Головна Головна -> Підручники -> Підручник Судова система України (Мельник) скачати онлайн-> 1.3. Форми звернення до Конституційного Суду України. Рішення та висновки Конституційного Суду, вимоги до їх змісту

1.3. Форми звернення до Конституційного Суду України. Рішення та висновки Конституційного Суду, вимоги до їх змісту


Звернення до Конституційного Суду може бути у формі конституційного подання або конституційного звернення.
Конституційне подання – це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання неконституційним правового акта (його окремих положень), про визначення конституційності міжнародного договору або необхідності офіційного тлумачення Конституції України та інших законів.
Суб’єктами права щодо конституційного подання є:
· Президент України;
· не менш ніж 45 народних депутатів України;
· Верховний Суд України;
· уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
· Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Конституційне звернення – це письмове клопотання до Конституційного Суду про необхідність офіційного тлумачення Конституції України, законів України для забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.
Суб’єктами права щодо конституційного звернення є:
· громадяни України;
· іноземці;
· особи без громадянства;
· юридичні особи.
У конституційному поданні чи зверненні повинні зазначатися такі дані:
· для подання – повне найменування органу чи посадової особи, які направляють конституційне подання; для звернення – прізвище, ім’я та по батькові громадянина України, особи без громадянства чи іноземця, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місце знаходження юридичної особи;
· відомості про представника (особу) за законом або уповноваженого за дорученням;
· для подання – повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування правового акта, конституційність якого оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення; для звернення – статті (окремі положення) Конституції України або закону України, які повинен розтлумачити Конституційний Суд України;
· для подання – правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні; для звернення – обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України;
· дані щодо інших документів та матеріалів, на які посилаються суб’єкти конституційного подання (звернення) (копії цих документів і матеріалів додаються);
· перелік матеріалів та документів, що додаються.
Конституційне подання, документи та матеріали до нього повинні подаватися у трьох примірниках.
Конституційний Суд України є юридичною особою, його друкованим органом вважається “Вісник Конституційного Суду України”.
За результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституційний Суд України на пленарних засіданнях, де головує Голова Конституційного Суду, приймає рішення. Він може визнати правовий акт неконституційним повністю або в окремій його частині.
Разом з тим, Конституційний Суд України дає висновки у справах з питань:
· офіційного тлумачення Конституції та законів України;
· про відповідність Конституції України чинним міжнародним договорам України та тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди щодо їх обов’язковості;
· про дотримання конституційної процедури розслідування та розгляду справи про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту.
Конституційним Судом даються висновки, а рішення приймаються шляхом опитування суддів Конституційного Суду та поіменним голосуванням.
Як висновки, так і рішення Конституційного Суду повинні бути письмово мотивованими, обов’язково підписуються (не пізніше семи днів після прийняття рішення чи дачі висновку) кожним суддею, незалежно від того, голосував суддя “за” чи “проти”.
Після цього висновки та рішення офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання. Вони є остаточними і оскарженню не підлягають.
Якщо суддя Конституційного Суду має свою окрему думку, коли приймається рішення чи дається висновок Конституційним Судом, то він зобов’язаний у письмовій формі викласти її та обов’язково додати до рішення або висновку, які публікуються у “Віснику Конституційного Суду України” та інших офіційних виданнях України.
Як у рішенні, так і у висновку Конституційного Суду України обов’язково повинні бути відображені такі дані:
· найменування рішення (висновку), дата, місце прийняття (дачі), його номер;
· персональний склад суддів Конституційного Суду, які брали участь у розгляді справи;
· зміст конституційного подання, конституційного звернення;
· перелік учасників судового засідання;
· положення Конституції України, якими керувався Конституційний Суд при прийнятті рішення чи дачі висновку;
· мотивувальна частина рішення (висновку);
· резолютивна частина рішення (висновку);
· обов’язкове зазначення того, що рішення (висновок) є остаточним і оскарженню не підлягає.
