при захворюваннях, що не належать до гіпо- або авітамінозу. При цьому використовують не специфічні вітамінні біохімічні властивості даної речовини, а інші, не пов’язані з вітамінною природою. Дуже широко як фармако-динамічний засіб застосовують кислоту нікотинову. Вона є, з одного боку, типовим вітамінним препаратом, який вводять хворим на пелагру і цукровий діабет для стимуляції утворення НАД і НАДФ, а з іншого боку, їй властива дія, не пов’язана з вітамінною функцією. Наприклад, кислота нікотинова ефективно розширює судини. Цей фармакологічний ефект використовують для зниження артеріального тиску у хворих на гіпертензивну хворобу.
Особливістю фармакодинамічної терапії є дозування вітамінних препаратів: дози перевищують добову потребу людини в десятки і сотні разів. Наприклад, добова потреба для дорослої людини кислоти нікотинової становить 20 мг. У високих нефізіологічних дозах, що перевищують добову потребу в 100 або 1000 разів, кислота нікотинова пригнічує синтез холестерину, і цей ефект використовують при гіперхолестеринемії для лікування хворих на атеросклероз.
Вітамінні препарати.
Назва.Форми випуску, середні терапевтичні дози, способи застосування.
Тіаміну хлорид (віт. В|) Thiamini chloridum
Кокарбоксилаза Cocarboxylasum
Рибофлавін (віт. В2)
Riboflavinum
Кальцію пантотенат(віт. В5)
Calcii pantothenas
Кислота фолієва (віт. Вс) Acidum folicum Кислота нікотинова (віт. В3) Acidum nicotinicum
В ампулах по 1 мл 2,5 і 5 % розчину; порошок, таблетки по 0,005-0,01 г.
Усередину по 0,002-0,01 г 1-5 разів на добу через 10-15 хв після їди; внутрішньом’язово — по 0,5-1 мл 5 % розчину
В ампулах по 0,05 г сухої речовини в комплекті з розчинником;
порошок, таблетки по 0,01 г; 0,01 % розчин — очні краплі.
Усередину дорослим 0,05-0,1 г на добу; внутрішньом’язово
В ампулах по 1 мл 1 % розчину.
Внутрішньом’язово
Таблетки по 0,01 г; в ампулах по 1 мл 20 % розчину.
Усередину дорослим по 0,1-0,2 г 2-4 рази на добу, дітям по 0,05-0,2 г на добу; парентерально 1-2 мл 20 % розчину 1-2 рази на добу
Порошок, таблетки по 0,001 г.
Усередину дорослим по 0,0005-0,001 г 1-2 рази на добу
Порошок, таблетки по 0,05 г; в ампулах по 1 мл 1 % розчину.
Внутрішньом’язово і внутрішньовенно
Нікотинамід Nicotinamidum
Шридоксину гідрохлорид (віт. В6) Pyridoxin! hidrochloridum
Ціанокобаламін (віт. В12) Cyanocobalaminum
Кислота аскорбінова Acidum ascorbinicum
Галаскорбін Galascorbinum
Рутин (віт. Р)
«Аскорутин» Ascorutinum
Ретинолу ацетат (віт. А) Retinoli acetas
Ергокальциферол (віт. D2) Ergocalciferolum
Токоферолу ацетат (віт. Е) Tocopheroli acetas
Аеровіт Aerovitum
«Декамевіт»
Decamevitum
Горобини звичайної плоди
Fructus Sorbi aucupariae
Шипшини плоди Fructus Rosae
Порошок по 0,015 г; таблетки по 0,005; 0,015 і 0,025 г; в ампулах по 1 мл 1 і 5 % розчину і по 2 мл 2,5 % розчину. Усередину і парентерально
Порошок, таблетки по 0,002 і 0,01 г; в ампулах по 1 мл 1 і 5 % розчину.
Усередину по 0,02-0,05 г 1-3 рази на добу; внутрішньом’язово, підшкірно і внутрішньовенно по 1-2 мл 1; 2,5 та 5 % розчину
В ампулах по 1 мл (ЗО; 100; 200 і 500 мкг) в 1 мл ізотонічного розчину натрію хлориду (по 1 мл 0,003; 0,01; 0,02 і 0,05 % розчину).
