Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія економічних вчень (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 15.6. Концепція футурології.

15.6. Концепція футурології.


З багатьох проблем сучасності однією із центральних є проблема майбутнього. Досліджуючи цю проблему, слід згадати марксистсько-ленінську концепцію суспільного розвитку, в основі якої лежить зміна суспільно-економічних формацій і побудова комунізму як майбутнього людства. Цій концепції протистоять концепції футурології (науки про майбутнє) західних економістів. Назву новій науці дав німецький політолог О. Флехтхеим.
У праці «Історія і футурологія» (1966) він визначає футурологію як засіб переборення «старих ідеологій».
Спроби визначити обриси соціальної організації суспільства майбутнього робили ще мислителі пізнього Середньовіччя — Т. Мор, Т. Мюнцер, Т. Кампанелла, великі соціалісти-утопісти — Ш. Фур’є, А. Сен-Сімон, Р. Оуен. У 60—70-х pp. XX ст. виник справжній «футурологічний бум». Відбувається швидкий розвиток футурології як науки. Економісти, філософи, соціологи починають активно прогнозувати майбутнє. Постає низка урядових і позаурядових організацій, які намагаються моделювати й прогнозувати майбутнє.
Радянські дослідники-марксисти заперечували навіть право футурології на існування на тій підставі, що вона не відповідала марксистсько-ленінським уявленням про перспективи суспільного розвитку. Розглядаючи це питання, необхідно чітко з’ясувати як раціональні, так і безпідставні зауваження радянських дослідників.
У футурологічних концепціях так само, як і в теоріях трансформації капіталізму, немає єдиної методологічної основи. Футурологи обмежуються фрагментарною характеристикою суспільства, занадто абсолютизують якусь одну його сторону. Досить умовно можна виділити два основні напрями футурології — індустріальний і конвергентний. Прихильники теорії конвергенції, як уже зазначалося, намагалися спрогнозувати процеси суспільного розвитку, виходячи з існування двох протилежних систем. У межах індустріального напряму футурологічний характер мають різноманітні теорії так званого постсуспільства.
За підрахунками Белла, протягом 60—70-х pp. з”явилось близько двадцяти визначень з префіксом «пост»: постбуржуазне суспільство Р. Дарендорфа, посткапіталістичне суспільство Р. Ліхт-хейма і К. Боулдінга, постцивілізаційне Г. Кана, постсучасне А. Етціоні та ін.
Основним методологічним принципом усіх цих теорій є технологічний детермінізм, тобто твердження, що розвиток техніки визначає розвиток суспільства незалежно від його соціально-економічної структури. Роль науки, техніки, технології в розвитку суспільства гіперболізується. В основу характеристики суспільства майбутнього беруться різні ознаки, причому як кількість ознак, так і їх сутність неоднакові в різних авторів. Проте майже всі наголошують на розширенні сфери послуг, зростанні ролі науково-технічної інтелігенції, зростанні загального добробуту, можливості задоволення різноманітних інтересів тощо.
Так, у концепції «постцивілізації» Г. Кана однією з ознак майбутнього суспільства є рівень доходів на душу населення. Ця ознака стала і основним критерієм класифікації стадій суспільного розвитку, яких виокремлюється п’ять.
До концепції «постцивілізації» Г. Кана близька «технотронна ера» відомого політолога, професора Колумбійського університету 3. Бжезинського. Як визначальні риси «технотронного суспільства» він називає: переважання сфери послуг, розвиток індивідуальних здібностей людини, доступність освіти, заміну мотиву нагромадження особистого багатства «моральним імперативом використання науки в інтересах людини», ліквідацію «персоналізації» економічної влади, тобто втрату власниками капіталу позицій в управлінні виробництвом. Цю роль відіграє «еліта технотронного суспільства» тобто організатори виробництва та вчені, що утворюють «верхівку панівного класу».
Одним із найяскравіших представників футурології є американський соціолог Д. Тоффлер. Він констатує наявність кризових явищ в індустріальній системі, які пов’язано з тим, що індустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технотронної цивілізації, котра вже не підлягає законам індустріалізму. Просування до «нового суспільства» відбувається в процесі розвитку «суперіндустріальної революції».
Прогнозуючи майбутнє, Тоффлер розробив кілька його моделей. Так, у праці «Третя хвиля. Від індустріального суспільства до гуманнішої цивілізації» (1980) крах індустріалізму він пов’язує з послідовною зміною «хвиль перемін»: аграрна хвиля цивілізації, індустріальна цивілізація, хвиля комп’ютерів, комунікацій і утвердження суперіндустріалізму.
Аналогічні ідеї розвиває Тоффлер і в книжці «Передбачання і передумови» (1983). Щоправда, тут він особливу увагу звертає на формування різних структур «інформаційного суспільства». У праці «Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на порозі XXI століття» (1990) Тоффлер майбутнє пов’язує з побудовою «цілісної гуманної цивілізації», перехід до якої відбудеться через «революцію влади». її він називає однією з найважливіших революцій, яка є рушійною силою багатьох перемін. Основним фактором «революції влади» є знання.
Багато хто з економістів і соціологів пов’язував майбутнє людства з різними формами соціалізму. Так, американський соціолог К. Келлі вважав, що змінюється характер власності, мета виробництва заради прибутку, тобто настає доба «гуманістич-
ного соціалізму»; шведський дослідник І. Гальтунг писав, що розвиток відбувається в напрямі «післяреволюційного комуністичного суспільства»; Дж. Гелбрейт у праці «Економіка і суспільна мета» розробив концепцію «нового соціалізму»; американський економіст П. Дракер проголосив «пенсійно-фондовий соціалізм», посилаючись на К. Маркса, який пов’язував соціалізм із власністю робітників на засоби виробництва (у США така власність у складі пенсійних фондів уже тоді становила понад 35% всієї власності).
Підбиваючи підсумок, слід усвідомити, що проблема майбутнього — складна і багатогранна. Крім теорій, які виникають у рамках так званих ортодоксальних напрямів, з’явились альтернативні ідеї суспільного розвитку. У них наголос усе більше переноситься з відносин між людьми і багатством на відносини між людьми в найширшому розумінні. Це концепції «якості життя», «етики розвитку», <екорозвитку», «Соціального розвитку» тощо. Вони включають не лише економічні, а й соціальні, політичні, психологічні та інші аспекти.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія економічних вчень (Конспект лекцій)