Головна Головна -> Підручники -> Підручник Фармакологія (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 15.1. Кислоти, луги.

15.1. Кислоти, луги.


Для забезпечення нормальної життєдіяльності організму необхідна біохімічна сталість внутрішнього середовища — гомеостаз. Одним з важливих ланок його є кислотно-основна рівновага. Зміна її в той чи інший бік призводить до алкалозу чи ацидозу.
Для підтримання кислотно-основної рівноваги застосовують препарати кислот і лугів. Проте спектр дії цих лікарських засобів є значно ширшим. Вони мають пререзорбтивну і резорбтивну дію, протимікробні властивості, їх призначають місцево, всередину і парентерально. У клінічній практиці застосовують препарати неорганічних (борна, хлороводнева та ін.) та органічних (глютамінова, гліцин, триптофан, гістидин та ін.) кислот.
Пререзорбтивна (антисептична, в’яжуча) дія на макроорганізм та протимікробний ефект виразніші у неорганічних кислот.
Механізм антисептичної дії кислот, а також в’яжучого впливу на шкіру і слизові оболонки людини полягає у денатурації білків клітин організму та мікробних клітин. При цьому мають значення такі чинники:
1. Ступінь дисоціації (концентрації Н+). Так, сильні кислоти (сульфатна — сірчана, хлороводнева, азотна) завдяки значній дисоціації мають високу бактерицидну здатність. Органічні кислоти (наприклад, кислота борна) проникають крізь оболонку мікробної клітини недисоційованими і поступаються антисептичними властивостями.
2. Властивості аніону. Наприклад, аніони N0^, SO,f підвищують протимікробні властивості кислот, тоді як аніони органічних кислот такої дії не чинять.
3. Розчинність у ліпідах. Висока розчинність у ліпідах борної, молочної, оцтової кислот забезпечує швидке проникнення їх усередину клітини, внаслідок чого відбувається згортання білків цитоплазми мікроорганізмів, тобто підвищення протимікробної активності.
4. Кислотність (рН) середовища. Зміна реакції середовища в кислий бік сприяє підвищенню його протимікробних властивостей.
5. Властивості субстрату, з яким взаємодіє кислота. Наприклад, слизові оболонки кислотами ушкоджуються більше, ніж шкіра.
6. Ступінь вологості тканини. На вологі тканини препарати кислот мають більший вплив, що пов’язано з підвищенням їх дисоціації.
7. Температура тіла. З підвищенням температури тіла вплив кислот посилюється.
8. Зміна тканинних білків. Ущільнення тканинних білків (геліфакція) у верхньому шарі цитоплазми під впливом кислот зумовлює розвиток оборотного в’яжучого (протизапального) ефекту. Згортання білків глибоких шарів клітинної цитоплазми зумовлює припікаючий ефект. Подразнення кислотами чутливих рецепторів призводить до рефлекторної зміни обміну речовин і функцій окремих органів. Ушкодження тканин сильними кислотами викликає коагуляційний некроз, утворення щільного альбумінату, що зменшує проникнення кислоти в глибокі шари клітини, обмежуючи її токсичну дію. Ушкоджувальна дія кислот супроводжується гіперемією, запальним набряком.
Місцево застосовують кислоту борну, саліцилову, бензойну.
Кислота борна (Н3В03) — ліпідорозчинна, проникає крізь слизові оболонки, ушкоджені ділянки шкіри, а також усередину мікробних клітин. Має в’яжучу, протизапальну, антибактеріальну та протимікозну дію. Резорбуючись крізь слизові оболонки або ушкоджену шкіру, може кумулювати, негативно впливати на паренхіму нирок, зменшувати реакцію судин на судинозвужувальні подразнення. Внаслідок цитоплазматичної дії її застосування протипоказано немовлятам, матерям-годувальницям.
Кислота саліцилова (орто-оксобензойна) — має кератопластичну (1 —2 %), кератолітичну (3—10 %) дію, подразнювальний, відволікаючий, протизапальний, протимікробний, протимікозний ефекти, ушкоджує потові залози. Застосовується як антисептичний, відволікаючий, подразнювальний, кератолітичний, у малих концентраціях (1 —2 %) — кератопластичний, регенеративний засіб. Входить до складу дезодорантів, антисептичних і протимікозних засобів (саліцилово-цинкова паста, паста Ласара тощо), мозольної рідини, мозольного пластиру.
Кислота бензойна — застосовується як антисептик і протимікозний засіб.
Після прийому всередину може підвищувати секрецію бронхіальних залоз. Як відхаркувальний засіб призначають натрієву сіль кислоти бензойної.
Кислота хлороводнева (ПСІ) розведена (3 %, 8 %). Застосовують усередину.
Фармакокінетика. Потрапляючи всередину, зв’язується з компонентами їжі, частково нейтралізується слиною, що надходить до шлунка, а також слизом шлунка. Незв’язана частина переходить до дванадцятипалої кишки, де нейтралізується лужним вмістом.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Кислота хлороводнева утворює концентрацію йо-нів водню, необхідну для перетворення пепсиногенів на пепсин, активації пепсину, денатурації та набряку білків, що полегшує їх ферментативне розщеплення. Кислота також регулює тонус воротаря шлунка, його евакуаційну функцію, має протимікробну дію, запобігає розвитку бродильних і гнильних процесів у шлунку, сприяє транспорту заліза, стимулює утворення гастрину, активує утворення слизовою оболонкою дванадцятипалої кишки секретину і холецистокініну.
