Головна Головна -> Підручники -> Підручник Фармакологія (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 10.1. Гормони гіпоталамуса і гіпофіза та їх препарати.

10.1. Гормони гіпоталамуса і гіпофіза та їх препарати.


10.1.1. НЕВРОГОРМОНИ ГІПОТАЛАМУСА.
Гіпоталамус продукує рилізинг-фактори (РФ), або рилізинг-гормони (РГ): стимулятори — ліберини та інгібіторні фактори (ІФ) — статини. Біосинтез і вивільнення рилізинг-факторів контролюється норадреналіном, серотоніном і дофаміном. У регуляції ендокринної функції гіпоталамуса беруть також участь механізми позитивного і негативного зворотного зв’язку між ендокринними залозами-мішенями та аденогіпофізом, з одного боку, і невро-секреторними структурами гіпоталамуса з іншого.
ФАРМАКОКІНЕТИКА. Кортикотропін руйнується у травному каналі, тому його вводять парентерально. Після введення у вену максимальний ефект настає через 1-2 год, тривалість дії 6-8 год, тому ін’єкції повторюють 3-4 рази на добу. Препарат подовженої дії вводять раз на добу.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Кортикотропін стимулює функцію кори надниркових залоз, підвищує синтез і секрецію глюкокортикостероїдних гормонів, або глюкокортикоїдів (кортикостерону, кортизону), стероїдних андрогенних гормонів. Збільшення продукції глюкокортикоїдів впливає на обмін вуглеводів, білків, жирів, мінеральних речовин. Зменшується виділення нирками натрію, дещо збільшується виділення калію, спостерігається гіперглікемія, глікозурія, стимулюється ліполіз, збільшується секреція шлункового соку.
Кортикотропін може також безпосередньо діяти на деякі тканини без попередньої стимуляції кори надниркових залоз, а саме: нормалізує тонус і проникність стінки судин мозку, функцію екстрапірамідної системи, має також антиамнестичну дію — сприяє поліпшенню процесу пам’яті. Кортикотропіну властива протизапальна, протиалергічна, дезінтоксикаційна, десенсибілізуюча дія. Пригнічуючи розвиток лімфоїдної тканини, препарат гальмує проліферацію імунокомпетентних клітин, що в свою чергу зумовлює пригнічення імуногенезу, зниження імунологічної реактивності організму. Тривала стимуляція не тільки підвищує синтез гормонів, а й викликає небезпеку розвитку гіперплазії пучкової зони і всієї кори надниркових залоз, пригнічує вивільнення кортиколіберину.
Показання: стимуляція кори надниркових залоз при їх первинній і вторинній гіпофункції; запобігання розвитку синдрому відміни після тривалого лікування кортикостероїдами; як протиалергічний і протизапальний засіб при ревматизмі, бронхіальній астмі, подагрі, гострій лейкемії, екземі, дерматиті; імунодепресант; травми черепа, порушення мозкового кровообігу, хорея, паркінсонізм (на основі його неспецифічної дії); діагностика функції кори надниркових залоз (проба Торна).
Тетракоразид активніше, ніж природний кортикотропін, пригнічує розвиток сполучної тканини, тому його призначають переважно хворим на розсіяний склероз (загострення), з ревматичними (ревматоїдний артрит, ювенільний ревматизм та ін.) та шкірними (дерматоз, невродерміт, псоріаз, екзема) захворюваннями.
Протипоказання: вагітність, психози, тяжка форма гіпертензивної хвороби, декомпенсація серця, ендокардит, гломерулонефрит, виразкова хвороба шлунка і 12-палої кишки, активна форма туберкульозу, цукровий діабет.
Побічна дія кортикотропіну можлива у випадках тривалого його введення, що призводить до надлишку кортикостероїдів і виявляється гіпокаліємією, гіпер-натріємією, набряками, підвищенням артеріального тиску, тахікардією, збудженням ЦНС (інсомнія або депресія), гірсутизмом, розпадом білка, загостренням запальних процесів, у дітей — затримкою росту і розвитку, у хворих на цукровий діабет — різким погіршенням стану з гіперглікемією, кетоацидозом; ульцерогенним впливом на слизову оболонку шлунка; гіперпігмента-цією, алергічними реакціями.
Соматотропін (гормон росту) — синтезується ацидофільними клітинами аденогіпофіза. Це білок, який має 191 амінокислотний залишок. Для соматотропіну властива видова специфічність. Для медичного застосування випускається соматотропін людини для ін’єкцій у вигляді ліофілізованого порошку.