При прийнятті рішення Конституційного Суду в змісті обов’язково вказується повна назва, дата прийняття, порядковий номер, яким органом, посадовою особою прийнято правовий акт, конституційність якого розглядається.
Наступного робочого дня після офіційного оприлюднення копії рішень і висновків Конституційного Суду України надсилаються суб’єкту права щодо конституційного подання чи конституційного звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції та органу влади, який прийняв правовий акт, що був предметом розгляду.
Конституційний Суд має право у своєму рішенні чи висновку визначити строки і порядок виконання та зобов’язати відповідні державні органи забезпечити виконання рішень чи дотримання висновку.
Невиконання рішень чи недотримання висновків Конституційного Суду тягнуть за собою відповідальність згідно з законодавством України.
Пленарне засідання Конституційного Суду вважається повноважним, якщо у ньому бере участь не менше 12 суддів, а рішення Конституційного Суду приймаються та даються висновки, якщо за них проголосувало не менше 10 суддів Конституційного Суду.
Матеріали справ, щодо яких Конституційним Судом прийнято рішення або дано висновок, зберігаються в архіві Конституційного Суду сто років, а оригінали рішень та висновків – безстроково.
Уже першими своїми рішеннями, наприклад, у справах щодо несумісності депутатського мандата, про акти органів Верховної Ради, Конституційний Суд зробив серйозну заяву щодо своєї самостійності і місця в ієрархії влади, що належить йому за Конституцією України1.
Належне місце у діяльності Конституційного Суду відведено Секретаріату. Він забезпечує його організаційну, науково-експертну та інформаційно-довідкову діяльність. Положення про Секретаріат Конституційного Суду затверджується Конституційним Судом. Керівник Секретаріату за поданням Голови призначається Конституційним Судом з числа громадян, які мають право займати посаду професійного судді.
Йому забороняється, як і суддям Конституційного Суду України, належати до будь-яких партій, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, окрім творчої, наукової та викладацької.
Про високий професійний, інтелектуальний та науковий рівень перших суддів Конституційного Суду України наочно свідчать такі дані: серед них – 5 докторів юридичних наук, 1 доктор філософських наук, 6 професорів та 6 кандидатів юридичних наук.
Першими суддями Конституційного Суду України, які були призначені в 1996-1997 роках Верховною Радою України, стали: Костицький М.В., Мироненко О.М., Розенко В.І., Яценко С.С.1, Євграфов П.Б.2, Корнієнко М.І.3
КОСТИЦЬКИЙ Михайло Васильович народився у 1948 році у с. Заріччя Надвірнянського району Івано-Франківської області у селянській родині.
Трудову діяльність розпочав робітником будівельної бригади радгоспу “Надвірнянський”.
У 1966-1971 роках навчався на юридичному факультеті Львівського державного університету імені І. Франка.
З 1971 року працював консультантом відділу юстиції Львівського облвиконкому.
З 1973 року – на викладацькій роботі у Львівському університеті імені І. Франка: асистент, старший викладач, доцент, професор, декан юридичного факультету.
У 1990-1994 роках – науковий консультант Комісії Верховної Ради України з питань правопорядку та боротьби зі злочинністю. Брав участь у розробці проектів Законів України “Про міліцію”, “Про прокуратуру”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про судову експертизу” та інших.
1994 року обраний народним депутатом України, головою підкомісії з правової політики та законодавчих передбачень Верховної Ради України. З листопада 1994 року – член Конституційної комісії.
З 1995 року – проректор з наукової роботи, професор Національної академії внутрішніх справ України.
У жовтні 1996 року Верховною Радою України призначений суддею Конституційного Суду України.
Доктор юридичних наук, професор, дійсний член Академії правових наук України, член-кореспондент Академії педагогічних наук України, заслужений юрист України.
МИРОНЕНКО Олександр Миколайович народився у 1942 році у с. Покровське Веселинського району Миколаївської області в селянській родині.
