Головна Головна -> Підручники -> Підручник Міжнародна економіка. Навчальний посібник (Солонінко К. С.) скачати онлайн-> -4. Економіка нових індустріальних країн-Загальна характеристика та регіональні особливості економіки нових індустріальних країн (НІК)

-4. Економіка нових індустріальних країн-Загальна характеристика та регіональні особливості економіки нових індустріальних країн (НІК)



Особливим явищем в економічних відносинах світу став стрімкий розвиток країн і територій, які дістали назву «нові індустріальні країни» (НІК) або нові індустріальні економіки. За короткий час (30-40 років) ці країни створили промисловий потенціал, розвинули окремі сучасні галузі індустрії. Вони різко збільшили промисловий експорт і посіли важливе місце у міжнародному поділі праці.

Склад групи НІК не є незмінним. До неї включають країни й території Східної Азії (Південна Корея, о. Тайвань, Гонконг, Сінгапур), деякі найбільш розвинені країни Латинської Америки (Бразилія, Мексика, Аргентина), іноді й Індію, Єгипет. Однак, із зазначених країн лише азіатська «четвірка» стабільно підтвердила свою репутацію нового полюса зростання світової економіки. Намітилася тенденція розширення цієї групи країн за рахунок другої (Малайзія, Індонезія, Таїланд) і, у перспективі, третьої (Туреччина, Філіппіни, Шрі-Ланка) хвиль нових індустріальних країн.

Критерії зарахування країн до нових індустріальних досить умовні: ВНП на душу населення повинен бути не менше 8000 дол., частка переробної промисловості у ВНП більше 20 %, високі темпи зростання економіки (4-6 % на рік), середній річний рівень інфляції не повинен перевищувати 5 %, питома вага промислової продукції у ВВП більше 30 %, готова продукція в експорті не менше 50 % тощо. Привертають увагу й такі характеристики нових індустріальних країн, як динамічні макроекономічні та внутрішньогалузеві структурні зрушення, зростання професійного рівня робочої сили, інтенсивна участь у МПП, широке використання іноземних інвестицій та ін.

У цілому на НІК припадає 13 % населення світу, 12 % світового ВВП, 20 % світового експорту, 12 % промислового і 15 % світогосподарського виробництва. Їх середній показник ВВП на душу населення складає 10 844 долари США, при цьому максимальний — на Тайвані (20900 дол.) і найменший — у Малайзії (3300 дол.). Цей показник у 3 рази вищий, ніжу країнах, що розвиваються, і в 2,5 рази нижчий, ніж у розвинутих.

За темпами середньорічного приросту ВВП НІК Латинської Америки випереджали розвинуті країни й ті, що розвиваються, у 70-ті роки, а НІК ПСА — у 60-90-ті роки. В даний час темпи їхнього зростання сповільнилися, але перевищують темпи зростання світової економіки в 1,2—1,5 раза.

На НІК ПСА припадає 7 % населення світу, тут виробляється 6 % світового ВВП, здійснюється 14 % світового експорту, виготовляється 6 % промислової і 11 % сільськогосподарської продукції світу.

НІК ПСА першими стали успішно нарощувати обсяги промислового виробництва, і в першу чергу, не видобувних (вони бідні за корисними копалинами), а обробних галузей, що створюють наукомістку експортоорієнтовану продукцію. У сільському господарстві проводилися успішні реформи, державні програми були спрямовані на підготовку національних кадрів усіх рівнів кваліфікації.

Неабияке значення в економічному стрибку країн регіону мав особливий менталітет і східна культура, що включає повагу і беззаперечне підпорядкування владі, високий рівень освітніх стандартів, працьовитість, тісні сімейні зв´язки, командний дух і почуття ліктя. Все це дало можливість їм зайняти провідне місце у світовій економіці.

Велике значення також мав досвід, технології й інвестиції Японії. У 50-ті роки ці країни були слаборозвиненими аграрними: вирощували рис, чай і видобували нечисленні корисні копалини. Після реформи в сільському господарстві були конфісковані значні землеволодіння, земля розподілена між селянами, а трудові ресурси, що звільнилися в сільському господарстві, використовувалися в індустріалізації. Сільському господарству стали більше приділяти уваги: проводилися іригаційні роботи з поліпшенням якості грунтів, модернізації інфраструктури сільського господарства.