Фармакокінетика. Період напіврозпаду соматотропіну людини становить 4,2-5,4 хв, хворих на акромегалію — 20 хв. Соматотропін інактивується у печінці (90 %), незначна кількість — у нирках та інших паренхіматозних органах, де він розкладається під впливом протеолітичних ферментів. Курс лікування триває від 3 місяців до 1,5-2 років і більше. Як правило, максимальна дія препарату відбувається у перші 6-9 місяців лікування, потім ефективність зменшується.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Соматотропін має досить широкий спектр дії. Головна його функція — стимуляція росту скелета, ріст і диференціація органів, збільшення маси тіла — здійснюється шляхом активації анаболічних процесів, насамперед біосинтезу білків, активізації транспорту амінокислот з крові до клітин тканин і стимуляції їх зв’язування транспортними РНК, затримуються в організмі також фосфор, кальцій, натрій. Стимуляція біосинтезу білків у мітохондріях печінки під впливом соматотропіну подібна до дії інсуліну. Крім того, соматотропін стимулює синтез інших факторів росту, насамперед сома-томедину.
Соматомедин (фактор росту інсулінопо-дібний) має механізм дії, подібний до інсуліну: знижує вміст цАМФ, індукованого в жирових клітинах і лімфоцитах адреналіном, у печінці — простагландином Е2, в хондроцитах — парати-рином. Підвищуючи окиснення глюкози, соматотропін через соматомедин бере участь в енергозабезпеченні внутрішньоклітинних процесів.
Соматотропін має також жиромобілізуючий ефект з жирових депо, окиснення ліпідів у печінці та інших органах і збільшення вмісту вільних жирних кислот у крові, що дуже важливо у випадку дефіциту енергетичних субстратів. На відміну від інсуліну, соматотропін може викликати гіперглікемію.
Порушення біосинтезу і секреції соматотропіну викликає патологічні зміни. При недостатньому утворенні соматотропіну і гонадотропних гормонів розвивається гі-пофізарна карликовість, або гіпофізарний нанізм, — затримка росту і статевого розвитку. Внаслідок надмірної продукції соматотропіну в дитячому віці розвивається гігантизм, у дорослих — акромегалія.
Показання: гіпофізарний нанізм, низький зріст, не пов’язаний з дефіцитом гормону у дорослих, остеопороз у дорослих.
Протипоказання: злоякісні ново-утвори.
Побічна дія: алергічні реакції, легка анорексія, дратливість, головний біль.
З гіпоталамуса виділено і синтезовано неврогормон соматостатин, який пригнічує інкрецію соматотропіну. При акромегалії він малоефективний, діє короткочасно з недостатньою вибірковістю дії (пригнічує також інкрецію інсуліну та глюкагону), руйнується при ентерально-му введенні. Випускається синтетичний аналог соматостатину — октреотид (сандостатин), який діє триваліше, ніж соматостатин (Т1/2 100 хв). Зараз при акромегалії використовують також дофа-мінергічні засоби, наприклад бромкрип-тин, які пригнічують надмірну продукцію соматотропіну.
Тиротропін — це складний білок глі-копротеїд, який продукується базофіль-ними ендокриноцитами аденогіпофіза, а саме тиротрофними ендокриноцитами. Його біосинтез індукується тироліберином, а біологічна дія полягає в активізації біосинтезу і секреції тироїдних гормонів. Молекула тиротропіну контактує зі специфічним рецептором тироцитів (клітин фолікулярного епітелію) щитоподібної залози, що зумовлює активацію аденілатциклази, підвищене утворення цАМФ, активацію останнім протеїнкіназ, біосинтез тироїдних гормонів, підвищення обміну вуглеводів, ліпідів і білків.
Передня частка гіпофіза продукує також гонадотропіни (фолітропін, лютропін і пролактин), які специфічної статевої активності не мають.
Фолітропін стимулює дозрівання у яєчниках фолікулів, секрецію естрогенів і овуляцію, в яєчках — розвиток сім’явивід-них канальців і сперматогенез. Лютропін стимулює утворення жовтого тіла і секрецію прогестерону, у чоловіків — функцію інтерстиціальних клітин і секрецію тестостерону. Гонадотропіни збільшують виділення цАМФ. У крові жінок рівень гонадотропінів змінюється циклічно. В організмі всі етапи морфологічного розвитку і функціональної активності статевих залоз є результатом синергічної дії фолітропіну і лютропіну. В регуляції біосинтезу і виділення гонадотропінів важлива роль належить гормонам статевих залоз, які за механізмом зворотного зв’язку пригнічують виділення гонадотропінів.