Парентерально
Порошок; таблетки по 0,05 і 0,1 г; по 0,025 г — для дітей; по 0,02 г разом з глюкозою; комплексні таблетки «Аскорутин»; в ампулах по 1 і 2 мл 2 і 10 % розчину та по 1, 2 і 5 мл 10 % розчину.
Усередину профілактично 0,05-0,1 г на добу; для лікування 0,05-0,1 г 3-5 разів на добу дорослим; парентерально. Разова доза — не більше 0,2 г, добова — 0,5 г Порошок, таблетки по 0,5 г.
Усередину по 0,5 г 3-4 рази на добу; зовнішньо при тріщинах, опіках, променевих ураженнях шкіри — 0,5-1 % водний розчин Порошок, таблетки по 0,02 г.
Усередину дорослим по 0,02-0,05 г 2-3 рази на добу Таблетки (аскорбінової кислоти 0,05 г; рутину 0,05 г; глюкози 0,2 г). Усередину по 1 табл. 2-3 рази на добу
У капсулах по 0,2 г 0,568, чи 5,68 % розчину (3 300; 5 000; 33 000 МО); 3,44 і 8,6 % розчину (в 1 мл 100 000 і 250 000 МО; в 1 краплі 5 000 і 12 500 МО відповідно) в ампулах по 1 мл, що містять 25 000, 50 000 і 100 000 МО. Усередину в капсулах і краплях; внутрішньом’язово Драже по 0,0125 мг (500 МО); у флаконах по 10 мл 0,0625 % (в 1 мл – 25 000 МО), 0,125 % (в 1 мл – 50 000 МО) і 0,5 % (в 1 мл — 200 000 МО) розчину в олії; у флаконах по 5 мл 0,5 % спиртового розчину ( в 1 мл — 200 000 МО) У флаконах по 10, 20 і 50 мл 5, 10, ЗО % розчину в олії; в ампулах по 1 мл 5, 10 та ЗО % олійного розчину. Усередину, внутрішньом’язово
Капсули по 0,2 г (0,035 г ретинолу ацетату і 0,1 г токоферолу ацетату). Усередину
Полівітамінний препарат.
Усередину по 1 табл. 1-2 рази на день після їди В упаковці по 100 г.
У вигляді настою або чаю (1 ч. ложка на склянку окропу) по 1/2 склянки 1-3 рази на добу
В упаковці по 100 г; сироп вітамінний — (в 1 мл 0,004 г кислоти аскорбінової) у флаконах по 250 мл; настій (10,0 : 200,0). Усередину 2 рази на день по 1/4-1/2 склянки настою для дорослих, по 1/8-1/4 склянки — для дітей; для профілактики у вигляді вітамінного сиропу по 1 ч. ложці 2 рази на день (сироп слід запивати водою); для лікування — 2-3 рази на день.
Серед засобів, що впливають на обмін речовин, значне місце посідають ферментні препарати. Ферменти — це білкові сполуки, каталізатори реакцій, що відбуваються в живому організмі.
До ферментних препаратів належать також коферменти та інгібітори ферментів.
Фармакологічна класифікація ферментних препаратів пов’язана з їх функцією.
1. Пептидази, які розривають пептид-ні зв’язки в молекулах білка, нормалізують секреторну і моторну функцію шлунка, кишок, печінки, нирок. Вони містять інгредієнти травних соків, ефективні при діареї, гіпоацидному, анацидному гастриті (пепсин, пептиди, сік шлунковий натуральний та ін.).
2. Протеази розривають пептидні зв’язки в молекулі білка, розщеплюють пептони та амінокислоти. Препарати (трипсин кристалічний, хімотрипсин кристалічний) отримують з підшлункової залози великої рогатої худоби.
Хімотрипсин розщеплює переважно зв’язки, що утворені залишками ароматичних амінокислот (тирозин, триптофан та ін.) і тому проникає в білкові молекули глибше, ніж трипсин.
Протеолітичні властивості мають препарати, які отримують з мікроорганізмів (наприклад, аспераза та ін.). Вони можуть бути рослинного походження: карикіназа з папайї, лекозим із динного дерева та ін. Препарати протеолітичних ферментів при місцевому застосуванні розплавляють змертвілі ділянки тканин, фіброзні утворення, в’язкі секрети, ексудати, харкотиння. Препарати мають відхаркувальний, протизапальний, протимікробний, імуностимулюючий ефекти. Вони поліпшують мікроциркуляцію. На здорові тканини ці препарати не впливають: в них містяться інгібітори протеолітичних ферментів.
