Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова) скачати онлайн-> § 3. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн

§ 3. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн


У зарубіжних країнах джерелами цивільного і торгового права є закони, підзаконні нормативні акти, судова практика та звичаї. Проте співвідношення між цими видами джерел для конкретної країни чи групи країн, а також для різних історичних етапів розвитку неоднакове.
Закон займає провідне місце у країнах романс-германської правової системи. Цивільне та торгове право у них, як правило, кодифіковано. У країнах англосаксонського права закони та інші джерела писаного (статутного) права відіграють у багатьох сферах регулювання меншу роль, ніж судова практика. Разом з тим ускладнення економічних відносин вимагало законодавчого нормативного закріплення майже всіх інститутів торгового і багатьох інститутів цивільного права. Наприклад, в Англії прийнято закони про продаж товарів (1893 p. і 1980 p.), про векселі (1882 р.), про власність (1925 р.), про компанії (1948 р.). У США кілька штатів мають цивільні кодекси. Торговий кодекс (розроблений у 1958 p.), який уніфікував окремі інститути торгового права, діє у всіх штатах (за винятком Луїзіани, Віргінських островів та федерального округу Колумбія).
Цивільні кодекси посідають центральне місце у системі джерел. Це зумовлено загальним значенням багатьох їх норм для всіх цивільно-правових відносин, визначенням законодавчих меж і напрямів конкретизації в інших актах цивільного законодавства, субсидіарним застосуванням норм до майнових та особистих немайнових відносин інших галузей права.
Найважливішими світовими кодифікаціями цивільного права є Французький цивільний кодекс та Німецьке цивільне уложення.
Французький цивільний кодекс (кодекс Наполеона), прийнятий у 1804 p., є першою кодифікацією цивільного права буржуазного суспільства. Він побудований за інституційною системою. Його норми розподілено по трьох книгах: про особи, речі, зобов’язання. У вступному титулі містяться правила, що стосуються дії цивільного закону у часі, просторі та за колом осіб.
Книга “Про особи” містить норми про правовий статус громадянина (право та дієздатність, місце проживання, визнання громадянина відсутнім), про укладення та припинення шлюбу, опіку, піклування, усиновлення.
Книга “Про речі і різновиди власності” присвячена нормам, що належать до права власності, інших прав на речі (узуфрукт, користування, проживання, сервітути).
Третя книга “Про різні засоби придбання власності” — це норми про спадкоємство, про дарування між живими і заповіти; загальні положення зобов’язального права і положення про окремі договори (шлюбний договір, продаж, обмін, найом, товариство, позика, схов тощо); норми про давність.
Французькому цивільному кодексу властивий високий рівень юридичної техніки. Він написаний простою і доступною мовою. Протягом 200 років свого існування кодекс не раз змінювався: у початковій редакції нині діє лише половина його статей, понад 100 скасовано, близько 300 доповнено. Значних змін зазнали такі галузі, як правове становище суб’єктів, шлюбно-сімейні відносини, договір про товариства тощо.
Французький цивільний кодекс помітно вплинув на право інших країн (Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії, латиноамериканських країн, Канади, країн Арабського Сходу, Африки й Азії).
Другою важливою кодифікацією цивільного права є Німецьке цивільне уложення, прийняте у 1896 p. Цей кодекс побудовано за пандектною системою. Його норми розподілено по п’яти книгах: загальні положення, зобов’язальне право, право на речі, сімейне право, спадкове право.
Перша книга “Загальна частина” містить норми, що стосуються правового статусу фізичних та юридичних осіб, кваліфікації речей, правових угод, представництва, строків здійснення та забезпечення прав.
Друга книга “Зобов’язальне право” присвячена загальним положенням про зобов’язання та окремим їхнім видам.
У третій книзі “Право на речі” вміщено інститути володіння, права власності, іпотеки, заставного права. Сімейному і спадковому праву відведено четверту та п’яту книги.
Німецькому цивільному уложенню властиві складна юридична техніка і мова викладу. З часів прийняття воно зазнало багатьох змін та доповнень, особливо у сфері прав жінок, сімейно-шлюбного права, житлового найму тощо.
Німецьке цивільне уложення не мало за межами німецької держави такого успіху, як кодекс Наполеона. Воно вплинуло на право Японії, Бразилії, Швейцарії, Австрії, Перу та інших держав.
У Франції та ФРН поряд з цивільними кодексами діють торгові. Французький торговий кодекс (ФТК) був прийнятий у 1807 p. (набрав чинності у 1808 p.). Німецьке торгове уложення (НТУ) — у 1897 p. (набрало чинності у 1900 p.).
Прийняті торгові кодекси складалися з 4 книг. У Франції ці книги мали назви: “Про торгівлю взагалі”, “Про морську торгівлю”, “Про неспроможність і банкрутство”, “Про торгову юрисдикцію”; у Німеччині книги називалися: “Торгові діячі”, “Торгові товариства”, “Торговельні угоди”, “Морське право”.