Базою індустріалізації послужила текстильна і взуттєва промисловість, що виробляла дешеву і за вартістю, і за якістю продукцію, розраховану на покупця з низькими і середніми прибутками. Ця ніша на світовому ринку в той час ніким не була зайнята і НІК зміцнилися в ній, постійно вкладаючи гроші, що з´явилися, у модернізацію існуючих виробництв і впровадження наукомістких галузей: електроніки, приладобудування.

Головну роль у становленні економіки НІК відіграла держава. Нею здійснювалася політика меркантилізму: жорстка економія валютних засобів, протекціонізм відносно власної продукції і жорсткі митні бар´єри для іноземної, обмеження імпорту і заохочення експорту. Паралельно створювалися найсприятливіші умови для ПІІ у сфері організації спочатку трудомістких, а пізніше — наукомістких виробництв, залучення новітніх технологій. Держава шляхом продуманої політики пільгового оподаткування, скорочувала розвиток одних виробництв і сприяла розвитку інших.

Важливою рисою державної політики було валютне регулювання. Обмежувалося підвищення курсу національних валют. Збільшення курсу валют в міру нарощування експорту і зростання конкурентноздатності національних товарів держава компенсувала субсидіями для експортерів, що продовжувало робити експорт вигідним. При цьому стимулювався приплив тільки довгострокового капіталу.

Політика імпортозаміщення проходила за такою схемою: спочатку заміщувався імпорт у галузях, що виготовляють товари народного споживання (текстильна, взуттєва, харчова), пізніше, при накопиченні необхідного капіталу, імпортозаміщення стало поширюватися на товари виробничого призначення (хімічні й нафтохімічні продукти, чорні метали, деталі машин і устаткування).

Держава постійно контролювала перерозподіл коштів між пріоритетними і допоміжними галузями. Так, обробна промисловість в основному фінансувалася за рахунок коштів сільського господарства і видобувних галузей, а також за рахунок притоку ПІІ.

Пріоритети в економіці постійно змінювалися. Так, у 50-х роках це були текстильне і склоробне виробництва, у 60-х — виробництво цементу, мінеральних добрив, нафтопереробка, чорна металургія, хімія органічного синтезу; у 70-х — суднобудування, автомобілебудування; у 80-х — інформатика, електротехнічне машинобудування; у 90-х — виробництво нових матеріалів і технологій, електроніка і аерокосмічна промисловість.

Хоча нові індустріальні країни мають значні національні відмінності, проте, на їхньому прикладі можна простежити як закономірності світового розвитку, так і регіональні особливості цього процесу.

Успіхи НІК першої хвилі пояснюються збігом особливо сприятливих зовнішніх факторів розвитку. Однак, більш ґрунтовна, на наш погляд, інша точка зору: як сама поява НІК, так і вражаючий стрибок азіатської четвірки НІК першого покоління, зумовлені об´єктивними процесами у світовій економіці загалом і в економіці зазначених країн зокрема.

Вплив науково-технічного прогресу, процеси глобалізації у світовій економіці, демографічна ситуація, втрата багатьма країнами порівняльних переваг, раціональне використання іноземних інвестицій, вдалі економічні реформи тощо дали змогу цим країнам зайняти провідні позиції в економічному розвитку. Деякі з цих країн, маючи традиційні порівняльні переваги (дешева робоча сила, наявність сировини, низькі ціни на землю і т. ін.), стали районом активних операцій ТНК, які організували тут експортне виробництво промислової продукції. Залучення ТНК до індустріалізації виявилося найбільш значним у тих країнах, які раніше за інші взяли курс на експортоорієнтовану модель розвитку і створили сприятливий клімат для іноземних інвестицій. Це були НІК першого покоління.

В подальшому розвитку даний процес охопив деякі інші країни, що розвиваються. У зв´язку із зростанням вартості робочої сили, підвищенням курсів національних валют (відносно долара) НІК першого покоління почали, у свою чергу, втрачати власні порівняльні переваги у виробництві працемісткої продукції. Активно переорієнтувавшись у бік технологічно складної, наукомісткої продукції, азіатська «четвірка» НІК почала масово перемішувати працемісткі виробництва у країни з дешевою робочою силою: Малайзію, Індонезію, Таїланд та ін., чим і сприяла появі нових індустріальних країн другого покоління.