Збереження ферментативної активності трипсину після надходження в кров зумовлене наявністю в сироватці крові специфічного білка в а2-глобуліновій фракції (інгібітор), з яким фермент утворює комплекс.
Показання: для розрідження плевральних ексудатів і в’язких секретів, запальні захворювання дихальних шляхів (бронхіт, бронхоектатична хвороба тощо), некротичні виразки, опіки, абсцеси, емпієма, тромбофлебіт, остеомієліт, пародонтоз, іридоцикліт, крововилив у камери ока, деструктивні форми туберкульозу легень.
Побічна дія: подразнення шкіри, слизових оболонок, алергія.
Протипоказання: злоякісні пухлини (може виникнути генералізація процесу), недостатність кровообігу в стадії декомпенсації, ураження печінки.
3. Нуклеази (рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза) також отримують із підшлункової залози великої рогатої худоби. Механізм дії пов’язаний з де полімеризацією нуклеїнових кислот до олігонуклеотидів. ФАРМАКОДИНАМІКА, показання, побічна дія, протипоказання такі самі, як для протеаз.
Рибонуклеазу призначають також при кліщовому енцефаліті, вірусному менінгіті, а дезоксирибонуклеазу — при герпетичних, аденовірусних захворюваннях.
4. Препарати гіалуронідази (лідаза, ронідаза).
Лідазу отримують від великої рогатої худоби. Лідаза містить у собі гіалуронідазу. Палуронідаза викликає деполімеризацію гіалуронової кислоти, розщеплення її до глікозаміну та глюкуронової кислоти. При цьому зменшується в’язкість, збільшується проникність тканин, полегшується переміщення рідини в міжклітинному просторі.
Показання: рубцеві зміни після опіків і операцій, контрактури суглобів, артрит, гематоми, склеродермія, кератит, для покращення евакуації в’язких секретів суглобних та плевральних випотів.
Побічна дія: алергічні реакції.
Протипоказання: туберкульоз, злоякісні пухлини, запальні процеси.
4. Фібринолітичні засоби (стрептоліаза, альтеплаза — актилізе, урокіназа, фібринолізин).
5. Комбіновані препарати ферментів поділяють на 2 групи. Препарати першої групи (панкреатин, фестал, креон, нігедаза та ін.) призначають для замісної терапії при ахілії, хронічному панкреатиті, недостатності підшлункової залози та ін. Вони містять протеази в комплексі з амілазою, жовч, витяжки з рослин.
Препарати другої групи (вобензим, вобемугос, флогензим) містять протеолітичні ферменти тваринного і рослинного походження, а також інші біологічно активні речовини. Ці препарати призначають для системної терапії: вони мають протизапальну, знеболювальну, антиагрегантну, імуномодулюючу, гіпохолестеринемічну, кардіопротекторну, протипухлинну дію.
Крім згаданих, застосовують інші ферментні препарати: L-аспарагіназу — в онкології, цитохром С, убінои — при гіпоксичних станах та ін.
До лікарських засобів — інгібіторів ферментів належать: інгібітори протеаз (контрикал); інгібітори фібринолізу (кислота амінокапронова та ін.); антихолінестеразні засоби (прозерин та ін.); інгібітори МАО-ази (таламід таін.); інгібітори карбоангідрази (діакарб та ін.); інгібітори ксантиноксидази (алокуп-ринал та ін.); інгібітори алкогольдегідрогенази (тетурам та ін.); інгібітори ГМГКоА-редуктази (симвастатин та ін.) тощо.
Ферментні препарати.
Назва. Форми випуску, середні терапевтичні дози, способи застосування.
Лідаза Lydasum
Трипсин кристалічний Trypsinum crystallisatum
Хімотрипсин кристалічний
Chymotrypsinum
crystallisatum
Рибонуклеаза Ribonucleasum
Вобензим Wobenzym
У флаконах по 64 УО.
Підшкірно, в рубцеві тканини, біля уражених місць, по 1 мл кожного дня, розчинити в 1 мл 0,5 % розчину новокаїну. Використовують також для електрофорезу В ампулах, флаконах по 0,005-0,01 г.
Внутрішньом’язово по 0,005-0,01 г 1-2 рази на день; для інгаляцій 5-10 мг у 2-3 мл 0,9 % розчину натрію хлориду; внутрішньо-плеврально по 10-20 мг у 20-50 мл 0,9 % розчину натрію хлориду; в офтальмології застосовують 0,5-1 % розчин В ампулах, флаконах по 0,005 і 0,01 г.
Внутрішньом’язово по 0,005 г в 1-2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду 1-2 рази на день; інгаляційно по 5-10 мг у 2-3 мл ізотонічного розчину натрію хлориду; внутрішньоплеврально по 10-20 мг в 20-50 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Очні краплі — 0,2-0,25 % розчин У флаконах, ампулах по 0,01 г.
Місцево — 25-50 мг на рану; внутрішньоплеврально — 25-50 мг в 5-10 мл, внутрішньом’язово — 5-10 мг в 1 мл 0,9 % розчину натрію хлориду або новокаїну Драже № 40, № 300, № 800. Усередину по 3 драже 3-4 рази на день
Гормональні препарати — це речовини, які отримують із залоз внутрішньої секреції, або їх синтетичні замінники, що специфічно впливають на обмін речовин і регулюють різноманітні функції організму.
Протигормональні засоби — це хімічні речовини, які гальмують утворення чи виділення гормонів або вступають з ними у конкурентні зв’язки.
Крім ендокринних залоз є ендокринні клітини, що синтезують гормони (наприклад, APUD-кліти-ни, або клітини APUD-системи, названі в 1968 р. англійським патологом Е. Пірсом Amine Precursor Uptake and Decarboxylation — поглинання попередника аміну і його декарбоксилювання), які містяться в багатьох органах, у тому числі в органах імунної системи, де вони регулюють виникнення і розвиток імунних реакцій.
Хімічна спільність нервової, ендокринної та імунної систем забезпечує тонку регуляцію гомеостазу організму.
Залози внутрішньої секреції разом з нервовою системою створюють складний невроендо-кринний комплекс, який складається з п’яти взаємодіючих рівнів: органів-мішеней (І); ендокринних залоз (II); гіпофіза (III); гіпоталамуса (IV); позагіпоталамусних чинників (V). Гормони й ендокринні залози, які їх виробляють, тісно пов’язані у єдину систему механізмами прямого і зворотного зв’язку. Сигнали для приведення функції тканин і органів у відповідність з фізіологічними потребами організму, надходячи до вищих центрів ендокринної системи шляхами зовнішнього і внутрішнього або ефекторно-метаболітного зворотного зв’язку, пригнічують або тимчасово припиняють інкреторну функцію відповідних ендокринних залоз.
У невроендокринному комплексі розрізняють три рівні інтеграції: гіпоталамус і шишкоподібне тіло (епіфіз) (1), гіпофіз (2) і ендокринні залози (3). Посередниками між першим і другим рівнями служать рилізинг-гормони (РГ) та інгібіторні фактори (ІФ) гіпоталамуса, а другий і третій рівні пов’язані тропними гормонами аденогіпофіза.
Таким чином, невроендокринна система забезпечує регуляцію, координацію та інтеграцію різноманітних функцій організму.
Гіпоталамус, наприклад, сприймає аферентні нервові імпульси. Тут здійснюється гуморальна реакція і передача до портальної системи гіпофіза. Інші ендокринні клітини, зокрема клітини APUD-системи, мають здатність утворювати не лише гормони, а й медіатори, невротранс-мітери.
Більшість гормонів, які виділяються ендокринними залозами, надходять до певних органів або тканин-мішеней у зв’язаному з білками крові стані. При цьому білки крові відіграють головним чином транспортну функцію. Зв’язані з білками гормони є біологічно неактивними, тобто не спроможними зв’язуватись і реагувати з відповідними рецепторами. Для цього гормони повинні дисоціювати із фракції, зв’язаної з білками крові.
Як правило, фракція вільного гормону становить невелику частину тієї загальної кількості, яка циркулює у крові, але саме ця фракція забезпечує біологічний ефект. Зміна в той чи інший бік кількості білка, який зв’язує гормони, призводить до розвитку патологічних станів, зумовлених залишком або недостатністю ефекту відповідного гормону.
Важливою умовою нормального функціонування ендокринної системи є стан тканини-мішені, чутливої до впливу певного гормону. Здатність тканини-мішені реагувати на певний гормон визначається наявністю в ній рецепторів, які здійснюють взаємодію з цим гормоном. Наприклад, кортикотропін циркулює по всьому організму, проте тільки у кірковій речовині надниркових залоз є рецептори, які здатні реагувати з ним. Зміни функціонального рецепторного апарату призводять до специфічних патологічних змін.
Класифікація гормональних засобів ґрунтується на їхній хімічній будові:
1) речовини білкової структури — препарати гормонів гіпоталамуса, гіпофіза, при-щитоподібної та підшлункової залоз, каль-цитонін;
2) похідні амінокислот — препарати гормонів щитоподібної та мозкового шару надниркових залоз;
3) стероїдні сполуки і похідні жирних кислот — препарати кори надниркових, статевих залоз, простагландини, активна форма кальциферолу — 1,25-діоксихоле-кальциферол.
Гормональні препарати білкової структури є гідрофільними речовинами, що переносяться кров’ю у вільному стані. Стероїдні й тироїдні гормональні препарати — гідрофобні (мало розчиняються у воді), більша частина їх циркулює в крові у зв’язаному з білками стані.
Гормональні речовини здійснюють свою біологічну дію, комплексуючись з рецепторами — високоспецифічними інформаційними молекулами, які трансформують гормональний сигнал на гормональну дію.
Рецептори для гормонів білкової та пептидно! структури і простагландинів розміщені на зовнішній поверхні клітинної мембрани. Для гормонів стероїдної структури рецептори локалізуються в цитоплазмі і в ядрі клітини.
Біологічний ефект гормональних речовин, які взаємодіють з рецепторами, локалізованими на клітинній мембрані, здійснюються за участю вторинного посередника (месенджера). Залежно від того, яка речовина виконує його функцію, гормональні речовини поділяються на три групи:
1. Гормональні речовини, які діють за участю внутрішньоклітинного посередника — циклічного аденозинмонофосфа-ту (цАМФ). Це кортикотропін, тиротропін, гонадотропін хоріонічний, гонадотро-пін менопаузний; вазопресин, глюкагон, паратироїдин, кальцитонін, секретин. Відповідь на дію цих гормонів настає через короткий проміжок часу, і, як правило, ефект прямо пропорційний кількості цАМФ.
2. Гормональні речовини, які діють за участю іншого вторинного посередника — йонізованого кальцію у складі кальцій-поліфосфоінозидної системи. Це окситоцин, частково вазопресин, холецистокінін, пентагастрин та ін.
3. Поліпептидні й білкові гормональні речовини, вторинний посередник яких поки що не з’ясований. Це інсулін, пролактин, соматостатин та ін.
Вплив гормональних речовин першої групи здійснюється стимуляцією активності ферменту клітинної мембрани — аденілатциклази, яка каталізує перетворення внутрішньоклітинного аденозинтрифос-фату (АТФ) на циклічний 3,5-аденозинмонофосфат (ц-3,5-АМФ). У свою чергу цАМФ активує відповідні протеїнкінази, що впливають на перебіг різних внутрішньоклітинних процесів.
Біологічна дія іншого посередника — кальцію забезпечується зміною проникності клітинної мембрани для йонів і активності ферментів, а також взаємодією з внутрішньоклітинною мікроциркуляцією — ворсинкового системою, яка залучається до секреторних процесів клітин.
Комплексування гормональної речовини з рецептором викликає підвищення внутрішньоклітинного рівня вільного кальцію, який вступає у зв’язок з кальмодуліном, особливим внутрішньоклітинним регулятором, перетворює його на активну форму і виявляє вплив на чутливі до кальцію білки або ферменти, відповідальні за специфічний біологічний ефект гормональної речовини.
Взаємодія гормону з рецептором сприяє руйнуванню мембранних фосфоліпідів, підвищеному утворенню кислоти арахідонової і простагландинів, які опосередковують гормональну відповідь.