Як препарат з фолікулостимулюючою активністю використовують гонадотро-пін менопаузний, виділений із сечі жінок у менопаузі. Препарат призначають у випадках недостатності розвитку фолікулів, недостатності естрогенів, а також гіпогонадизму гіпоталамо-гіпофізарного генезу у чоловіків. Вводять внутрішньо-м’язово раз на добу до настання ефекту.
Побічна дія: збільшення яєчників, виникнення болю внизу живота, значне підвищення екскреції естрогенів з сечею. У таких випадках введення препарату слід відмінити.
Як препарат з лютеїнізуючою дією використовують гонадотропін хоріоніч-ний (хоріогонін), який отримують із сечі вагітних жінок. Жінкам призначають препарат при порушеннях менструального циклу, безплідді, чоловікам — у випадках гіпогеніталізму, статевого інфантилізму, крипторхізму, а також для діагностики первинного і вторинного гіпогонадизму. Іноді призначають почергово менопаузний і хоріонічний гонадотропін.
Гормональні препарати, їх синтетичні замінники та антагоністи.
Показання: доброякісні пухлини молочної залози, ендометріоз, гінекомастія, маткові кровотечі.
Протипоказання: запальні захворювання, пухлини органів статевої системи.
Побічна дія: алергічні реакції, надмірне збільшення яєчників і яєчок.
Для зменшення секрецій гонадотропних гормонів гіпофіза застосовують синтетичний препарат даназол (данол). Дія його зворотна: знижує функцію яєчників, викликає атрофію ендометрію.
Пролактин — має білкову структуру. Складається із 198 залишків амінокислот, які синтезуються ацидофільними клітинами аденогіпофіза. Як препарат пролактину використовують лактин, який отримують з гіпофіза великої рогатої худоби. Призначають при недостатній лактації в післяпологовому періоді. Вводять внутріш-ньом’язово. Препарат протипоказаний особам, схильним до алергічних реакцій.
Меланотропін — продукується проміжною частиною аденогіпофіза, поліпшує гостроту зору, адаптацію до темноти, що зумовлено його стимулюючим впливом на фоторецептори сітківки.
Як препарат застосовують інтермедин (отримують з гіпофіза забійної худоби). Використовують в офтальмології у випадках ушкодження сітківки, пігментного ретиніту, гемералопії тощо. Частіше препарат вводять закапуванням у порожнину кон’юнктиви, інколи шляхом суб-кон’юнктивальних ін’єкцій або методом електрофорезу.

10.1.3. ГОРМОНИ ЗАДНЬОЇ ЧАСТКИ ГІПОФІЗА.
Із задньої частки гіпофіза отримують гормони вазопресин і окситоцин. їх синтез здійснюється у ядрах гіпоталамуса, звідки вони надходять до задньої частки гіпофіза. Секреція вазопресину регулюється осморецепторами. Як лікарські препарати застосовують вазопресин, його сингпетичні замінники, пітугтрин, до якого входить вазопресин і окситоцин.
Фармакокінетика. Шляхом незначних змін молекули вазопресину синтезовано численні його аналоги, що дає можливості для ширшого застосування гормону. Найбільший антидіуретичний потенціал має препарат адіуретин СД (десмопресин). Інший синтетичний аналог вазопресину феліпресин виявляє переважно судинозвужувальну дію на капілярну та венозну частини судинного русла.
Адіуретин призначають інтраназально у вигляді крапель або в ін’єкціях. Абсорбція при інтраназальному введенні становить 3-5 %. Розподіляється в організмі в позаклітинному просторі. Максимальна дія при всіх способах введення настає через 30-120 хв. Тривалість дії після інтра-назального введення 10 мкг препарату — 8-18 год, після внутрішньовенного введення 4 мкг — 12-24 год. Адіуретин СД порівняно з природним вазопресином має менший судинозвужувальний ефект, гормон менше піддається розпаду під впливом трансдегідрогенази, тому мас подовжену дію: Т1/2 — 114 хв. Адіуретин (сухий пітуїтрин) вводять інтраназально.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Вазопресин і його аналоги сприяють реабсорбції в нирках натрію і води, тому відповідно сприяють зниженню концентрації електролітів у плазмі крові. Посилення реабсорбції води пов’язано із специфічною дією вазопресину на обмін речовин канальцевого епітелію нирок. Вазопресин має дисуль-фідні групи, за допомогою яких зв’язується з SH-групами У2-рецепторів. Внаслідок цього активується аденілатциклаза, збільшується вміст цАМФ, який у свою чергу активує фосфорилазу. Відбувається вивільнення гіалуронідази, яка сприяє підвищенню проникності дистального відділу ниркових канальців для води. Вода реабсорбується відповідно до осмотичного градієнта. За дефіциту в організмі вазопресину розвивається нецукровий діабет (diabetes insipidus).