Трудову діяльність розпочав 1959 року слюсарем на суднобудівному заводі у м. Миколаєві. Проходив строкову військову службу.
1971 року закінчив юридичний факультет Одеського державного університету імені І.І.Мечникова, 1977 – Академію суспільних наук у Москві. Працював у комсомольських та партійних органах.
З 1983 року – на науковій роботі в Інституті держави і права АН УРСР: старший науковий співробітник, завідувач відділу історико-політологічних досліджень держави і права України.
У жовтні 1996 року Верховною Радою України призначений суддею Конституційного Суду України.
Доктор філософських наук, професор, дійсний член Академії політичних наук України, член-кореспондент Академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України.
КОРНІЄНКО Микола Іванович народився у 1937 році в м. Мена Менського району Чернігівської області в селянській родині.
1956 року закінчив залізничний технікум у м. Гомель (Білорусь). Проходив строкову військову службу.
У 1958-1959 роках – інспектор Менського районного фінансового відділу.
1964 року закінчив юридичний факультет Білоруського державного університету. Працював слідчим прокуратури Стовпцівського, Березинського районів Мінської області, Городнянського району Чернігівської області.
У 1968-1973 роках – аспірант, молодший науковий співробітник Інституту держави і права АН УРСР.
У 1973-1974 роках – референт Управління справами Ради Міністрів УРСР.
З 1974 року – старший викладач, заступник завідувача кафедри, декан Київської вищої партійної школи при ЦК Компартії України.
З 1990 року – заступник керівника групи наукових консультантів, перший заступник завідувача науково-експертного відділу Секретаріату Верховної Ради України.
У вересні 1997 року Верховною Радою України призначений суддею Конституційного Суду України.
Кандидат юридичних наук України, професор, заслужений юрист України.
Брав участь у розробці проекту Конституції України, Законів “Про вибори народних депутатів України”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та інших.
Автор понад 100 наукових праць, 3 монографій та 8 колективних монографій у співавторстві.
ЄВГРАФОВ Павло Борисович народився у 1944 році у Москві в сім’ї службовців.
Трудову діяльність розпочав робітником будівельно-монтажного управління, слюсарем-складальником Харківського тракторного заводу. Проходив строкову військову службу.
1971 року закінчив Харківський юридичний інститут.
У 1971-1991 роках – аспірант, асистент, старший викладач, доцент кафедри теорії держави і права Харківського юридичного інституту.
З 1991 по 1994 рік працював завідувачем державно-правового відділу Секретаріату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а з 1995 по 1997 рік – керівником юридичної служби представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.
У червні 1997 року Верховною Радою України призначений суддею Конституційного Суду України.
Кандидат юридичних наук.
Брав участь у розробці проекту Конституції України, проекту Закону “Про всеукраїнські місцеві референдуми”.
ЯЦЕНКО Станіслав Сергійович народився у 1936 році у м. Ічня Чернігівської області в родині вчителів.
1959 року закінчив юридичний факультет Київського державного університету імені
Т.Г. Шевченка.
Як фахівець почав працювати оперуповноваженим дізнання в Одеській області, адвокатом, завідувачем юридичної консультації на Київщині.
1962 року розпочинається наукова і викладацька діяльність: аспірант, молодший науковий співробітник Сектора держави і права АН УРСР; старший викладач, доцент, завідувач кафедри кримінального права та кримінології, заступник декана, в.о. декана юридичного факультету Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка.
У жовтні 1996 року Верховною Радою України призначений суддею Конституційного Суду України.
Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, заслужений юрист України.
Підготував 3 кандидатів юридичних наук, у т. ч. 2 іноземних громадян. Автор понад 90 наукових праць, підручників і монографій з питань кримінального права. Науковий та відповідальний редактор науково-технічних коментарів Кримінального кодексу України.