Крім того, як вторинні посередники можуть виступати інозитолтрифосфат і діа-цилгліцерол, які утворюються внаслідок дії гормонів (наприклад, вазопресину, стимуляторів вивільнення гонадотропних гормонів) на фосфатидилінозитольний цикл.
Гормональні речовини, вторинний посередник яких не з’ясований, мають як швидкий, так і повільний вплив на клітини-мішені. Швидкий вплив інсуліну (через кілька секунд або хвилин) спрямований головним чином на забезпечення транспорту різних речовин (глюкози, амінокислот, йонів) через мембрану клітини. Післядія гормону полягає у посиленні синтезу білка, активації ферментів і виявляється лише через кілька хвилин або годин. Є відомості, що рецептори для інсуліну локалізуються на клітинних мембранах, а також на мембранах ядер. Інсулін та інші поліпептидні гормони проникають через мембрану клітин і, зв’язуючись з внутрішньоклітинними рецепторами, безпосередньо регулюють внутрішньоклітинні реакції.
Механізм дії стероїдних гормонів інший. Стероїдні гормональні речовини транспортуються у кров у зв’язаному з білками стані. Тільки незначна їх кількість перебуває у вільному стані. Гормон у вільному стані здатний взаємодіяти з мембраною клітини і проходить крізь неї у цитоплазму, де зв’язується з високо-специфічним цитоплазматичним рецептором. При цьому утворюється гормоноре-цепторний комплекс, який підлягає трансформації і пересувається (транслокується) до ядра, до стероїд зв’язується з ядерним хроматином. Або гормон спочатку зв’язується зі специфічними білками мембрани клітини, які транспортують його чи до цитоплазматичного рецептора чи, минаючи його, безпосередньо до рецептора ядра. Цитоплазматичний рецептор складається з двох субодиниць. У ядрі клітини суб-одиниця А, взаємодіючи з ДНК, запускає процес транскрипції, а субодиниця В зв’язується з негістоновими білками. Ефект стероїдних гормонів виявляється через певний час, потрібний для утворення РНК і наступного синтезу білка, специфічного для кожної клітини-мішені.
Більшість гормонів є видонеспецифіч-ними і тільки деякі мають видову специфічність, наприклад соматотропін.
Гормональні препарати застосовують для таких видів лікування:
1) замісної гормонотерапії — різновиду терапії гормональними засобами або їх синтетичними замінниками у випадках недостатності ендокринної функції (наприклад застосування інсуліну у хворих на інсулінозалежний цукровий діабет);
2) стимулюючої (тронної) гормонотерапії — терапії гормонами або їх синтетичними аналогами (наприклад кортикотропін при недостатності кори надниркових залоз), а також синтетичними препаратами (наприклад глібенкламід знижує вміст глюкози в крові, збуджуючи Р-клі-тини панкреатичних острівців) при гіпофункції ендокринної залози;
3) протигормональної терапії — терапії гормональними препаратами або їх аналогами, яка грунтується на принципі негативного зворотного зв’язку (наприклад соматостатин — інгібітор секреції соматотропіну при гіперфункції аденогі-пофіза).
Крім того, гормональні препарати широко застосовують при деяких неендокрин-них захворюваннях (фармакодинамічна терапія). При цьому використовують такі гормональні ефекти, як вплив на обмінні, запальні, імунологічні процеси, на загальний стан (наприклад протизапальний, про-тиалергічний ефект глюкокортикоїдів).
У випадках тривалого застосування гормональних препаратів може порушуватись структура і функція відповідної ендокринної залози. Якщо передчасно раптово відмінити гормональний препарат, захворювання може відразу загостритись (синдром відміни). На гормональні препарати білкової структури можуть утворюватись антитіла, що різко зменшує їх фармакологічний ефект.
Гормональні препарати отримують переважно синтетичним шляхом, рідше із залоз і сечі тварин. У таких випадках активність низки препаратів визначається шляхом біологічної стандартизації і виражається в одиницях дії (ОД). Синтезовано велику кількість аналогів і похідних природних гормонів та їх синтетичних замінників, які відрізняються за хімічною будовою від природних гормонів.
Деякі гормони гіпоталамуса, що регулюють вивільнення гормонів передньої частки гіпофіза, починають використовувати як лікарські засоби.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Фармакологія (Конспект лекцій)