Різниця між двома названими кодексами є значною як за обсягом, так і за змістом матеріалу. Німецьке торгове уложення було прийнято значно пізніше ФТК, тому воно було пристосованішим до вимог капіталістичного обігу і містило значний правовий масив. Сьогодні його роль у системі торгового законодавства набагато вища, ніж ФТК. Між тим загальною рисою для обох кодифікацій є зменшення їхньої ролі у системі джерел торгового законодавства Франції та ФРН. Торгові відносини сьогодні регламентовано здебільшого великою кількістю спеціальних законів.
ФТК зберіг лише два десятки статей (із 130) у первісній редакції. Друга книга містить лише дві статті, третю повністю скасовано. Відносини у галузі морської торгівлі регулюють норми спеціального кодифікованого законодавства. Виключено із кодексу і норми, що регулюють створення та діяльність торгових товариств. У цій галузі, як і в інших (окремі види торговельних договорів, методи конкурентної боротьби, організаційні форми підприємницької діяльності, авторське, патентне право), діє спеціальне законодавство.
Розвиток німецького торгового права також відбувається за межами НТУ. Деякі його положення (наприклад, щодо акціонерних товариств) втратили силу і замінені спеціальними законами. Багато торговельних угод регулюються банківським, страховим, морським, біржовим, транспортним та іншими законодавствами.
Велику кількість джерел цивільного права становлять під-законні акти уряду, міністерств, відомств, інших органів державного управління. У деяких країнах встановлено суворий контроль (у тому числі судовий) за відомчою нормотворчістю. Між тим спостерігається тенденція до зростання делегованого законодавства, тобто нормативних актів, що видаються урядом. Урядові постанови розглядаються як продовження закону (делеговане законодавство) або як автономні правові акти, що допускаються конституціями.
Судова практика посідає важливе місце у системі джерел права Англії, США та інших країн. Тому їхні правові системи дуже своєрідні. Основний зміст судової практики, або прецедентного права (case law), полягає у тому, що рішення, винесене судом у справі, є обов’язковим для вирішення аналогічної справи судом рівної чи нижчої інстанції.
Прецедентне право Англії складається з двох частин: загального права (common law) і права справедливості (law of equity).
Єдине загальне право для всієї Англії було створено королівськими судами 13—14 ст. Друга гілка прецедентного права (права справедливості) склалася на основі судових прецедентів спеціального суду лорда-канцлера, до якого зверталися особи у випадках, коли не мали змоги звернутися до суду загального права або коли справу у цьому суді було вирішено, з їхнього погляду, несправедливо. У 19 ст. суди загального права і права справедливості було об’єднано в єдиній судовій системі. Тепер вони мали керуватися прецедентами як загального права, так і права справедливості.
Прецедентне право Англії було перенесено і до США, де у процесі застосування та тлумачення перетворилося на власне право США, багато у чому відійшовши від англійського. Однак правові інститути та категорії цих країн дуже близькі. Тому прийнято говорити про єдину англо-американську правову систему. Судовий прецедент у США зберігає сьогодні велике значення у цивільному і торговому праві. Загальне право США — це право окремого штату. Тому воно відзначається роздрібненістю та строкатістю. У правозастосовній діяльності США велику роль відіграють приватні кодифікації прецедентного права основних інститутів цивільного і торгового права (Restatements of the Law of the USA).
Роль судової практики підвищується і у країнах континентальної Європи, хоч формально вона не визнається джерелом права. Неясність і недостатність норм писаного права дають простір для судового розсуду та правотворчості. Отже, спостерігається процес зближення континентальної та англосаксонської правової систем по лінії джерел права: у країнах континентальної Європи дедалі більшого значення набуває судова практика, а у країнах англо-американської правової системи зростає роль закону.
У східноєвропейських країнах нормативний характер актів вищих судових та арбітражних органів є дискусійним у доктрині та практиці.
Звичай у системі джерел відіграє другорядну роль. Він, як правило, доповнює закон за відсутності або недостатності відповідної норми. Звичаї застосовуються головним чином добанківських, страхових та інших відносин у сфері торгового права.
В Англії звичаї, що їх застосовують суди, перетворюються на норми прецедентного права. Тому під звичаями тут розуміють лише норми права, які діють у певній місцевості.
У торговому обігу західних країн великого значення набувають типові контракти, що розробляються фірмами і пропонуються контрагентами для підпису (формуляри). Офіційно вони не є джерелами права, але на практиці іноді з успіхом замінюють чинне законодавство.
Спостерігається тенденція до зближення та уніфікації норм цивільного і торгового права. Найпоширенішим її засобом є укладення міжнародних угод, з допомогою яких створюються загальні норми як для міжнародних цивільних відносин, так і для відносин всередині країни. Уніфікація правових норм досягається також з допомогою розробки заінтересованими державами типових законів. Пізніше їх приймають відповідні країни як закони.
Відповідно до Римської угоди 1957 p. органи ЄС видають регламенти та директиви, які безпосередньо діють на території кожної держави — члена союзу. Отже, регламенти та директиви — ще один вид джерел цивільного та торгового права.
У доктринах деяких країн (наприклад, Болгарія) джерелом цивільного права називають його принципи (узагальнені положення, що формулюються у законі або з них виводяться) та норми моралі, якщо закон на них посилається.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова)