Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія економічних вчень (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 10.3. Економічна програма народництва.

10.3. Економічна програма народництва.



В економічній думці Росії другої половини XIX ст. провідним напрямом було народництво, тобто певний різновид утопічного соціалізму, властивий країнам із низьким рівнем економічного розвитку, переважанням сільського господарства і дрібних виробників.
Російське народництво — складне й багатогранне явище. У народництві виділяються дві тенденції — революційна і ліберальна, а відповідно — і два етапи розвитку. Перший — із 60-х до середини 80-х pp., пов’язано із діяльністю революційного народництва. Другий — із середини 80-х до кінця 90-х pp. — характеризується переважанням у народництві ліберальних ідей.
Усім без винятку представникам народництва, до яких би течій чи напрямів вони не належали, притаманні певні спільні риси: визнання капіталізму в Росії занепадом, регресом, а також визнання самобутності, «неповторності» російського економічного ладу взагалі і селянина з його общиною, артіллю зокрема.
Народники вірили в можливість запобігти розвитку капіталізму в Росії, ідеалізували вигаданий ними «народний лад», проголошуючи його запорукою прогресивніших, ніж капіталізм, суспільних відносин соціалізму. Революційні народники сподівались здійснити соціалістичні перетворення через селянську революцію.
Революційне народництво. У революційному народництві існували три течії, які очолювали П. Лавров, П. Ткачов і М. Бакунін.
П. Л. Лавров (1823—1900) — один із провідних ідеологів народництва, філософ, соціолог, економіст, математик. Він і його послідовники (так звані лавристи) були прихильниками соціалістичної революції, яку здійснить народ, селянство, кероване революційною інтелігенцією. Підготовка революції передбачала попередню тривалу пропаганду ідей соціалізму в народі.
Значне місце в працях Лаврова присвячується економічним питанням, які охоплюють усі сторони суспільно-економічного життя тогочасної Росії. Це і становище селянства, і оцінка реформи, і роль общини. Спостерігаючи процес розкладу общини і зародження капіталізму, Лавров характеризує його як початок підготовки соціального перевороту. На місце капіталістичного ладу, писав він, прийде «робочий соціалізм». Він, за Лавровим, здійснюватиметься через передачу землі селянським общинам, а промислових підприємств — робітникам.
М. О. Бакунін (1814—1876) — анархіст за світоглядом. Він був непримиренним противником кріпацтва і вважав, що російський селянин — «бунтар від природи». Бакунін сподівався на можливість негайної соціальної революції.
Він виступив з критикою реформи 1861 p., яку назвав обманом. Критикував він і капіталізм як нову форму експлуатації. Бакунін і його послідовники виступали проти існування держави і пропагували ідею вільної федерації робітничих асоціацій і селянських общин з абсолютною свободою особистості. Економічну основу такого устрою бакуністи вбачали в передачі всієї землі землеробським общинам, а всіх засобів виробництва — робітничим асоціаціям.
П. М. Ткачов (1844—1885) — прихильник «селянського соціалізму». Розв’язати проблему побудови «селянського соціалізму» мали революціонери, поваливши царський уряд і захопивши владу. Росія, на його думку, готова до соціалістичної революції, оскільки не має капіталу і буржуазії. Після захоплення влади буде проведено реформи. Одна з програмних вимог Ткачова полягала у ліквідації поміщицького землеволодіння і передачі землі у власність селянам.
Визнавав Ткачов і необхідність промислового розвитку країни, без чого сільське господарство не може не тільки процвітати, а й взагалі існувати. Він виступив з гострою критикою капіталізму і буржуазної політичної економії, яка, за його словами, захищає інтереси капіталу. Ткачов зробив навіть спробу створити нову економічну науку, виходячи з вимог «справедливості та моралі».
Ліберальне народництво. З середини 80-х pp. у суспільному русі переважають ідеї ліберального народництва. Цьому сприяли розвиток капіталістичних відносин у країні і посилення диференціації селянства. Хоч ліберальні народники, як і революційні, виступали від імені всього селянства, проте фактично вони були виразниками інтересів сільської буржуазії.
Ідеологами ліберального народництва в Росії були: В. П. Во-ронцов (1847—1918), М. Ф. Данієльсон (1844—1918), М. К. Михай-ловський (1842—1904), С.М.Кривенко (1847—1906), С. М. Южа-ков (1849—1910) та інші. На відміну від революційних, ліберальні народники відмовились від боротьби із самодержавством і сконцентрували всю увагу на розробленні програми так званих «дрібних діл». Свою економічну програму вони пов’язували з ідеєю некапіталістичного шляху розвитку Росії, яка ґрунтувалась на вченні С. Сісмонді.
Спираючись на теорію реалізації Сісмонді, народники ігнорували виробниче споживання, вартість сукупного продукту обмежували лише сумою доходів. З цього випливав висновок про скорочення внутрішнього ринку, неможливість реалізації додаткової вартості без зовнішніх ринків, постійні кризи надвиробництва. Це було підставою для доказів безперспективності розвитку капіталізму в Росії.
Ідеалом ліберального народництва було міцне селянське господарство, яке протиставлялось капіталістичному. Саме для забезпечення цього господарства ліберальні народники вимагали розширення селянського землеволодіння, упорядкування орендних відносин, надання селянам позичок, створення на селі ощадних кас, різних форм кооперацій, забезпечення селян поліпшеним сільськогосподарським реманентом. Однак фактично ці вимоги забезпечували створення умов, необхідних для капіталістичного розвитку сільського господарства.
B. Воронцов наголошував, що Росія не має ґрунту для розвитку капіталізму у зв’язку зі скороченням внутрішнього ринку. Він не міг не бачити явних ознак капіталістичного розвитку в країні, але називав «усе це більше грою в капіталізм, ніж виявом його дійсних відносин». Розвиток капіталістичних відносин в окремих галузях промисловості (наприклад машинобудуванні) Воронцов пояснював протегуванням уряду. Він закликав ужити заходів для затримки розвитку капіталізму і пропонував (як перехідні) форми «іншого шляху промислового прогресу» у вигляді артільної організації дрібного кустарного виробництва з допомогою інтелігенції. Дальший розвиток він пов’язував з так званим «народним виробництвом», тобто із сімейними та артільними майстернями, які витискуватимуть капітал. У промисловості передбачалось створити такі форми організації виробництва, де «робітники будуть одночасно і господарями підприємства».
C. Южаков дотримувався аналогічних поглядів, звертаючи увагу на загрозу капіталізму, яка насувається із Заходу. На його думку, її ще не пізно було зупинити і повернутись до старих патріархальних порядків.
М. Данієльсон — не лише сподвижник, а й близький друг В. Воронцова повністю поділяв його погляди. Визнаючи, що капіталізм поступово перемагає і в Росії, він звертався до «розуму і совісті» співвітчизників, закликаючи їх урятувати «вітчизну» і народ від навали капіталізму через зміцнення общини і розвиток дрібного селянського виробництва. Данієльсон відомий ще й тим, що переклав І том «Капіталу» К. Маркса російською мовою.
Підбиваючи підсумок аналізу ідеології народництва, слід звернути увагу на оцінку російського народництва В. І. Леніним. У праці «До характеристики економічного романтизму», що мала підзаголовок — «Сісмонді і наші вітчизняні сісмондісти» (1897) він підкреслює абсолютну тотожність поглядів народників з доктриною Сісмонді і наголошує на їх реакційному характері. Насправді економічна програма ліберальних народників мала буржуазно-демократичний характер і фактично мала створити умови, необхідні саме для капіталістичного розвитку сільського господарства.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія економічних вчень (Конспект лекцій)