Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія економічних вчень (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 15.2. Ранній інституціоналізм.

15.2. Ранній інституціоналізм.


У рамках раннього інституціоналізму склались три основні напрями: 1) соціально-психологічний; 2) соціально-правовий; 3) емпіричний (кон’юнктурно-статистичний).
Соціально-психологічний інституціоналізм. Його було започатковано працею Торстена Веблена (1857—1929) «Теорія бездіяльного класу» (1899), в якій він дав глибоку критику капіталізму. Автор наголошує на існуванні суперечності між економічною теорією і реальним життям. Економічна наука займається абстракціями, які не збігаються з реаліями життя. Політична економія проголосила ідею гармонії інтересів, а насправді скрізь відбувається жорстока боротьба за існування. Веблен критикує ортодоксальних економістів за те, що вони обмежують економічні інтереси тільки грошовими, ігноруючи людину як особистість, що перебуває у певному суспільному середовищі. Крім того, вони не враховують історичного розвитку цього середовища.
З цієї причини Веблен ставить завдання — розширити сферу дослідження за рахунок вивчення суспільної психології, інстинктів, навичок і схильностей людей. Гостра критика капіталізму дала підставу колегам назвати Ве-блена «американським Марксом». Він і справді був добре обізнаний з «Капіталом» К. Маркса, називав його великим мислителем, який розвиває ідеї класичної школи. Проте Веблен стояв на інших позиціях. Він не був противником капіталізму, заперечував революційні перетворення і виступав лише за здійснення більш-менш радикальних реформ. Веблена можна вважати прихильником еволюціонізму, поєднаного із соціал-дарвінізмом, котрий поширює поняття природного добору, боротьби за існування на сферу суспільного життя. Будуючи свою концепцію на засадах еволюціонізму, Веблен формулює ідею суперечностей еволюційного розвитку. За його концепцією, інститути в процесі розвитку суспільства вступають у суперечність з новими умовами життя, з новим суспільним середовищем. Інститути, що не пристосовуються до змін, стають «консервативним фактором», перешкодою для суспільного розвитку.
У розвитку суспільства Веблен виділяє кілька стадій. Вихідною стадією еволюції є дикунство, далі суспільство проходить через варварство до сучасної машинної системи. Капіталізм у нього це — «машинний процес та інвестиції заради прибутку». Головною суперечністю капіталізму є суперечність між «індустрією» і «бізнесом», яка виявляється в тім, що «бізнес» перешкоджає розвиткові машинної техніки, індустрії. Якщо джерело всіх суперечностей, усіх недоліків капіталізму перебуває у сфері бізнесу, то і позбутись таких негараздів можна, звільнивши індустрію від поневолення її бізнесом. Індустрією має керувати не бізнес, а промислово-технічна інтелігенція. Вона, стверджував Веблен, створюватиме генеральний штаб індустріальної системи, котрий візьме під контроль усе суспільство. Тим самим Веблен заклав основи індустріально-технологічної концепції, яка набула розвитку в працях неоінституціоналістів.
Соціально-правовий інституціоналізм. Д. Р. Коммонс (1862—1945) формулює «юридично-мінову» концепцію суспільного розвитку. її суть полягає в тім, що в основу розвитку він покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідною економічною категорією він оголошує юридичне поняття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути суспільства. Сама угода, яка становить основний елемент кожного економічного інституту, включає три моменти: конфлікт, взаємодію, розв’язання. Отже, будь-які суспільні конфлікти, усі суперечності можна успішно розв’язати. Запорукою цьому буде юридичне регулювання правил «угоди».
Велике місце в концепції Коммонса посідає категорія «розумної цінності», яка утворюється в результаті формування оцінок, єдності думок у процесі всіх угод. Він навіть заявляє, що політична економія — це наука про процеси, що ведуть до встановлення «розумної цінності».
Коммонс критикує класиків і неокласиків за їх визначення вартості. Вартість у нього — це очікуване право на майбутні блага і послуги.
Кон’юнктурно-статистичний інституціоналізм. В. Мітчелл (1874—1948) — учень Веблена — став засновником нового емпіричного напряму в інституціоналізмі. Проте Мітчелл не безоглядно наслідував Веблена. Так, наприклад, він критично оцінював ігнорування Вебленом статистики для доказу своїх ідей. Сам Мітчелл нагромадив і систематизував величезний статистичний матеріал, який узяв за основу своїх досліджень. Він підкреслював великий вплив грошей на поведінку людей. Це зумовлено тим, що виробництво товарів підпорядковане не виготовленню споживних вартостей, а одержанню прибутку. Саме це пояснює необхідність вивчення грошового господарства.
Інституціоналізм Мітчелла був емпіричним дослідженням сучасності. Широко використовуючи фактичний матеріал, статистику, він намагався не тільки звернути увагу на вади тогочасного економічного життя, а й сподівався розв’язати загальні суперечності капіталізму. Особливу увагу він приділяв аналізу циклічних коливань. Циклічний характер капіталістичного відтворення, за Мітчеллом, спричиняється дією багатьох факторів «системи грошового господарства». Він уважає за можливе впливати на цикли і навіть запобігати їм. Він прихильник державного втручання в економіку.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія економічних вчень (Конспект лекцій)