РОЗЕНКО Віталій Іванович народився у 1939 році у м. Васильків Київської області в сім’ї військовослужбовця.
Закінчив Львівську спеціальну середню школу міліції МВС СРСР та юридичний факультет Львівського державного університету імені
І. Франка, доцент.
З 1957 року служив в органах внутрішніх справ на посадах оперуповноваженого у м. Теребовля Тернопільської області, начальника слідчого відділу Васильківського райвідділення міліції Київської області, старшого слідчого Міністерства внутрішніх справ УРСР.
У 1974-1985 роках працював у партійних органах.
З 1985 року – начальник штабу МВС України, заступник міністра, начальник Головних управлінь внутрішніх справ Київської обл. та м. Києва, генерал-лейтенант міліції.
У 1992-1994 роках – ректор Української академії внутрішніх справ.
У 1994-1996 роках перебував на дипломатичній роботі в Республіці Польща в ранзі першого секретаря посольства України.
У жовтні 1996 року Верховною Радою України призначений суддею Конституційного Суду України. На спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України обраний заступником Голови Конституційного Суду України.
Першими суддями Конституційного Суду України, які були в 1996 році призначені Указом Президента України, стали: Козюбра М.І., Мартиненко П.Ф., Селівон М.Ф., Тимченко І.А., Тихий В.П., Шаповал В.М1.
КОЗЮБРА Микола Іванович народився у 1937 році у с. Тетерівка Жашківського району Черкаської області в сім’ї службовців.
Трудову діяльність розпочав робітником 4-ї взуттєвої фабрики м. Києва.
1956 року вступив до юридичного факультету Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. Після його закінчення працював в органах МВС України на посадах оперуповноваженого дізнання, слідчого, старшого слідчого на Вінничині та у м. Києві.
З 1965 року – на науковій роботі в Інституті держави і права АН УРСР: аспірант, молодший, старший науковий співробітник, завідувач відділу теорії держави і права.
1990 року очолив кафедру теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка.
У вересні 1996 року Указом Президента України призначений суддею Конституційного Суду України. Призначений секретарем Колегії суддів Конституційного Суду України.
Доктор юридичних наук, професор, дійсний член Української академії політичних наук, кореспондент Академії правових наук України.
Нагороджений Почесною відзнакою Президента України – орденом “За заслуги” третього ступеня.
Автор понад 150 наукових праць, у т.ч. 17 монографій, 3 підручників та навчальних посібників з питань теорії держави і права та конституційного права, брав участь у розробці проектів Декларації про державний суверенітет України, Конституції України та інших законопроектів.
МАРТИНЕНКО Петро Федорович народився у 1936 році у с. Осівці Брусилівського району Житомирської області в селянській родині.
Трудову діяльність розпочав 1954 року в Нижньому Тагілі, працюючи помічником тракториста будівельного тресту. Проходив військову службу. У 1962 році закінчив Саратовський юридичний інститут, працював викладачем цього вузу.
З 1965 року – в Київському державному університеті імені Т.Г. Шевченка: аспірант, старший викладач, доцент, професор, завідувач кафедри порівняльного правознавства Інституту міжнародних відносин.
У 1991-1996 роках був головним науковим консультантом Секретаріату Верховної Ради (за сумісництвом). У 1992-1993 роках входив до складу Колегії з питань правової політики Державної думи України.
У вересні 1996 року Указом Президента України призначений суддею Конституційного Суду України.
Кандидат юридичних наук.
Нагороджений Почесною відзнакою Президента України – орденом “За заслуги” третього ступеня.
Автор понад 150 наукових праць, серед яких монографії, підручники, навчальні посібники з питань конституційного права, міжнародного публічного права, порівняльного правознавства.
Брав участь у розробці законопроектів, зокрема, Закону “Про мови в УРСР”, Концепції Договору про Співдружність Суверенних Держав, Декларації про державний суверенітет України, Конституції України, Закону “Про Конституційний Суд України”.
Як експерт МЗС України працював над проектами Європейської Конвенції з питань громадянства та Європейської Хартії регіональних та міноритарних мов, що розроблялися у Раді Європи. У 1992-1996 роках був заступником представника України у “Венеціанській Комісії” Ради Європи.
СЕЛІВОН Микола Федосович народився у 1946 році у с. Шестовиця на Чернігівщині в селянській родині.
Трудову діяльність розпочав слюсарем-ремонтником. Проходив строкову військову службу.
1973 року закінчив юридичний факультет Київського державного університету імені
Т.Г. Шевченка.
Фахову діяльність розпочав у 1973 році стажистом-дослідником Інституту держави і права АН УРСР.
З 1979 року – на відповідальній роботі в апараті уряду: старший референт юридичної групи, в.о. завідувача юридичного відділу, завідувач юридичного відділу, заступник міністра Кабінету Міністрів, перший заступник міністра Кабінету Міністрів.
У вересні 1996 року Указом Президента України призначений суддею Конституційного Суду України.
Кандидат юридичних наук, заслужений юрист України.
Автор майже 30 наукових праць, монографій з правових питань організації та діяльності рад. Брав участь у розробці проектів найважливіших законів щодо забезпечення політичної незалежності та економічної самостійності України, становлення ринкової економіки, соціального захисту населення, формування нової системи державного управління та місцевого самоврядування. Як експерт брав участь у розробці проекту Конституції України.
ТИМЧЕНКО Іван Артемович народився у 1939 році у Покровському районі Дніпропетровської області в селянській родині.
Закінчив училище механізації сільського господарства, сільськогосподарський технікум. Працював трактористом, механіком колгоспу.
У 1967 році закінчив юридичний факультет Київського державного університету імені
Т. Г. Шевченка.
З 1966 року працював старшим редактором редакції журналу “Радянське право”. З 1974 року – аспірант, науковий співробітник, вчений секретар Інституту держави і права АН УРСР.
У 1990-1991 роках працював помічником Голови Верховної Ради України. З 1991 року очолював юридичну службу (управління) Адміністрації Президента України.
У вересні 1996 року Указом Президента України призначений суддею Конституційного Суду України. Згодом на спеціальному пленарному засіданні обраний його Головою.
Кандидат юридичних наук, дійсний член Академії правових наук України, заслужений юрист України.
Брав участь у розробці проектів Конституції України, Законів “Про мови в Україні”, “Про вибори народних депутатів України”, “Про Конституційний Суд України”, Декларації про державний суверенітет України. Є автором понад 40 наукових праць.
ТИХИЙ Володимир Павлович народився у 1939 році в м.Теплогорську Луганської області у родині шахтаря.
Трудову діяльність розпочав слюсарем Ірмінської вуглезбагачувальної фабрики. У
1963 році закінчив Харківський юридичний інститут.
З 1963 року працював слідчим прокуратури і помічником прокурора у Луганській і Дніпропетровській областях.
З 1968 року розпочинається наукова і викладацька робота в Харківському юридичному інституті (з 1995 року – Національна юридична академія України імені Я. Мудрого): аспірант, старший викладач, доцент, професор кафедри кримінального права, декан, проректор з навчальної роботи.
У вересні 1996 року Указом Президента України призначений суддею Конституційного Суду України.
Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України. Заслужений працівник народної освіти України. У 1995 році Міністерством юстиції України вписаний до “Золотої Книги української юстиції”.
Автор понад 90 наукових праць, монографій, навчальних посібників з питань кримінального права, кількох публікацій з конституційного права та теорії держави і права; брав участь у розробці проектів Конституції України, Кримінального кодексу України.
ШАПОВАЛ Володимир Миколайович народився у 1948 році у м. Києві в сім’ї службовців.
У 1970 році закінчив юридичний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Проходив строкову військову службу.
