Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія економічних вчень (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 9.2. Австрійська школа.

9.2. Австрійська школа.


Вона сформувалась у 70-ті роки XIX ст. і здобула найширше визнання серед представників маржиналізму на першому етапі «маржинальної революції». Цю школу репрезентували професори Віденського університету — вже згадуваний К. Менгер, а також Ф. Візер (1851—1926) і Е. Бем-Баверк (1851—1914). Основні праці К. Менгера — «Основи політичної економії» та «Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема»; Ф. Візера — «Походження й основні закони господарської цінності», «Природна цінність», «Закон влади»; Е. Бем-Баверка — «Основи теорії цінності господарських благ», «Капітал і прибуток», «Теорія Карла Маркса та її критики».
Вивчаючи їхні економічні теорії, необхідно звернути увагу на такі найхарактерніші методологічні особливості австрійської школи: по-перше, суб’єктивно-ідеалістичне відображення економічних процесів та явищ; по-друге, використання як головного об’єкта дослідження не суспільного виробництва, а індивідуального господарства; по-третє, визнання примату споживання над виробництвом.
Коло питань, що їх вивчали представники австрійської школи, є досить широким. Це і вчення про предмет політичної економії, її методологічні основи, і метод дослідження економічних процесів, і аналіз вартості товару і факторів, що впливають на її формування, тощо.
Об’єктом дослідження вважалося окреме господарство, яке визнавалося типовим елементом економічної системи суспільства. Ідеалом такого господарства було господарство цілком ізольованого суб’єкта — Робінзона. Народне господарство розглядалось як сукупність таких окремих господарств. Для того щоб виявити і розкрити закони економіки в цілому, достатньо було, на думку австрійських економістів, вивчити механізм їхньої дії на прикладі одного ізольованого господарства. Такий метод дослідження отримав назву «робінзонат».
Обстоюючи позиції нової концепції, економісти австрійської школи обмежували економічні відносини лише ринковими зв”язками, тобто відносинами обміну. Саме вони, на їхню думку, є засадничими в дослідженнях, оскільки визначають пропорції, котрі формуються у виробництві і надають йому відповідного характеру. Основою економічної діяльності вважалася психологія суб’єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності й усю його економічну поведінку. При цьому об”єк-тивний характер розвитку суспільного виробництва і властивих йому законів повністю ігнорувався. В їхніх системах усі економічні суб’єкти цілком однорідні й рівноправні, кожний діє виключно у власних інтересах. Економічні закони в такому разі стають наслідком взаємодії індивідуальних рішень.
Оскільки центральне місце серед проблем, які досліджувала австрійська школа, посідала проблема цінності, потрібно передовсім вивчити теорію цінності цієї школи, що відома під назвою теорії «граничної корисності». Згідно з цією теорією корисність є визначальним фактором цінності. Під корисністю австрійці розуміли ту загальну властивість матеріальних благ, котра дає змогу задовольнити потреби індивіда. При цьому вони розрізняли (зокрема Е. Бем-Баверк) два види корисності: просту (абстрактну) і кваліфіковану (конкретну). Абстрактна розглядалась як корисність взагалі, що притаманна матеріальним благам, які є в достатній кількості. Кваліфікованою корисністю наділялися блага, запас яких обмежений, і зменшення такого блага хоча б на одну одиницю негативно позначатиметься на добробуті індивіда. Таке розмежування корисності пов’язувалося з формуванням цінності благ. Не всі «корисності» здатні обмінюватися. Таку здатність мають тільки ті блага, які є в обмеженій кількості і завдяки цьому стають цінностями. К. Менгер дав суб’єктивістське тлумачення цінності, яке стало згодом загальною вихідною позицією австрійської школи, а саме: «цінність — це судження, яке люди, що господарюють, мають про значення благ, котрі перебувають у їхньому розпорядженні для підтримання їхнього життя та їхнього добробуту, а тому поза їхньою свідомістю вона не існує».
Розвиваючи цю ідею, Е. Бем-Баверк процес утворення цінності поділяв на два етапи. Перший він пов’язував з утворенням «суб’єктивної цінності», під якою розумів індивідуальну оцінку блага суб’єктом. Вона залежала від того, яку роль благо відігравало в задоволенні його потреб. Величина корисності, що її забезпечує людині відповідне благо, є водночас і мірою його цінності. При цьому важливо зрозуміти й запам’ятати, що новим елементом, який австрійська школа внесла в теорію корисності, було те, що за основу цінності товару австрійці брали не просто корисність, а граничну корисність, що задовольняє мінімальну потребу людини. К. Менгер був першим із представників австрійської школи, хто сформулював принцип спадної корисності, відповідно до якого цінність будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, яку має остання одиниця його запасу. Е. Бем-Баверк, дотримуючись такого принципу в дослідженні суб’єктивної цінності, не обмежився цим і виділив другий етап утворення цінності блага, який пов’язував з «об’єктивною» цінністю, котра, на його думку, формується на ринку в результаті вирівнювання суб’єктивних оцінок у процесі стихійного виявлення попиту і пропозиції.
Крім теорії «граничної корисності», необхідно також, використовуючи рекомендовану літературу, вивчити й засвоїти інші теорії представників австрійської школи, зокрема, теорію приписування (рос. мовою «теория вменения»), теорію капіталу і процента, звернувши увагу на їхній методологічний інструментарій.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія економічних вчень (Конспект лекцій)