Головна Головна -> Підручники -> Підручник Всесвітня історія ХХ століття (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 1. Світ на початку XX ст.

1. Світ на початку XX ст.



Демографічна ситуація. На початку XX ст. найбільш населеною країною був Китай. Там проживало 467 млн. осіб. У ^”Р0″1 нараховувалось близько 325 млн. осіб, в Америці – 178 млн., Африці – 13,5 млн. і в Австралії та Новій Зеландії майже півмільйо-на. У пошуках кращого життя в США та інші країни Америки переїхало чимало емігрантів з Європи та Азії. Колонії переселенців розширилися в Австралії та Латинській Америці. Протягом XX ст. населення країн Америки й Африки зростало швидкими темпами і нині значно перевищує населення Європи.
Цивілізації. У XX ст. продовжувався бурхливий розвиток індустріальної цивілізації. Привласнююче господарство і відтворююча економіка служили головними засадами суспільного прогресу і кардинально змінили обличчя світу. Ринок став головним регулятором товарного виробництва. Індустріальна цивілізація, прийшовши на зміну аграрній, зумовила панування машинного виробництва й істотне поглиблення поділу праці. Вона вивела Європу в лідери світового розвитку, а перегодом високо піднесла роль США.
Під впливом економічних досягнень, загальної інтелектуалізації суспільства зароджувалось прагнення до демократизації держави, національної самоідентифікації й духовного розкріпачення. Однак у рамках індустріальної цивілізації перехід до правової держави й громадянського суспільства здійснювався поступово, через революції й реформи, які охопили світ від початку століття і продовжуються до сьогоднішніх днів. Феноменом XX ст. став тоталітаризм.
На відміну від Європи, на азіатському й африканському континентах народи зберігали традиційну цивілізацію. Повторення життя предків вважалось вищим смислом життя. З покоління в покоління передавались вчення, звичаї, система духовних цінностей, мало зрозумілих представникам інших народів. Взаємодія цивілізацій протягом попередніх століть виявилась на ділі вторгненням у традиційне суспільство і його руйнуванням, нав’язуванням власної моделі існування.
Політична карта. У XIX ст. наймогутнішою державою світу була Британська імперія. її влада поширювалась на третину суші Землі. Другою за величиною колоніальною імперією була Франція. На початку XX ст. у них були серйозні конкуренти – США й Німеччина.
Розвинені держави поділили світ на сфери впливу. Апогею досягла колоніальна політика. У колоніях та напівколоніях проживало 1367 млЬ. чол. або 79% населення землі. Британська, Французька, Російська, Оттоманська, Австро-Угорська, Німецька, Португальська імперії набрали класичних рис, які їх об’єднували і водночас породжували гострі нездоланні суперечності. Виняток становили Швейцарія, Швеція, Норвегія, деякі латиноамериканські країни, де намагалась знайти притулок трудова й політична еміграція поневолених народів.
Політичне життя. У політичному устрої простежувались дві тенденції – розвиток держав унітарного й федеративного типу. Прикладом унітарних держав на початку століття є Великобританія, Франція, Італія. Влада тут знаходилась в центральних органах, на місцях самостійно могли вирішувати лише другорядні питання. З одного боку, це сприяло національній консолідації, а з іншого боку, легко могло викликати незадоволення через недостатнє врахування особливостей регіонів. При федеративному устрої влада поділяється між центральним і регіональним урядами. Засади федералізму найпослідовніше втілювали Сполучені Штати Америки.
Абсолютних монархій на європейському континенті на зламі століть майже не залишилось. Парламентський режим встановився і в республіках, і в конституційних монархіях. Республіки, залежно від того, кому належала вся повнота влади в країні, були президентськими або парламентськими.
У провідних країнах відбулась структуризація суспільства. Масові політичні партії консерваторів і лібералів здобули досвід і виробили гнучку тактику й стратегію боротьби за вплив на суспільство. Перехопити владу намагалися Лейбористська партія (Англія), соціал-демократичні партії (Росія, Австрія, Угорщина, Бельгія, Польща, Голландія та ін.).
Соціально-економічний розвиток. За своїм соціально-економічним розвитком країни, в яких на початку XX ст. інтенсивно йшов процес індустріалізації, умовно можна поділити на три групи (“ешелони”). Передову групу очолювали Англія, Франція, США, далі йшли країни Центральної і Південно-Східної Європи, Іспанія, Росія, останніми були держави Латинської Америки, Азії й Африки. Такі країни, як Німеччина, Італія, Японія, випереджали країни “другого ешелону”, але і в першому їх не визнавали рівними. Вони відверто вимагали собі “місце під сонцем”.
У 1900-1903 pp. відбулась світова економічна криза. Вона дала поштовх модернізації капіталізму, прискоренню процесів впровадження нової техніки і технологій, концентрації виробництва. На передові позиції впевнено виходить машинобудівна промисловість. Значно зросли обсяги виплавки сталі; першість у її виробництві захопили США. Все більшого поширення набували нові джерела енергії – електрика й нафта. За допомогою транспорту і зв’язку світ поступово об’єднувався, хоча до повної гармонії було ще дуже далеко.
Індустріальний розвиток змінив соціальну структуру суспільства, посилив економічну диференціацію держав. За внутрішнім прогресом приховувались складні політичні, соціальні и економічні процеси, які створювали об’єктивні й суб’єктивні передумови визрівання міждержавних конфліктів і воєн.
Соціальна й політична атмосфера на початку XX ст. була напруженою. Великі держави увійшли в союзи. 1882 р. був підписаний таємний союзницький договір між Німеччиною, Австро-Угорщиною й Італією (Троїстий союз). їм протистояв альянс Англії, Франції і Росії, так звана Антанта (1907 p.).








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Всесвітня історія ХХ століття (Конспект лекцій)