Фахову діяльність розпочав в Інституті держави і права АН УРСР: аспірант, молодший науковий співробітник відділу міжнародного права і порівняльного правознавства.
З 1976 року працював викладачем, старшим викладачем, доцентом кафедри державно-правових дисциплін Київської вищої школи МВС СРСР.
З 1986 року викладає на юридичному факультеті Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, обіймає посади доцента, професора кафедри конституційного права, завідувача кафедри прав людини.
У вересні 1996 року Указом Президента України призначений суддею Конституційного Суду України.
Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України.
Нагороджений Почесною відзнакою Президента України – орденом “За заслуги” третього ступеня.
Автор понад 120 наукових праць, підручників і монографій з проблем теорії держави і права, конституційного права. Як член робочої групи Конституційної комісії брав участь у розробці проекту Конституції України.
Першими суддями Конституційного Суду України, які були призначені у вересні 1996 року третім (позачерговим) з’їздом суддів України, стали: Німченко В.І.1, Вознюк В.Д.2, Малинникова Л.Ф.3, Савенко М.Д.4, Скомороха В.Є.5, Чубар Л.П.6.
ВОЗНЮК Володимир Денисович народився у 1949 році у с. Щитинь Любешівського району на Волині в селянській родині.
Трудову діяльність розпочав з 1966 року робітником на будівництві Кременчуцького нафтопереробного заводу. Проходив строкову військову службу.
У 1976 році закінчив юридичний факультет Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. Того ж року обраний народним суддею Дніпровського районного суду м. Києва.
З 1980 року – суддя Київського міського суду. 1989 року обирається суддею Верховного Суду України. 1995 року призначений заступником голови судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду України.
У вересні 1996 року на третьому (позачерговому) з’їзді суддів України призначений суддею Конституційного Суду України, а згодом і секретарем Колегії суддів Конституційного Суду України.
З 1987 року викладає (за сумісництвом) на юридичному факультеті Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.
Заслужений юрист України.
Брав участь у розробці Концепції судово-правової реформи, проекту Закону “Про судоустрій” та інших нормативно-правових актів.
МАЛИННИКОВА Людмила Федорівна народилася у 1939 році у Києві у робітничій сім’ї.
Трудову діяльність розпочала обплітальницею на Київському заводі “Укркабель”.
У 1965 році закінчила юридичний факультет Київського державного університету імені
Т. Г. Шевченка за спеціальністю правознавство.
Фахову діяльність розпочала у 1958 році секретарем судової Колегії в цивільних справах Верховного Суду України. Працювала секретарем судового засідання, судовим виконавцем Подільського районного народного суду м. Києва, старшим консультантом судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України. У 1975 році обирається суддею Ленінградського районного суду м. Києва, у 1978 – суддею Київського міського суду, а з 1984 – суддею Верховного Суду України.
У вересні 1996 року на третьому (позачерговому) з’їзді суддів України призначена суддею Конституційного Суду України.
Заслужений юрист України. У 1982 році нагороджена орденом “Знак Пошани”.
Обиралася членом Президії Верховного Суду України. Була членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України. Входила до складу експертної групи з питань підготовки проектів міжнародних договорів про правові відносини та правову допомогу в цивільних, шлюбно-сімейних та кримінальних справах і робочої групи з підготовки проекту Цивільного процесуального кодексу.
НІМЧЕНКО Василь Іванович народився у 1950 році у с. Загородище Чорнобаївського району Черкаської області в селянській родині.
Трудову діяльність розпочав слюсарем. Проходив строкову військову службу. У 1976 році закінчив Харківський юридичний інститут.
З 1976 року працював народним суддею Подільського районного суду м. Києва, суддею Київського міського суду, головою Печерського районного суду м. Києва. У 1987-1989 роках – старший консультант юридичного відділу Президії Верховної Ради України.
У 1990 році обраний суддею Верховного Суду України. З 1995 року – суддя військової колегії Верховного Суду України, генерал-майор юстиції.