Активізація ТНК в сучасних умовах пов´язана з їх активним переміщенням працемісткого виробництва в країни з дешевою робочою силою. Це призвело до появи НІК третього покоління (Філіппіни, В´єтнам, Шрі-Ланка).

Піднімаючись технологічними сходами вгору, кожна група цих країн звільняє нижню сходинку для іншого, наступного за нею покоління НІК. Такий послідовний процес проходження нових країн, які індустріалізуються, через певні технологічні етапи дістав образну назву «летючих гусей».

Певний вплив на розширення кола НІК має політика неопротекціонізму розвинених країн з ринковою економікою. Ця політика була спрямована на послаблення позицій нових конкурентів з числа країн, що розвиваються, оскільки на НІК припадає в середньому до 40 % експорту. Тиск індустріальних країн на НІК першої хвилі змушує їх «добровільно» обмежувати експорт у розвинені країни. Так, США виключили четвірку азіатських НІК першої хвилі з числа країн, які користуються пільгами за системою преференцій.

Ці та інші зовнішньоекономічні дії дають можливість залучати до процесу послідовної індустріалізації дедалі більшої кількості країн в інших регіонах світу. Вони, як правило, йдуть слідом за своїми попередниками, часто копіюючи моделі та способи вже апробованої адаптації, і намагаються в такий спосіб здобути позиції у МПП.

Однак, існують й інші фактори, які істотно ускладнюють реалізацію цієї тенденції. Різке поширення використання інформаційних технологій, електронізація та роботизація виробництва, які раніше вважалися сферою ручної праці, знижують відносні переваги НІК у дешевій робочій силі. Відтак знижується й конкурентоспроможність промислового експорту цих країн.

Втілення в життя сучасних інформаційних технологій радикально змінюють організацію та управління виробництвом. Одним із прикладів цього є поширення на підприємствах ТНК так званої організаційно-управлінської системи JIT, яка передбачає синхронізацію суміжних виробництв, мінімізацію запасів сировини й готової продукції, надчітку координацію постачальницько-оптових операцій. Це істотно трансформує поняття «конкурентоздатність виробництва» і також підгострює порівняльні переваги НІК.

Локомотивом економічного розвитку і ватажком в політиці «летючих гусей» на півдні Азії вважається Японія. В останні 10 років підвищення курсу йєни щодо інших валют призвело до падіння конкурентноздатності японського експорту. Для збереження своїх позицій на світовому ринку японські компанії почали масово переміщувати працемісткі виробництва у НІК другого і частково третього поколінь, що супроводжувалося небувалим зростанням вивозу за кордон прямих іноземних інвестицій японських ТНК. Однак, на початку 90-х років і цей процес уповільнився, що відображає, крім усього іншого, часткове відновлення Японією порівняльних переваг у галузях, які раніше вважалися неконкурентоздатними.

В наш час велике значення для НІК набула політика «технологічного неомеркантилізму», яка дедалі ширше практикується розвиненими країнами з ринковою економікою. Вона виявляється у прагненні Заходу запобігти або обмежити отримання новими конкурентами з числа НІК перспективних дорогих технологій, новітнього обладнання.

Це призводить до того, що експортерам промислових виробів нелегко зберігати свої позиції у МПП, не кажучи про подальше їх нарощування. Це є причиною того, що країни першої хвилі НІК й досі повністю не відмовилися від працемісткого промислового виробництва, у зв´язку з чим ці країни вже відчувають зростаючу конкуренцію другої групи НІК, які швидко нарощують експорт працемістких виробів електроніки, одягу, текстилю, взуття тощо.

Таким чином, поява нових індустріальних країн, їх економічні стосунки в світі показують, що будь-яка країна, виходячи з національних особливостей і менталітету, спроможна, на підставі існуючого досвіду, раціонально реформувати свою економіку, досягнути певних переваг.

Але для таких дій повинна бути розроблена чітка національна програма економічних перетворень. Досвід НІК в деяких напрямках, особливо в технологічних перетвореннях, структурній політиці, політиці соціального захисту тощо може бути використаний і Україною.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Міжнародна економіка. Навчальний посібник (Солонінко К. С.)