Показання: ахілія, гіпоацидні стани, диспепсія, гіпохромна анемія.
Протипоказання: ацидоз, гострий гастрит, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки.
Побічна дія: у разі тривалого приймання у великих дозах може розвинутись ацидоз, руйнування емалі зубів.
Усі кислоти швидко транспортуються з кишок і мають резорбтивну дію, спричиняють компенсований (утворена вуглекислота швидко виводиться через дихальні шляхи, з сечею, що зумовлює зменшення лужних резервів у крові), а потім неком-пенсований (зниження рН крові внаслідок вичерпання лужних резервів) ацидоз. У клінічній практиці викликають компенсований ацидоз з лікувальною метою у таких випадках:
1. У дітей при тетанії (вміст Са2+ у крові залежить від її лужних резервів, їх зниження викликає йонізацію кальцію).
2. За потреби зниження рН (призначення гексаметилентетраміну, лікування при деяких формах сечокам’яної хвороби).
3. Призначення сечогінних засобів, що викликають алкалоз (похідні тіазиду, кислота етакринова); при цьому застосовують кислотоутворювальні сполуки (наприклад, алюмінію хлорид).
Некомпенсований ацидоз виявляється втратою чутливості, порушенням дихання (дихання Куссмауля), підвищенням артеріального тиску, судомами, комою. Смерть настає від паралічу дихального центру.
У випадках отруєння концентрованими кислотами розвиваються симптоми їх місцевої дії — опіки по ходу надходження, різкий біль, блювання, діарея, шок, а також симптоми некомпенсованого ацидозу.
До заходів невідкладної допомоги належить нейтралізація кислоти, промивання водою, інколи — суспензією магнію оксиду, приймання обволікаючих білкових речовин (збитий білок яєць, молоко), призначають наркотичні анальгетики (морфін, промедол та ін.), проводять симптоматичну терапію. Для боротьби з ацидозом внутрішньовенно вводять натрію гідрогенкарбонат та ізотонічний розчин натрію хлориду.
Кислоту цитринову в 1 % розчині застосовують парентерально у випадках алкалозу. Призначають усередину в складі комплексних препаратів для лікування хворих на подагру та уролітіаз (магурліт, блемарен, солюран та ін.). Хворим на уролітіаз кислоту цитринову застосовують у складних розчинах і вводять через систему катетерів.
Препарати амінокислот є основним будівельним матеріалом для синтезу специфічних тканинних білків, ферментів, пептидних гормонів та інших фізіологічно активних сполук. Амінокислоти мають також важливе функціональне значення: кислоти глютамінова, аспарагінова та інші мають невромедіаторні функції; фенілаланін, а також тирозин є попередниками у біосинтезі дофаміну, норадреналіну, адреналіну, триптофан — попередником серотоніну, гістидин — гістаміну”, аргінін — бере участь в утворенні азоту оксиду.
Похідними амінокислот є енкефаліни, ендорфіни та інші невропептиди, рилізингфактори гіпоталамуса, гормони гіпофіза тощо.
Кислоту глютамінову призначають головним чином для лікування при захворюваннях ЦНС (епілепсія, психози тощо), метіонін — при захворюваннях печінки, дистрофіях, гістидин — для лікування хворих на гепатит, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, гліцин — для лікування при алкоголізмі та депресіях, цистеїн, таурин — в офтальмологічній практиці.
До препаратів лугів належать деякі оксиди (магнію оксид, алюмінію гідроксид) і солі, що мають лужні властивості (натрію гідрогенкарбонат, натрію тетраборат, кальцію карбонат осаджений, магнію карбонат основний).
Натрію гідрогенкарбонат (NaHC03) застосовують місцево для полоскань, спринцювань. У розчині препарат має протимікробну, протимікозну дію. Місцево натрію гідрогенкарбонат розплавляє муцин, очищує поверхню слизових оболонок, має подразнювальні властивості, прискорює мікроциркуляцію. При прийманні всередину натрію гідрогенкарбонат має антацидні властивості (не слід приймати у зв’язку з утворенням С02, стимуляцією синтезу гастрину), а також відхаркувальну дію. Внутрішньовенно вводять у випадках ацидозу.
Магнію оксид (MgO), на відміну від натрію гідрогенкарбонату, при прийманні всередину не утворює С02 і рекомендується в клінічній практиці як антацидний засіб. Проте через проносний ефект у клінічній практиці застосовується рідко.
Натрію тетраборат (Na2B407 • • 10 Н20) має протимікробну, протимікозну дію, призначають для полоскання порожнини рота, змащування глотки, для спринцювань.
Розчин аміаку (NH4OH) як антисептик призначають для оброблення рук хірурга (див. “Подразнювальні засоби”, с 73).
Алюмінію гідроксид — А1 (ОН)3 у суспензії також має лужні властивості. Призначають як антацидний та обволікаючий засіб усередину. Входить до складу альмагелю, маалоксу.
Симптоми отруєння лугами: глибокі некротичні зміни у слизових оболонках ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, різкий біль у животі, утруднення під час ковтання, блювання, пронос з кров’ю, перитоніт, шок, алкалоз.
Перша допомога: промивання шлунка водою, іноді введення слабких органічних кислот — цитринової, оцтової (більшість клініцистів звертають увагу на їх подразнювальний вплив), збитого білка яєць, активованого вугілля, рослинної олії, наркотичних анальгетиків; у разі гіпонатріємії — введення великої кількості ізотонічного розчину натрію хлориду, інгаляція вуглекислоти.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Фармакологія (Конспект лекцій)