У вересні 1996 року на третьому (позачерговому) з’їзді суддів України призначений суддею Конституційного Суду України, на спеціальному засіданні якого був обраний заступником Голови Конституційного Суду України.
Кандидат юридичних наук.
Автор наукових праць у галузі державного, адміністративного та цивільного права, співавтор коментаря Кодексу України про адміністративні правопорушення, Концепції судово-правової реформи в Україні та проекту Закону “Про Конституційний Суд України”; науковий керівник групи з підготовки проекту Адміністративно-процесуального кодексу України.
САВЕНКО Микола Дмитрович народився у 1944 році у с. Первомайське Безим’янського району Саратовської області в робітничій сім’ї.
У 1963 році закінчив Луганське технічне училище, працював слюсарем на Луганському тепловозобудівному заводі. Проходив строкову військову службу.
У 1972 році закінчив правознавчий факультет Харківського юридичного інституту.
Фахову діяльність розпочав стажистом Новотроїцького районного народного суду Херсонської області. У 1972 році обраний народним суддею Каланчацького районного народного суду тієї ж області.
З 1983 року – член Херсонського обласного суду, а з 1988 – суддя, заступник голови судової колегії у цивільних справах Верховного Суду України.
У вересні 1996 року на третьому (позачерговому) з’їзді суддів України призначений суддею Конституційного Суду України.
Має вищий кваліфікаційний клас судді.
СКОМОРОХА Віктор Єгорович народився у 1941 році у с. Матросове Солонянського району Дніпропетровської області в селянській родині.
Працював шофером у колгоспі. Проходив строкову військову службу. У 1967 році закінчив правознавчий факультет Харківського юридичного інституту.
Цього ж року розпочав фахову діяльність суддею Краснолуцького міського народного суду на Луганщині, з 1970 року – член Луганського обласного суду.
У 1976 році обирається суддею Верховного Суду України.
У вересні 1996 року на третьому (позачерговому) з’їзді суддів України призначений суддею Конституційного Суду України, а пізніше – секретарем Колегії суддів Конституційного Суду України.
Заслужений юрист України.
Брав участь у підготовці проектів Концепції судової реформи в Україні, Закону “Про статус суддів”, проекту Кримінального кодексу та ряду інших законопроектів. Автор багатьох публікацій, присвячених аналізу та застосуванню законодавства, захисту прав людини.
Має вищий кваліфікаційний клас судді.
ЧУБАР Людмила Пантеліївна народилася у 1944 році у м. Жданов (нині – Маріуполь) Донецької області в робітничій сім’ї.
У 1970 році закінчила правознавчий факультет Харківського юридичного інституту.
Трудову діяльність розпочала у 1961 році у Жовтневому районному суді м. Жданова діловодом, секретарем судового засідання, судовим виконавцем. У 1970 році обрана народним суддею цього ж суду.
З 1979 року – заступник начальника управління юстиції Донецького облвиконкому.
У 1986 році призначена головою Донецького обласного суду.
У 1980-1991 роках обиралася депутатом Донецької міської та обласної рад народних депутатів.
У вересні 1996 року на третьому (позачерговому) з’їзді суддів України призначена суддею Конституційного Суду України.
Брала участь у розробці проектів Конституції України, Законів “Про судоустрій”, “Про статус суддів”, Цивільного кодексу.
Заслужений юрист України.
На спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України першим його Головою був обраний Тимченко Іван Артемович, заступниками Голови – Розенко Віталій Іванович та Німченко Василь Іванович, але це не звільняло їх від виконання обов’язків суддів Конституційного Суду України.
З числа суддів Конституційного Суду України секретарем Колегії суддів з конституційних подань був призначений Козюбра Микола Іванович, секретарем Колегії суддів з конституційних звернень – Вознюк Володимир Денисович, а секретарем Колегії суддів з конституційних подань і звернень – Скомороха Віктор Єгорович.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Судова система України (Мельник)