Поряд з антидіуретичним вазопресин викликає судинозвужувальний ефект, що є наслідком стимулюючого впливу вазопресину на гладкі м’язи стінки судин (артеріоли, венули), який опосередковується через УІа-рецептори шляхом активації фосфатидилінозитолового циклу (вторинні переносники — інозитолтрифосфат і діацилгліцерол). Найактивніше реагують звуженням на вазопресин вени стравоходу, вінцеві судини, що має значення у виникненні ішемічної хвороби серця.
Вазопресин підвищує артеріальний тиск, у більшій дозі стимулює міометрій, викликаючи спастичні скорочення матки (при вагітності дія на матку менша), підвищує тонус гладкої мускулатури інших органів: кишок, сечового міхура, але розслаблює бронхи, поліпшує виділення молока (лактогенна дія). Вплив на гладкі м’язи, зокрема судин, відбувається тільки при застосуванні високих доз вазопресину (в сотні разів вищих за ті, що спричиняють ан-тидіуретичну дію). Крім того, вазопресин стимулює агрегацію тромбоцитів (вплив на УІа-рецептори), підвищує концентрацію VIII фактора згортання крові, сприяє вивільненню з передньої частки гіпофіза кортикотропіну (шляхом стимуляції VlB-pe-цепторів).
Показання: нецукровий діабет, кровотеча з розширених вен стравоходу у хворих на цироз печінки, гостра артеріальна гіпотензія, коли неефективні адреналін, ан-гіотензин; атонія кишок, з діагностичною метою.
Протипоказання: високий артеріальний тиск, артеріосклероз, ішемічна хвороба серця, епілепсія, токсикоз вагітних.
Окситоцин (грец. oxys — гострий, швидкий і tocos — пологи) є другим гормоном, який виділяється неврогіпофізом.
Фармакокінетика. Окситоцин ін-активується в організмі окситоцинаміна-зою, тому дія його є короткотривалою. Спосіб уведення окситоцину залежить від мети. Найчастіше проводять внутрішньовенну інфузію, що дає змогу оперативно регулювати введення препарату залежно від реактивності матки. Крім того, препарат можна вводити внутрішньом’язово або в шийку матки. При внутрішньовенному введенні посилення переймів матки розвивається вже через 0,5-1 хв.
Фармакодинаміка. Окситоцин стимулює гладкі м’язи тіла матки, розслаблюючи її шийку. Завдяки зменшенню мембранного потенціалу збільшується частота, інтенсивність, тривалість скорочень. Така дія проявляється тільки в пізні терміни вагітності, коли матка підготовлена естрогенами до скоротливої діяльності, добре розвинуті її м’язові волокна, клітинна мембрана достатньо поляризована, у клітинах достатньо АТФ, глікогену, ацетилхоліну, йонів калію, кальцію, магнію. Діючи на матку, коли жінка невагітна, окситоцин може навіть розслабити міометрій, зняти спазм, викликаний вазопресином. Окситоцин майже не діє антидіуретично, розширює судини, зокрема капіляри, має здатність викликати скорочення міоепітеліальних елементів альвеол дрібних проток молочної залози. Це сприяє просуванню у великі протоки і молочні синуси молока, яке продукується під впливом пролактину.
Показання: стимуляція пологової діяльності, післяпологові кровотечі, стимуляція лактації.
Протипоказання: відносні ознаки внутрішньоутробної гіпоксії — наявність рубців на матці, невідповідність розмірів таза і плода.
Побічна дія: порушення матково-плацентарного кровообігу з розвитком гіпоксії плода; розрив матки — при невідповідності розмірів плода і таза матері, а також при ушкодженнях стінки матки.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Фармакологія (Конспект лекцій)